Правочини

ДОБАВИТЬ

Право інтелектуальної власності

Право інтелектуальної власності – це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений ЦК та іншим законом (ст. 418 ЦК).

Право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного. Перехід права на об’єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ і навпаки.

До об’єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать:

· літературні та художні твори

· комп’ютерні програми

· компіляції даних (бази даних)

· виконання

· фонограми, відеограми, програми організацій мовлення

· наукові відкриття

· винаходи, корисні моделі, промислові зразки

· компонування (топографії) інтегральних мікросхем

· раціоналізаторські пропозиції

· сорти рослин, породи тварин

· комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення

· комерційні таємниці

Суб’єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об’єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до ЦК.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов’язки лише для особи, яка його вчинила (спадкування). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства

особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності

волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі

правочин має вчинятися у формі, встановленій законом

правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним

правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення. У письмовій формі належить вчиняти:

правочини між юридичними особами

правочини між фізичною та юридичною особою

правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян

інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які вказані вище.

При цьому розрізняють нікчемні та визнані судом недійсними правочини. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Нікчемними є правочини:

у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину чи договору

які вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, якщо вони не були схвалені батьками

вчинені недієздатною фізичною особою без схвалення опікуна

які порушують публічний порядок

З інших підстав правочини можуть бути визнані недійсними лише судом.

Дата добавления: 2013-12-14