Поняття і основні риси адміністративних правовідносин

ПЛАН

1. Поняття і основні риси адміністративних правовідносин.
2. Структура адміністративного правовідносини.
3. Юридичні факти в адміністративному праві та їх класифікація
4. Види адміністративних правовідносин.
5. Державно-управлінські відносини як складова адміністративних правовідносин.

Апарат виконавчої влади забезпечує виконання завдань у сферах господарського, соціально-культурного, адміністративно-по­літичного будівництва та в інших галузях управлінської діяльності.

У процесі управління виникають організаційні зв'язки між учас­никами цих відносин, багато з яких потребують правового регулю­вання. Таке регулювання здійснюється за допомогою адміністратив­но-правових норм і таким чином перетворює їх в адміністративно-правові відносини.

Правовідносини належать до фундаментальних категорій науки адміністративного права. Саме у правовідносинах воно існує, діє, жи­ве. У них найбільш рельєфно відображаються специфіка методу адмі­ністративно-правового регулювання суспільних відносин. Місце і значення адміністративно -правових відносин в теорії адміністративно­го права зумовлено також тим, що будь-яке питання з цього приводу своїми коріннями сягає сутності предмета адміністративного права.

За радянської правової системи адміністративно-правові відносини мали розгляда­тися:

а) виключно з позицій поділу суспільних відносин на мате­ріальні й надбудовні, або первинні та вторинні;

б) як частка суспільних відносин.

З іншого боку, згадана категорія потрапила в залежність від традиційних поглядів на адміністративне право як засіб безперечного впливу держави на суспільні процеси і застосування у відносинах «держава — громадянин» адміністративно-примусових за­ходів. Неприйняття інших наукових поглядів ускладнило теоретичне осмислення сутності адміністративно-правових відносин, зробило поняття останніх абстрактно-схоластичним, безпідставно відокреми­ло від проголошених прав людини.

Конституція України закріпила принципово нову роль держави у відносинах з людиною. Відтепер держава відповідає перед людиною за свою діяльність, а її головним обов'язком є захист і забезпечення реалізації прав і свобод людини. Отже, зроблено перехід до нової іде­ології державної, в тому числі виконавчої, влади, і ця ідеологія — служіння держави інтересам людини.

У теорії адміністративного права майже не звертається увага на здатність адміністративно-правових відносин визначати рівень ре­ального використання громадянами своїх прав і свобод, висвітлюва­ти рівень їх довіри до державної влади і органів державного уп­равління.

У зв'язку з цим важливим чинником впровадження нової ідеології, здійснення реформи державного управління, утвердження концепту­ально нової доктрини адміністративного права є перебудова за нови­ми принципами теоретичної моделі адміністративно-правових відно­син.

Таким чином, а дміністративно-правові відносини - це врегульовані нормами адміністративного права суспільні відносини, що складаються в сфері діяльності виконавчої влади.

Це повинні бути переважно публічно-сервісні відносини, тобто відносини, у межах яких і завдяки яким держава обслуговує правомірні потреби й інтереси приватних осіб.

Адміністративно-правові відносини являють собою різновид правових відносин, різноманітних за своїм характером, юридичному змісту та колу учасників. Їм властиві всі основні ознаки будь-якого правовідносини, наприклад:

— первинність правових норм, так як правовідношенням є результат регулюючого впливу на дані суспільні відносини певної правової норми, і надає їм юридичної форми;

— регламентація правовою нормою дій (поведінки) сторін цього відношення; кореспонденція взаємних обов'язків і прав сторін правовідносини, обумовлена нормою і т.п.

Стосовно первинності правової норми стосовно правовідношення слід зазначити таке Адміністративно-правові відносини (або адміністративні пра­вовідносини) традиційно розглядаються як результат регулюючого впливу адміністративно-правової норми на суспільні відносини, внаслідок чого вони перетворюються на правові відносини. Ключовою тут є теза про те, що адміністративно-правової форми можуть набути різні види суспільних відносин, і насамперед державно-управлінські відносини, котрі становлять вагому частку в змісті предмета адмі­ністративно-правового регулювання.

