Передмова

Розділ 7. Психологічна допомога сім'ї..................

7.1. Консультативна допомога сім'ї і сімейна психотерапія................ 204

7.2. Психологічна допомога дітям розлучених батьків......................... 211

7.3. Психологічна допомога помираючим членам сім'ї

та їх ближнім...................................................................................................... 219

7.4. Психологічна допомога батькам підлітків.......................................... 228

7.5. Сімейно обумовлені негативні почуття. Почуття провини

в сімейних відносинах...................................................................................... 241

7.6. Насилля в сім'ї: між ненавистю і провиною....................................... 251

7.7. Вправи на відновлення комунікації в сім'ї.......................................... 255

Післямова......................,.................................................................................... 273

Додатки................................................................................................................ 275

.Додаток А. Кількість шлюбів в Україні у 2004-2006 рр................. 275

Шлюбний бум липня-вересня 2008 року............................................. 275

Додаток Б. Кількість шлюбів та розлучень в "Україні

в 1989, 1996-2007 рр................................................................................. 276

Додаток В. Про узгодження рішення про вступ у шлюб

з батьками.................................................................................................... 276

Додаток Г. Про важливість функцій життєдіяльності сім'ї

у 1996 та 2003 роках................................................................................ 277

Додаток Д. Теми, обговорювані молодими людьми

до одруження, %......................................................................................... 277

Додаток Е. Характеристики жінок, з якими хочуть

спілкуватися, і якості, бажані для майбутньої дружини................. 278

і\-О.рс*.І\, і *^..-„.--------------- , а також якості, бажані для майбутнього

Додаток Ж. Характеристики юнаків, з якими хочуть

гися, а також якості, оалч.<ю.і_А^^™^,._^., чоловіка........................................................................................................ 279 Додаток 3. Кількість народжених дітей на 1000 жінок ........ 280

спілкуватися чоловіка

відповідного віку. Додаток Й. Готовності до шлюбу

.281

,----; Ко-яі-ят ттЛЯ МаЙбуТНЬОГО

Немає місця, кращого за рідний дім. Цицерон (106-43 дон.е.)

У всі часи сім'я була консервативною малою групою, яка ніколи поспішно не реагувала на різноманітні впливи навколишнього середовища, а прагнула цілісно їх осмислити та прийняти вива­жене рішення, яке б відповідало її інтересам. Внутрішня органі­зація сім'ї зумовлена домовленістю її засновників - подружжям, яке в сімейних відносинах має культивувати турботу одне про одного, піклування, зрештою, зберігати, продовжувати, форму­вати нові родинні традиції, тобто мета спільного проживання уже наперед визначається подружжям під впливом старших родичів, інших референтних осіб, а згодом - усіма членами сім'ї, зокрема дітьми.

Сім'я - це місце та умова постійної реалізації власного досвіду, знань, без яких неможлива наступність поколінь і, як наслідок, гармонічне існування й розвиток людської спільноти. Сім'я зіштов­хується з унікальними ситуаціями, труднощами й суперечностями, що виникають, як правило, в обмеженому життєвому просторі, стій­кий первинний вплив якого на підростаючу особистість історично визначався певною замкнутістю, географічною близькістю родичів, відсутністю в сім'ї міграційних процесів, які б негативно впливали на рівень родинного інтимно-особистісного спілкування. Певна со­ціальна ізольованість сім'ї як групи, з одного боку, посилювала її родинні традиції, дисциплінованість, відповідальність, з іншого -обмежувала адміністративне, педагогічне та інші втручання до неї, навіть у випадках внутрішньої односторонньої або взаємної жор­стокості.

• Психологія сім'ї почала кардинально змінюватися в царській Росії ще з середини XIX ст., коли її громадяни (як правило, селя­ни) через соціально-економічні чинники (бідність, можливість освоєння нових територій для господарювання тощо) у пошуках кращої долі почали активно виїжджати за кордон або шукати

більш сприятливе місце для проживання в межах імперії. Так ви­никла перша хвиля масової руйнації родинності, сімейних тради­цій. Додаткового несприятливого впливу сімейні відносини зазна­ли в часи лихоліть Першої світової війни, революцій, громадян­ської війни, коли від холоду, голоду загинуло вчетверо більше лю­дей, ніж від кулі та шаблі, що спричинило формування масової, часто некерованої, спільноти фізичних сиріт, значне послаблення, а то й втрату родинних зв'язків між уцілілими членами родини. До того ж величезні людські жертви через Голодомор 1932-1933-х років серед селян, які завжди в Україні були опорою держави, ма­сове примусове переселення громадян (знову-таки здебільшого се­лян) продовжили руйнацію родинних зв'язків.

