Загальна характеристика судово-психологічної експертизи

Література.

Лекція 8. Судово-психологічна експертиза, її роль та місце у процесі розслідування злочинів

Психологія допиту

Допит є однією з найважливіших слідчих дій. Найчастіше провадиться допит підозрюваних, звинувачених, свідків, потерпілих

Головними методами одержання зазначеної інформації є:

— безпосереднє спостереження при проведенні допиту;

— бесіда;

— аналіз дій і поведінки при вчиненні злочину;

— метод експертних оцінок;

— психологічний експеримент.

Оскільки допитуваний спілкується у ході допиту з особою, яка є не тільки представником влади, але й людиною, ефективність допиту значною мірою залежить від встановлення психологічного контакту, розвитку комунікативної взаємодії. Передусім, орієнтація на встановлення психологічного контакту відбувається за допомогою таких своєрідних орієнтирів, як пускові (породжуючі контакт) та корегувальні (ті, що змінюють характер комунікації).

У випадках протидії допитуваного доцільно реалізувати такі специфічні прийоми впливу: як переконання та навіювання. Для реалізації навіювання неприпустимий обман, але можлива дезорієнтація, що не є викривленням фактів, а лише своєрідним використанням достовірної інформації у психологічно насиченій ситуації допиту, коли достовірні факти можуть набути в очах допитуваного особливого значення та суб'єктивно свідчити про більшу, ніж насправді, поінформованість слідчого про взаємозв'язок подій у справі.

1. Загальна характеристика судово-психологічної експертизи.

2. Види простих експертиз.

3. Особливості проведення комплексних судово-психологічних експертиз.

4. Помилки при проведенні експертиз.

1. Васильев В. Л. Юридическая психология. – С.-Пб., 1997.

2. Жалинский А. Э. Основы профессиональной деятельности юриста. – Смоленск, 1995.

3. Костицкий М. В. Судебно-психологическая экспертиза. – К., 1987.

4. Коченов М. М. Введение в судебно-психологическую экспертизу. – М., 1980.

5. Кудрявцев И. А. Судебная психолого-психиатрическая экспертиза. – М., 1989.

6. Юридична психологія: Підруч. для студ. юрид. вищ. навч. закл. і фак./За заг. ред. Я. Ю. Кондратьєва. – К., 1999.

Ключові слова: експерт, психолого-лінгвістична експертиза, психолого-педагогічна експертиза, психолого-технічна експертиза, розслідування, судово-психологічна експертиза.

Судова експертиза, або експертиза у кримінальному процесі, — це науково-практичне дослідження, процес пізнання, яке провадить експерт, і обґрунтування висновку відповідно до встановленого законом порядку. У спеціальній літературі експертом називають особу, що має спеціальні знання ізалучається до кримінального процесу: для пізнання і дослідження об'єкта, яким цікавиться суд або слідчі органи; для вирішення і висвітлення поставлених перед ним питань; для обґрунтування стосовно цих питань висновку, який має значення доказу у справі. Загальні положення цих норм торка­ються і судово-психологічної експертизи.

Об'єктом судово-психологічної експертизи є психологічні виявлення людини, що не виходять за межі норми, тобто такі, які не викликають сумніву у її психічній повноцінності.

Судово-психологічна експертиза спрямована на вивчення змісту і структури індивідуальної свідомості та адекватної поведінки людей у процесі вчинення тих чи інших діянь або відображення явищ навколишнього середовища. За допомогою судово-психологічної експертизи можна отримати дані, що дозволяють зрозуміти і правильно оцінити особливості психічної діяль­ності і проявів людини, які мають значення для висновків правового характеру. Зокрема, висновки експертів-психологів сприяють правильному оцінюванню показань свідків, потерпілих, обвинувачених у випадках, коли вони викликають сумнів у своїй достовірності; неповнолітніх — коли припускають, що їх показання мають фантастичні нашарування; обвинувачених — коли дії неадекватні їхньому стану і властивостям тощо.

