Основи правового статусу засуджених

План

13.

3.

2.

Кожен з яких має свої:

· цілі

· завдання

· пріоритети

4. Завдання кримінально-виконавчої політики України:

- визначення основних напрямів ефективного виконання кримінальних покарань за умов суворого дотримання вимог за­конності;

- розроблення основних напрямів діяльності органів дер­жави і громадськості для досягнення виправлення та ресоціалізації засуджених;

- розроблення основних напрямів діяльності, пов'язаної з профілактикою вчинення злочинів і правопорушень засудже­ними як під час відбування покарання, так і після звільнення;

- визначення напрямів діяльності державних органів і гро­мадськості для забезпечення соціальної адаптації осіб, звільне­них з кримінально-виконавчих установ.

5. Джерела кримінально-виконавчої політики України

1. Конституція України

2. Інші закони України (Кримінально-виконавчий кодекс; Закон України «Про попереднє ув’язнення);

3. Укази Президента України (Указ Президента України № 1085/2010 Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади; Указ Президента України № 394/2011 Про затвердження Положення про Державну пенітенціарну службу України від 6 квітня 2011 р.)

4. Постанови Кабінету Міністрів України (Постанова КМ України від 3 серпня 2006 р, № 1090 «Про затвердження державної програми покращення умов тримання засуджених та осіб, взятих під варту, на 2006-2010 рр»)

5. Постанови Пленуму Верховного суду України (Про практику призначення судами кримінального покарання: Постанова Пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2003 р, № 7 із змінами від 10 грудня 2004 р)

6. Міжнародні договори (міжнародні стандартні правила поводження з ув’язненими: прийняті на І конгресі ООН у 1955 р.;Європейська конвенція про запобігання катуванню чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню)

6. Кримінально-виконавча політика – це:

1. напрямок діяльності державних органів (державної пенітенціарної служби України)

2. напрямок діяльності громадських організацій

У сфері:

1. виконання кримінальних покарань

2. досягнення їх мети

Питання 2: Поняття, предмет, методи, принципи КВП. Кримінально-виконавчі правовідносини

1. життя суспільства регламентується: 20-30 років тому сьогодні

· звичаями

· традиціями

· нормами моралі

· корпоративними нормами

· нормами права

2.

3. Кримінально-виконавче право - це галузь права, яка:

- виступає засобом протидії злочинності на стадії кінцевого етапу правозастосування;

- регулює процес відбування та виконання кримінальних покарань, що передбачені Кримінальним кодексом України;

- в ній знаходить своє відображення воля держави.

4. Кримінально-виконаче право слід розглядати в трьох значеннях:

1. як галузь права;

2. як науку;

3. як самостійну навчальну дисципліну.

Кримінально-виконавче право як галузь права — це система юридичних норм, що передбачають підстави, принципи та інші загальні положення, регламентують порядок виконання і відбування покарань, визначають види органів та установ, які виконують покарання, порядок їх діяльності, здійснення контролю та нагляду, а також регулюють інші правовідносини, що виникають у сфері виконання покарань.

Кримінально-виконавче право як наука — це система знань про тенденції та закономірності, які складаються в процесі виконання покарань та інших заходів кримінально-правового впливу, спрямовані на розробку пропозицій та рекомендацій щодо удосконалення кримінально-виконавчого права і зако­нодавства.

Кримінально-виконавче право як навчальна дисципліна — це самостійний навчальний курс, побудований на систематизо­ваному відображенні основних положень кримінально-вико­навчого права та кримінально-виконавчого законодавства.

5. Предметом правового регулювання норм кримінально-виконавчого права є суспільні відносини, які пов’язані з:

- виконанням усіх видів кримінальних покарань та інших заходів кримінально-правового впливу, передбачених КК (примусові заходи медичного та виховного характеру);

- застосуванням до засуджених засобів виправного впливу, які передбачені законом;

- регламентацією діяльності органів та установ, які вико­нують покарання;

- порядком участі органів державної влади та місцевого самоврядування, інших органів та громадських об'єднань у здійсненні контролю та нагляду за діяльністю органів і установ виконання покарань, а також у виправленні засуджених;

- процедурою звільнення від покарання та надання допо­моги звільненим особам.

  Імперативний (власний)

Імперативний (власний) метод передбачає виконан­ня наказів, вимог, розпоряджень, забезпечених можливістю застосування правового примусу.

