Структура наук про безпеку

План

Візитна картка та її використання

Візитна картка - не картка для вручення під час знайомства чи візиту.

Візитна картка друкується на не дуже цупкому карто ні розміром 5x9 см, при цьому жінки (як дружини, а н як офіційні особи) повинні мати візитки розміром 4x8 см. Виші посадові особи інколи мають візитні картки розміром 5х 10 см.

Візитна картка здебільшого містить такі реквізити:

1. Назву установи, організації.

2. Ім'я та прізвище (у нашій практиці — прізвище, ім'я, по батькові) власника картки.

3. Посаду.

4. Адресу установи, організації.

5. Номери телефонів, факсу.

1. Основні поняття та категорії безпеки життєдіяльності.

2. Небезпека, їх види, таксономія, ідентифікація та квантифікація небезпек.

3. Системний підхід у безпеці життєдіяльності.

4. Надзвичайні ситуації (НС), їх ознаки та класифікація.

5. Потенційно-небезпечні об’єкти господарської діяльності та території. Об’єкти підвищеної небезпеки та класи їхньої небезпечності.

Основні поняття

- Безпека життєдіяльності - Безпека абсолютна - Безпека - Життєве середовище

- Безпека відносна - Життєдіяльність

- Забезпечення безпеки - Надзвичайна ситуація

- Ризик - Таксономія небезпек

- Ідентифікація небезпек - Квантифікація небезпек

Зміст лекції

1. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТА КАТЕГОРІЇ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

Проблема захисту людини від небезпек постала в одночасно з появою на Землі людства. Розвиток безпеки життєдіяльності людини у суспільстві почався з появою її свідомості.

Слід визначити основні групи небезпек – це: п риродні, дії інших людей, антропогенні.

Первісна людина була тісно пов`язана з природою. Основну загрозу для них становили ПРИРОДН I небезпеки.

Другою групою небезпек, яки почали становить загрозу людинi з часу iснування ii на нашiй планетi, були ДII IНШИХ ЛЮДЕЙ. Вiйни, збройнi конфлiкти, вбивства, викрадення та iншi акти насильства супроводжували i супроводжують розвиток суспiльства.

Третьою на Землi з`явилась група небезпек, що походять вiд об’єктів, створених людьми, так званих АНТРОПОГЕННИХ ЧИННИКIВ. Цi небезпеки пов`язанi з прагненням людини глибше пiзнати себе i навколишнiй свiт, створювати матерiальнi блага i, як не парадоксально, з пошуком більшої безпеки.

З розвитком цивілізації рівень безпеки людей зростає. Людство подолало епідемії тифу, холери, віспи, чуми, поліомієліту. Середня тривалість життя у розвинутих країнах свiту вже наближається до 80 років і продовжує зростати. Цих результатів досягнуто завдяки розвитку медицини, що сягає своїми коріннями часів Гіппократа (460-370 рр. до Р. Х.), який здійснив реформу античної медицини, та Аристотеля (384-322 рр. до Р. Х.), який вже в тi далекі часи вивчав умови працi.

Однією з найбезпечнiших галузей людської дiяльностi була i, на жаль, залишаться в багатьох країнах, у тому числi в Україні, гірнича справа. Тому цією проблемою займалися вже середньовiчнi вченi. Георгiй Аргiкола (1494-1555 рр.) у 1545 р. першим зробив запис про випадок видiлення та вибух рудникового газу. Вiдомому лiкарю епохи Вiдродження Парацельсу (1493-1544 рр.), який теж вивчав цю проблему, належать слова: «Все е отрута i все е лiки. Лише певна доза робить речовину отрутою чи лiками». Цей вираз можна вважати основою принципу нормування шкiдливих речовин, який використовується дотепер.

Значний внесок у справу безпеки працi зробив М.В. Ломоносов (1711-1764). У 1763 р. вiн видав трактат з основ металургії та рудних справ, у якому розглянув рiзнi питання гігієни та безпеки працi гiрникiв, організації їх працi та вiдпочинку, укрiплення грунтiв, вiдведення рудникових вод, небезпечних концентрацiй газу та пилу, рацiональностi одягу.

