Розрахунки чеками

3 5 8

3 5 8

ВВ

Рис.1 Поточний грошовий оборот підприємства.

На відміну від загального грошового обороту початковою стадією поточного обороту грошових коштів є купівля сировини, матеріалів, напівфабрикатів – матеріальних ресурсів (предметів праці – ПП). Крім того, грошові кошти використовуються на фінансування поточних витрат (витрат обігу, витрат виробництва – ВВ), необхідних для ведення діяльності (виплата заробітної плати та податків, оплату транспортних, складських послуг, фінансування витрат, пов’язаних з утриманням основних фондів, виплата орендної плати, проведення інших необхідних грошових витрат). Виходячи зі цього, можна сказати, що поточний грошовий оборот представляє собою економічний процес, що викликає рух вартості і супроводжується грошовими потоками.

Крім того, що грошові кошти є інструментом обслуговування кругообігу ресурсів підприємства, їх можна розглядати як:

· ресурс діяльності підприємства. Грошові кошти є матеріальною формою фінансових ресурсів. Їх наявність дає уяву про стан платоспроможності та ліквідності активів підприємства, дає уяву про можливий обсяг фінансових ресурсів для забезпечення нового циклу господарської діяльності. Наявність вільного залишку грошових коштів дає змогу їх інвестування і т.д.

· результат господарської діяльності. Підтвердженням цьому є заключна стадія як загального, так і поточного грошового обороту. Якщо продукція підприємства потрібна на ринку, то кінцевим результатом діяльності підприємства є її реалізація і генерування внаслідок цього певної суми грошових коштів. Кількісно отримані гроші дорівнюють авансованій їх сумі плюс приріст, отриманий в результаті реалізації продукції, товарів, послуг.

Але, гроші є результатом не тільки господарської (поточної) діяльності підприємства. Як результат інвестиційної діяльності вони є додатковим грошовим потоком у порівнянні з авансованою сумою. Як результат фінансової діяльності гроші характеризують обсяги залучення підприємством грошей на фінансовому ринку у вигляді випуску облігацій, акцій, отримання кредитів, позик, обліку векселів.

Здійснення господарської діяльності підприємством супроводжується сукупністю певних розрахункових та касових операцій.

До розрахунковихоперацій можна віднести ті, які потребують зарахування або списання певних сум грошових коштів з банківських рахунків підприємства (наприклад, надходження коштів за реалізовану продукцію, списання коштів для оплати матеріалів, сировини, напівфабрикатів постачальникам, списання з рахунку певних сум на господарські цілі т.д.). Такі операції є наслідком взаємодії підприємства із суб’єктами зовнішнього середовища (постачальниками, покупцями, підприємствами фінансово-кредитної системи, страховими, лізинговими, посередницькими, рекламними компаніями і т.п.

До касових операцій відносяться ті, результатом проведення яких є видача або прийняття грошових коштів в касу підприємства (н-д, видача з каси грошей в якості виплати заробітної плати, виплата коштів за відрядження робітникам, виплата премій та інше). Тобто ці операції більш торкаються відносин підприємства з суб’єктами внутрішнього середовища (наймані працівники, власники).

Для зберігання грошових коштів та проведення усіх видів розрахунків (розрахункових), кредитних та касових операцій підприємству необхідно мати розрахункові (поточні), інші рахунки в національній та іноземній валюті.

На теперішній час банки відкривають розрахункові (поточні) рахунки юридичним, фізичним особам – суб’єктам підприємництва тільки при наявності документу, який підтверджує взяття їх на податковий облік.

Кожне підприємство може відкривати два і більше поточних рахунка у національній та в іноземній валюті.

Відкриваючи рахунки підприємству, установа банку повідомляє про це податковий орган за місцем реєстрації власника рахунка та Національний банк протягом трьох робочих днів із дня відкриття рахунка.

Підприємства та банківські установи повинні дотримуватись вимог з питань відкриття рахунків. За порушення цих вимог до банків застосовуються фінансові санкції у вигляді стягнення штрафу від 20 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Всі рахунки підприємства в залежності від виду валюти діляться на:

· Рахунки в національній валюті. Вони, в свою чергу, діляться по видах:

* Поточний рахунок – відкривається організаціям та установам для зберігання грошових коштів та здійснення всіх видів банківських операцій.