Останніми глобальними чинниками соціального впливу, які настільки змінили традиційні суспільні уявленая про сім'ю, що в післявоєнний час, особливо з 1960-х років, вона стала предметом уважного вивчення психологів, педагогів, а згодом - соціологів, стали величезні людські втрати в Другій світовій війні, масштабні процеси урбанізації, які були зумовлені необхідністю швидкої від­будови народного господарства. У сімейних відносинах чітко поча­ли простежуватися тенденції взаємної неповаги, жорстокості, про­гресування яких хоча тимчасово, але зовні ефективно стримувало­ся необмеженим тоді адміністративним соціальним втручанням у сім'ю, системним громадським осудом.

Із розпадом СРСР психологія сім'ї знову трансформується під впливом другої хвилі соціально-економічних негараздів (безробіт­тя, мізерні зарплати, агресивні соціальні впливи тощо), які зумо­вили в її життєвому просторі домінування проблем фізичного ви­живання, нівелювання духовності. Як наслідок — стрімке зростан­ня з 1990-х років «соціального дебілізму», витоки якого містять­ся в сім'ї. На початку XXI ст. воно безпосередньо загрожує існу­ванню держави, яка, проте, несе відповідальність за таку соціаль­ну ситуацію розвитку, оскільки, займаючи, як правило, у розв'я­занні сімейних навчально-виховних проблем пасивну позицію, держава фактично знівелювала роль сім'ї як своєї основної пер­винної групи, де формуються не лише погляди підростаючої осо­бистості, а й дорослих, оскільки їх усіх об' єднує спільний життє­вий простір. Стійкість сім'ї, що є духовним осередком, протягом зазначеного періоду істотно зменшилася через зниження в молоді відповідального ставлення до функцій сім'янина, поширення но­вітніх особливостей суспільних трансформацій (виїзд батьків за кордон на заробітки, неконтрольована пропаганда насильства й агресії, матеріальна й статусна суспільна поляризація громадян

тощо). Потенційні засновники сім'ї часто не тільки не претенду­ють на глибоке пізнання навколишньої дійсності, але й ігнорують саму можливість самопізнанню як важливого чинника особистіс-ного становлення, не мають елементарних соціальних орієнтацій у міжособистісних стосунках, наприклад, не можуть згадати дат народження найближчих членів родини тощо, нівелюють особли­вості жіночих і чоловічих соціальних ролей.

Окрему увагу слід звернути на проблему виховання дітей як ос­новний індикатор змісту сімейних відносин, де типовими рисами. підростаючих підлітків стають жорстокість, насильство внаслідок слабкого соціального імунітету в батьків стосовно негативних зов­нішніх впливів (криза в суспільстві, вплив ЗМІ тощо), вживання алкоголю, наркотиків, неефективної дії окремих соціальних інсти­туцій, наприклад, системи освіти, правоохоронних органів. Крім того, самі батьки та представники ще більш старших поколінь (ді­дусі, бабусі тощо) часто є їх активними носіями та пропагандиста­ми. Дестабілізація психології сім'ї спричинила передусім у дітей шкільного віку несприятливі особистісні утворення: «мультико-ве» світосприймання, «доларизацію» свідомості тощо. Водночас у сім'ях з високим рівнем психологічної сумісності, які зуміли забез­печити достатній опір негативним соціальним впливам і поки що утримують обвал буденної навчально-виховної ситуації, проблема виховання дітей, як правило, не виокремлювалася, оскільки попе­редньо нейтралізовувалася ситуацією загальною сімейної зайня­тості та взаємовідповідальності, коли всі (і діти, і дорослі) мали певні постійні доручення, обов'язкове виконання яких безпосеред­ньо впливало на добробут і соціальний статус сім'ї.