У 1847 р. А.М. Нiкiтiн видав книгу «Хвороби робiтникiв iз зазначенням попереджувальних заходів», де описав заходи, що мають попереджувати професiйнi захворювання та аварії.

У XIX - XXст. у зв`язку з інтенсивним розвитком промисловості проблемами безпеки стали займатись багато вчених, у т. ч. українські.

В.Л. Кiрпiчов (1845-1913), перший ректор Київського полiтехнiчного інституту, у своїх працях пов`язав питання безпеки промислового обладнання з теоретичними питаннями прикладної механіки та опору матерiалiв.

А.А. Сорочинський (1874-1960), академiк, зробив величезний внесок у розвиток технiки безпеки на вугiльних шахтах.

Суттєва роль належить iндивiдуальним засобам захисту. Наприклад- протигаз, створений академiком М.Д. Зелiнським 1915 р., який майже без принципових змiн використовується дотепер.

Жан Батiст Ламарк 1809 р. сказав: «Iнколи здається, що призначення людини в тому, щоб знищити свiй рiд, попередньо зробивши земну кулю непридатною для життя». Але катастрофiчнi потрясіння ХХ ст. та початку ХХІ ст. перевершили всi найжахливіші побоювання стосовно долi людства i можуть розглядатися не iнакше як вiйна на знищення, яку оголосила сучасна цивiлiзацiя самому феномену людини.

У 1992 р. у Рiо-де-Жанейро вiдбулася конференцiя ООН, присвячена концепції безпечного сталого розвитку свiтового співтовариства. Конференцiя прийняла документ «Порядок денний ХХI столiття» та зробила висновок про необхiднiсть глобального партнерства держав для досягнення стабiльного соцiального, економiчного та екологiчного розвитку суспiльства.

КОНЦЕПЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ (прийнята Верховною Радою України 16 січня 1997р.).

У 2000 р. було прийнято Концепцію освіти з напряму «Безпека життя і діяльності людини», виходячи зі стратегії сталого людського розвитку на XXI століття, досвіду Європейської спільноти зі створення децентралізованої системи освіти в сфері ризику, чинних в Україні нормативно-правових актів, досвіду вітчизняних фахівців і особистого досвіду авторів. Вона передбачає вивчення дисципліни протягом всього життя: дошкільна освіта – шкільна – вузівська – післявузівська.

▒ БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ – це галузь знань та сукупність правил поведінки, що забезпечують здоров‘я, довголіття, розкриття творчого потенціалу людини, забезпечують оптимальні умови існування людства на планеті Земля.

Безпека життєдіяльності вивчає небезпеки, закономірності їх проявлення, способи попередження та захисту від них.

Життя – це одна з форм iснування матерії, яку відрізняє вiд iнших здатнiсть до розмноження, росту, розвитку, активної регуляції свого складу та функцiй, рiзних форм руху, можливiсть пристосування до середовища та наявнiсть обмiну речовин i реакції на подразнення.

Дiяльнicть – специфiчно людська форма активностi, ставлення до навколишнього світу, необхiдною умовою iснування людського суспiльства, змiст яких полягає у доцiльнiй змiнi та перетвореннi в iнтересах людини навколишнього середовища, яке включає в себе мету, засоби, результат і сам процес.

▒ ЖИТТЕДIЯЛЬНIСТЬ – це властивiсть людини не просто дiяти в життєвому середовищi, яке ii оточує, а процес збалансованого iснування та самореалiзацiї індивіда, групи людей, суспiльства i людства загалом в єдності їхніх життєвих потреб i можливостей.

▒ БЕЗПЕКА – це збалансований, за експертною оцінкою, стан людини, соціуму, держави, природних, антропогенних систем тощо.

АБСОЛЮТНА БЕЗПЕКА –

ВІДНОСНА БЕЗПЕКА –

Ознаки безпеки:

· універсальність;

· взаємозалежність складових;

· підконтрольність розвитку подій;

· проблемність людського життя.

Фактори забезпечення безпеки життєдіяльності:

- екологічні;

- фізіологічні;

- медичні;

- виробничо-побутові;

- правові та ін.

