Психологічна характеристика особистості засуджених та ïх адаптаційні можливості

Перш за все, слід зазначити, що більшості ув'язнених притаманні специфічні емоційні стани— недовірливість, підозріливість, тривожність, дратівливість, збудливість, агресивність, а також пригніченість, почуття власної неповноцінності і т. ін.

Вони викликаються наступними чинниками:

1) ізоляцією від суспільства і розміщенням у замкненому середовищі,

2) обмеженням у задоволенні потреб, у першу чергу біологічних, через тотальну регламентацію поведінки,

3) примусовим включенням до одностатевих соціальних груп.

Дуже важливим фактором впливу на особистість засудженого є режим відбування покарання (загальний, суровий, особливий). В нормі житлова площа на одного засудженого має 2 кв. м. Це обмежує людину навіть в потребі у кисні, а в реальному житті все виглядає ще гірше. В нормі на одну загальну камеру має бути 30 чоловік, а реально утримують по 70 чоловіків.

Жорстка регламентація поведінки правилами, що визнача­ються ворожим щодо засудженого середовищем, та наявність широкого спектру санкцій за їх порушення, формує пасивність і прагнення уникнути будь-яких змін. Оскільки ув'язнений живе у постійному тісному оточенні, порушення правил може відбутися і не з його вини, а з-за того, що його хтось підштовхнув, обмовив або неправильно витлумачив його слова. Тому необхідно не лише постійно контролювати власні вчинки, але і прораховувати можливі варіанти поведінки партнерів по спілкуванню. Невдоволення і ворожість посилю­ються через те, що конфлікти, які виникають у мікросередовищі засуджених, важко врегулювати, а можливості змінити оточення немає. Людина протягом тривалого часу знаходитися в одній і тій самій соціальній групі, тому конфліктні ситуації нерідко переростають у злочини.

Від усього цього занепокоєність і підозріливість набувають хронічного характеру, нагнітаючи постійну внутрішню напруженість. Зненацька може настати момент «вибуху» («короткого замикання»), що супроводжується „бурхливою агресією, яка, на перший погляд, здається невмотивованою. Най­частіше такій поведінці передує зовнішній спокій, що маскує глибокі психічні переживання, робить їх непомітними" для стороннього ока. Однак причина агресивності завжди існує: вона полягає у гранично сконцентрованій внутрішній напрузі, для миттєвої розрядки якої буває досить зовсім незначного зовнішнього поштовху. Геніальний письменник Ф. М. Достоєвський зауважив, що такий вибух — це «тоскний, зсудомлений вияв особистості, інстинктивна туга за самим собою, бажання заявити себе, свою принижену особистість, що рап­том з'являється і доходить до злоби, до шаленства, до потьмарення розуму».

Періоди знаходження злочинця в місцях позбавлення волі.

1. Період адаптаціï триває 2-4 місяці характеризується найбільш напруженим психічним станом. Дуже гостро відчувається обмеження потреб біологічних.

2. Пов’язаний з переорієнтацією ув’язненого, з розвитком у нього інтересів в нових умовах життя. Розширюється сфера соціально-рольовоï поведінки, з’являються позитивні емоції, які викликають психічну активність засудженого, змінюють його психічний стан.

3. Характеризується появою мети в житі і виробленням шляхів ïï досягнення. Відбувається переоцінка ціннісних життєвих орієнтацій, змінюються погляди на світ взаємостосунки з людьми.

4. Пора очікування скорого звільнення. Часто ув’язненого охоплюють думки про те, як він пристосується до життя в нових умовах, як складуться відносини з рідними, близькими. Це призводить до підвищеної збудливості.

Таким чином, потребують особливої уваги перші місяці ув'язнення. У цей час спостерігається найбільше виявів агресії, що призводить до самокаліцтва. Потім настає заспокоєність, яка мовою відомчих документів називається «початком виправлення і перевиховання». Психологи ж називають цей стан «психічним паралічем», коли людина ніби вклякає, поринувши в тужливе очікування того, що ж буде з нею далі. Так, Ч. Беккарія, італійський просвітник і гуманіст, вважав, що поз­бавлення волі не поступається за своєю болісністю смертній карі. Він писав: «Нещасний бачить, що стражданням його немає кінця, що із ув'язненням вони лише починаються. Дух наш здатен скоріше витримати і тяжчу, але швидкоплинну муку, аніж довгу і нескінченну». Згасання нервово-психічних проявів робить механізми поведінки неврегульованими, а спалахи агресії ще менш передбачуваними. Частішають випадки самогубства, причиною якого є втрата сенсу життя.

У періоди перед звільненням занепокоєність посилюється, а внутрішня напруга зростає. Здавалося б, мусить бути навпаки: наближення очікуваної волі має приносити відчуття задоволення та злагоди. Працівники місць позбавлення волі знають, що найнебезпечніший період у житті ув'язнених — останні місяці перед звільненням. Часто засуджені у цей період навіть намагаються тікати, що іде всупереч усякому здоровому глузду. Психологи називають це явище виникнення нездоланного страху перед моментом досягнення давно очікуваної мети «ефектом уникнення об'єкту». Засуджений розуміє, що свобода може перетворитися для нього у тяжке випробування: як зустрінуть його родина та колишні друзі, чи буде можливість знайти роботу та житло, як поставиться до нього оточення? Отже, керуючись принципами гуманістичної психології, можна стверджувати, що на кожному етапі перебування в УВП засудженому потрібна психологічна допомога, яку може надати лише кваліфікований фахівець.

Розробка практичних психологічних рекомендацій щодо підготовки засуджених до життя на волі — підготовка та активізація психіки засуджених, формування психологічної готовності до життя в нових соціальних умовах.

Дата добавления: 2013-12-14