До порушника можуть застосовуватися такі заходи впливу: адміністративне затримання, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів

За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за Дисциплінарним статутом ЗС України крім випадків, передбачених ст.15 Кодексу України про адмінправопорушення.

Правові гарантії недопущення притягнення до дисциплінарної відповідальності полягають в обов’язку командира попередньо отримати від військовослужбовця пояснення у письмовій або усній формі. А якщо є письмовий наказ, то довести його до відома під розписку. Військовослужбовець має право оскаржити дисциплінарне стягнення.

Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Його проводять з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

На військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені Дисциплінарним статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Службове розслідування належить призначити письмовим наказом командира, який вирішив притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром, доручено офіцерові чи прапорщикові (мічманові), а в разі вчинення правопорушення рядовим (матросом) чи сержантом (старшиною) - а також сержантові (старшині).

Заборонено провадити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводять за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення.

Службове розслідування не може тривати понад 5 діб, починаючи з дня його призначення командиром.

Якщо під час службового розслідування з’ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки злочину, командир військової частини ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ в установленому законом порядку порушити кримінальну справу і сповістити органи, що проводять попереднє (досудове) слідство, та органи прокуратури, (порядок проведення службового розслідування та дізнання - тема найближчих занять).

Після розгляду письмової доповіді про проведення службового розслідування командир проводить бесіду з військовослужбовцем, який вчинив правопорушення. Якщо його вину повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення.

Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховують: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередню поведінку військовослужбовця, а також тривалість його військової служби та рівень знань про порядок служби.

Дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше, ніж через 10 діб, починаючи з дня, коли командирові стало відомо про правопорушення, а в разі провадження службового розслідування - з дня його закінчення. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого. Якщо з огляду тяжкість вчиненого підлеглим правопорушення командир визнає надану йому дисциплінарну владу недостатньою для покарання військовослужбовця. Він порушує клопотання про накладення стягнення на винну особу владою старшого командира.

За перевищення наданої дисциплінарної влади командир несе відповідальність відповідно до законів України.

Військовослужбовець, який вважає, що не вчинив правопорушення, має право протягом 10 діб з часу накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командирові або звернутися до суду.

Законність дисциплінарної відповідальності полягає, насамперед, у тому, що вона застосовується тільки за дисциплінарні провини. По-друге, її можуть застосовувати лише посадові особи, наділені дисциплінарною владою. По- третє, дисциплінарні стягнення застосовуються з дотриманням строків давності та встановленого порядку накладення стягнень. По-четверте, за одне порушення дисципліни може бути накладене лише одне стягнення.

Дисциплінарна відповідальність настає за порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку.

Застосовують (накладають) дисциплінарне стягнення командир (прямі начальники), а також спеціальні посадові особи в особливих випадках. Виявляється це у нагадуванні про обов’язки служби, поданні на розгляд громадськості, накладенні стягнення, відстороненні від посади.

Якщо накладене на військовослужбовця дисциплінарне стягнення, крім попередження про неповну службову відповідальність, після закінчення року не було знято і він не вчинив за цей час іншого правопорушення, за яке був притягнутий до дисциплінарної відповідальності, у відповідній графі розділу “Стягнення” робиться запис про зняття стягнення у зв’язку із закінченням його строку.

2.2. Адміністративна відповідальність.

Адміністративна відповідальність - вид юридичної відповідальності громадян і службових осіб за вчинені ними адміністративні правопорушення. Метою адміністративної відповідальності є виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі дотримання законів, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим порушником, так і іншими особами:

Стаття 9. Поняття адміністративного правопорушення (Адм.КУ)

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Стаття 15. Відповідальність військовослужбовців та інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів, за вчинення адміністративних правопорушень

Військовослужбовці і призвані на збори військовозобов’язані, а також особи рядового і начальницького складів органів внутрішніх справ несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами. За порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, санітарно-гігієнічних і санітарно- протиепідемічних правил і норм, правил полювання, рибальства та охорони рибних запасів, митних правил, вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією, неправомірне використання державного майна, невжиття заходів щодо окремої ухвали суду чи окремої постанови судді, щодо подання органу дізнання, слідчого або протесту, припису чи подання прокурора, ухилення від виконання законних вимог прокурора, порушення законодавства про державну таємницю ці особи несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах. До зазначених осіб не може бути застосовано виправні роботи і адміністративний арешт.

