Розділові знаки у реченнях з уточнювальними членами

Уточнювальні відокремлені члени речення конкрети­зують або пояснюють той член речення, з яким вони пов'язані однією синтаксичною функцією і пов'язують­ся лише інтонацією або інтонацією й пояснювальними словами тобто, або, цебто, а саме тощо.

Комою відокремлюються:

1) означення, що уточнюють попередні означення: Море синє, аж чорне, тільки білою піною б'є об берег (Коц.); Вода в такий час була майже гаряча, значно теп­ліша від ранкового повітря, бо серпень ранками вже давав знати свій характер... (Збан.).

Уточнювальні означення можуть відокремлюватися також тире: У неї в хаті завелось багато всяких вузликів із насінням — великих і малих — і раз у раз щось сушилося на вікнах (Кой..);

2) обставини (місця, часу та ін.), виражені прислівни­ками чи іменниками, які уточнюють попередні обстави­ни: Ще мить — / вибух десь тут, зовсім поруч. На спину ле­тять грудки землі, в лице б'є туга повітряна хвиля... (Коз.); Отут, в низенькій цій хатині, моя любов жила ко­лись (Мал.); Се було літом, у жнива (Коц.).

Примітка. Часто відокремлення таких обставин залежить від бажання автора інтонаційно підкреслити їх уточнювальний характер. Якщо такої інтонації немає, обставини комами не від­окремлюються.

3) уточнювальні члени речення, що приєднуються за допомоги слів або, тобто, себто, а саме, наприклад: Ро­дичами польового жайворонка є посмітюха, або чубатий жайворонок, і джур-бай, або степовий жайворонок (Смог.); На Поліссі трапляються «вижари», тобто боло­та, які ніколи не замерзають (Дем.);

4) уточнювальні члени речення, що приєднуються за допомоги слів навіть, зокрема, особливо: У деяких містах Японії, зокрема у містах Удзумі, влаштовують свято про­водів журавлів (3 журн.); Приємно було всім, особливо пе­ реможцям конкурсу.

Уточнювальні члени речення слід відрізняти від одно­рідних.

Протокол - це один із найпоширеніших документів колегіальних органів. У ньому фіксують перебіг і резуль­тати проведення зборів, конференцій, засідань, нарад. У протоколах відображаються всі виступи з питань, що розглядаються, і рішення, ухвалені в результаті обгово­рення. Вони оформляються на підставі записів і стено­грам, зроблених під час засідань.

Протокол веде секретар або інша спеціально призна­чена особа. Протоколи загальних зборів (нарад) підпису­ють голова й секретар, а протоколи засідань комісій — усі члени президії.

За обсягом фіксованих даних протоколи переділя­ють на:

Стислі, в яких записано лише ухвалу або поширену резолюцію, а також зазначено номер, дату, назву органі­зації, кількість присутніх, порядок денний. Під рубри­кою «Слухали» — назва питання, хто висловився.

Повні, в яких записуються виступи доповідачів та ін­ших учасників зборів, нарад, засідань. У докладний про­токол заносять також запитання доповідачеві та конс­пективний запис виступів під час обговорення.

Стенографічні, де всі виступи, репліки, запитання й відповіді записуються дослівно. Якшо перебіг засідання стенографується, зміст виступів до протоколу не зано­ситься; розшифрована та оформлена належним чином стенограма додається до протоколу.

Коли перебіг зборів, нарад, засідань фіксується на магнітній плівці записом на магнітофоні чи диктофоні, після засідання записані на ній тексти виступів передру­ковуються і заносяться до протоколу.

Протокол має такі реквізити:

1. Назва виду документа, яку пишуть посередині рядка.

2. Порядковий номер протоколу.

3. Назва зборів, конференції, засідання, наради із за­
значенням їх характеру (загальні збори, виробнича нара­да, розширена нарада).

4. Назва установи, підприємства чи організації, де від­булися збори, конференція.

5. Дата проведення зборів, засідання, наради, яку пишуть нижче від назви організації з лівого боку. У цьому ж рядку з правого боку пишуть місце проведення (назву міста).

