Питання 2

Незавершене виробництво – продукція, яка не пройшла всіх стадій обробки, що передбачені технологічним процесом виробництва або яка не пройшла випробувань. В обліку фактична сума витрат в незавершеному виробництві є дебетовим сальдо рахунку 23.

Для визначення собівартості незавершеного виробництва необхідно знати його кількісне вираження і провести його оцінку.

Залишки незавершеного виробництва можуть бути оцінені або за фактичною виробничою собівартістю, або за нормативною плановою собівартістю. Обраний метод оцінки повинен бути відображений в обліковій політиці підприємства. Оцінка незавершеного виробництва здійснюється в кінці місяця спеціальною комісією в розрізі його видів та статей калькуляції.

Для найбільш точного визначення залишків незавершеного виробництва на кінець звітного періоду проводиться їх інвентаризація на підставі документованої та натуральної перевірки. При інвентаризації незавершеного виробництва в інвентаризаційних описах вказують найменування заділу, стадію та ступінь готовності, кількість або обсяг робіт.

Використовуючи дані про затрати на виробництво за звітний місяць і про залишки на початок і кінець звітного місяця проводять розрахунок фактичної собівартості виготовленої продукції.

Загальновиробничі витрати – це витрати, пов’язані з обслуговуванням й управлінням цехами.

Поділяються на постійні та змінні.

Згідно з П(С)БО 16 перелік і склад змінних і постійних ЗВВ визначається підприємством самостійно.

По закінченні місяця ЗВВ розподіляються за кожним цехом окремо. Змінні ЗВВ розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу (час роботи, заробітна плата, обсяг діяльності тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

Постійні ЗВВ розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу (машино-години, заробітна плата, обсяг діяльності тощо). При нормальній потужності, яка визначається підприємством самостійно (облікова політика).

Облік витрат на організацію виробництва ведеться на рахунку 91 «ЗВВ»:

Дт 91 Кт 66, 65 нарахована заробітна плата працівникам, що обслуговують виробництво;

Дт 91 Кт 13 нарахована амортизація обладнання загальновиробничого призначення;

Дт 91 Кт 22, 209 списання на загальновиробничі потреби матеріальних ресурсів.

Перед тим, як закрити рахунок 91 необхідно здійснити розподіл ЗВВ:

1) групування виробничих витрат в залежності від рівня виробничої діяльності:

- змінні;

- постійні:

- які розподіляються;

- які не розподіляються (між об’єктами обліку);

2) визнання нормального рівня виробничої потужності;

3) визначення фактичного рівня виробничої потужності і фактичної суми змінних і постійних ЗВВ;

4) розрахунок коефіцієнту розподілу постійних ЗВВ;

5) розрахунок постійних фактичних витрат звітного періоду;

6) розподіл ЗВВ між окремими видами виготовленої продукції.

Після розподілу ЗВВ в обліку відображають:

ЗВВ:

змінні постійні

ЗВВ, які включаються розподілені не розподілені

до виробничої с/в рах. 901 «С/в

виготовленої продукції реалізованої готової

23/1 23/2 23/3 продукції»

Дт 23 Кт 91 на суму змінних та постійних розподілених ЗВВ;

Дт 901 Кт 91 на суму нерозподілених постійних ЗВВ.

Приклад

Нормальна потужність підприємства – випуск продукції 1200 кг, а запланований рівень ЗВВ – 1520 грн., в т.ч. 1000 грн. – постійні.

Фактично понесено витрат: ЗВВ постійні 1050 грн., змінні 515 грн.

Випуск продукції 1150 грн.

Розподілити та відобразити в обліку ЗВВ:

1) коефіцієнт розподілу постійних ЗВВ = планова сума постійних ЗВВ / планова потужність:

1000/1200=0,833;

2) розподілені постійні ЗВВ = фактична потужність*Кр.:

1150*0,833=957,95 грн.;

Дт 23 Кт 91 = 957,95 грн.;

3) визначаємо нерозподілені постійні ЗВВ:

1050 – 957,95 = 92,05 грн.;

Дт 901 Кт 91 92,05 грн.