У підготовці посібника брали участь викладачі кафедри психо­логії Глухівського державного педагогічного університету ім. Олек­сандра Довженка: В.М. Поліщук, завідувач закафедри, доцент, ка­ндидат психологічних наук, професор кафедри психології (перед­мова, розділ 1, післямова), С.О. Мисник, старший викладач (роз­діл 2), Т.Д. Шейко, старший викладач (розділ 3), С.А. Поліщук, доцент, кандидат психологічних наук (розділ 4), Н.М. Ільїна, до­цент, кандидат психологічних наук (розділ 5), Ю.В. Рябко, стар­ший викладач (розділ 7), Г.В. Карпенко, асистент (додатки), а та­кож Ю.Ю. Савченко, старший викладач кафедри теорії, методик і психології дошкільної освіти КМПУ ім. Б. Д. Грінченка (розділ 6). Автори не претендують на системне викладення матеріалу, од­нак, спираючись на'теоретичні узагальнення, експериментальні дані, зібрані в північно-східному регіоні України (Чернігівська, Сумська, Харківська області), прагнули висвітлити різнопланові особливості

сімейних відносин. Зміст окремих розділів є дискусійним, особли­во розділу 6, але ця інформація наведена, щоб продемонструвати поширені повсякденні уявлення про статеві відмінності, які є час­то міфічними, аніж реальними. Автори не прагнули залишити поза увагою гострі болючі проблеми, можливо, навіть неприємної те­матики (розділ 7), оскільки вони складають частину сімейних від­носин.

Важливо було уникнути повчань, моралізування, всезнайства і разом з тим запросити до обговорення важливих тем, знайти опти­мальні шляхи їх розв'язання.

Більшість розділів містить додатки та списки використаної й рекомендованої для опрацювання літератури, що має бути зручно читачам.

Сподіваємося, що посібник стане в пригоді всім, хто цікавиться проблемами психології сімейних відносин (науковцям, практичним психологам, батькам).

Розділ 1

Сім'я та суспільні трансформації

Домівки нові, а забобони старі.

АС. Грибоедов (1795-1829)

Зміст виховання завжди зумовлювався станом науки, техноло­гій, культури, родинно-сімейними стосунками, традиціями та рів­нем системи освіти. Сімейні взаємини попередньо формують основну проблематику виховання, яку офіційна навчальн'о-ви-ховна система прагне посилити або нейтралізувати. Аналізуючи сучасну навчально-виховну ситуацію (за умови різного, навіть полярного ставлення до радянського минулого), слід визнати; що радянська система виховання була «системою», де сім'ї, особ­ливо з 1970—1980-х років, надавалося провідне значення. Скіль­ки зусиль у боротьбі з різними ідеологічними «ізмами» для дове­дення, здавалося б, банального висновку, що сім'я є важливою ланкою навчально-виховного процесу (а школа часто виявля­ється просто безпорадною без неї), доклали провідні радянські учені, педагоги. Скільки здоров'я вони втратили і. передчасно пішли з життя, як, наприклад, В.О. Сухомлинський. Однак зав­дяки їх наполегливості тріада «школа - сім'я — громадськість» стала визначальною у формуванні особистості, де ефективність шкільного й організованого суспільного впливу на неї безпосеред­ньо залежала від стилю сімейних відносин.

1.1. Трохи спогадів

Аналізувати особливості сімейних відносин, очевидно, слід, спира­ючись як на власні спостереження, так і на різноманітну літерату­ру з проблем психології сім'ї - наукову, науково-популярну. Сфор­мулюємо для себе такі завдання:

І

1) визначити особливості сучасного внутрішнього сімейного
життєвого простору;

2) з'ясувати взаємозв'язки сім'ї та навчально-виховної реаль-¹
ності (сімейної та позасімейної);

3) охарактеризувати основні проблеми виховання дітей у сім'ї.
Згадал6сявласненавчанняв1980-хрокахуКДШім. О.М. Горь-