Для проведення судово-психологічної експертизи можуть залучатися спеціалісти, які:

1) закінчили факультети, відділення психології в університетах, педагогічних інститутах, магістратуру, аспірантуру (ад'юнктуру) з психології, мають учений ступінь магістра, кандидата чи доктора наук, звання доцента або професора кафедри психології;

2) не мають базової психологічної освіти, але викладають психологію у вузах і пройшли перепідготовку (перекваліфікацію) в інститутах або на факультетах удосконалення кваліфікації зі спеціальності «психологія».

Підставами для призначення судово-психологічної експертизи є:

1) відставання рівня психічного розвитку від вікової норми;

2) перенесення підозрюваним, свідком, потерпілим психіч­них захворювань, наявність психопатологічних станів;

3) перенесення або наявність соматичних захворювань (особливо хронічних, інфекційних або невиліковних) у підозрюваного, потерпілого, свідків.

4) наявність особливостей, що свідчать про надзвичайну неврівноваженість, емоційність, агресивність; розладів у таких психічних процесах, як сприйняття, увага, пам'ять, мислення;

5) наявність окремих ознак (у ситуації або в поведінці підо­зрюваного), що свідчать про можливість учинення злочину у стані сильного душевного хвилювання;

6) неадекватна або неналежна оцінка соціальної, моральної сутності і значимості своїх дій;

7) сумнів у вірогідності показань свідка, потерпілого, які яв­но суперечать характеру ситуації, іншим даним;

8) невідповідність встановлених мотивів злочину характеру вчиненого;

9) сумніви в авторстві письмового тексту;

10) сумніви у мотивах самогубства за наявності підстав вважати його інсценуванням.

Підставами для призначення судово-психологічної експертизи можуть також бути:

1) незвичайність, невірогідність мотивації поведінки обвинуваченого, свідка, потерпілого;

2) відмінність поведінки вказаних осіб від традиційної, характерної (властивої) для відповідної вікової або статевої групи людей;

3) невідповідність поведінки меті і мотивам вчиненого;

4) душевна «глухота» правопорушника, свідка або потерпілого;

5) явно несприятливі умови найближчого соціального оточення, середовища, у якому тривалий час перебував правопорушник (особливо неповнолітніх);

6) різко виражені характерологічні особливості суб'єкта (надмірні млявість або активність, замкнутість або ейфорія, сором'язливість або нескромність та інші);

7) незвичайність поведінки суб'єкта у момент вчинення злочин} (химерність зовнішності, міміки, жестикуляції, пантоміміки, рухів тіла);

8) наявність даних, що свідчать про акумуляцію емоційного збудження або переживань.

Межі компетенції судово-психологічної експертизи у кримінальному процесі окреслюються нижче наведеним переліком питань:

1) установлення здатності неповнолітніх обвинувачених, що мають ознаки не пов'язаного із психічним захворюванням відставання у психічному розвитку, цілковито усвідомлювати значення своїх діянь, і визначення, якою мірою вони здатні керувати ними;

2) установлення здатності обвинувачених, свідків, потерпілих

(враховуючи їхні індивідуально-психологічні та вікові особливості, рівень розумового розвитку) правильно оцінювати обставини, що мають значення у справі, і давати правдиві свідчення;

3) діагностика наявності або відсутності у суб'єкта в момент вчинення злочину афекту та інших непатологічних емоційних станів, здатних суттєво впливати на свідомість і поведінку людини;

4) установлення здатності психічно здорових потерпілих у справі про зґвалтування (у першу чергу малолітніх) усвідомлювати характер і значення вчинюваних із ними дій і чинити опір;

5) установлення можливості виникнення у людини в конкретних умовах психічних станів (розгубленості, втрати орієнтування тощо) і експертна оцінка їх впливу на якість виконання професійних функцій в авіації, на залізниці і в автомобільному транспорті, у роботі операторів автоматизованих систем на виробництві тощо;

6) діагностика індивідуально-психологічних особливостей (наприклад, підвищеної навіюваності, імпульсивності, наслідувальності, ригідності тощо), здатних суттєво впливати на поведінку суб'єкта;

7) установлення основних, закріплених мотивів (у психологічному розумінні цього поняття) поведінки людини і мотивації конкретних вчинків як важливих психологічних обставин, що характеризують особистість;

8) установлення наявності або відсутності у померлого в період, що передував смерті, психічного стану, який спричинив до самогубства, і причин виникнення цього стану.

Дата добавления: 2013-12-14