6. Кількісний склад учасників, якого пишуть з нового рядка. У разі великої кількості присутніх на засіданні їх список складають окремо й додають, а в протоколі за­значають лише загальну кількість. Якщо кількість учас­ників сягає 10—12 осіб, то вказують усіх присутніх.

7. Посади, прізвища, ініціали керівників зборів, кон­ференції, наради (голови, секретаря, членів президії).

8. Порядок денний, тобто питання, що їх розглядають на зборах, нараді або конференції. Питання у порядку денному формулюють у називному відмінку.

9. Текст.

10. Перелік додатків до протоколу із зазначенням
кількості сторінок.

11. Підписи керівників зборів, засідання, конференції (голови й секретаря).

Основний текст протоколу поділяється на розділи, які відповідають пунктам порядку денного. Кожний роз­діл містить: «Слухати», «Виступили», «Ухвалили».

Слово «Слухали» друкується великими літерами, після нього ставиться двокрапка. У наступному рядку з абзацу вказують ініціали та прізвище доповідача (у називному відмінку), тему доповіді. Далі викладається основний зміст доповіді або вказується, що текст додається.

Так само оформляється розділ «Виступили».

У розділі «Ухвалили» повністю записується прийняте рішення, яке може складатися з одного чи кількох пунк­тів або з констатуючої частини й резолюції.

Якщо на зборах проводяться вибори таємним голосу­ванням, результати оформляються окремими протоко­лами лічильної комісії: в одному зазначається склад ко­місії, а в іншому — результати голосування.

Результати голосування з кожної кандидатури запису­ються так:

1. За Василишина І. Г.— 50голосів, проти — 0, утримав­ся — 1.

Протоколи групуються у хронологічному порядку і за номерами, документи, що стосуються одного протоко­лу,— за порядком денним.

Текст протоколу має бути точним, лаконічним, скла­деним на основі виступів, повинен усебічно характери­зувати обговорюване питання з додержанням змісту й форми викладу, позиції учасників сторін.

Крім певного протоколу, є ще стисла форма — витяг із протоколу. У витягу вказують прізвища та ініціали тих, хто виступив (без викладу виступів), а також зміст прий­нятих рішень. Витяг із протоколу підписують голова й секретар засідання. У протоколі роблять позначку про зроблений витяг, а також зазначають, кому його вручено чи надіслано.

Рішення колегіальних органів доводяться до виконав­ців і організацій, що належать до сфери управління уста­нови, через надсилання їм рішень.

Рішення колегій установ впроваджуються в життя на­казами керівника установи.

Резолюція - це документ, який фіксує рішення, по­станову. Найчастіше резолюцію ухвалюють на зборах, з'їздах, конференціях: її вмішують у кінці протоколу або пишуть окремо й додають до нього.

Резолюція складається із вступної (констатуючої) та директивної частин. У констатуючій частині спершу від­значають досягнення з питання, що розглядається, а по­тім указують недоліки. У директивній (резолютивній) частині роблять узагальнені висновки, оцінюють роботу, визначають конкретні заходи з кожного питання, спря­мовані на виконання поставлених завдань, усунення виявлених недоліків, зазначають відповідальних осіб.

Розділові знаки у реченнях зі звертаннями

Звертання, вставні та вставлені компоненти усклад­нюють речення додатковим повідомленням про піднесе­ність висловлюваного до об'єктивної дійсності. На пись­мі вони вирізняються розділовими знаками, а в усному мовленні — інтонацією і характеризуються такими спе­цифічними особливостями: не є членами речення; не відповідають на жодне запитання; не пов'язуються ні сурядним, ні підрядним зв'язком із членами речення; деякі з них утворилися з речень із різною мірою втрати предикативності.

Ускладнювальні компоненти речення вживаються для того, щоби привернути увагу до висловленої думки або виразити своє ставлення до неї.