* Субрахунок відкривається підприємствам, які мають філії, представництва, відділення, які знаходяться на окремому балансі і є самостійними платниками податку. В зворотному випадку для цих підприємств відкривається субрахунок з метою зарахування виручки та наступного її перерахунку на основний розрахунковий рахунок підприємства.

* Бюджетні рахунки відкриваються підприємствам організаціям, яким виділяються кошти за рахунок державного або місцевого бюджету для їх цільового використання.

* Позичкові рахунки (судні) відкриваються юридичним та фізичним особам в будь-якому банку, який має право видавати позички. Призначення таких рахунків – облік кредиту, який надається шляхом оплати розрахункових документів або перерахування на розрахунковий рахунок утримувача у відповідності з умовами кредитної угоди.

* Депозитні рахунки відкриваються на основі депозитної угоди між власником рахунку та банком на визначений термін. Кошти на ці рахунки перераховуються з поточного рахунку підприємства і після закінчення терміну дії угоди туди ж і повертаються. Проценти по депозитних вкладах перераховуються в такому ж порядку.

· Рахунки в іноземній валюті. Вони теж діляться по видах:

* Поточні рахунки призначений для розрахунків в межах діючого законодавства в безготівковій та готівковій формі при проведенні поточних операцій.

* Розподільчі рахунки. З відкриттям розрахункового (поточного) рахунку в іноземній валюті юридичною особою відкривається розподільчий рахунок. На нього зараховуються всі надходження в іноземній валюті. Після обов’язкового продажу коштів, у відповідності з діючим законодавством України, на міжбанківському валютному ринку, залишок коштів зараховується на розрахунковий рахунок юридичної особи.

* Кредитні рахунки. Призначення цього рахунку та порядок його відкриття такий же, як і в національній валюті.

* Депозитні рахунки. Призначення цього рахунку вже описувалось вище.

Для відкриття поточних рахунків як національній, так і в іноземній валюті підприємство повинно подати в банк такі документи:

* Заяву на відкриття рахунку встановленого зразка за підписом керівника та головного бухгалтера. Бюджетні рахунки відкриваються на основі розпорядження відповідного фінансового органу або державного казначейства України про відкриття фінансування з бюджету.

* Копію свідоцтва про державну реєстрацію в органі державної виконавчої влади, завірену нотаріально або завірену органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію.

* Копію рішення про створення або реорганізацію підприємства, завірені нотаріально або тим органом, який прийняв це рішення.

* Копію Статуту (положення) підприємства, завірену нотаріально або органом, що реєструє. Банк, в якому відкриваються субрахунки, ставить відмітку на екземплярі Статуту, де є відмітка податкових органів про реєстрацію підприємства.

* Картку із зразками підписів осіб, яким надано право розпоряджатися рахунком. В картку включається відбиток печатки підприємства.

* Копія документа, який підтверджує взяття підприємства на податковий облік.

* Копія документа про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України.

При відкритті субрахунків в національній валюті для філій та самостійних підрозділів підприємств в банк крім означених документів надаються:

= копія рішення про створення відокремленого підрозділу того органу, якому надане таке право;

= клопотання підприємства в банк про відкриття такого рахунку.

Для відкриття субрахунків в іноземній валюті для самостійних підрозділів юридичної особи обов’язково подаються в банк:

= заява на відкриття поточного рахунка;

= клопотання юридичної особи на відкриття поточного рахунку;

= копії ліцензії;

= картки із зразками підписів та відбиток печатки.

Якщо поточний рахунок в іноземній валюті відкривається у тому ж банку, де відкрито рахунок в національній валюті, достатньо представити в банк заяву на відкриття рахунку та картку із зразками підписів та печаткою підприємства.

Безготівкові розрахунки здійснюються в різних формах. Кожна форма розрахунку характеризується

= засобом платежу;

= видами розрахункових документів;

= характером документообігу;

= певними перевагами та недоліками.

По засобам платежу всі безготівкові розрахунки діляться на:

а) розрахунки шляхом переведення коштів з рахунку на рахунок;

б) шляхом взаємозаліків.

Безготівкові розрахунки на теперішній час в Україні здійснюються на основі таких видів розрахункових документів:

· Платіжними дорученнями

· Платіжними вимогами

· Платіжними вимогами-дорученнями

· Чеками

· Акредитивами

· Векселями

· Інкасовими дорученнями.

