Сутність та порядок формування власних ресурсів банку

Сутність та структура ресурсної бази банку

Тема 3. Класифікація та особливості пасивних операцій банків

Мета лекції – визначити сутність, класифікацію та призначення пасивних операцій банків

План лекції:

3.1. Сутність та структура ресурсної бази банку

3.2. Сутність та порядок формування власних ресурсів банку

3.3. Порядок здійснення депозитних операцій банку

3.4. Особливості інших пасивних операцій банку

Під ресурсами банку розуміють сукупність власних, залучених і запозичених фінансових ресурсів банку, що знаходяться в безпосередньому його розпорядженні та використовуються на його розсуд для здійснення активної діяльності.

Ресурси банку відображаються у складі його пасивів і за джерелами формування поділяються на (рис. 3.1.1):

Рис. 3.1. Структура ресурсної бази банку

власні – кошти, які належать безпосередньо банку;

залучені – залишки коштів на вкладних та поточних рахунках клієнтів або кореспондентських рахунках банків;

запозичені – кошти, отримані у вигляді кредитів на міжбанківському ринку або від розміщення власних боргових цінних паперів.

Залучені і запозичені кошти банку становлять суму заборгованості банку перед клієнтами і в складі пасивів відображаються окремим розділом, який називається «зобов’язання банку».

Усі власні, залучені й запозичені ресурси банки спрямовують для нарощування обсягів активних операцій, оскільки саме вони забезпечують отримання прибутку, а отже, й зростання капіталу банку.

Першочергову роль у процесі функціонування та розвитку банку відіграє його власний капітал.

Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» капітал банку – це залишкова вартість активів банку після вирахування всіх його зобов’язань.

Власний капітал банку виконує такі функції:

захисну, яка полягає в тому, що власний капітал банку захищає інтереси вкладників та кредиторів банку, а також покриває збитки, що виникають у процесі банківської діяльності;

забезпечення операційної діяльності, що полягає в тому, що власний капітал використовується для придбання приміщення, техніки, обладнання офісу тощо на першому етапі організації діяльності банку;

регулююча, котра полягає в тому, що власний капітал використовується для регулювання банківської діяльності і слугує базою для розрахунку економічних нормативів, встановлених Національним банком України і обов’язковими для виконання банками.

Законом України «Про банки і банківську діяльність» визначено такі види капіталу:

підписний капітал – величина капіталу, на яку отримано письмові зобов’язання акціонерів (пайовиків) банку на внесення коштів за підпискою на акції (паї);

статутний капітал – сплачений та зареєстрований підписний капітал.

регулятивний капітал – є одним із найважливіших показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків.

Регулятивний капітал банку складається з основного (1-го рівня) капіталу та додаткового (2-го рівня) капіталу (рис. 3.2.1.).

Основний капітал вважається таким, що не підлягає передаванню, перерозподілу та повинен повністю покривати поточні збитки. До його складу входять такі елементи:

) розраховується за формулою:

, (1.2)

де – основний капітал (капітал 1-го рівня);

– додатковий капітал (капітал 2-го рівня);

– відрахування.

Мінімальний розмір регулятивного капіталу (Н1) діючих банків на 1 січня 2012 р. має становити не менше 120 млн. грн. Розмір регулятивного капіталу банку не може бути меншим, ніж його статутний капітал. Ця вимога не поширюється на новостворений банк протягом одного року з дня отримання ним банківської ліцензії.

Для регулювання капіталу банку Національний банк встановив також такі нормативи:

Норматив адекватності регулятивного капіталу/платоспромож-ності (Н2) – відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов’язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій грошового характеру;

Норматив адекватності основного капіталу (Н3) – встановлюється з метою визначення спроможності банку захистити кредиторів і вкладників від непередбачуваних збитків, яких може зазнати банк у процесі своєї діяльності залежно від розміру різноманітних ризиків.

Найбільшу питому вагу в загальній сумі власних коштів банку займає статутний капітал.

У випадку, якщо банк сформовано у формі акціонерного товариства, то його статутний капітал формується за рахунок коштів, отриманих від випуску та відкритого продажу іменних акцій. Випуск акцій вважається таким, що відбувся, а його результати будуть офіційно зареєстрованими, якщо протягом 6 місяців з моменту оголошення підписки на акції продано не менше 60% від загального обсягу емісії.

Якщо банк формується у формі кооперативу, то його статутний капітал формується за рахунок коштів, внесених засновниками (пайовиками) у розмірі паю кожного з них.

Формування та збільшення статутного капіталу банку може здійснюватися виключно шляхом грошових внесків. Грошові внески для формування та збільшення статутного капіталу банку резиденти України здійснюють у гривнях, а нерезиденти – в іноземній вільно конвертованій валюті або у гривнях. Статутний капітал банку має формуватися виключно з підтверджених джерел. Забороняється використовувати для формування капіталу банку бюджетні кошти, якщо такі кошти мають інше цільове призначення.

У банківській практиці виділяють декілька видів статутного капіталу:

номінальний – це сума статутного капіталу, яка необхідна для отримання ліцензії на існування банку;

зареєстрований – це сума статутного капіталу, яка зареєстрована в регіональному управлінні Національного банку;

сплачений – це сума статутного капіталу, за яким надійшла оплата від акціонерів;

оголошений – це номінальний або початково заявлений статутний капітал, збільшений на будь-яку суму.

Статутний капітал може бути сплачений повністю або частково, але на момент отримання ліцензії він повинен бути оплачений не менше мінімального розміру.

Резервний фонд призначений для покриття непередбачених збитків за всіма статтями активів та позабалансових зобов’язаннях. Розмір відрахувань до резервного фонду має бути не менше 5% від прибутку банку до досягнення ними 25% розміру регулятивного капіталу банку.

Нерозподілений прибуток – це частина чистого прибутку, яка не розподіляється, а залишається в банку, як правило, з метою реінвестування в його діяльність. Нерозподілений прибуток є джерелом власного капіталу банку внутрішнього походження.

Різниця між сумою доходів та витрат становить фінансовий результат банку – прибуток поточного року (у випадку перевищення суми доходів над витратами) або збиток (у випадку перевищення суми витрат над сумою доходів).

Дата добавления: 2013-12-14