Водночас у кримінально-виконавчому праві набув широко­го застосування диспозитивний метод.

Його сутністю є надання засудженому в певних межах права вибору варіанта власної поведінки у випадках, що передбачені законом.

Наприклад, у випадках, коли засудженому надається право і можливість придбання продуктів харчування та предметів першої необ­хідності, право побачень, телефонних розмов тощо. Завдяки застосуванню цього методу забезпечується дотримання закон­них інтересів засуджених, створюються позитивні умови для реалізації їхніх прав.

Норми кримінально-виконавчого права передбачають низку конкретних форм реалізації методу заохочення.

Виправний вплив на засуджених та виховна робота з ними передбача­ють створення найбільш сприятливих умов для збереження і розвитку позитивних якостей і навичок в особистості.

Цей метод заохочує соціально позитивну поведінку осіб, які від­бувають покарання, яка буде не тільки схвалена державою та суспільством, а й надасть змогу поліпшити умови утримання засуджених та навіть сприятиме їх умовно-достроковому звільненню.

7. Що таке принципи кримінально-виконавчого права?

- це розроблені наукою кримінально-виконавчого права

- основні правові ідеї, керівні положення,

- які визначають

- стратегію та напрямки розвитку КВП

8. Види (класифікація) принципів КВП

- загальноправові (законність, гуманізм);

- міжгалузеві (соціальної справедливості, індивідуалізація покарання);

- галузеві (специфічні), рівність засуджених перед законом, участь громадськості у виправленні засуджених.

9. Принципи кримінально-виконавчого законодавства, виконання і відбування покарань (ст.. 5 КВК)

1. невідворотності виконання і відбування покарань, 2. законності, 3. справедливості, 4. гуманізму, 5. демократизму, 6. рівності засуджених перед законом, 7. поваги до прав і свобод людини, 8. взаємної відповідальності держави і засудженого, 9. диференціації та індивідуалізації виконання покарань, 10. раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки, 11. поєднання покарання з виправним впливом, 12. участі громадськості в передбачених законом випадках у діяльності
органів і установ виконання покарань.

10. У процесі застосування норм КВП приймають участь як представники державних органів, так і засуджені та інші учасники кримінально-виконавчих правовідносин.

Складові елементи кримінально-виконавчих правовідносин  

11.

Юридичні факти

Суб'єкти правовідносин — це їх сторони, які наділені певними правами та обов'язками, встановленими нормами права.

Об'єкти правовідносин — це явища та предмети, тобто реаль­но існуючі обставини, з приводу яких виникають правовідноси­ни.

Ними можуть бути певні блага та законні інтереси їх суб'єктів. Як об'єкти кримінально-виконавчих правовідносин можуть бути різні сторони порядку та умов виконання (відбування) покарання.

Зміст правовідносин створюють фактична поведінка суб'єк­тів і сукупність їх прав та обов'язків.

Юридичні факти — це обставини, з якими пов'язані виник­нення, зміна та припинення кримінально-виконавчих правовід­носин.

12. Підставою виникнення, змін, припинення кримінально-виконавчих правовідносин є:

1. дії (вирок суду, який набрав законної сили);

2. події (смерть засудженого);

14. Кримінально-виконавчі правовідносини – це врегульовані нормами КВП суспільні відносини між державними органами та представниками громадськості, з одного боку, і засудженими, котрі відбувають покарання, з іншого, які виникають з приводу та у процесі виконання і відбування кримінальних покарань.

Питання 3: Система та джерела КВП

1. Система курсу КВП зумовлена структурою Кримінально-виконавчого кодексу України, його поділом на загальну та особливу частини.

2. Система курсу КВП – це:

- послідовне викладення внутрішньо узгоджених між собою норм (знань);

- у сфері відбування та виконання кримінальних покарань і досягнення їх мети.

С Т Р У К Т У Р А КВК У К Р А Ї Н И

    С Т Р У К Т У Р А КВК У К Р А Ї Н И

КВК України був прийнятий Верховною Радою України 11липня 2003 р., введений в дію з 1 січня 2004 р.

Містить 2 частини – загальну та особливу.

Загальна частина містить: 1 Розділ, 4 глави, 1-25 ст.

Особлива частина містить: 3 розділи, 21 главу, 26-166 ст, а також прикінцеві положення.

