Тарифна ставка: структура

Тарифна ставка — ціна страхового ризику та інших витрат, необхідних для виконання зобов'я­зань страховика перед страхувальником за підпи­саним договором страхування.

Сукупність тарифних ставок називається тари­фом. Система відображення тарифів називається тарифним керівництвом.

Тарифна ставка, за якою укладається страховий договір, називається брутто-ставкою. Вона складається з двох частин: нетто-ставки і навантаження.

Нетто-ставка — ціна страхового ризику (вибу­ху, пожежі тощо).

Навантаження — вартість, яка покриває витра­ти страховика з організації та ведення страхової справи, а також містить елементи прибутку.

Для розрахунку тарифів можуть бути викорис­тані кілька методів* на основі теорії імовірності та методів математичної статистики з використанням часових рядів;

—на базі експертних оцінок;

—за аналогією до інших об'єктів або компаній;

—з використанням математичної статистики і розрахунку дохідності.

Розглянемо докладніше один із них. Методика розрахунків тарифної ставки на основі теорії імовірності включає:

—визначення імовірності настання страхового ви­падку;

—розрахунок нетто-ставки із 100 грн;

—розрахунок ризикової надбавки з використан­ням стійких статистичних рядів;

—визначення можливого інтервалу змін показ­ника з певною мірою вірогідності;

—розрахунок брутто-ставки виходячи із планової рентабельності;

— визначення структури брутто-ставки та частки кожного елемента в ній.

Нетто-ставка визначається за формулою

______________________ (1)

де Т_н — тарифна нетто-ставка, грн;

Р — імовірність страхової події;

К — коефіцієнт відношення середньої виплати до середньої страхової суми на один договір;

100 — одиниця страховоїсуми (100 грн).

де К_в — кількість виплат за певний період (рік);

К — кількість підписаних за рік договорів;

де С_в — середня виплата на один договір;

С_с — середня страхова сума на один договір. Тоді формула (1) матиме вигляд:

або

де В — загальна сума виплат страхового відшкодування;
С — загальна страхова сума застрахованих об'єктів.

Як уже зазначалось раніше, у майновому страху­ванні виникає потреба обчислення ризикової надбав­ки. Розглянемо методику її розрахунку.

Ми відштовхувалися від того, що в середньому за рік виходять з ладу 3500 пральних машин. Насправді буває так, що одного року (чи місяця) виходять з ладу 3000 шт., а іншого — 4200 шт, У першому разі в страховика виникає запас страхового фонду, в дру­гому — дефіцит. З цією метою створюється резерв­ний фонд. Він розраховується на основі показни­ка — середньоквадратичного відхилення (а) за фор­мулою

де д — число страхових подій кожного року (місяця); д — середня кількість страхових подій; п — тарифний період.

Ще однією частиною тарифної ставки є витрати на ведення страхової справи. Ці витрати норму­вати практично неможливо, оскільки чинників, що впливають на їхню величину, багато і до того ж вони змінні. Найчастіше в актуарних розрахунках вико­ристовують класифікацію, яка відображає такі ви­трати на ведення страхової справи:

— організаційні;

— аквізиційні;

— ліквідаційні;

— управлінські;

— інкасаційні.

Організаційні — витрати, пов'язані із заснуван­ням страхової компанії. їх відносять до активів стра­ховика, оскільки вони, по суті, є інвестиціями.

Аквізиційні — витрати, пов'язані із залученням нових страхувальників і укладенням нових страхо­вих договорів при посередництві страхових агентів.

Ліквідаційні — витрати з ліквідації збитків, спри­чинених страховим випадком: на оплату праці лік­відаторам (особам, що займаються ліквідацією збитків); понятим; судові витрати; поштово-телеграфні; витрати на відшкодування збитків страхувальнику.

Управлінські — загальні управлінські витрати та витрати з управління майном.

Інкасаційні — витрати, пов'язані з обслугову­ванням готівкового обороту надходжень страхових платежів. Сюди входять витрати на виготовлення бланків квитанцій про прийняття страхових пла­тежів, облікових реєстрів: книг, відомостей, довідок тощо.

Останньою складовою тарифу є прибуток від страхових операцій. Він не є обов'язковим компо­нентом страхового тарифу. Страховик може відмо­витись закладати прибуток на деякий проміжок часу з того чи іншого об'єкта з метою розширення стра­хового поля. Однак, оскільки страхування — комер­ційна діяльність, вона має бути прибутковою. У зв'яз­ку з цим розглянемо прибуток як структурний еле­мент тарифу. Оскільки згідно з інструкцією з ліцен­зування страхової діяльності величина страхових ре­зервів становить не більш як 50% від страхових платежів, тариф дорівнюватиме нетто-ставці, помно­женій на 2, тобто: 4,41 • 2 = 8,82 грн з 100 грн, або 8,82%.

Норматив витрат на ведення страхової справи встановлюють у певному процентному відношенні до брутто-ставки, а прибуток — до собівартості. Якщо перший норматив встановити на рівні 20—25%, а прибуток — на рівні 5% від собівартості, то тариф буде значно нижчим.

Є і загальна методика розрахунку тарифу. Вона має вигляд:

_Т = т_н + Н = Т_н + Н_с + Н_о Т_б,

де

Т — тариф;

У_б — брутто-ставка;

Т — нетто-ставка;

Н — навантаження;

Н_с — статті навантаження, що встановлюються в абсолютній сумі;

Н_о — статті навантаження, закладені в тариф у відсотках до брутто-ставки.

Тоді формула (2) матиме вигляд:

Якщо ж усі елементи навантаження визначено у відсотках до брутто-ставки, то величину брутто-став­ки обраховують за формулою

Конкретні розрахунки тарифів додаються до пра­вил страхування.

Дата добавления: 2013-12-14