Проблеми та пріоритети регулювання фінансових ринків

Фінансові системи деяких держав можуть відрізнятися за своєю структурою, але у всіх у них є загальна ознака -- це різноманітні фонди фінансових ресурсів, які різняться за методами мобілізації та напрямками використання, однак тісно пов'язані між собою, мають прямий і зворотний вплив на економічні й соціальні процеси в державі, а також на формування й використання фондів фінансових ресурсів у розрізі окремих ланок.

У державах із ринковою економікою фінансові системи досягають своєї завершеності, однак у розрізі деяких держав можуть суттєво відрізнятися. У державах із перехідною економікою фінансові системи характеризуються тим, що окремі їхні ланки перебувають на стадії формування. Це торкається насамперед фінансового ринку, державного боргу, страхових і резервних фондів тощо.

Фінансова система держави є відображенням форм і методів конкретного використання фінансів в економіці і відповідною до задіяної моделі економіки та значною мірою визначається нею. Так, у державі тоталітарного типу фінансова система є спрощеною і дещо примітивною. Не всі її ланки достатньо розвинені.

Фінансові системи: західні моделі

Головна мета фінансової системи полягає в оптимальному розподіленні фінансових ресурсів. Це нелегке завдання для України з урахуванням обмеженої інформації про підприємства, якою володіють інвестори, і нестачі досвіду та навичок у кредиторів.

В Україні є тисячі фірм і можливостей для інвестицій. Інвестори і кредитори в ринкових умовах повинні переорієнтувати потоки нового капіталу від «фірм-невдах» до «фірм-переможців», які мають найбільші шанси на успіх. Але й досі в Україні підтримується велика кількість підприємств-аутсайдерів (найчастіше у вигляді банківських позичок), через лобісті групи в уряді, парламенті, що чинять тиск на банківські установи. А це, у свою чергу, скорочує обсяг фінансування потенційних «фірм-переможців».

Фінансові системи поділяються на:

- Банківські – характерні для Японії, більшості країн Західної Європи;

- Ринкові – характерні для США, Великобританії.

У банківських фінансових системах банки є одночасно кредиторами і акціонерами великих акціонерних корпорацій, наприклад японські кейрецу. Банки володіють значною часткою капіталу та кредиторських вимог і виконують ретельний нагляд за компаніями. Вони мають своїх представників у раді директорів (а значить і доступ до конфіденційної інформації). Фінансові ринки при цьому мають менші масштаби і ліквідність, а операції мають менш відкритий характер (у всякому разі для осіб, які не є членами ринку). Але контроль банків над корпораціями може спиратися не тільки на факт володіння акціями. Там, де банки можуть займатися брокерською і трастовою діяльністю, або управляти взаємними фондами, їх контроль може виявлятися у використанні права голосу від імені дрібних (міноритарних) інвесторів. З іншого боку, банки можуть укладати вкрай обмежені кредитні угоди або надавати лише короткотермінові кредити з метою впливу на рішення керівництва.

У ринкових фінансових системах акції знаходяться у власності населення – безпосередньо або за посередництвом інвестиційних установ, наприклад інвестиційних фондів. Має місце високий рівень капіталізації фінансового ринку активний обіг акцій (ліквідність), а корпоративне управління здійснюється інвесторами шляхом продажу акцій компаній з низькими результатами. Низькі показники управління фірмою у підсумку можуть зробити її об’єктом недобровільного поглинання (всупереч бажанням керівництва). Однією із необхідних умов для ефективної роботи такої системи є розкриття великого обсягу надійної фінансової інформації.

Ознаки фінансових систем у ринковій економіці:

- нерозподілений прибуток є основним джерелом фінансування підприємств; на нього припадає 70-100% чистого корпоративного фінансування (фінансування за рахунок внутрішніх ресурсів);

- банки є основним джерелом зовнішнього фінансування;

- лише невеликий обсяг чистого фінансування залучається на ринках цінних паперів; наразі процеси розвитку, поглинання та викупу керівництвом компаній здійснюються в основному на основі залучення кредитів у банків та інших корпорацій;

- великі компанії все більше покладаються на нерозподілений прибуток (чистий прибуток, що залишається після виплати дивідендів, поповнення статутного капіталу, формування резервного фонду та ін. потреб розвитку акціонерної компанії), тобто частіше фінансують свою діяльність за рахунок внутрішніх надходжень, а не за допомогою банківського чи ринкового фінансування. Вони нерідко самі стають фінансовими установами. Менші компанії використовують публічний випуск акцій з метою залучення ризикованого акціонерного капіталу. Великі фірми в такому випадку все частіше звертаються до кредитів з метою скорочення фінансових витрат;

- міжнародні портфельні інвестиції стали важливим джерелом зовнішнього фінансування багатьох країн.

В Україні приватизації державного та комунального майна призвела до активізації ринку цінних паперів, проте це вплинуло тільки на розподіл власності, а не поповнення інвестиційних фінансових ресурсів.

