Т. 3.7.: Релігії в Україні

Мета: розглянути особливості та етапи становлення християнства в Україні X-XIX ст. Проаналізувати питання формування автокефального руху в Україні XX ст. Основні напрями та вчення нетрадиційних неорелігій в Україні. Простежити сенс та форми відношень церкви та держави, роль релігійного чинника в нинішніх процесах в Україні, роль релігій у процесах націотворення, державного становлення України, формуванні духовності та моралі громадян нашої країни.

Основні поняття: УПЦ-МП. УПЦ-КП, УАПЦ, УГКПЦ, крішнаїзм, Рун-віра, Агні-Йога, окультизм.

Питання до лекції:

1. Релігійна ситуація в Україні.

2. Етапи формування українського православ’я.

3. Сучасний стан українського православ’я.

4. Нетрадиційна релігійність в Україні та її класифікація.

1. Релігійна ситуація в Україні. Релігійне відродження в Україні доби незалежності виявилося зростанням кількості зареєстрованих конфесій та релігійних організацій з 9 конфесій до 120, а релігійних організацій з 4,5 тис. до 35 тис. 60-65% громадян позитивно оцінюють значення релігії та церкви для суспільства. Найчисельнішою конфесією України є православ’я (загалом 17 тис. приходів), до числа її прихильників себе відносять біля 68 % населення. Серед найбільших православних церков України є УПЦ московського патріархату (23,6%), УПЦ київського патріархату (15,1%), УАПЦ (1%). Католицизм представлений Українською греко-католицькою та римо-католицькою Церквами, які мають, відповідно, 3685 та 1061 організацій. Протестантські церкви нараховують біля 8,5 тис. і складають 25% від загальної цифри релігійних спільнот України. Активно розвиваються баптисти (3025), п’ятидесятники (2517), адвентисти (1101), Свідки Єгови (біля 1200). Іслам та іудаїзм відносяться до конфесій релігійних меншин (959 та 285). Отже, Україна є багатоконфесійною, полірелігійною країною в якій християнські релігії в їх традиційних, модерних та постмодерних виявах, домінують над нехристиянськими у співвідношенні 80% до 20%.

Сьогоднішню Україну не можна назвати суто православною країною. Швидке зростання традиційних християнських церков (православні, греко-католицькі, римо-католицькі), яке відбувалося в перші роки незалежності майже зупинилося, натомість темпи зростання протестантських церков залишаються значними, так, що співвідношення традиційного та нетрадиційного християнства становить 50 % до 40%. Окрім того, постійно збільшується кількість нецерковних християн та просто віруючих, що взагалі не відносять себе до певної конфесії.

2. Етапи формування українського православ’я. Відповідаючи на перше питання необхідно розкрити основні історичні віхи розвитку православ’я в Україні. Виділяють кілька етапів. Православ’я київської доби X-XIII ст. має початок з акту хрещення Русі по візантійському обряду в 988 р., яке князь Володимир прийняв від корсунського духовенства. Київське християнство часів Володимира − це слов’янський варіант християнства, для якого характерні: універсалізм − тісні зв’язки як з Візантією так і з Римом, орієнтація переважно на кирило-мефодіївську традицію слов’янського християнства, виборність духовенства. Хоча розкол 1054 р. став підставою для включення Русі в орбіту візантійського християнства, але зберігалася напруженість між провізантійськими та прокиївськими тенденціями в політиці церкви. В цілому християнство цієї доби мало де факто автономний статус від Константинополя. Православ’я польсько-литовської доби − XIV-XVII ст. У 1300 р. відбувся перенос київської кафедри до Володимира на Клязьмі, а в 1325 р. у Москву. Паралельно з 1302 по 1391 рр. існувала Галицька митрополія. Але в результаті переходу під владу Литви, з 1317 р. була відновлена окрема Київська (Литовська) митрополія. Остаточний поділ митрополії на Київську та Московську відбувся у 1448 р., коли в Москві був поставлений власний єпископ Йона, а Константинополь у 1458 р. висвятив на митрополита Київського Григорія Болгарина. Протягом XV-XVII ст. православна церква в межах перебувала під тиском Речі Посполитої. Після унії 1596 р. православне духовенство залишилося без єпископату, який був відновлений лише в 1620 р. (а легалізований у 1632 р.). Найвищого розвитку українське православ’я досягло за Петра Могили (1632-1647). Церква стали вагомим чинником національно-духовного та державного відродження України. Православ’я доби Російської імперії та Радянської влади − кін. XVII-поч. XX ст. Після з’єднання України з Росією у 1654 р. та політичного поділу України між Росією та Польщею, відбулося з’єднання Київської митрополії з Московським патріархатом у 1685 р., яке привело до повної втрати самобутності українського православ’я. Протягом 1721-43 рр. Київська митрополія була перетворена на звичайну єпархію. І хоча в 1743 р. їй був повернутий статус митрополії, при Катерині II з 1764 р. остаточно ліквідуються рештки самоврядування української церкви. Для цього періоду характерні одержавлення, централізація, ідеологічне обслуговування церквою самодержавства. В 20-х рр. XX ст. в Україні зародився рух автокефалістів, який привів до виникнення у 1921 р. УАПЦ, що була знищена в 1930 р. В часи радянської влади православні громади в Україні існували у складі Українського екзархату аж до 1990 р., коли отримала статус автономії УПЦ.

