Запровадження християнства в Київській Русі

Дохристиянські релігійні вірування слов’ян.

Релігія в контексті історії українського народу

Лекція

Релігійні переконання та обряди слов’ян на етапі патріархально-родового ладу характеризуються поширенням: 1. Первісної магії; 2. Культом предків патріархального походження та 3. Культом природи.

Магія поставала стрижнем духовного життя слов’ян тих часів виступаючи не тільки основою обрядовості, але й знаходячи своє функціональне застосування в побуті, промислово-господарській діяльності тих часів. В землеробстві і скотарстві, полюванні та рибальстві давні слов’яни спиралися на магічні ритуали аби досягти бажаної мети. Культ предків характеризується патрілініальністю – майже повною відсутністю жіночих божеств. Центральною фігурою обрядовост постає чур або щур – містичний покровитель роду, що в якості світлої потойбічної сили виступає оборонцем проти злих духів; давні замовляння «чур мене!» сягає корінням саме давнослов’янського культу предків. Культ природи знайшов своє втілення в пантеоні богів, чисельних святах і поклоніннях. Безумовна першість серед богів належить Перуну – творцю блискавки, в постаті якого є щось подібне до індійського Індри, грецького Зевса, римського Юпітера, германського Тора. Але сприйняття Перуна в свідомості тогочасних віруючих виявляло органічність і уявленням про безмежне небо уособлене Сварогом. Боги сонця, вітру, вогню – Дажьбог, Хорс, Стрибог і покровитель скотарства Велес – вважалися сварожичами – синами Сварога. Окрім цього існували і інші боги – покровителі різних видів господарської діяльності. Ці генотеїстичні за характером вірування влилися в більш пізні вже християнські уявлення слов’ян: день зимового сонцестояння – злився з Різдвом Христовим, купальні свята перетворилися в день Іоанна Хрестителя, тощо.

Із релігій світу, що поширювалися на початку нашої ери на території Русі слід назвати християнство, іслам, іудаїзм. Щодо християнства то воно від спорадичного проникнення в язичницьке середовище через епоху запеклого протиборства із іншими вірами сягає цілковитого утвердження на території України стали пізньоантичні міста причорномор’я, що перетворювалися в міста заслання опозиціонерів митрополії. Так повідомляється, що засланий на каменоломні Херсонесу Климент, нібито учень ап. Петра був страчений там у 101 р. н.е. ­­­­– його з якорем на шї кинули в море. На стародавньому цвинтарі в Керчі знайдена могила християнина Європиия, що був похований тут у 304 році н.е. Але окрім епіграфічних та археологічних цінними є також письмові пам’ятки. Відоми християнський письменник Тертулліан (2-3 ст.н.е.) писав: «…підкорились Христу краї сарматів, даків, германців, скіфів.» З 5 по 8 ст. активно констатується самостійне державне утворення східних слов’ян ­– Руська земля – серцевина майбутньої Київської Русі. Значне його піднесення синхронізувалося з діяльністю визначних християнських місіонерів Кирила і Мефодія, просвітницька діяльність яких мала своїм результатом створення нової словянської писемності, широкий загальнокультурний резонанс. Князь Аскольд першим серед київських князів звернувся до християнства, це сталося у 60-х роках 9 ст. Пізніше шану та повагу йому віддавала Ольга та інші київські можновладці. Але остаточно його утверджує Володимир, який у 988 р. навертає народ у нову віру, порубавши язичницьких ідолів та піддавши вогнищу їхні капища. В ці часи Русь опиняється серед решти країн, де сповідуються інші віровчення: Волзької Болгарії, де панує іслам іудейської Хазарії. Але саме християнство стає ідеологічною основою молодої держави, хоча повне його прийняття розтягнулося аж до 14 ст. В процесі свого поширення воно активно пристосовувалось до попередніх вірувань та обрядів неофітів, включало їх у загально християнський контекст, надаючи їм дійсно християнської тональності та забарвлення. Прийнявши християнство та поєднавшись із Візантією Володимир дав можливість Русі широко інтегруватися у загально християнський культурний контекст.

Дата добавления: 2013-12-14