Одна з потенційним проблем, що пов’язана з придбанням великими фінансовими установами контрольних пакетів акцій (51%), полягає в можливості використання ними цього контролю для створення монополій або картелів. Тому великого значення набуває здатність антимонопольних органів блокувати спроби будь-якої фінансової установи стати великим акціонером в декількох фірмах однієї галузі.

Друга небезпека полягає у тому, що відносно невеликі інвестиційні фонди, володіючи великою часткою акцій певної компанії, ставлять всі свої засоби (або більшу їх частину) на «одну карту». А тому, з метою захисту інвесторів необхідно вимагати від фондів мінімальної диверсифікації їх портфелів, тобто вкладання фінансових активів у різні інвестиційні проекти. Так, інвестиції в акції якої-небудь однієї компанії не можуть складати, скажімо, більше 10-15% активів фонду.

Третьою небезпекою функціонування ринку капіталу загалом, а акціонерних корпорацій зокрема, являється непродумана система оподаткування. Так, великі податки мають цілий ряд негативних наслідків для акціонерних підприємств. Вони:

- скорочують надходження інформації від компаній акціонерам – великі ставки податків створюють у підприємств зацікавленість у приховуванні доходів і наданні неправдивих даних податковим органам. Внаслідок цього ринкова ціна акцій знижується, а це, у свою чергу, блокує мобілізацію додаткового капіталу;

- ускладнюють контроль за виконанням контрактів – компанії можуть заключати неофіційні угоди з метою приховування прибутку від податкових органів. Однак такі (неофіційні) угоди не мають юридичної сили в суді;

- заохочують корупцію – з метою несплати високих податків компанії вдаються до підкупу посадових осіб, щоб ті «закривали очі» на порушення закону.

Особлива проблема торкається оподаткування інвестиційних фондів. Так, якщо податок на доходи корпорацій буде стягуватись однаково і з акціонерних корпорацій, і з інвестиційних фондів, то особи, що інвестують свої засоби у фонди, сплачуватимуть значно більші суми податків, ніж інші інвестори. Відповідно, корпорації будуть платити податок на прибуток і виплачувати дивіденди інвестиційним фондам; потім фонди повинні будуть знову сплачувати податок на доход корпорацій з цього ж доходу від дивідендів. Отже, необхідно удосконалити оподаткування доходів інвестиційних фондів.

Нагальною проблемою залишається правова невизначеність існуючих систем регулювання фінансових ринків. Відповідно основні зусилля по ліквідації недоліків правової бази функціонування фінансових ринків мають бути спрямовані на вирішення наступних питань:

- законність – правова невизначеність провокує ріст інвестиційних ризиків, відповідно інвестори утримуються від вкладання коштів;

- саморегулювання – ті сфери діяльності на фінансових ринках, що не охоплені законодавством, повинні регламентуватися судовими постановами і тлумаченнями, правилами саморегулювання, культурними звичками і нормами корпоративної етики;

- органи регулювання – врегулювання конфліктів на ринку капіталу шляхом судового розгляду – тривалий і дорогий процес. Тому органи, що регулюють ринки цінних паперів, повинні мати необхідні повноваження для прийняття сучасних та ефективних заходів (право заморожувати банківські рахунки компаній, конфісковувати активи, проводити обшук та вилучення документації);

- забезпечення виконання контрактів – дії покупців і продавців цінних паперів поки що не є одночасними. Так, в будь-якій розрахунково-кліринговій системі необхідний чималий час для кінцевого оформлення угод. Тому системи оплати цінних паперів при їх представленні повинні забезпечувати одночасність дій сторін.

Також проблемою являється зловживання системою регулювання. Оскільки фінансові установи мають сильні стимули і володіють фінансовими ресурсами з метою впливу на регулюючі відомства, вони можуть маніпулювати цими відомствами в особистих інтересах, а не в інтересах населення чи рядових інвесторів.

Наступна проблема – надмірні витрати регулювання, пов’язана з високою вартістю виконанням вимог ринку капіталу. Часто це призводить до того, що витрати перевищують вигоди для інвесторів.

Недоліки регулювання ринку капіталу ведуть до стримування інновацій.

Пріоритетні завдання регулювання:

- удосконалення цивільного та господарського кодексів з урахуванням сучасної практики та наявних проблем функціонування ринку капіталу;

- впровадження міжнародних стандартів обліку і аудиту;

- впровадження суворих, однозначних нормативів банківської діяльності, в тому числі правила відносно адекватного капіталу, диверсифікації портфеля і обмежень в надання кредитів пов’язаним особам;

- удосконалення правил, що регулюють діяльність інвестиційних фондів.

При розробці спеціальних законів і нормативних актів про цінні папери необхідно притримуватися трьох принципів:

- регулювання повинно сприяти конкуренції, адже конкуренція являється найбільш ефективним фактором регулювання ринку цінних паперів;

- збільшення обсягів інформації про компанії, щоб інвестори мали можливість приймати оптимальні рішення;

- уряд повинен активно використовувати свої правоохоронні повноваження – виявляти і переслідувати за законом випадки крадіжок, шахрайства, використання внутрішньої інформації з метою особистої вигоди й інших кримінальних дій.

Дата добавления: 2013-12-14