3. Сучасний стан українського православ’я. На сьогодні існує принаймні три значні православні церкви в Україні: УПЦ, УПЦ-КП, УАПЦ. УАПЦ виникла в 20-ті роки XX ст. і, після гонінь в часи радянської влади, у 1990 р. відновила свою діяльність. На сьогодні вона має біля 1,2 тис. приходів. УПЦ − це частина Руської православної церкви, яка отримала грамоту про часткову неалежність від РПЦ у 1990. На сьогодні вона має біля 12 тис. приходів, свої духовні школи та друковані видання. УПЦ-КП виникла у 1992 р. внаслідок спроби частини єпископів УПЦ та УАПЦ об’єднатися. Вона має більше 4 тис. общин. Відсутність єдності в православ’ї обумовлена багатьма причинами: історичними, національними, психологічними, геополітичними. Але головним чином розкол у православ’ї пояснюється відсутністю єдиної історичної пам’яті народу, культурної та ментальної єдності населення України. Ці фактори визначають ситуацію в якій частина населення прагне до автокефалії (на Заході), а інша частина згодна з тим, що церква перебуває в підпорядкуванні РПЦ (на Сході). 25-30 % опитаних відносять себе до православ’я українського спрямування. Ситуація ускладнюється конфліктністю відносин між церквами, їх боротьбою за вплив на політику, претензіями на виключність та втручанням в процес з боку РПЦ. На сьогодні не існує єдиного плану виходу з церковної кризи. В ситуації коли надання автокефалії залежить від Московського та Константинопольського патріархату, лише подолання суперечностей в середині українського православ’я є запорукою отримання автокефалії.

4. Нетрадиційна релігійність в Україні та її класифікація. Нетрадиційні релігії спричинені кризою традиційних релігій та традиційної культури, стрімким розвитком НТР, поширенням нових духовних ідеалів та практик. Нетрадиційні релігії поєднують у собі елементи багатьох релігій, використовують ідеї окультизму, спіритизму, теософії, антропософії, тощо. Усі нетрадиційні релігії, на відміну від традиційних, роблять акцент не на віровченні (загальному одкровенні), а на можливості прямого містичного єднання з Богом (індивідуальному одкровенні). Вони визнають істинність і спасительність усіх релігій, можливість дійти Бога різними шляхами. Нетрадиційні релігії визнають можливість втілення Бога в окрему людину, досягнення нею спасіння й святості вже в цьому житті. Нетрадиційні релігії класифікуються наступним чином: неохристиянські − течії, що модернізують традиційне християнство, адаптуючи його до умов часу. Для неохристиян характерна спрощена доктрина, прозора мораль, наголос на особистому виборі та зусиллі віруючого, простіша символіка та богослужіння (Собор незалежних євангельських церков, Церква повного Євангелія, Церква «Філадельфія», Церква Бородиці, мормони, Церква єднання Муна, Церква Христа); орієнтальні (східні) − вчення, що адаптують східні релігійні ідеї до західного способу життя. Вони розробляють новітні, полегшені способи духовних практик, психотехнік (кришнаїзм, вчення Сатьї Баби, центр Шрі Чінмоя, Ошо-центр, Сахаджа його); неоязичництво − течії, що відроджують та модернізують слов’янські язичницькі вірування, адаптуючи їх до сучасності. Намагаються створити сучасні форми язичництва, альтернативні християнству (Рідна віра, РУН віра); синтетичні − течії, що поєднують в собі елементи східних та західних релігійних ідей та практик (Братство Грааля, Агні Йога, Біле братство, Бахаїзм); сайєнтологічні − течії, що синтезують релігію й науку, політику, бізнес в єдину систему поглядів (Діанетика, Наука розуму, Християнська наука); сатанізм − культи, що відроджують середньовічні таємні практики поклоніння злу.