При порушенні правил дорожнього руху водіями транспортних засобів ЗС України або інших військових формувань - військовослужбовцями строкової служби штраф як адміністративне стягнення до них не застосовується. До зазначених осіб як захід адміністративного стягнення застосовується попередження.

До військовослужбовців не можуть бути застосовані також: адміністративний арешт; виправні роботи.

Адміністративна відповідальність настає за правопорушення, які не тягнуть за собою кримінальної відповідальності. Особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, звільняється від адміністративної відповідальності, якщо, з урахуванням характеру вчиненого та особи порушника, до неї доцільно застосувати захід громадського впливу.

При малозначущості вчиненого правопорушення орган (службова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності, обмежившись усним зауваженням.

Щодо службових осіб і громадян, які вчинили адміністративні правопорушення, можуть застосовуватись такі адміністративні стягнення: адміністративне попередження; штраф; оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; конфіскація предметів, які стали знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; грошей, отриманих внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права, наданого громадянину (водія, мисливця тощо); виправні роботи; адміністративний арешт.

При накладенні адміністративної відповідальності у встановлених законом межах враховується характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують або обтяжують відповідальність.

Перелік правопорушень, за які настає адміністративна відповідальність, передбачений Кодексом України про адміністративні правопорушення. До органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, належать: адміністративні комісії; виконкоми міських та районних рад, районні (міські) суди; органи державних інспекцій, органи внутрішніх справ (міліція), органи державного пожежного нагляду, органи транспорту та інші.

При розгляді відповідних справ складається протокол про адміністративне правопорушення (за винятком випадку, коли, відповідно до законодавства, штраф стягується на місці вчинення правопорушення). Належно оформлений протокол надсилається органові, який уповноважений розглядати справу. Розглянувши справу, орган (посадова особа) виносить відповідну постанову (рішення) про накладення адміністративного стягнення, яка є обов’язковою для виконання державними і громадськими організаціями, підприємствами, установами і організаціями, посадовими особами і громадянами. Постанова по справі може бути оскаржена особою, щодо якої внесена протягом 10 днів з моменту її винесення.

Адміністративні стягнення за провини можуть бути у вигляді: адміністративного попередження; штрафу; оплатного вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; конфіскації; позбавлення спеціального права; виправних робіт; адміністративного арешту.

2.3. Матеріальна відповідальність.

Залежно від того, навмисно чи з необережності заподіяно шкоду, а також з урахуванням суспільної небезпечності дії (бездіяльності) винної особи та обставин, за яких заподіяно шкоду, і вартості майна до військовослужбовців застосовується повна або обмежена матеріальна відповідальність. Військовослужбовці за шкоду, заподіяну недбалим виконанням ними службових обов’язків, передбачених військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами, несуть матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної шкоди, але не більше місячного грошового забезпечення. Це вважається обмеженою матеріальною відповідальністю.

За пошкодження, псування або втрату через необережність майна, виданого військовослужбовцям, вони несуть матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше тримісячного грошового забезпечення.

Командири (начальники) військових частин за шкоду, заподіяну державі їх підлеглими, несуть матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної шкоди, але не більше тримісячного грошового забезпечення, якщо вони своїми розпорядженнями порушили встановлений порядок обліку, зберігання, використання, перевезення військового майна.

У разі, якщо командири (начальники) військових частин не вжили належних заходів, передбачених військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами щодо запобігання розкраданню, знищенню чи псуванню військового майна або щодо притягнення винних до відповідальності, вони несуть матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної шкоди, але не більше місячного грошового забезпечення.

У разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди командир (начальник) військової частини призначає розслідування для встановлення причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.