Брак у виробництві – це вироби або роботи, які не відповідають встановленим вимогам і не придатні для використання за прямим призначенням або потребують додаткової обробки.

Брак класифікують за такими ознаками:

- місцем виникнення:

1) внутрішній;

2) зовнішній;

- характером дефектів:

1) остаточний;

2) виправний;

- причинами виникнення:

1) неякісні матеріали;

2) неподача електроенергії тощо;

- за винними:

1) працівники;

2) постачальники.

Оцінка внутрішнього остаточного браку складається з вартості продукції остаточно забракованої, відшкодованих покупцям витрат, транспортних витрат та виправлення браку.

Основними первинними документами, що засвідчують наявність браку у виробництві є Акт про брак, Повідомлення, Листок про брак.

Облік витрат від браку ведеться на калькуляційному рахунку 24 «Брак виробництва».

Облік невиправного браку:

Дт 24 Кт 23 на вартість остаточно забракованої продукції;

Дт 66 Кт 24 утримано із заробітної плати винуватців;

Дт 374 Кт 24 на суму пред’явлення претензії винуватцям браку (постачальникам);

Дт 20, 22 Кт 24 оприбуткування цінностей отриманих від розбору браку;

Дт 23 Кт 24 списання остаточної суми втрат від браку продукції.

Облік виправного браку:

Дт 24 Кт 23 списана вартість остаточно забракованої продукції

Дт 24 Кт 20,22 списано запаси на виправлення браку;

Дт 24 Кт 66, 65 нарахована заробітна плата працівникам, зайнятим виправленням браку;

Дт 66 Кт 24 утримано із заробітної плати винної особи у браку;

Дт 374 Кт 24 на суму пред’явлених претензій постачальнику, - винуватцю браку;

Дт 23 Кт 24 списання остаточної суми втрат від браку продукції.

Незавершене виробництво – продукція, яка не пройшла всіх стадій обробки, що передбачені технологічним процесом виробництва, або яка не пройшла випробувань – сальдо рахунку 23.

Для визначення собівартості незавершеного виробництва необхідно знати його кількісне вираження і провести його оцінку.

Залишок незавершеного виробництва в кількісному виразі можна визначити шляхом інвентаризації (для найбільш точного визначення) та на підставі даних оперативного обліку.

При цьому сумарна оцінка здійснюється одним із способів:

1) за фактичною виробничою собівартістю (собівартості еквівалентної одиниці ГП);

2) за нормативною плановою с/в.

Еквівалентна одиниця ГП – це вимірник продукції, яка оброблена за звітний період.

Кількість таких одиниць визначається як добуток кількості оброблених виробів та проценту готовності.

Наприклад:

Підприємство виготовило за місяць 100 од. продукції та 20 одиниць обробило на 50 %. В цьому випадку витрати підприємства на виготовлення продукції еквівалентні його витратам на виробництво 11 одиниць готової продукції. Поточні витрати склали: матеріали – 2500 грн.; заробітна плата – 3500 грн. Всього 6000 грн.

Відповідно собівартість однієї еквівалентної одиниці дорівнює:

6000/110=54,55 грн.

Тобто фактична собівартість виготовленої продукції:

100*54,55=5455 грн.

Тобто незавершеного виробництва:

20*0,5*54,55=545,0 грн.

Данні про собівартість залишків незавершеного виробництва по цехах узагальнюються по підприємству в цілому з виділенням витрат кожного цеху.

Питання для самоконтролю:

1. Які витрати безпосередньо відносяться до прямих витрат. Характеристика рахунку 23 «Виробництво»?

2. Як розраховується собівартість випущеної готової продукції?

3. Порядок розподілу ЗВВ?

4. Особливості обліку браку продукції.

5. Особливості обліку витрат допоміжних виробництв.

ТЕМА 11 ОБЛІК ВИТРАТ ВИРОБНИЦТВА

Дата добавления: 2013-12-14