Питання до самоперевірки:

1. Чи можна вважати, що православ’я є найважливішим чинником самоідентифікації сучасного українця?

2. Якими є основні шляхи до порозуміння в українському православ’ї.

3. На Ваш погляд які існують проблеми здобуття автокефалії українською Церквою?

4. Роль протестантських конфесій у формуванні громадянського суспільства в Україні.

Теми рефератів:

1. Етноконфесійний ареал України.

2. Українське православ`я: пошуки шляхів порозуміння.

3. Проблема створення помісної православної Церкви в Україні.

4. Становлення українського православ`я.

5. Іслам на українських землях.

Проблемні ситуації:

1. Які наслідки мало введення християнства в Київській Русі? Як позначилася на еволюції моральної свідомості нашого народу проблема двовір’я?

2. М. Грушевський, характеризуючи роль православ’я 16 - 17 ст. сказав, що воно «... було символом української нації». Чи залишається воно таким і нині?

3. Чому нетрадиційні релігії “отримували прописку” спочатку в Америці та країнах Заходу, а вже потім поширювалися по всьому світі?

4. В свій час Ред’ярд Кіплінг зауважив: “Схід є Схід, а Захід є Захід і їм ніколи не зустрітися”. Наскільки справедливим таке твердження сьогодні?

5. Наскільки вдалими можна вважати намагання вирішити проблему самореалізації сучасними нетрадиційними релігіями?

6. На сьогоднішній день в світі налічують більше 1 млн. неоязичників. В чому ви бачите причини відродження язичництва?

7. В чому джерело конфлікту між православ’ям і неорелігіями?

Допоміжна література:

1. Здіорук С. Суспільно-релігійні вияви: виклики України XXI століття. − К., 2005.

2. Історія релігії в Україні. Навчальний посібник. − К., 1999.

3. Історія християнської церкви на Україні. − К., 1992.

4. Матвєєв В. 16 кіл, 108 намистинок… // Людина і світ. − № 2. − 1999.

5. Огієнко І.І. Українська церква. − К. 1993.

6. Релігія в контексті соціокультурних трансформацій України. Колективна монографія. − К., 2009.

7. Релігія і нація в суспільному житті України й світу. Колективна монографія. − К., 2006.

8. Саган О. Національні прояви православ’я: український аспект. − К., 2001.

9. Україна релігійна. Прогнози релігійного життя України. Колективна монографія. − К., 2008.

10. Україна релігійна. Стан релігійного життя. України. Колективна монографія. − 2008.

11. Ульяновський В.І. Історія церкви та релігійної думки в Україні. в 3-х т. К., 1994.

12. Християнство доби постмодерну. Колективна монографія. − К.. 2005.

Контрольні питання з навчальної дисципліни:

1. Предмет та структура релігієзнавства.

2. Сутність, структурні компоненти та соціальні функції релігії.

3. Основні сфери суспільного вияву релігії.

4. Свобода совісті: її сутність, філософський та морально-правовий зміст.

5. Здійснення принципу свободи совісті в Україні.

6. Класичні та сучасні концепції походження релігії.

7. Форми первісних вірувань та їх особливості.

8. Соціально-етична доктрина Конфуція.

9. Духовно-практична система Лао-цзи.

10. Релігійні системи Індії: ведизм, брахманізм, індуїзм.

11. Іудаїзм як монотеїстична релігія.

12. Віровчення, релігійна література та культ іудаїзму.

13. Напрями сучасного іудаїзму.

14. Іудейські обряди та свята.

15. Соціально-історичні передумови виникнення буддизму.

16. Філософська концепція буддизму.

17. Віровчення та культова практика буддизму.

18. Основні напрями буддизму.

19. Ідейні витоки та соціально-історичні причини виникнення християнства.

20. Сутність ідей Нового Завіту. Християнство як релігія любові.

21. Проблема історичності особи Ісуса Христа.

22. Раннє християнство: керигма, церковна організація, література.