Розглянемо кожну із форм платіжних документів та особливості їх обороту.

1) Платіжне доручення - це письмове розпорядження підприємства обслуговуючому його банку про списання (перерахування) грошей із свого рахунку на рахунок утримувача. Вони приймаються банком тільки в сумі, яка може бути сплачена наявними коштами, або за рахунок кредиту, крім доручень на перерахування до бюджету суми податків, зборів, обов’язкових платежів та внесків в державні цільові фонди. Платіжне доручення дійсне на протязі 10 днів із дня виписки. При відсутності або недостатності коштів у підприємства, платіжне доручення повертається клієнту без виконання.

Платіжне доручення застосовується в розрахунках по платежах товарного та нетоварного характеру: = за фактично відвантажену продукцію, виконані роботи, надані послуги; = в порядку попередньої оплати; = при авансових платежах.

Механізм розрахунку можна зобразити так (рис. 1):

Покупець (платник ГК)

Постачальник (утримувач ГК)

1

2

	Банк, що обслуговує покупця (платника) 4		Банк, що обслуговує 7 постачальника (утримувача)

Рис.1. Розрахунок платіжним дорученням.

1 – постачальник відвантажує продукцію покупцю;

2 – постачальник виставляє рахунок-фактуру за продукцію;

3 – покупець(платник) представляє в свій банк платіжне доручення;

4 – банк, що обслуговує покупця (платника ГК) у відповідності з дорученням списує ГК з його розрахункового рахунку;

5 – банк покупця повідомляє його про списання грошових коштів;

6 – банк покупця направляє платіжне доручення банку постачальника;

7 – банк постачальника зараховує грошові кошти на рахунок постачальника (утримувача);

8 – банк постачальника повідомляє постачальника (утримувача) про надходження грошових коштів.

Перевагою використання платіжних доручень є можливість регулювання платником оплати пред’явлених зобов’язань за строками їх використання.

Недоліком є те, що ця форма розрахунків не гарантує платежу.

2) Платіжна вимога – це письмова вимога утримувача платежу на оплату. Платіжні вимоги застосовуються у випадках беззаперечного стягнення та безакцептного списання коштів. В ньому вказується призначена сума платежу, підстава (стаття законодавчого акту) на право безакцептного списання коштів. Бланк платіжної вимоги подається в банк із супровідним реєстром утримувачем (стягувачем) в банк, в якому відкритий рахунок платника.

Відповідальність за правильність стягнення та безакцептного списання несе утримувач коштів.

3) Платіжна вимога-доручення – це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин.

Верхня – вимога підприємства-постачальника підприємству–покупцю сплатити вартість товару, робіт, послуг.

Нижня – доручення покупця (платника) своєму банку про перерахування суми грошових коштів з його рахунку на рахунок постачальника. Платіжне доручення заповнюється постачальником (утримувачем ГК) і направляється покупцю (платнику) разом з розрахунковим та відвантажувальними документами на продукцію.

Механізм розрахунку за допомогою платіжних вимог-доручень такий(рис.2):

Покупець (платник ГК)

Постачальник (утримувач ГК)

1

2

	Банк, що обслуговує покупця (платника) 4		Банк, що обслуговує 7 постачальника (утримувача)

Рис.2. Розрахунок платіжними вимогами-дорученнями.

1 – постачальник відвантажує продукцію покупцю;

2 – разом з супровідними документами постачальник передає платіжну вимогу-доручення покупцю;

3 – покупець (платник) передає вимогу-доручення в свій банк для перерахунку коштів;

4 – банк покупця (платника) списує з рахунку грошові кошти;

5 – банк покупця повідомляє його про списання коштів з поточного рахунку;

6 – банк покупця направляє вимогу-доручення в банк постачальника і повідомляє про списання коштів;

7 – банк постачальника зараховує ГК на рахунок постачальника;

8 – банк постачальника повідомляє його про зарахування коштів на рахунок (випискою з розрахункового рахунку).

Переваги даної форми розрахунку:

= постачальник отримує можливість відвантажувати продукцію у відповідності з розробленими графіками;

= за покупцем зберігається право перевіряти дотримання постачальником умов договору.

Недоліки цієї форми – вони не гарантують платежу. При відсутності достатніх коштів на рахунку платника вимога-доручення повертається постачальнику (утримувачу) без її виконання.

Дата добавления: 2013-12-14