Принципи забезпечення життєдіяльності

1. забезпечення фізіологічних процесів в організмі людини;

2. взаємодія і взаємозалежність з навколишнім середовищем. Життєдіяльність забезпечується навколишнім середовищем: параметри споживання, енергоресурсами, корисними копалинами тощо. В свою чергу життєдіяльність впливає на середовище буття: змінює параметри споживання, виснажує енергоресурси, змінює рослинний та тваринний світ, забруднює навколишнє середовище.

▒ МЕТА БЖД як науки: збереження здоров’я та життя людини в сучасних умовах проживання, захист її від небезпек техногенного, антропогенного, природного походження та створення комфортних умов життєдіяльності людини.

Предмет вивчення БЖД:

- джерела та закономірності виникнення шкідливих і небезпечних факторів;

- анатомо-фізіологічні та психологічні реакції людини на дію різноманітних факторів;

- можливості організму людини у звичайних, стресових та надзвичайних умовах;

- ризики та надійність систем «людина – життєве середовище», «людина – машина» та ін.;

- трудова діяльність і її негативний вплив на людину.

ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ БЖД:

- ідентифікація небезпек;

- розробка та використання засобів захисту від небезпек;

- безперервний контроль та моніторинг засобів захисту;

- навчання населення та робітників основам захисту від небезпек;

- попередження та розробка заходів з ліквідації наслідків проявів небезпек та надзвичайних ситуацій.

(Завдання: заповнити схему).

1. НЕБЕЗПЕКА, ЇХ ВИДИ, ТАКСОНОМІЯ, ІДЕНТИФІКАЦІЯ ТА КВАНТИФІКАЦІЯ НЕБЕЗПЕК.

НЕБЕЗПЕКА – негативна властивість живої та неживої матерії, що здатна спричинити шкоду самій матерії: людям, природному середовищу, матеріальним цінностям; потенційне джерело шкоди.

НЕБЕЗПЕКА – явища, інформація, процеси, об’єкти, які можуть викликати небажані наслідки.

Завданням БЖД є вивчення всіх можливих потенційних небезпек та забезпечення таких умов, за яких вони не реалізуються.

ДЖЕРЕЛА НЕБЕЗПЕК:

- природні процеси та явища;

- елементи техногенного середовища;

- людські дії, що криють у собі загрозу небезпеки (соціальні, політичні, комбiнованi).

Прихована (потенційна) небезпека проявляється за певних, часто важко передбачуваних умов і реалізується у формі надзвичайних ситуацій, захворювань чи травм людей.

Для переходу потенційної небезпеки в реальну потрібен „пусковий механізм”.

ВАРІАНТИ ВЗАЄМНОГО РОЗТАШУВАННЯ небезпечної зони (Н), зони перебування людини (Л) та засобів захисту (З).

З

I II III IV

Таксономія небезпек – класифікація та систематизація явищ, процесів, інформації, об’єктів, які здатні завдати шкоди.

КЛАСИФIКАЦIЯ НЕБЕЗПЕК:

- за походженням

- за часом дії

- за локалiзацiєю

- за наслідками

- за збитками

- за сферою прояву

- за структурою

- за характером дії.

Ідентифікація небезпек – виявлення типу небезпеки та встановлення її кількісних характеристик та координат (x, y, z, t), необхідних для розробки заходів щодо її усунення чи ліквідації наслідків. розпізнавання небезпек з визначенням їх.

Номенклатура небезпек – перелік назв, термінів, систематизованих за окремими ознаками.

Квантифікація небезпек – введення кількісних характеристик для оцінки ступеня (рівня) небезпеки. Найпоширенішою кількісною оцінкою небезпеки є ступінь ризику.

РИЗИК – це частота реалізації небезпек, тобто кiлькiсна оцінка небезпек. Він визначається ймовірністю прояву небезпеки та ймовірністю присутності людини в зоні дії небезпеки.

До матеріальних збитків, пошкодження, шкоди здоров‘ю, смерті або іншої шкоди приводить конкретний фактори небезпеки – це такі чинники життєвого середовища, які за певних умов завдають шкоди людям, системам життєзабезпечення людей, призводять до матеріальних збитків.

Відповідно до системи стандартів безпеки праці (ССБП) розрізняють небезпечні та шкідливі фактори.