23. Трансформація християнства в державну релігію Римської імперії. Виникнення чернецтва.

24. Формування християнського віровчення та культу.

25. Причини та наслідки розколу християнства на східне та західне.

26. Особливості східного християнства.

27. Основні етапи розвитку православ’я.

28. Вселенське православ’я та його структура.

29. Віровчення і культ православ'я.

30. Сучасний стан православ’я.

31. Особливості католицького віровчення та культу.

32. Організація католицької Церкви. Ватикан.

33. Католицизм в Україні.

34. Історичні та ідейно-теологічні причини виникнення протестантизму. Реформація.

35. Ранній протестантизм: особливості віровчення, культу та організації.

36. Еволюція протестантизму.

37. Поширення реформаційних вчень на теренах України.

38. Формування й поширення ісламу.

39. Віровчення та мораль ісламу.

40. Релігійний культ ісламу.

41. Релігійні напрями та релігійно-політичні рухи ісламу.

42. Релігійна ситуація в Україні.

43. Етапи формування українського православ’я.

44. Сучасний стан українського православ’я.

45. Нетрадиційна релігійність в Україні та її класифікація.

Рекомендована література:

Основна література:

1. Академічне релігієзнавство. Підручник. – К.: Світ знань, 2000. – 862 с.

2. Аляєв Г. Є., Горбань О.В. Мешков В.М. Лекції з релігієзнавства. Навчальний посібник. – К., Український фінансово-економічний інститут менеджменту і бізнесу. 1995. – 144 с.

3. Васильев Л.С. История религий Востока. – М., Высшая школа, 1988. – 415 с.

4. Гараджа В.И. Религиеведение. Учебное пособие. – М., 1995.

5. Гараджа В.И. Социология религии. – М., 1996.

6. Законодательство о религиозных культах. – М., 1991.

7. История религии. / П.р. А. Ельчанинова, В. Эрна, П. Флоренского, С. Булгаков. – М.: Центр «Руник», 1991. – 249 с.

8. Історія Православної Церкви в Україні. – К.: Четверта хвиля, 1997. – 291 с.

9. Історія релігії в Україні. Навчальний посібник. / За ред. Колодного А.М. – К.: Знання, 1999. – 735 с.

10. Лубський В.І., Мельник П.В., Горбаченко Т.Г., Гурська Л.І. Релігієзнавство. Підручник. – К.: АДПСУ, 1999. – 481 с.

11. Калінін Ю.А., Лубський В.І. Релігієзнавство. Курс лекцій. К.: ІСДО, 1996. – 455 с.

12. Кеннет Боа. Лабиринты веры. – М., 1992. – 292 с.

13. Кулаков А.Е. Религии мира. Пособие для учащихся. – М.: АСТ, 1997. – 349 с.

14. Кудрявцев В.В. Лекции по истории религии и свободомыслия. – Минск, 1997.

15. Лубський В.І. Релігієзнавство. – К., Вілбор, 1997.

16. Мэри Пат Фишер. Живые религии. – М.: Респудлика, 1997. – 366 с.

17. Малерб М. Религии человечества. – Москва – Санкт-Петербург, 1997.

18. Мифы народов мира. Энциклопедия. В 2-х тт. – М.: Советская энциклопедия, 1991-1992.

19. Основы религиоведения / Под ред Яблокова И.Н. – М.: Высшая школа, 1998. – 478 с.

20. Поликарпов В.С. История религии. Лекции и хрестоматия. – М., 1997. – 312 с.

21. Порублев Н. Культы и мировые религии. – М., Благовестник, 1994. – 335 с.

22. Писманник М.Г. Религия в истории и культура. – М.: 1998.

23. Радугин А.А. Введение в религиеведение. Теория, история, современные религии. Курс лекций. – М., Центр, 1996. – 300 с.

24. Релігієзнавство. Навчальний посібник / За ред. Бублика С.А. – К.: Юрінком інтер, 1998. – 495 с.

25. Религиозные традиции мира. В 2т. – М., 1996-1997.

26. Релігієзнавчий словник. / П.р. Колодного А.М. – К.: Четверта хвиля, 1996. – 389 с.

27. Релігієзнавство. Підручник. / За ред. В.І. Лубського, В.І. Теремка. – К., 2000.

28. Самыгин С.И., Нечипуренко, Полонская. Религиоведение: социология и психология религии. – РН/Д., «Феникс». 1996. – 672 с.