кого (нині - НПУ ім. М.П. Драгоманова), де викладався навчаль­ний курс з «Психології сім'ї» (1,0. Трухін). В умовах дефіциту не­обхідної літератури (психологія на той час як наука не була в по­шані, але водночас не було і її дискредитації, неприхованої кон'юнк-' тури) викладачі орієнтовували студентів формувати власні бібліо­теки з різних галузей психологічного знання. З якою вдячністю ми згадуємо їх поради! Купували різні «цікавинки», виходячи з фінан­сових можливостей. Одна з книг укотре привертає увагу, оскільки читаєш її, не відриваючись, із захватом. Це «Сімейні портрети» Т. Афанасьєвої [2], де в художньо-публіцистичному стилі аналізу­ються обов'язки та стосунки кожного члена сім'ї, причини, що зу­мовили роз'єднання ще зовсім недавно близьких людей, тощо-. Під час знайомства з цією роботою вражає авторський вислів, який сто­сувався порівняння зібраної інформації про сім'ю з публікаціями двадцятип'ятирічної давності: «.-..Що за жарти? Перєдовиця в га­зеті називалася «Молода сім'я», проблемна стаття «Поговорімо про жіночу гордість>>, нарис «Мати». «... Невже чверть'віку я, наче ван­тажівка» що загрузла у глибокій колії, буксую на місці?» [2, 11]. Такі зауваження й стали основним мотивом створення цього розділу. Крім того, спонукають ще й власні багаторічні спостереження, які, на жаль, не додають особливого оптимізму, бо сутність психології сімей­них відносин й досі можна демонструвати (і знову з праці Т. Афанасьє­вої) приклад, гегелівської героїні Агафії Тихонівни з комедії «Одру­ження»: щоб ніс одного жениха був приставлений до губів іншого, а статура була як у третього, характер - у четвертого, отоді можна було б наважитися виходити заміж (або женитися) [2,49]. Яктутнезгада-ти Б. Паскаля: якби ніс Клеопатри був трохи коротший, обличчя землі стало б іншим. Ми не скептики і не хочемо перетворюватися на надокучливих буркунів, які постійно чимось невдоволені, але певні, що щасливий шлюб, а отже, сприятливі для сімейного жит­тя взаємини значною мірою залежать від збігу обставин. Можливо, тому все так складно, що не все так просто. Можливо, тому так активно обговорюється феномен «кохання» (є? немає?), щастя, бо, як відомо, дискусії про хороше життя малоймовірні. Тисячі років існує сім'я, а проблема психологічної сумісності в ній, особливо по­дружжя, залишається нерозв'язаною. Цілеспрямований пошук

жениха (нареченої) з будь-якою мотивацією (мрія про прекрасну 11 рин.цесу чи благородного принца, розрахунок тощо), як правило, приречений на невдачу, але, якщо він все ж таки дасть свої резуль­тати, то навряд чи ця сім'я довго проіснує, бо попередньо буде збу­дована у світі ілюзій. Мрії часто не здійснюються, бо вже спочатку пе мали реального підґрунтя для практичного здійснення, до того ж мрійник зовсім не збирався реалізовувати їх самостійно, відразу добровільно покл адаючи цю функцію на омріяного принца чи прин­цесу, які в реальному шлюбному житті виявилися примітивними людьми і часто також сподівалися на реалізацію власних мрій. Роз­рахунок на високий і швидкодосяжний матеріальний сімейний і соціальний статус також не виправдався, бо перебування у світі речей втомлює, зрештою виникає звичка до стабільних майнових статків, які до того ж можуть виявитися не такими вже й масшта­бними, як бачилося у мріях, хоча бажаний мінімум, безумовно, є. Одному з молодят хочеться безпосереднього спілкування, до якого інша половина подружжя, володар майнових джерел, зовсім бай­дужа, оскільки Має, як правило, інші — матеріальні, споживацькі, а не духовні — інтереси. І.в результаті — повне фіаско, а за ним — розчарування щодо можливості створення омріяної сім'ї, у яку по­спішаєш, де чекають і де, зрештою, сам, як правило, із задоволен­ням перебуваєш у ролі господаря або гостя, якщо раніше за всіх звільнишся від службового клопоту. Крім того, стає сумно від дарем­ної втрати власного життєвого часу на реалізацію ілюзій стосовно іншої особи. А коли в конфліктних ситуаціях звучать активні по­силання на б, атьків, які до того ж активно прагнуть втручатися у справи молодшого подружжя, то тоді сім'я не має шансів для стабі­лізації взаємин і стрімко мчить до несприятливого фінішу — розлу­чення. І це настільки боляче, що до партнера виникає глибоке по­чуття неприязні, ворожості, навіть ненависті. Хто не чув висловів типу: «Ти мене розчарував (ла)», «Ти мене обдурив (ла)», «Казали мені мої батьки», «Ти мою молодість украв (ла)!>>?