Розслідування не проводиться, якщо причини, розмір шкоди та винних осіб встановлено в ході ревізії (перевірки), інвентаризації, дізнання, попереднього слідства або судом.

За висновками ревізії (перевірки), інвентаризації, органу дізнання, попереднього слідства або суду командир (начальник) військової частини в п’ятиденний термін з дня одержання такого висновку видає наказ про стягнення з винної особи відповідної суми.

Утримання грошового нарахування за наказом про відшкодування заподіяної шкоди провадиться щомісячно у розмірі 20 відсотків, а у разі відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок розкрадання, умисного пошкодження військового майна, - у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення (заробітку).

Якщо з грошового забезпечення (заробітку) провадяться інші передбачені законом утримання, то загальний розмір усіх утримань не може перевищувати 50 відсотків місячного грошового забезпечення (заробітку). Порядок і черговість стягнення в цих випадках визначаються відповідно до чинного законодавства.

Під місячним грошовим забезпеченням офіцерського (начальницького) складу і військовослужбовців, які проходять службу за контрактом, слід розуміти посадовий оклад разом з окладом за військове (спеціальне) звання і додаткові види грошових виплат, а військовослужбовців строкової військової служби - посадовий оклад. Місячне грошове забезпечення призваних на збори військовозобов’язаних визначається відповідно до чинного законодавства України. Розміри місячного грошового забезпечення визначаються відповідно до основних посадових окладів та окладів за військові (спеціальні) звання і процентних надбавок за вислугу років на день підписання наказу про притягнення до матеріальної відповідальності.

Суми щомісячних утримань з військовослужбовців строкової служби та курсантів стягуються з їхніх посадових окладів.

У разі звільнення у запас або у відставку чи вибуття із військової частини винної особи (винних осіб) до прийняття рішення про стягнення з неї заподіяної шкоди командир (начальник) військової частини у порядку, встановленому чинним законодавством, подає цивільний позов до суду на суму заподіяної цією особою шкоди.

Матеріальна відповідальність не настає у випадках:

- коли завдана шкода є наслідком дій непереборної сили;

- не встановлення винної особи;

- смерті винної особи;

- коли шкоду заподіяно внаслідок виконання наказу старшого начальника або виправданого в конкретних умовах службового ризику, або правомірних дій.

За фактом заподіяння шкоди командир (начальник) військової частини обов’язково призначає розслідування своїм письмовим наказом.

Про притягнення до матеріальної відповідальності винної особи командир (начальник) військової частини не пізніше, як у місячний термін з дня закінчення розслідування, за умови, якщо вину військовослужбовця повністю доведено і особисто проведена бесіда, видає наказ із зазначенням розміру суми, що підлягає грошовому відшкодуванню збитків (це не стягнення, а відшкодування).

Наказ доводиться до відома винної особи під розпис. Його може бути оскаржено вищому командиру (начальнику) в порядку, встановленому Дисциплінарним статутом ЗС України. У разі, коли у місячний термін з дня закінчення розслідування винну особу до матеріальної відповідальності не притягнуто, відшкодування заподіяної державі шкоди провадиться шляхом подання позову до відповідного суду.

Оскарження наказу про притягнення до матеріальної відповідальності вищому за підлеглістю командиру (начальнику) не зупиняє утримання грошового стягнення, але військовослужбовець має право оскаржити таке рішення в судовому порядку.

2.4. Цивільно-правова відповідальність.

Порушення норм цивільного права веде до цивільно-правової відповідальності, яка полягає у настанні передбачених цивільно-правовою нормою негативних майнових наслідків, які завжди є для правопорушника додатковим, майновим обтяженням (додатковими втратами або майновими обов’язками). Види і умови цієї відповідальності передбачені Цивільним кодексом України і поділяються на:

а) договірну;

б) позадоговірну;

в) часткову;

г) солідарну;

д) основну;

е) субсидіарну.

Цивільно-правова відповідальність може наступити тільки протягом певного часу після нанесення шкоди. Тобто для цивільно-правової відповідальності існує строк давності. Цей строк давності у більшості випадків становить три роки. Якщо протягом цього часу в суді не було підняте питання про відшкодування збитків, особа винна в їх заподіянні, не буде притягатися до цивільно-правової відповідальності. Договірна відповідальність у своїй основі має договір і настає у зв’язку з невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання за договором.