29. Степовик Д. Релігії світу. – К., 1993.

30. Токарев С.А. Религия в истории народов мира. – М.: ИПЛ, 1986. – 575 с.

31. Угринович Д.М. Введение в религиоведение. – М., 1985.

32. Энциклопедия для детей. Религии мира. Т.6. Ч.1-2. – М., 1999.

Релігійні джерела:

1. Агада. Сказания, притчи, изречения Талмуда и мидрашей. / Пер. С.Г. Фруга. Вступ. ст. В. Гаркин. – М.: Раритет, 1993. – 319 с.

2. Апокрифы древних христиан. – М., Мысль, 1989. – 333 с.

3. Библия. Книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета. – М., Московская Патриархия, 1992. – 1372 с.

4. Будда. Истории о перерождениях.--М., 1991.

5. Бхагавад-Гита, как она есть. – М.: Бхактиведанта Бук Траст, 1990. – 832 с.

6. Второй Ватиканский Собор. Конституции, Декреты, Декларации. – Брюссель, 1992.

7. Дао-дэ-дзин. Книга пути и добродетели. пер. Ян Хин Шуна.

8. Даосские притчи. – М., 1992. – 65 с.

9. Древнекитайская философия. В 2-х тт. – М.: Мысль, 1973.

10. Джавахарлал Неру. Открытие Индии. В 2 т. − М., 1989.

11. Дхаммапада. / Пер. с пали, статья, ком. В.Н. Топорова. – Рига: Угунс, 1991. – 103 с. – (Чаша Огня).

12. Жильсон Э. Избраное. Т.1. Томизм. Введение в философию св. Фоми Аквинского. М.; СПб.: Университетская книга, 1999.

13. Ильин И. Аксиомы религиозного опыта.--М., 1993.

14. Катехизис. К., УПЦ, 1991.

15. Класическая йога. (“Йога-сутры” Патанджали и “Вьяса-бхашья”). / Пер. с санскрита, введен., комент и рекострукция сист. Е.П. Островской и В.И. Рудого. – М.: Наука, 1992. – 260 с. – (Памятники письменности Востока).

16. Конфуций. Луньюй. Изречения. М., 2000.

17. Коран. / Пер. Крачковского И.Ю. М., 1990.

18. Мартин Лютер. Время молчания прошло. Избраные произведения. 1520 –1526гг. Харьков. 1992.

19. Махабхарата. М., 19…

20. Пол Репс. Плоть и кости Дзен. – Харьков: АРС, 1991. – 62 с.

21. Ренан Э. Жизнь Иисуса. Апостолы.--М.,1992.

22. Ригведа. М., 199..

23. Сидур. Врата молитвы. Ерусалим—Москва, 1993. –

24. Толковая Библия или коментарий на все книги Св. Писания Ветхаго и Нового Завета. В 3-х тт. СПб., 1911—1913; Стокгольм 1987.

25. Фрезер Д.Д. Фольклор в Ветхом Завете. М.,1989.

26. Шри-Ишопанишад.--Калькутта. 1990.

27. Честертон Г. К. Вечный человек. М.: ИПЛ, 1991. – 543 с.

28. Шептицький А. Як будувати Рідну Хату? – Львів, 1989.

29. Штраус Д. Жизнь Иисуса.--М.,1992.

Додаткова література:

Абаев Н.В. Чань-Буддизм и культурно-психологические традиции в средневековом Китае. – Новосибирск: Наука, 1989. – 282 с.

Алексеев Г. Истинность религии. М., 1998.

Балаев М.А. Ислам: происхождение и эволюция. Роль в жизни общества. – Баку, 1992.

Баркер А. Новые религиозные движения. – СПб.: 1997.

Беленький М.С. Иудаизм. – М., 1974.

Беленький М.С. Что такое Талмуд. Очерк истории и мировоззрения Талмуда и современній иудаизм. М., 1970.

Библейская энциклопедия. – М., Тера, 1991. – 902 с.

Библейский богословский словарь. Под ред. Михайловского В. М., 1995.

Богачевская И. Язык религии в контексте национального самосознания. – К.: 1999.

Бондаренко В., Єленський В., Журавський В. Релігійне життя в Україні: стан, проблеми, шляхи оптимізації. – К., 1996.