За структурою всі фактори поділяють на прості (струм, токсичність), складні та похідні (аварії, пожежі, вибухи).

3. СИСТЕМНИЙ ПІДХІД У БЕЗПЕЦІ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

Мета системного аналізу безпеки полягає в тому, щоб виявити причини, що впливають на появу небажаних подій (аварій, катастроф, пожеж, травм тощо) та розробити попереджувальні заходи, що зменшують імовірність їх появи.

Системний аналіз небезпек (САН) – це сукупність методологічних засобів, що використовуються для підготовки та обґрунтування рішень із складних проблем, у даному випадку безпеки.

Система – це сукупність взаємопов’язаних елементів, які взаємодіють між собою таким чином, що досягається певний результат (мета).

Системний аналіз безпеки як метод дослідження сформувався наприкінці 50-х років XXст., коли виникла нова наукова дисципліна, що зветься «Безпека систем».

Безпека систем – це наука, яка застосовує інженерні та управлінські принципи для забезпечення необхідної безпеки, вчасного виявлення ризику небезпек, застосування засобів для запобігання та контролю цих небезпек протягом життєвого циклу системи та з урахуванням ефективності операцій, часу й вартості.

Попередній аналіз небезпек (ПАН) – це аналіз загальних груп небезпек, при­сутніх в системі, їх розвитку та рекомендації щодо контролю. ПАН є першою спробою в процесі безпеки систем визначити та класифікувати небезпеки, які мають місце в системі. Проте в багатьох випадках цьому аналізу може передувати підготовка попереднього переліку небезпек.

Системи мають якості, яких може не бути у елементів, які їх утворюють. Ця найважливіша властивість систем, що іменується емерджентністю ¨, лежить, по суті, в основі системного аналізу взагалі та проблем безпеки у цілому.

Емерджентність (англ. emergence – виникнення, поява нового) в теорії систем – наявність в будь-якої системи особливих властивостей, не властивих її підсистемам і блокам, а також сумі елементів, не пов’язаних системо утворю­ючими зв'язками; неможливість об'єднання властивостей системи до суми її компонентів. Синонім – «системний ефект». В еволюціоністиці виражається як виникнення нових функціональних одиниць системи, які не зводяться до простих перестановок вже наявних елементів.

Методологічний курс системного аналізу незвичайний: у ньому переплітаються елементи теорії й практики, суворі формалізовані методи поєднуються з інтуїцією та власним досвідом, із евристич­ними прийомами.

Під елементами (складовими частинами) розуміють не тільки матеріальні об’єкти, а й відношення та зв’язки. Будь-яка машина є приклад технічної системи. Система, одним із елементів якої є людина, називається ергативною. Приклади ергативної системи: «людина – машина», «людина – машина – навколишнє середовище» тощо. Інакше кажучи, будь-який предмет може бути представлений як системне утворення.

ЕЛЕМЕНТИ СИСТЕМИ „ЛЮДИНА – ЖИТТЄВЕ СЕРЕДОВИЩЕ ”:

ЛЮДИНА є одним з елементiв зазначеної системи, в якiй пiд термiном «людина» розуміється не лише одна iстота, індивід, а й група людей, колектив, мешканцi населеного пункту, регiону, країни, суспiльство, людство загалом.

ЖИТТЕВЕ СЕРЕДОВИЩЕ є частиною Всесвiту, де перебуває або може перебувати в даний час людина i функцiонують системи її забезпечення.

Аналіз дерева помилок (АДП) використовує дедуктивний логічний метод (тобто поступово рухається від загального до часткового), він дуже корисний при дослідженні можливих умов, які можуть призвести до небажаних наслідків або яким-небудь чином вплинути на ці наслідки.

Аналіз безпеки може здійснюватися апріорно або апостеріорним методом, тобто до або після небажаної події. У обох випадках використовуваний метод може бути прямим і оберненим.

4. ПОТЕНЦІЙНО-НЕБЕЗПЕЧНІ ОБ’ЄКТИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ТЕРИТОРІЇ. ОБ’ЄКТИ ПІДВИЩЕНОЇ НЕБЕЗПЕКИ ТА КЛАСИ ЇХНЬОЇ НЕБЕЗПЕЧНОСТІ.

