Історичний огляд розвитку пошуково-розвідувальної справи

Пошуково-розвідувальна справа являє собою геолого-економічні науку, яка вивчає умови знаходження, способи найбільш ефективного виявлення та оцінки родовищ корисних копалин з метою подальшого їх використання.

ПОШУКИ ТА РОЗВІДКА КОРИСНИХ КОПАЛИН

Дніпропетровськ

1.Мета і завдання курсу.

Курс «Пошуки та розвідка родовищ корисних копалин» являє собою самостійну дисципліну, яка раніше традиційно розглядалася як одна з складових дисципліни «Геологорозвідувальна справа». Навряд чи можна вважати вдалим поєднання перших двох блоків курсу - «гірничої та бурової справи» з третім – «пошуками та розвідкою родовищ корисних копалин». Це лише важливі методи, які використовуються, разом з іншими методами, для досягнення мети пошуків та розвідки корисних копалин. Разом з цим, для студентів які навчаються за фахом «Бурова справа» або «Гірнича справа» вони, звичайно, набувають статусу самостійних дисциплін.

Об’єктом вивчення пошуків і розвідки служать ділянки земної кори, які включають скупчення корисних копалин, що можуть бути джерелом мінеральної сировини.

Головна мета пошуково-розвідувальних робіт полягає, відповідно, у розробленні науково обґрунтованих методів найбільш ефективного виявлення промислово цінних скупчень корисних копалин та методів їх геолого-економічної оцінки. Для успішного рішення цієї задачі необхідно:

1. Визначити закономірності (чинники), що контролюють розміщення родовища у земній корі (пошукові передумови).

2. Вивчити пошукові ознаки родовищ у різних умовах.

3. Розробити комплекс ефективних пошукових методів і вточнити умови застосування їх у відповідності з пошуковими ознаками та природними умовами району пошуків.

4. Дати ґрунтовну оцінку промислових перспектив родовища за даними пошукових робіт та своєчасно відбракувати непромислові мінеральні скупчення.

Для вибору раціональних способів розкриття і системи розробки родовища, успішного будівництва і експлуатації гірничорудного підприємства, а також для найбільш повного і економічно ефективного використання мінеральної сировини необхідно отримати наступні відомості про родовище:

1. форма і розміри покладів корисної копалини за їх простяганням та падінням;

2. елементи і глибина залягання тіл корисної копалини та характер їх змінення у просторі;

3. внутрішня будова покладів корисної копалини;

4. речовинний склад та якість корисної копалини з урахуванням її технологічних та технічних властивостей;

5. склад вміщуючих порід та їх гірничотехнічні особливості (щільність, пористість, вологість тощо);

6. гідрогеологічні умови родовища;

7. гірничотехнічні умови розкриття та відпрацювання родовища (міцність корисної копалини та вміщуючих порід, об’ємна маса, коефіцієнт розпушення, газовий та термічний режими);

Часткові задачі пошуків та розвідки можна сформулювати наступним чином:

· прогноз розміщення родовища у земній корі (інтерполяція і екстраполяція геологічних показників, отриманих по окремих точках спостереження, на все родовище або певні його частини);

· виявлення конкретних промислових родовищ;

· прогноз мінливості геолого-промислових показників родовища;

· розробка раціональної системи розвідки у відповідності з мінливістю геологічних показників (зрозуміло, що достовірність отриманих даних та ефективність геологорозвідувальних робіт буде тим вище, чім у більшому ступені кількість і просторове розміщення виробок буде відповідати характеру мінливості родовища).

Людина з давніх здавен накопичувала вміння розшукувати, видобувати і використовувати природні мінеральні багатства. Пошукова справа, видобуток та переробка корисних копалин являла собою один з різновидів народних знань, які складалися віками і переважно передавалися з покоління в покоління. Залізні руди, мідь, срібло, золото, коштовне каміння та різноманітні будівельні матеріали видобувалися і використовувалися задовго до створення перших державних об’єднань.

Вважається, що першими відкрили спосіб видобутку та переробки заліза скіфи, які мешкали у басейні Дніпра та Дністра. Вже на початку другого тисячоріччя до н.е. було відоме мистецтво пошуків, видобутку та переробки мідних руд (пермські мідисті пісковики, алтайські родовища) та олова (давні сліди видобутку у Середній Азії).

За археологічними даними стало відомо, що у Київській, Новгородській та Володимиро-Суздальській Русі були добре розвинуті промисли, пов’язані з використанням різних руд, мінералів та металів. Головну масу металевих виробів та зброї виготовляли ковалі, яких в народі іменували «хитруни».

Велике значення мали пошуки і видобуток гірських порід, придатних для виготовлення керамічних виробів та для будівельних цілей. З давніх часів на Русі були вітчизняні першокласні майстри «кам’яної справи», які будували палаци, фортеці та храми. Серед них: Петро Мигонег з Київа (XII ст.), Авдій Галицький, Олекса з Волині, Федір Кінь із Смоленска та інші.

Значно складніше було з пошуками кольорових металів, значних скупчень яких на Російській плиті немає. Це спонукало спорядженню експедицій у північні краї Русі: на Печору, на р. Каму, Урал, Нову Землю, що сприяло освоєнню Північних земель.

Важливе значення у господарському житті російської держави мав соляний промисел. Збереглися документальні свідчення про видобуток солі з підземних розсолів у Старій Руссі ще у 1363 р., але напевно вони існували значно раніше. Здається неймовірним, але своєрідна техніка тих часів дозволяла бурити свердловини глибиною до 100 м! При цьому вони кріпилися дерев’яними трубами.

Важливо відмітити, що вже тоді виникло прагнення встановити пошукові ознаки, за якими мають розшукуватися родовища. Таким чином, зароджувалися перші елементи науки про корисні копалин.