    Д Ж Е Р Е Л А КВП

Питання 4: Кримінально-виконавче законодавство та його завдання

1. Кримінально-виконавче законодавство України – це:

§ система законодавчих

§ та підзаконних нормативних актів, що містять норми кримінально-виконавчого права

§ які регулюють весь комплекс суспільних відносин

§ що виникають з приводу та у процесі виконання та відбування кримінальних покарань

§ та застосування до засуджених засобів виправлення та ре соціалізації

2. Мета кримінально-виконавчого законодавства, воно регламентує:

ü Порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань

ü З метою захисту інтересів особи, суспільства і держави

ü Шляхом створення умов для виправлення і ре соціалізації засуджених

ü Запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими,

ü Так і іншими особами

ü А також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими

(див. ч 1 ст. 1 КВК України)

ДИВ. Ч 2 СТ. 1 КВК УКРАЇНИ

1. Основні права засуджених

2. Основні обов’язки засуджених

Питання 1. Основні права засуджених.

1. Правовий статус засудженого є досить складним соціально-правовим явищем є сукупністю передбачених різними галузями законодавства України прав і обов'язків засудженого під час виконання і відбування кримінального покарання.

Якими нормами міжнародного права та законодавства України регламентується правовий статус засуджених:

- Акти загального характеру:

• Загальна декларація прав людини (1948 p.);

• Декларація прав дитини (1959 p.);

• Декларація ООН про ліквідацію всіх форм расової дис­кримінації (2001 p.);

• Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права (1966 p.);

• Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966 p.);

• Декларація про права розумово відсталих осіб (1971 p.);

• Декларація про права інвалідів (1975p.).

- Спеціальні акти:

• Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями
(1955 p.);

• Декларація про захист усіх осіб від тортур та інших жорс­токих, нелюдських, або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (1975 p.);

• Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюд­ських, або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (1984 p.);

• Кодекс поведінки посадових осіб при підтриманні пра­вопорядку (1979 p.);

• Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються здій­снення правосуддя щодо неповнолітніх (Пекінські правила) (1985 р.);

• Звід принципів захисту всіх осіб, які піддаються затри­манню чи ув'язненню будь-яким чином (1988 p.);

• Правила ООН щодо захисту неповнолітніх, позбавлених волі (1990р.);

• Керівні принципи ООН запобігання злочинності серед неповнолітніх (Ер-Ріядські керівні принципи 1990 p.).

• Європейські пенітенціарні правила прийняті у 2006 році;

- Законодавство України:

· Конституція України (Основний закон) ст.. 3, 27-28, 35, 40, 55-57, 63;

· Кримінально-виконавчий кодекс України ст.. 7-10, 34, 37, 42, 51, 59, 60, 71, 102, 107, 116, 119-122, 125-128;

· Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань п. 23, 28, 29, 30, 89, Розділ III, IV;

2. Вивчення правового статусу засуджених передбачає розгляд проблем, розв'язання яких забезпечить дотримання в Україні принципу верховенства права, закріпленого в Конституції України.

3. Прийняття у 1996 р. в Україні Основного закону зміцнило правову основу державного і суспільного життя та оновило чинне законодавство, що дозволило повніше регулювати різні сторони суспільних відносин, на більш високому рівні гарантувати конституційних прав громадян.

4. Правовий статус засуджених — це сукупність юридично закріплених конституційних, громадянських та інших прав, свобод, законних інтересів та обов'язків, якими володіє за­суджений в період відбування кримінального покарання.

5. Як зазначено в ч. І ст. 7 КВК, держава:

-поважає

- охороняє права, свободи, законні інтереси засуджених,

- забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.

Такий захист забезпе­чується за допомогою:

- прокурорського нагляду;

- судового контролю;

- громадського контролю;

- а також безпосередньо відомчими органами.

При цьому держава застосовує спеціальні заходи для виправлення та ресоціалізації засуджених.

Засуджені в період відбування ними тих чи інших видів покарань:

- залишаються громадянами України,

- у зв'язку з чим на них поширюються всі права людини і громадянина, законні інтереси та юридичні обов'язки, як і на всіх інших громадян;

- за винятком обмежень, які пов'язані з фактом їх засудження.

Обсяг та рівень цих правообмежень залежить від:

- виду покарання, що призначено за вироком суду,

- умов його відбування.

Проте такі обмеження мають тимчасовий характер, оскільки вони діють лише в період відбування покарання і встановлюються лише законом.