Закон України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» (2001 р., із змінами, від 15.05.2003, ВВР, 2003, N 30, ст. 247, N 2562-VI від 23.09.2010, ВВР, 2011, N 6, ст. 47) визначає правові, економічні, соціальні та організаційні основи діяльності, пов’язаної з об’єктами підвищеної небезпеки, і спрямований на захист життя і здоров’я людей та довкілля від шкідливого впливу аварій на цих об’єктах шляхом запобігання їх виникненню, обмеження (локалізації) розвитку і ліквідації наслідків. Об’єкт підвищеної небезпеки – об'єкт, на якому використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна або кілька небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси, а також інші об'єкти як такі, що відповідно до закону є реальною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру. Потенційно небезпечний об'єкт – об'єкт, на якому можуть використовуватися або виготовляються, переробляються, зберігаються
чи транспортуються небезпечні речовини, біологічні препарати, а також інші об'єкти, що за певних обставин можуть створити реальну загрозу виникнення аварії.

Паспортизація діючих об'єктів господарської діяльності прово­диться для кваліфікованої ідентифікації ПНО згідно з Поло­женням про паспортизацію.

Паспортизації підлягають діючі об'єкти господарської діяль­ності, на яких є реальна загроза виникнення НС (аварії) техногенного або природного характеру незалежно від форми власності на ПНО.

Вимоги Положення не поширюються на транспортні засоби, які перевозять небезпечні речовини рухомим складом залізничного транспорту, суднами, плавзасобами морського та річкового транс­порту, літаками, іншими повітряними транспортними засобами та автомобільним транспортом.

У цьому Положенні наведені основні методи ідентифікації ПНО, терміни, порядок і умови проведення паспортизації ПНО, визна­чення основних понять. Його вимоги повинні використо­вуватися фахів­цями Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, керівни­ками та фахівцями об'єктів, які підлягають паспортизації.

Ідентифікація потенційно небезпечних об'єктів

Установлення тотожності ПНО для кожного окремого об'єкта полягає у визначенні всієї сукупності якісних та кількісних параметрів об'єкта, які впливають (можуть впливати) на його потенційну небезпеку.

Об'єкт ідентифікується ПНО за наявності у його діяльності хоча б одного чинника небезпеки.

Оцінка потенційної небезпеки об'єкта проводиться з урахуванням як внутрішніх, так і зовнішніх чинників небезпеки, які впливають (можуть вплинути) на його виробничу діяльність і на підставі:

· визначення кількісних чинників небезпеки, які врегульовано відповідними чинними нормативно-правовими та нормативно-техніч­ними актами;

· інформаційних даних, які наводяться у паспорті ПНО фахів­цями окремих об'єктів (підприємств).

Ідентифікація ПНО враховує:

¨ вид (природу) небезпеки (радіаційна, хімічна, біологічна, бактеріологічна, вибухопожежна тощо);

¨ інтенсивність джерел небезпеки та час їх негативного впливу (постійне випромінювання, залпові викиди, систематичне накопичення небезпечного ефекту на поверхні грунту тощо);

¨ характер та ступінь негативного впливу на реципієнти;

¨ сферу забруднення (атмосфера, гідросфера, літосфера);

¨ технічний стан будов, споруд, технологічного обладнання та інженерних комунікацій, ступінь їх зношеності;

¨ загальний стан техніки безпеки.

Оцінка потенційної небезпеки об'єктів, виробнича діяльність яких характеризується постійними викидами небезпечних речовин, проводиться з урахуванням можливого забруднення довкілля шкідли­вими викидами, які перевищують установлені нормативи та визнача­ються згідно з вимогами діючих нормативно-технічних норм.

При визначенні чинників небезпеки з кожного окремого джерела небезпеки необхідно враховувати їх можливий негативний взаємо­вплив при утворенні сумішей, сполук тощо.

Для ідентифікації ПНО, діяльність яких пов'язана з вико рис­танням небезпечних речовин, необхідно враховувати вимоги діючих нормативно-технічних норм.

Визначення виду небезпеки (радіаційна, хімічна, вибухопожежна, гідродинамічна, біологічна тощо) проводиться залежно від інфор­ма­цій­них даних паспорта ПНО з урахуванням вимог діючих нормативно-технічних норм та інших показників, які наводяться в паспортах ПНО.