У другій половині XVII ст., за мірою зростання потреби у рудах і мінералах, пошуки та розвідка були організовані у значно більш широких масштабах. Зростає попит на кольорові і благородні метали, каменесамоцвітну сировину, а також сіль, графіт та сірку. У пошуках корисних копалин рудознавці відправлялися у далекі краї. До складу пошуково-розвідувальних партій входила озброєна охорона, іноді навіть з гарматами. За архівними даними саме на цей час припадає справжня «рудорозшукова гарячка». Були відкриті окремі мідні родовища Передуральської смуги пермських мідистих пісковиків; у 1648 р. в районі Слюдянки у Забайкаллі партією Анісіма Михальова було відкрите велике графітове родовище; у 1650 р. починається експлуатація Нерчинського срібно-свинцевого родовища на р. Шилка (Забайкалля).

На початку XVIII ст. великі реформи Великого Петра І викликають значну потребу у рудах і мінералах. У 1719 р. були об’явлені так звані «берг-привілеї», за якими кожен, хто побажає, може зайнятися поруками і розвідкою корисних копалин як на власних, так і на чужих землях.

У 1721 р. на Уралі, в Кунгурі і Уктусі, вперше були відкриті школи, у яких навчали гірській справі дітей майстрів, робочих, солдат та ін. У 1723 р. школи були переведені в Єкатеринбург і перетворені на училища.

У цей час Петро Перший запрошує багато іноземних фахівців, зростає кількість вітчизняних, які добре знаються на нових для того часу мінералогічних і хімічних дослідженнях, зростають потреби промисловості у нових видах мінеральної сировини. Завдяки цьому створюються умови для виникнення єдиного наукового центру – Академії наук (1724 р.).

Під керівництвом видатних академіків П.С.Паласа, І.І. Лепікаша та інших дослідників академії наук у XVIII ст. споряджені експедиції для дослідження Уралу, Сибіру, Алтаю, Криму, Кавказу та інших районів. Велика також була роль Академії наук у популяризації наукових знань. Особливо багато зробив для розвитку вітчизняної науки про корисні копалини та пошуки і розвідку геніальний російський вчений М. Ломоносов (1711 – 1765). Гірській справі та геології М.В. Ломоносов присвятив три свої роботи: «Слово про народження металів від трясіння Землі» (1757), «Перші основи металургії або рудних справ» (1763) та «Про шари земні» (у тому ж році).

При описання рудних жил та родовищ М.Ломоносов вперше в історії науки пояснює способи утворення жил, вказує на їх різновіковість, описує тектонічні порушення жил та пластів гірських порід. Він пояснює походження розсипних родовищ і надає систематичне описання пошукових ознак на корінні родовища корінних родовищ корисних копалин. І багато іншого.

Значний прогрес у розвитку геологічних, пошуково-розвідувальних та металургійних знань у Росії зв’язані з відкриттям у 1773 р. уПетербурзі Вищого гірничого училища, яке пізніше було перетворене у Корпус інженерів, а у подальшому у Гірничий інститут.

У 1804 р. Управління гірничою справою переходить у підпорядкування гірничого департаменту Міністерства фінансів. З цього часу щорічно споряджаються численні геологорозвідувальні експедиції у різні куточки країни.

У 1825 р. у Петербурзі починає видаватися Гірничий журнал – найстаріший російський журнал, присвячений питанням гірської справи, металургії та геології. Як відомо у XVII на початку XVIII наукові статті друкувалися у Росії переважно німецькою та французькою мовами, а в Гірничому статті друкувалися виключно російською мовою.

У другій половині XIX - на початку XX ст. експедиції та розвідки поширюються на Кавказ, Україну, золотоносні райони Сибіру, у Середню Азію та Казахстан. Крім Академії, з середини XX ст. експедиції організовує Російське географічне товариство. Найвідомішими вченими-геологами, які очолювали експедиції в цей час були: П.А. Кропоткін, І.Д Черський, В.А. Обручев, Г.П. Гельмерсен, І.В. Мушкетов та інші.

Велику роль у розвитку геологорозвідувальних знань відіграв організований у 1882 р. Геологічний комітет.

Вперше після М. Ломоносова викладає сутність вчення про пошуки і розвідку корисних копалин Н. Гавеловський у праці «Про розвідку гір або про засоби розшуку родовищ» (1825 р.). Пізніше з’являється багато інших робіт.

За часи радянської влади були знайдені, розвідані і розроблялися у великій кількості руди алюмінію, рідкісних металів, калійні солі, апатит, сірка, природний газ та інші.

У 1930 р. замість Геолкому створено Головне геологічне управління СРСР та місцеві геологорозвідувальні управління та трести. Одночасно було значно збільшено випуск вузами і технікумами фахівців-геологів.

У зв’язку із зростанням ролі геологічної служби, у 1947 р. створено Міністерство геології, яке виконувало весь комплекс геологічних робіт: від дослідження нових районів, картування неосяжних територій, пошуків і розвідки нових родовищ до детальної розвідки виявлених родовищ. В багатьох містах організовані науково-дослідні інститути та лабораторії (example our region).

В Україні з 1 жовтня 1991 р. ГКГУ (Головне координаційне геологічне управління), яке існувало до цього, реорганізовано у Державний Комітет України по геології і використанню надр ("Держкомгеології), пізніше перейменований у Державну геологічну службу (ДГС), підпорядковану Міністерству охорони навколишнього природного середовища України.

ДГС організовує планомірне вивчення надр для забезпечення потреб народного господарства нашої держави мінерально-сировинними ресурсами.

Дата добавления: 2013-12-14