У цьому зв'язку важливо з'ясувати, чи можливе взагалі здійснення ре­гулювання нормами адміністративного права за межами правовідносин? Адміністративно-правова практика дає на це питання позитивну відповідь. Дійсно, реалізація адміністративно-правових норм шляхом їх додержання (яке виступає різновидом виконання цих норм) відбувається поза адміністративними правовідносинами. Адже такий варіант ре­алізації норм являє собою пасивну поведінку суб'єкта адміністративно­го права, який не допускає порушень приписів відповідних норм, і тому ця поведінка не потребує взаємодії з іншими суб'єктами.

Адміністративно-правові відносини характеризуються усіма оз­наками правових відносин, але, крім цього, мають деякі особливос­ті, які полягають у тому, що:

1) адміністративно-правові відносини складаються у сфері уп­равління, тобто в повсякденній практичній реалізації завдань і функ­цій держави щодо здійснення управління господарським, соціально-культурним будівництвом, адміністративно-політичною сферою, іншою управлінською діяльністю;

2) в усіх відносинах однією із сторін обов'язково є орган вико­навчої влади (державного управління) або громадська організація, наділена державно-владними повноваженнями;

3) адміністративно-правові відносини — це особливий зв'язок між їх учасниками, один з яких за даних обставин має право вима­гати від іншого такої поведінки, яка передбачена адміністративно-правовою нормою;

4) орган управління зобов'язаний реалізувати свої матеріально-правові та процесуальні права, тобто право є одночасно і обов'язком суб'єкта адміністративно-правових відносин;

5) адміністративно-правові відносини можуть виникнути за ініціативою будь-якого суб'єкта адміністративного права, але згода іншої сторони не є обов'язковою умовою для їх виникнення;

6) порушення однією із сторін своїх обов'язків зумовлює її відповідальність не перед іншою стороною, а перед державою в особі її компетентних органів;

7) адміністративно-правові відносини, що виникають між органами виконавчої влади та іншими суб'єктами адміністратив­ного права, не завжди є відносинами, які здійснюються за мето­дом влади та підпорядкування. Ці відносини можуть реалізо­вуватися на засадах як влади і підпорядкування, так і рівності сторін, тобто кожна сторона зобов'язана виконувати конкретні вимоги правової норми. Тут завжди має місце подвійний зв'язок: правомочність — обов'язок — правомочність. Наявність взаєм­них прав і обов'язків є характерною для досить широкого кола адміністративних правовідносин;

8) санкції, що застосовуються до сторін адміністративно-право­вих відносин за порушення ними своїх прав і обов'язків, — це, як правило, заходи адміністративного примусу, адміністративної та дис­циплінарної відповідальності, може настати також матеріальна або кримінальна відповідальність;

9) спори, що виникають між сторонами адміністративно-право­вих відносин, вирішуються як в адміністративному, так і в судово­му порядку. Більшість адміністративно-правових спорів вирішується в адміністративному порядку, тобто уповноваженими на те органа­ми державної виконавчої влади або посадовими особами. Конститу­цією України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місце­вого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55).

У цілому адміністративно-правові відносини характеризуються двома найважливішими рисами: з одного боку — це форми соціаль­них відносин, оскільки в них обов'язково беруть участь люди чи їх об'єднання, а з іншого — це форми організаційних відносин, у про­цесі реалізації яких розв'язуються завдання управлінської діяльності.

Суперечки, що виникають між сторонами адміністративних пра­вовідносин, вирішуються, як правило, у позасудовому порядку, тобто шляхом прямого розпорядження правомочного органу.

Отже, адміністративно-правові відносини завжди мають публічно-владний характер, оскільки один з їх суб'єктів обов'язково має юридично-владні повноваження щодо інших учасників цих відносин.

Підводячи підсумок вищевказаному, можна дати таке визначення: адміністративного правовідносини, як урегульоване адміністративно-правовою нормою управлінські суспільні відносини, у якому сторони виступають як носії взаємних правий і обов'язків, встановлених і гарантованих адміністративно-правовою нормою.

Дата добавления: 2013-12-14