Бойс Мэри Зороастрийцы. Верования и обычаи. --М.,1988.

Буддизм и культурно-психологические традиции народов Востока. –Новосибирск. 1990.

Булгаков. С. Православие.--К.,1992.

Бутинова М.С. Как возникла религия? – М., 1997.

Валпола Рахула. Чему учил Будда. – Донецк. 1995.

Вернер Гиит. А другие религии? CLV. 1998.

Виппер Р.Ю. Рим и раннее христианство.--М.,1954.

Власовський І. Нарис історії Української православної церкви.: В 4-т. – Вид. 2-е. – Нью-Йорк; Київ, 1990.

Воронін О. Історичний шлях УАПЦ. – Кенсінгтон, 1980.

Гараджа В.И. Протестантизм. – М., 1971.

Григулевич И.Р. История инквизиции XIII—XX ст.--М.,1970.

Губаржевський І. Основи українського православ`я. – Чикаго. 1970.

Дворкин А. Сектоведение. Тоталитарные секты. Опыт систематического исследования. Нижний Новгород. 2000.

Добош О. Унія на Україні. Вік XX. Дзвін. 1996.

Донини А. У истоков христианства.--М., 1989.

Джадалла И.А. Течения в исламе: причины возникновения и роль в общественно – политической жизни. М., 1992.

Дохристиянські вірування. Прийняття християнства. – К.: 1996.

Енциклопедія релігієзнавства. – Париж; Нью-Йорк, 1980.

Зелинский Ф.Ф. Древнегреческая религия. К., 1993.

Игнатович А.Н. Светлов Г.Е. Лотос и политика.--М.,1989.

Индуизм. М., 2000.

Ислам. Энциклопедический словарь. М., 1991.

Історія християнської церкви на Україні. Релігієзнавчий довідковий нарис. – К.: 1992.

Карсавин Л.П. Католичество. Общий очерк.--Петроград.1918.

Карташев А.В. Очерки по истории русской церкви. В 2-х тт. М., 1991.

Каутский К. Происхождение христианства. М., 1991.

Климович Л. И. Книга о Коране. Его происхождении и мифологии.--М.,1988.

Ключ к пониманию Священного Писания. Брюсель. 1982.

Кологривов И. Очерки по истории русской святости.--М. 1991.

Колодний А.М. Історія релігії в Україні. Мінськ. 1999.

Колодний А.М. Бодак В. Український східний обряд. – К., 1996.

Колодний А., Филипович Л.. Релігія в контексті духовного відродження України // Українське релігієзнавство. – 19996. - № 2.

Коростовцев М.А. Религия Древнего Египта. М., 1976.

Костюченко В.С. Классическая веданта и неоведантизм.--М. 1983

Кочетов А.Н. Буддизм. – М., Наука, 1983. – 176 с.

Кузнецова Т.Н. Мунизм: вероучение, религиозная практика и образ жизни последователей Сан Мен Муна. – М.: 1999.

Культура древнего Рима. В 2 т. – М., 1985.

Кураев А. Традиция, догмат, обряд. Апологетические очерки. – М., 1996.

Кураев А. Наследие Христа. – М., 1998.

Кураев А. Протестантам о православии. – М., Благовест, 1997.

Кураев А. Вызов екуменизма. – М., 1997. – 238 с.

Клайв Эррикер Буддизм. М., 2000.

Липинський В. Релігія і церква в Україні. – К., 1995.

Липківський В. Відродження церкви в Україні. – 1917 – 1930. Торонто, 1972.

Литман А.Д. Современная индийская философия.--М. 1985.

Лозинский С.Г. История папства. --М.,1986.

Лукьянов А.Е. Лаоцзы. Философия раннего даосизма.-- М.,1991.

Макдауэлл Д. Неоспоримые свидетельства.-- М., 1993.

Максуд Р. Ислам. – М.: 1999.

Массэ А. Ислам.--М., 1961.

Мень А. История религии. В поисках пути истины и жизни. В 7т.--М., Логос, 1992.

Мифы народов мира. 2т.--М., 1992.

П. Могила: богослов, церковний та культурний діяч. К.: 1997.

Модели церковно – государственных отношений стран Западной Европы и США. К.: 1996.

Недавня О. Греко – католицизм в контексті духовного самовизначення українців між християнським Сходом і Заходом. – К.: 2000.

Никольский Н.М. История русской церкви.-- М., 1992.