Позадоговірна (деліктна) відповідальність настає у зв’язку з протиправним заподіянням однією особою іншій майнової, немайнової або моральної шкоди внаслідок цивільного правопорушення (делікту). Головним принципом деліктної відповідальності є відшкодування заподіяної шкоди незалежно від форми і ступеня вини правопорушника.

Частковою визнається відповідальність, яка покладається на двох або більше осіб, кожна з яких відповідає перед потерпілим у рівних частках, оскільки інше не передбачено законом або договором.

Солідарною є відповідальність двох або більше осіб, кожна з яких відповідає перед кредитором у повному обсязі. Вона настає лише у випадках, передбачених законом або договором.

Субсидіарна відповідальність настає лише за умови, коли є підстави для притягнення особи до основної відповідальності.

Цивільно-правова відповідальність виконує функцію виховання і запобігання правопорушенням, функцію відновлення попереднього майнового стану. Має компенсаційний характер, оскільки пов’язана з відновленням порушених прав потерпілих.

Цілями цивільно-правової відповідальності є поновлення втрачених прав. Відшкодування збитків або неустойки.

Цивільно-правова відповідальність наступає за невиконання або неналежне виконання юридичних (цивільних) обов’язків, за заподіяння шкоди здоров’ю, майну громадян за Цивільним кодексом України.

Позови про відшкодування шкоди, заподіяної органами державної влади та їх посадовими особами, розглядаються у загальному порядку судами загальної юрисдикції та арбітражними судами.

Цивільно-правова відповідальність виявляється у виді накладення штрафу, пені (неустойки), покладенні обов’язків тощо.

2.5.Кримінальна відповідальність.

З 1 вересня 2001 року набрав чинності новий Кримінальний кодекс України. Чинний Кримінальний Кодекс це принципово новий законодавчий акт, який суттєво відрізняється від попереднього Кодексу.

У Загальній частині Кодексу в розділі першому, який містить загальні положення, стаття 2 регламентує, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом.

Стаття 11. Поняття злочину

1. Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

2. Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Стаття 5 Кодексу передбачає таку важливу норму, як зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі.

Зокрема, Закон про кримінальну відповідальність, який скасовує злочинність діяння (наприклад, самовільну відлучку) або пом’якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Частини 2 та 3 зазначеної статті Кодексу закріплюють положення Закону про кримінальну відповідальність, яке, встановлюючи злочинність діяння або посилюючи кримінальну відповідальність, не має зворотної дії у часі.

Разом з тим закон про кримінальну відповідальність, який частково пом’якшує або посилює відповідальність, має зворотну дію у часі лише у тій частині, яка стосується пом’якшення. Тому, відповідно до розділу 2 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу, після 1 вересня 2001 року належить звільнити від покарання (основного і додаткового) згідно з частиною другою статті 74 нового Кодексу осіб, засуджених за Кримінальним кодексом України 1960 року. Наприклад, військовослужбовців, засуджений до покарання у вигляді направлення у дисциплінарний батальйон на строк до 6 місяців.

Статтею 12 передбачена класифікація злочинів. Так злочином невеликої тяжкості є такий, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі строком не більше двох років або інше, більш м’яке, покарання.

Злочином середньої тяжкості є такий, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше 5 років.

Тяжким є злочин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше 10 років.

Особливо тяжким злочином є такий, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад 10 років або довічного позбавлення волі.

У статтях 13-15 Кодексу є визначення закінченого та незакінченого злочину. Зокрема, незакінченим злочином є підготовка до злочину та замах на злочин.

Варто пам’ятати про те, що особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальний відповідальності лише у тому випадку, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.

Розділ четвертий Загальної частини Кодексу зафіксував особливо важливі аспекти стосовно одного з елементів складу злочину - суб’єкту злочину. Ним є фізична особа, котра вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

Дається визначення спеціального суб’єкту злочину (наприклад, військових злочинів), яким є фізична підсудна особа, що вчинила злочин, у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, об’єктом якого може бути лише певна особа.