Звертання — це слово (або сполучення слів), що нази­ває особу або предмет, до яких спрямоване мовлення: Земле!.. Тобі я на рану не висиплю солі — я окроплю твою рану цілющим зерном (Ол.); Не запізнись, друже. Пам'ятай... (Довж.).

Звертання найчастіше виражене іменником у клично­му відмінку, як у наведених вище прикладах, або спів­звучним із називним: Київ мій, ти у серці завжди (Сос).

Звертання може бути виражене також прикметником, дієприкметником, числівником, ужитим у значенні іменника: А може, зараз ти не в полі, любий, а десь у теп­лому гостиннім домі (Ткач.); Другий, вперед!

Звертання можуть уживатися без пояснювальних слів або з ними, тобто бути непоширеними або поширеними: Всю кров тобі, Вітчизно, завжди готові ми віддати (Сос); Моя Вітчизно дорога, яка в тобі горить снага! (Мал.).

Звертання ускладнюють здебільшого спонукальні й питальні речення. Вони можуть уживатися на початку, в середині і в кінці речення.

1. Якщо звертання стоїть на початку речення і вимов­ляється без окличної інтонації, після нього ставиться ко­ма: Зброє моя, послужи воякам краще, ніж служиш ти хворим рукам (Укр.).

2. Якщо звертання вживається в кінці речення, то пе­ред ним ставиться кома, а після нього — той знак, якого вимагає інтонація речення в цілому: Вставай же, сонце!Слався, дух творчості людської! (Важ.): Де зараз ви, кати мого народу? (С и м.).

3. Якщо звертання вживається в середині речення, то воно з обох боків відділяється комами: Як ти любиш, сер­це моє рвійне, почуттями тільки і живеш, то радієш ти, а то спокійне, то печаль в тобі без краю й меж (Ткач.).

4. Якщо звертання, що стоїть на початку речення, ви­мовляється з окличною інтонацією, то після нього пи­шеться знак оклику, а наступне слово починається з ве­ликої літери: Юначе! Хай буде для неї твій сміх, і сльози, і все до загину... Неможна любити народів других, коли ти не любиш Вкраїну!.. (Сос).

5. Якщо перед звертанням стоять вигуки о, ой, то вони від звертання комами здебільшого не відділяються: О дні зими, зливайтесь в день один! Хай непомітно час для мене лине (Ткач.).

6. Якщо звертання повторюються або вони однорідні, то розділяються знаком оклику (і пишуться з великої лі­тери) або комою: Дніпро, Дніпро! Ти покохав, як матір,Україну, ти рідним братом її став і братом до загину (Олесь); Мій коханий! Птах мій сонцекрилий!.. Чом так мало бачимось цю зиму ( Ткач.).

Звіт — це письмове повідомлення про виконання яко­їсь роботи. Звіти бувають статистичні (цифрові) й тек­стові. Статистичні звіти пишуться на спеціальних, виго­товлених друкарським способом бланках, текстові — на звичайному папері. Матеріал звіту охоплює точно визна­чений період часу.

Схема звіту така:

1) у заголовку, крім слова «Звіт», подаються відомості про те, яка організація чи установа звітує, за який період, за який вид роботи;

2) у вступній частині вказується коло завдань, що їх було поставлено перед організацією чи установою за звітний період;

3) наступна частина звіту має містити точний опис виконаної роботи із зазначенням позитивних і негативних прикладів;

4) у звіті мають бути висновки, пропозиції, перспективи на майбутнє;

5) підпис відповідальної особи установи чи організації або службової особи, яка писала звіт;

6) дата складання звіту;

7) печатка установи (якщо це потрібно).

Звіт має характеризуватися чіткістю побудови, логіч­ною послідовністю викладу матеріалу й містити вичерп­ні відповіді на всі запитання схеми, а також узагальнен­ня і висновки.

Якщо звіт дуже великим за обсягом, частини його ма­тимуть заголовки, які повинні бути короткими й відпові­дати змістові.

Звіт допомагає вивчити, перевірити й узагальнити чи­юсь роботу, знайти в ній позитивне та негативне, зроби­ти висновки, намітити перспективи.

Дата добавления: 2013-12-14