6. Права та обов’язки засуджених поділяються на 2 групи:

- загальні, які існують для всіх громадян України;

- спеціальні, такі, якими наділяються лише засуджені;

Слід звернути увагу на те, що адміністрація установи виконання покарання не може на свій розсуд обмежувати права або законні інтереси засуджених.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 КВК такі обмеження мають встанов­люватись лише законом, а саме: «Засуджені користуються всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, визначених законами України та цим Кодексом і встановле­них вироком суду».

Так, наприклад, засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі на певний строк, не мають права в період проведення виборів до органів державної влади та місцевого самоуправління проводити зустрічі з виборцями; але допускається проведення мітингів, походів та демонстрацій; обмежено право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації тощо.

Правовий статус іноземних громадян та осіб без громадянства визначається встановленням їхніх прав і обов'язків, передбачених кримінальним, кримінально-виконавчим зако­нодавством та іншими законами України.

· Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.

· Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.

· Правовий статус засуджених іноземців і осіб без громадянства визначається законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

· Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.

· Дискримінація засуджених за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками забороняється.

8. Основні права засуджених – регламентується у ст. 8 КВК України, відповідно до якої засуджені мають право:

1. на отримання інформації про свої права і обов’язки, порядок і умови виконання та відбування призначеного судом покарання;

2. на гуманне ставлення до себе і на повагу гідності, властивої людській особистості;

3. звертатися відповідно до законодавства з пропозиціями, заявами і скаргами до адміністрації органів і установ виконання покарань, їх вищестоящих органів, а також до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Європейського суду з прав людини, а також інших відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, до уповноважених осіб таких міжнародних організацій, суду, органів прокуратури, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян;

4. давати пояснення і вести листування, а також звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами рідною мовою. Відповіді засудженим даються мовою звернення. У разі відсутності можливості дати відповідь мовою звернення вона дається українською мовою з перекладом відповіді на мову звернення, який забезпечується органом або установою виконання покарань;

5. на охорону здоров’я в обсязі, встановленому Основами законодавства України про охорону здоров’я, за винятком обмежень, передбачених законом. Охорона здоров’я забезпечується системою медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних заходів, а також поєднанням безоплатних і платних форм медичної допомоги. Засуджені, які мають розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи інших одурманюючих засобів, можуть за їх письмовою згодою пройти курс лікування від вказаних захворювань;

6. на соціальне забезпечення, у тому числі й на отримання пенсій, відповідно до законів України.

7. Засудженому гарантується право на правову допомогу. Для одержання правової допомоги засуджені можуть користуватися послугами адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

8. Засуджені іноземці мають право підтримувати зв’язок з дипломатичними представництвами і консульськими установами своїх держав, особи без громадянства, а також громадяни держав, що не мають дипломатичних представництв або консульських установ в Україні, — з дипломатичними представництвами держави, яка взяла на себе охорону їхніх інтересів, або міжнародними органами чи організаціями, які здійснюють їх захист.

9. Взаємовідносини персоналу установ виконання покарань і засуджених (п. 28 ПВР)

· Взаємовідносини персоналу установ виконання покарань із засудженими ґрунтуються на суворому дотриманні законності.

· Персонал установ зобов’язаний постійно зміцнювати правопорядок в установах виконання покарань, проводити цілеспрямовану виховну роботу серед засуджених, виявляти та попереджувати вчинення правопорушень з їхнього боку, уміло поєднувати високу вимогливість з уважним ставленням до кожного засудженого.

· Їм категорично забороняється входити у неслужбові стосунки із засудженими та їх родичами, що не викликані інтересами служби, а також користуватися їх послугами.

· Засуджені зобов’язані бути ввічливими з персоналом установ виконання покарань, виконувати їх законні вимоги.

· Засуджені звертаються до персоналу установ виконання покарань на “ви”, називають їх по імені та по батькові або “громадянин”, “громадянка” і далі за званням чи займаною посадою.

· Персонал установ виконання покарань звертається до засуджених на “ви” і називає їх “засуджений”, “засуджена”, “громадянин”, “громадянка” та прізвище.

· У виховних колоніях персонал звертається до засуджених на “ти” і може звертатись до них словами “вихованець”, “вихованка” та називати їх по імені.