Цей розділ також містить поняття підсудності, обмеженої підсудності. Так підсудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

Підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено підсудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, внаслідок наявного в неї психічного розладу, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Ця обставина враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

Стаття 22 Кодексу передбачає вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Встановлено, що кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилось 16 років.

Що стосується суб’єктів військових злочинів, то такими визначаються військовослужбовці та військовозобов’язані (під час проходження ними навчальних, перевірних або спеціальних зборів), які є громадянами України, з віку призову на військову службу, тобто з 18 років. А оскільки на військову службу (навчання) за контрактом курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів або вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи, можна приймати громадян України віком від 17 років, у тому числі тих, що досягли цього віку у рік зарахування на навчання, вони також з цього часу можуть бути суб’єктами військових злочинів. Особливо варто наголосити на тому, що в новому Кодексі розширений перелік обставин, які виключають злочинність діяння. Крім необхідної оборони і нагальної необхідності тепер передбачені і такі обставини, як уявна оборона, затримання особи, що вчинила злочин, фізичний або психічний примус, виконання наказу або розпорядження; діяння, пов’язане з ризиком, та виконання спеціального завдання з попередженням або розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Уявною обороною визнаються дії, пов’язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, нерівно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання. Більш детально про цю обставину йдеться у статті 37 Кодексу.

Стаття 37. Уявна оборона

1. Уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.

2. Уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення.

3. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення, але при цьому перевищила межі захисту, що дозволяються в умовах відповідного реального посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони.

4. Якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності за заподіяння шкоди через необережність.

Стосовно виконання наказу або розпорядження необхідно зазначити, що дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронним інтересам, визначається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження.

Наказ або розпорядження є законним, якщо вони віддані відповідною особою у належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству, не пов’язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати відверто злочинний наказ або розпорядження.

Особа, яка вчинила вочевидь злочинний наказ або розпорядження, діяння з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах.

Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконання такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає лише особа, яка віддала злочинний наказ чи розпорядження.

Доречним є нововведення, зафіксоване у статті 45 Кодексу, відповідно до якого особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро розкаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

Цим самим розширений перелік підстав звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності. Це компетенція виключного суду.

Необхідно врахувати, що в статті 50 Кодексу дано визначення поняття покарання та його мета.

Стаття 50. Поняття покарання та його мета

1. Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

2. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

3. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Стаття 51. Види покарань

До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі види покарань:

1) штраф;

2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

4) громадські роботи;

5) виправні роботи;

6) службові обмеження для військовослужбовців;

7) конфіскація майна;

8) арешту

9) обмеження волі;

10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

11) позбавлення волі на певний строк;

12) довічне позбавлення волі.

Стаття 52. Основні та додаткові покарання

1. Основними покараннями є громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі.

2. Додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.

3. Штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові покарання.

4. За один злочин може бути призначено лише одне основне покарання, передбачене в санкції статті Особливої частини цього Кодексу. До основного покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань у випадках та порядку, передбачених цим Кодексом.

5. Ухилення від покарання, призначеного вироком суду, має наслідком відповідальність, передбачену статтями 389 та 390 цього Кодексу.

Тепер покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає у передбаченому Законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Воно не передбачає завдання фізичних страждань або приниження людської гідності.

Види покарань за новим Кодексом доповнені такими, як: громадські роботи, службові обмеження для військовослужбовців. Арешт, обмеження волі.

Стаття 56 передбачає, що громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування.

Громадські роботи встановлюються на строк від 60 до 240 годин і тривають не більше, як 4 години на день.

Але вони не призначаються військовослужбовцям строкової служби.

Так само не застосовуються до військовослужбовців покарання у виді виправних робіт, які встановлюються на строк від 6 місяців до 2 років і відбуваються за місцем роботи засудженого.

Статтею 58 Кодексу передбачено службові обмеження для військовослужбовців.