Огієнко І.І. Українська церква. --К. 1993.

Ольденбург С.Ф. Культура Индии.--М.,1991.

Осипов А.И. Путь разума в поисках истины. М., 1997.

Переломов Л.С. Слово Конфуция.--М.,1992.

Пиотровский М.Б. Коранические сказания.--М., 1991.

Пилкингтон С. Иудаизм. – М.: Фаир-Пресс, 1998.

Постнов М.Э История Христианской церкви до разделения церквей.-- К., 1991.

Пронников В.А., Ладанов И.Д. Японцы.--М.,1983.

Православие. / Сост. Булгаков С.В. – М., Современник, 1994. – 575 с.

Православ`я в Україні. – К.: 1999.

Психологические аспекты буддизма. --Новосибирск. 1991.

Радхакришнан Индийская философия.--М., 1996.

Ранович А.Б. Первоисточники по истории раннего христианства. Античнык критики христианства. М., 1990.

Релігія в духовному житті українського народу. – К.: 1994.

Релігійна духовність українців: вияви, постаті, стан. Львів: Логос. 1996.

Релігійна свобода: історичне підгрунтя. правові основи і реалії сьогодення. – К., 1998.

Релігійна свобода: гуманізм і демократизм законодавчих ініціатив сфері свободи совісті (міжнародний та український контекст). – К.: 2000.

Релігійна свобода: мас-медіа, школа, і церква як суспільні фактори утвердження. Науковий щорічник. № 5. К.: 2001.

Рижский М.И. Библейские пророки и пророчества. М., 1987.

Рожков В. Очерки по истории Римско-Католической Церкви.--М.,1994.

Русское православие: вехи истории.-- М.,1989.

Сатсварупа Даса Госвами. Очерки ведической литературы. --М.Л...1989.

Свенцицкая И.С. Ранее христианство: страницы истории.--М.,1988.

Свобода віровизнання, церква і держава в Україні. – К.: Право, 1996.

Слівінський П.Й. Релігійний вінегрет. – Львів, 1999.

Словарь библейского богословия. / Под ред. Клеон--Дюфура. Пер. с 2-го франц. издания. Брюсель. Жизнь с Богом, 1990. – 1287 с.

Словарь изотерических терминов.--СПб., 1992.

Сон Чоль Сыним поток золотого песка. --Донецк. 1993.

Стоколос Н. Українізація православ`я. З історії Православної Церкви у 20 – 30 рр. XX ст. К.: 1998.

Тальберг Н. История христианской церкви.--М.,1991.

Тайлор Э.Б. Первобытная культура. М.: Политиздат, 1989. – 573 с.

Українська автокефальна церква. Історичний нарис про церковний розкол. на Україні. Св. Успенська Почаївська Лавра. 1995.

Українське православ`я. – К.: 1997.

Українська Церква між Сходом і Заходом. – К.: 1996.

Ульяновський В.І. Історія церкви та релігійної думки в Україні. В 3-х т. – К., 1994.

Успенский Л. Богословие иконы православной церкви. – М., 1996.

Хопко Ф. Основы православия.—Минск, 1991.

Христианство. Энциклопедический словарь. В 3 тт. М., 1995.

Християнство в контексті історії і культури українського народу. – К., 1997.

Греческая цивилизация. М., 2000.

Римская цивилизация. М., 2000.

Восточная философия. М., 2000.

Феномен Петра Могили. – К.: 1996.

Филипович Л. Етнологія релігії. (теоретичні проблеми, вітчизняна традиція, осмислення). – К.: 2000.

Флоровский Г.П. Пути русского богословия.--Имка-Пресс. 1993.

Чаттопадхьяя Д. Индийский атеизм.--М., 1973.

Шмеман А. Исторический путь православия.--М., 1993.

Штаерман Н. Религия древнего Рима. М., 1989.

Шифман И.Ш. Ветхий Завет и его мир.М., 1987.

Щербатской Ф.И. Избранные труды по буддизму.--М.,1988.

Янг Дж. Христианство. – М., Фаир-Пресс, 1998.

[1] Гай Свитоний Транквилл. Жизнь двенадцати цезарей. М., 1988. с. 185.

[2] Лукиан из Самосаты. Избранная проза. М., 1991. с. 253-254.

[3] Лукиан из Самосаты. Избранная проза. М., 1991. с. 253-254.

Дата добавления: 2013-12-14