10. Правила поведінки засуджених (п. 29 ПВР)

Засуджені мають право:

· на особисту безпеку;

· одержувати інформацію і роз’яснення про умови відбування і порядок виконання покарання, а також їх права;

· користуватися послугами, які надаються в установах виконання покарань, у тому числі додатковими, оплачуваними (підстригання; ремонт одягу, взуття, годинників тощо);

· отримувати медичну допомогу і лікування, у тому числі платні медичні послуги за рахунок особистих грошових коштів чи коштів рідних та близьких;

· розпоряджатися грошовими коштами (для засуджених, які відбувають покарання у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, дільницях соціальної реабілітації та виправних центрах), придбавати, володіти і розпоряджатися предметами, речами, виробами, використання яких не заборонено;

· здійснювати листування з особами, які перебувають за межами установ виконання покарань та не відбувають покарання, вести з ними телефонні розмови;

· одержувати і відправляти посилки, бандеролі, грошові перекази, одержувати передачі в порядку, установленому цими Правилами;

· зустрічатися з родичами та іншими особами у відповідності до обмежень, передбачених для різних категорій засуджених;

· подавати пропозиції, заяви і скарги в усній чи письмовій формі з питань, що стосуються їх особисто;

· брати участь у роботі самодіяльних організацій та гуртків соціально корисної спрямованості, займатися фізичною культурою і спортом;

· придбавати, користуватися і зберігати предмети першої потреби, періодичні видання, літературу, продукти харчування в асортименті та кількості, установленій цими Правилами (додаток 7 до цих Правил);

· розпоряджатися вільним часом, який відведений розпорядком дня, не порушуючи при цьому правил поведінки;

· брати участь у трудовій діяльності;

· одержувати освіту відповідно до законодавства про освіту за умови, що це не суперечить установленому порядку відбування покарання;

· одержувати правову допомогу в порядку, передбаченому статтею 107 Кримінально-виконавчого кодексу України;

· користуватися у приміщеннях для вживання їжі індивідуальними водонагрівальними електрокип’ятильниками заводського виготовлення потужністю до 0,5 КВт;

· відправляти поштою або передавати родичам під контролем адміністрації установи особисту літературу і періодичні видання;

· придбавати для загального користування за рахунок коштів, які перебувають на особистих рахунках, телевізори, холодильники з розрахунку: телевізор — один на відділення або жилу секцію та холодильник — один на відділення.

11. Особливості правил поведінки засуджених у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, виправних центрах, дільницях соціальної реабілітації та засуджених жінок, які мешкають за межами колонії (див. п 30 ПВР)

· Засуджені у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, виправних центрах та дільницях соціальної реабілітації:

Мають право:

· займатися сільським господарством;

· пересуватися без строю, не носити розпізнавальні нагрудні знаки, носити цивільний одяг;

· мати при собі гроші та цінні речі, користуватися грішми без обмеження;

· мешкати в разі наявності сім’ї з дозволу адміністрації в особистих будинках або приватних квартирах у межах населеного пункту за місцем дислокації установи.

Засуджені жінки, які мешкають за межами колоній у період звільнення від роботи у зв’язку з вагітністю і пологами, а також до досягнення дитиною трирічного віку:

Мають право:

· займатися сільським господарством;

· не носити розпізнавальні нагрудні знаки, носити цивільний одяг;

· мешкати в приватних квартирах або будинках.

12. Засуджені мають право на особисту безпеку (ст. 10 КВК України)

1. У разі виникнення небезпеки життю і здоров’ю засуджених, які відбувають покарання у виді арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, вони мають право звернутися із заявою до будь-якої посадової особи органу чи установи виконання покарань з проханням про забезпечення особистої безпеки. У цьому разі посадова особа зобов’язана вжити невідкладних заходів щодо забезпечення особистої безпеки засудженого.

2. Адміністрація установи виконання покарань вживає заходів до переведення засудженого в безпечне місце, а також інших заходів до усунення небезпеки, вирішує питання про місце подальшого відбування ним покарання.

3. У разі наявності небезпеки для життя і здоров’я засуджених, до яких згідно із законом у зв’язку з їх участю у кримінальному судочинстві прийнято рішення про застосування заходів безпеки, адміністрація установи виконання покарань вживає заходів щодо забезпечення безпеки цих осіб. Крім того, до зазначених осіб можуть бути застосовані такі заходи:

- ізольоване тримання;

- переведення в іншу установу виконання покарань.

4. Зміна умов тримання осіб, щодо яких застосовані заходи безпеки, здійснюється з додержанням вимог, передбачених цим Кодексом і законодавством України.

Дата добавления: 2013-12-14