Покарання у виді службового обмеження застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, терміном від шести місяців до двох років у випадках, передбачених Кодексом, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження чи позбавлення волі на строк не більше двох років. Призначити службове обмеження на той самий термін.

Із суми грошового забезпечення засудженого до службового обмеження провадиться відрахування у скарбницю держави у розмірі, встановленому вироком суду у межах від десяти до двадцяти відсотків. Під час відбування цього покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому у термін вислуги років для присвоєння чергового військового звання.

Покарання у вигляді арешту полягає в утриманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюються від 1 до 6 місяців.

Військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті.

Покарання у вигляді обмеження волі (стаття 61) полягає в утриманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов’язковим залученням засудженого до праці.

Обмеження волі встановлюються на строк від 1 до 5 років. Але не застосовується, на відміну від інших категорій громадян, до військовослужбовців строкової служби.

Покарання у вигляді утримання в дисциплінарному батальйоні (стаття 62) призначається військовослужбовцям строкової служби на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених Кримінальним кодексом, а також якщо суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замінити позбавлення волі на строк не більше двох років утримання у дисциплінарному батальйоні на той самий термін.

Утримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців замість позбавлення волі не може застосовуватися до осіб, які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі.

Стаття 81 Кодексу щодо осіб, які відбувають покарання у вигляді службових обмежень для військовослужбовців (обмеження волі, утримання в дисциплінарному батальйоні або позбавлення волі), може бути застосоване умовно дострокове звільнення від відбування покарання.

При цьому умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.

Передбачено звільнення від покарання за хворобою (стаття 84). Так, військовослужбовці, засуджені до службового обмеження, арешту або утримання в дисциплінарному батальйоні, в разі визнання їх непридатними до військової служби за станом здоров’я, звільняються від покарання.

Крім того, такими що не мають судимості (стаття 89), визнаються особи, які відбули покарання у вигляді службового обмеження для військовослужбовців або утримання в дисциплінарному батальйоні чи достроково звільнені від цих покарань, а також військовослужбовці, які відбули покарання на гауптвахті замість арешту.

В зазначеній статті висвітлені і проаналізовані норми, які характеризують новий Кримінальний кодекс в аспекті його гуманізації і тих нововведень, які в тій чи іншій мірі стосуються військовослужбовців чи можуть бути для них цікавими.

В Особливій частині Кодексу мова перш за все йде про зміни щодо встановлення кримінальної відповідальність за злочини проти встановленого порядку несення військової служби (за старим Кодексом глава XI - військові злочини).

Так згідно чинного Кодексу кримінальна відповідальність настає за наступні військові злочини:

Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)

Стаття 401. Поняття військового злочину

1. Військовими злочинами визнаються передбачені цим розділом злочини проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов'язаними під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів.

2. За відповідними статтями цього розділу несуть відповідальність військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Прикордонних військ України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, а також інші особи, визначені законом.

3. Особи, не зазначені у цій статті, за співучасть у військових злочинах підлягають відповідальності за відповідними статтями цього розділу.

4. Особа, яка вчинила злочин, передбачений статтями цього розділу, може бути звільнена від кримінальної відповідальності згідно зі статтею 44 цього Кодексу із застосуванням до неї заходів, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

Злочини проти порядку підлеглості:

Стаття 402. Непокора

1. Непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу - караються службовим обмеженням на строк до двох років або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі діяння, якщо вони вчинені групою осіб^ або спричинили тяжкі наслідки, - караються позбавленням волі на строк відтрьох до семи років.

3. Непокора, вчинена в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, - карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

Стаття 403. Невиконання наказу

1. Невиконання наказу начальника, вчинене за відсутності ознак, зазначених у частині першій статті 402 цього Кодексу, якщо воно спричинило

тяжкі наслідки, - карається службовим обмеженням на строк до двох років або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до одного року, або позбавленням волі на строк до двох років.