Ідентифікація ПНО для промислових підприємств повинна враховувати вимоги діючих нормативно-технічних норм.

Аварійна небезпечність будівель (споруд) об'єкта визначається згідно із Структурою реєстру аварійно небезпечних виробничих будівель і споруд.

Форми паспортів, за якими проводиться паспортизація ПНО, наведені в додатках до Положення.

Паспорт потенційно небезпечного об'єкта наводить комплекс даних, який містить систему загальних показників виробничої діяльності промислового підприємства.

Паспорт потенційно небезпечного об'єкта (вугільна шахта) наводить комплекс даних, який містить систему загальних показників виробничої діяльності вугільної шахти.

Паспорт потенційно небезпечного гідротехнічного об'єкта наводить комплекс даних, який містить систему загальних показників вироб­ничої діяльності гідротехнічного об'єкта, а також характерні параметри гідротехнічної споруди.

Порядок подання паспорта ПНО, обов'язки та відповідальність керівників за подання інформаційних даних

Паспортизація ПНО проводиться один раз на п'ять років.

Зведений перелік ПНО подається Головним управлінням плану­вання та дій у надзвичайних ситуаціях МНС України на підставі переліків ПНО Автономної Республіки Крим та управліннями областей України, затверджених на засіданнях комісій з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій обласних державних адміністрацій, — Науково-дослідному, проектно-конструк­торському та технологічному інституту мікрографії (НДІ мікрографії) Державного департаменту страхового фонду документації.

Розсилання форм паспортів ПНО та оброблення інформаційних даних паспортів здійснює НДІ мікрографії Державного департаменту страхового фонду документації.

З урахуванням особливостей експлуатації підземних або інших специфічних об'єктів, НДІ мікрографії має право розробляти окремі форми паспортів на такі об'єкти або вносити необхідні зміни до запропонованих у рамках Положення форм паспортів ПНО.

Адміністрація ПНО повинна подати на адресу НДІ мікрогра­фії заповнену форму паспорта в тридцятиденний термін після отри­мання його форми.

У разі будь-яких змін у технічному стані або у виробничій діяльності ПНО, які призведуть до зменшення або збільшення його потенційної небезпеки і вплинуть на показники паспорта ПНО, адміністрація ПНО зобов'язана повідомити про це НДІ мікрографії у письмовій формі, а також унести зміни до паспорта ПНО в десятиденний термін.

Інформаційні дані паспорта ПНО, а також їх зміни формуються фахівцями об'єктів (підприємств) в обсязі, передбаченому формою паспорта, та затверджуються його керівником.

Територіальні органи управління з питань НС та ЦЗН згідно з чинним законодавством мають право перевіряти обсяг, достовірність та своєчасність інформації, поданої в паспорті ПНО.

Керівник ПНО згідно із чинним законодавством несе особисту відпо­відальність за несвоєчасність подання паспорта ПНО ізмін до нього, неповний обсяг інформації та подання недостовірної інформації.

Рекомендована література

1. Желiбо Є. П., Заверуха Н. М., Зацарний В. В. Безпека життєдіяльності: Навчальний посiбник для студентiв вищих закладiв освiти України I-IV рiвнiв акредитації / За ред. Е. П. Желiбо i В. М. Пiчi. – Київ: «Каравела», Львiв: «Новий Свiт – 2000», 2001. – 320 с.

2. Желібо Є.П., Заверуха Н М., Зацарний В В. Безпека життєдіяльності: Навч. посіб. / За ред. Є П. Желібо. 5-е вид. – К.: Каравела, 2007. – 344 с.

3. Желібо Є.П. Безпека життєдіяльності: Підручник / Є.П. Желiбо, В.В. Зацарний. – К.: Каравела, 2007. – 288 с.

4. Зеркалов Д.В. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник / Д.В. Зеркалов. – К.: Основа, 2011. – 526 с.

5. Лапiн В. М. Безпека життєдіяльності людини. Навчальний посібник / В. М. Лапін.- 6-те вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2007. – 332 с.

Дата добавления: 2013-12-14