2. Те саме діяння, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, - карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

Стаття 404. Опір начальникові або примушування його до порушення службових обов'язків

1. Опір начальникові, а також іншій особі, яка виконує покладені на неї обов'язки з військової служби, або примушування їх до порушення цих обов'язків -

караються службовим обмеженням на строк до двох років або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

2. Ті самі дії, вчинені групою осіб або із застосуванням зброї, або такі, що спричинили тяжкі наслідки, - караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони були вчинені в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, - караються позбавленням волі на строк від трьох до дванадцяти років.

4. Дії, передбачені частинами другою або третьою цієї статті, якщо вони були пов'язані з умисним вбивством начальника або іншої особи, яка виконує обов'язки з військової служби, - караються позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

Стаття 405. Погроза або насильство щодо начальника

1. Погроза вбивством або заподіянням тілесних ушкоджень чи побоїв начальникові або знищенням чи пошкодженням його майна у зв'язку з виконанням ним обов'язків з військової служби - карається триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Заподіяння тілесних ушкоджень, побоїв або вчинення інших насильницьких дій щодо начальника у зв'язку з виконанням ним обов'язків з військової служби - карається позбавленням волі на строк від двох до семи років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені групою осіб, або із застосуванням зброї, або в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, - караються позбавленням волі від п'яти до десяти років.

Стаття 406. Порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості

1. Порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності між ними відносин підлеглості, що виявилося в завданні побоїв чи вчиненні іншого насильства, - карається арештом на строк до шести місяців або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до одного року, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, якщо воно вчинене щодо кількох осіб або заподіяло легкі чи середньої тяжкості тілесні ушкодження, а також таке, що має характер знущання або глумлення над військовослужбовцем, - карається триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені групою осіб або із застосуванням зброї, або такі, що спричинили тяжкі наслідки, - караються позбавленням волі на строк від трьох до десяти років.

Злочини проти порядку проходження військової служби:

Стаття 407. Самовільне залишення військової частини або місця служби

1. Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез’явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю понад три доби, але не більше місяця, - караються триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової служби), а також нез'явлення його вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад десять діб, але не більше місяця, або хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, вчинені повторно протягом року, - караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

3. Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез'явлення вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад один місяць, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, - караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

4. Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез'явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

Стаття 408. Дезертирство

1. Дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а також нез'явлення з тією самою метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу - караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

2. Дезертирство із зброєю або за попередньою змовою групою осіб - карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

3. Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, - карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років.

Стаття 409. Ухилення від військової служби шляхом самоскалічення або іншим способом

1. Ухилення військовослужбовця від несення обов'язків військової служби шляхом самоскалічення або шляхом симуляції хвороби, підроблення документів чи іншого обману -

карається триманням у дисциплінарному батальйоні на строк да двох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Відмова від несення обов'язків військової служби - карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

Злочини проти встановленого порядку користування майном та його збереження:

Стаття 410. Викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем

1. Викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна або заволодіння ними шляхом шахрайства - караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

2. Ті самі дії, вчинені військовою службовою особою із зловживанням службовим становищем, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або такі, що заподіяли істотну шкоду, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, розбій з метою заволодіння зброєю, бойовими припасами, вибуховими чи іншими бойовими речовинами, засобами пересування, військовою та спеціальною технікою, а також вимагання цих предметів, поєднане з насильством, небезпечним для життя і здоров'я потерпілого, - караються позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років.

Стаття 411. Умисне знищення або пошкодження військового майна

1. Умисне знищення або пошкодження зброї, бойових припасів, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна - караються службовим обмеженням на строк до двох років або триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії. вчинені шляхом підпалу або іншим загально небезпечним способом, або якщо вони спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки, - караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

3. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, - караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

Стаття 412. Необережне знищення або пошкодження військового майна

1. Необережне знищення або пошкодження зброї, бойових припасів, засобів пересування, військової і спеціальної техніки чи іншого військового майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах, - караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або службовим обмеженням на строк до двох років, або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до одного року.

2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки, - караються триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на строк до трьох років.

Стаття 413. Марнотратство або втрата військового майна

1. Продаж, застава, передача в користування військовослужбовцем строкової служби виданих йому для особистого користування предметів обмундирування або спорядження (марнотратство), а також втрата або зіпсування цих предметів внаслідок порушення правил їх зберігання - караються арештом на строк до шести місяців або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років.

2. Втрата або зіпсування ввірених для службового користування зброї, бойових припасів, засобів пересування, предметів технічного постачання або іншого військового майна внаслідок порушення правил їх зберігання - караються арештом на строк до шести місяців або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, - караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

Злочини проти порядку поводження, збереження

та правильної експлуатації зброї та військової техніки:

Стаття 414. Порушення правил поводження зі зброєю, а також із речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточення

1. Порушення правил поводження зі зброєю, а також із боєприпасами, вибуховими, радіоактивними та іншими речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточення, якщо це заподіяло потерпілому тілесні ушкодження, - карається службовим обмеженням на строк до двох років або триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, що заподіяло тілесні ушкодження кільком особам або смерть потерпілого, - карається позбавленням волі на строк від двох до десяти років.

3. Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, що спричинило загибель кількох осіб чи інші тяжкі наслідки, - карається позбавленням волі на строк від трьох до дванадцяти років.

Стаття 415. Порушення правил водіння або експлуатації машин

1. Порушення правил водіння або експлуатації бойової, спеціальної чи транспортної машини, що спричинило потерпілому середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження або загибель потерпілого, - карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

2. Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, що спричинило загибель кількох осіб, - карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

Стаття 416. Порушення правил польотів або підготовки до них

Порушення правил польотів або підготовки до них, а також порушення правил експлуатації літальних апаратів, що спричинило катастрофу або інші тяжкі наслідки, - карається позбавленням волі на строк від п’яти до п'ятнадцяти років.

Стаття 417. Порушення правил кораблеводіння

Порушення правил кораблеводіння, що спричинило загибель людей, загибель корабля або інші тяжкі наслідки, - карається позбавленням волі на строк від п'яти до п'ятнадцяти років.

Злочини щодо порушення служби військ:

Стаття 418. Порушення статутних правил вартової служби чи патрулювання

1. Порушення статутних правил вартової (вахтової) служби чи патрулювання, що спричинило тяжкі наслідки, для запобігання яким призначено дану варту (вахту) чи патрулювання, - карається обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Діяння, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, - караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

Стаття 419. Порушення статутних правил несення прикордонної служби

1. Порушення статутних правил несення прикордонної служби особою, яка входить до складу наряду з охорони державного кордону України, - карається триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, що спричинило тяжкі наслідки, - карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

Стаття 420. Порушення статутних правил несення бойового чергування

1. Порушення статутних правил несення бойового чергування (бойової служби), встановлених для своєчасного виявлення і відбиття раптового нападу на Україну або для захисту та безпеки України, - карається позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, що спричинило тяжкі наслідки, - карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, що вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, - караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

Стаття 421. Порушення статутних правил внутрішньої служби

1. Порушення особою, яка входить у добовий наряд частини (крім варти і вахти), статутних правил внутрішньої служби, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, запобігання яким входило в обов'язки даної особи, - карається триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, - карається позбавленням волі на строк до п'яти років.

Злочини щодо розголошення військової таємниці:

Стаття 422. Розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, або втрата документів чи матеріалів, що містять такі відомості

1. Розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, за відсутності ознак державної зради - карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

2. Втрата документів або матеріалів, що містять відомості військового характеру, які становлять державну таємницю, предметів, відомості про які становлять державну таємницю, особою, якій вони були довірені, якщо втрата стала результатом порушення встановлених правил поводження із зазначеними документами, матеріалами або предметами, - карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

Військові посадові злочини:

Стаття 423. Зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем

1. Незаконне використання військовою службовою особою транспортних засобів, споруд чи іншого військового майна, а також незаконне використання підлеглого для особистих послуг чи послуг іншим особам, а також інше зловживання владою або службовим становищем, вчинене з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, якщо таке діяння заподіяло істотну шкоду, - караються штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, - караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років.

Дата добавления: 2013-12-13