Такі переживання ще. до недавна були властиві людям, які чо­гось прагнули, домагалися, хоча часто не вдавалося (або не бажало-<:я) критично осмислити рівень своїх здібностей, здатності реально оцінити здібності інших. Причини успіхів чи невдач вони шукали не лише в собі. Проте з 1990-х років в умовах зниження інтелектуаль-11 ого рівня розвитку молоді (і не лише молоді) спостерігається стрім-кл поляризація суспільства, причомуІтих, хто вбачає витоки влас-11 их невдач у соціальному оточенні, а причини успіхів — у собі, стає дедалі більше. Молодь часто навіть не підозрює, що той (та), кого так наполегливо шукаєш (як чоловіка, дружину), знаходиться зовсім

поруч (своєрідна «сіра мишка»), нічим особливим не вирізняючись, але ця зовнішня непомітність є показником їх внутрішньої сили, надійності, стабільності, витривалості, вибірковості в спілкуванні, сімейної відданості. Суспільно-економічні негаразди посилюють прагматичні тенденції у створенні сім'ї, яка може захистити, пере­дусім, від побутових, матеріальних незручностей як обов'язкових джерел дискомсрортних станів. З 1990-х років можна спостерігати тенденцію до посилення поверховості в дошлюбних стосунках, що виявляється, зокрема, у недостатньому прагненні до пізнання вну­трішнього світу нареченого (нареченої) іншим партнером, а згодом - у сімейних відносинах, які потім супроводжується взаємною не­повагою. Проте відсутність виваженості у виборі партнера, спро­щені уявлення про спільне сімейне життя, коли зовнішні приваб­ливі або романтичні атрибути (окремий будинок, квартира, мож­ливості відпочинку тощо) стають на заваді до осмислення пробле­ми взаємної відповідальності, постійного виконання складних сі­мейних обов'язків, наявність споживацьких настроїв тощо. Усе це існувало й у минулому, тому не слід займатися критиканством і тішитися ілюзіями, що зараз усе так погано, інакше ми неодмінно протиставимо сьогодення й минуле, а майбутнє уявлятиметься ви­нятково у чорних, непривабливих кольорах. Ідеться про тенденції у відносинах, які раніше не були типовими, наприклад: сімейні про­блеми все частіше стають предметом іронічного, навіть зловтішно­го, обговорення серед рідного соціального оточення, що свідчить про розкол у родинних стосунках, послаблення суспільних важе­лів впливу, зокрема громадського осуду. Стабілізуються особистісні якості батьків, які, відзначаючись агресивністю, авторитарністю., невмінням долати сімейні життєві кризи тощо, спричиняють по­стійні конфліктні ситуації, у яких передусім страждають діти, за­знаючи морального, а згодом (що стало вже типовим явищем) і фі-зичного насильства. На фоні суспільного усвідомлення ролі загаль­нолюдських цінностей у реальному індивідуальному сімейному про­сторі жорстоке поводження з дітьми є наслідком відсутності в бать­ків позитивних виховних зразків, несприйняття ними дитячої інди­відуальності, невміння і небажання виховувати і, зрештою, низь­кої особистісної культури, недостатнього прагнення до самореалі-зації, що посилюється стійкою загальною суспільною тенденцією деінтелектуалізації.

Доходимо висновку, що, хоча з часу видання «Сімейних портре­тів» минуло майже 25 років, формальна тематика сучасних сімей­них проблем залишається незмінною. Справляється таке вражен­ня, що історичний час зупинився, а численні наукові дослідження,

111,о стосуються сімейних відносин і були здійснені протягом остан-111.ої чверті століття, не знаходять безпосереднього відгуку в корис­тувача інформації — сім'ї незалежно від типу, віку її членів, періоду спільного проживання. Як і колись, феномени «материнства», «жіночої гордості», «кохання» тощо активно цікавлять дослідни­ків і пересічних осіб, які в аналізі зазначених проблем, звичайно, відрізняються за рівнем професійності. Серед школярів не втрача­ють популярності теми: «Що таке дружба?», «Кохання - це....» тощо, які, проте, менше цікавлять тих, кому за ЗО. Тут навіть не варто згадувати людей, більш старших за віком, у яких до цих тем сформувалося підкреслено іронічне ставлення (мовляв, «зараз роз­мовляйте досхочу, поки є така можливість, а як одружитеся та по­живете разом, то й побачите, що воно за сімейне життя і скільки коштує фунт лиха»), яке характерне передусім чоловікам. Прикро, але примітивізм мислення й поведінки є тепер прогресуючою особис-тісною властивістю. Спираючись на власні спостереження, можна зробити припущення, що вони притаманні більшості наших співвіт­чизників, до того ж не лише молоді. Сімейні проблеми залишаються такими, наче ними ніхто ніколи не цікавився і не думав займатися, а повсякденні уявлення людей про психологію сім'ї, які передаються з покоління в покоління, особливо про сімейну відповідальність, при-мітизувалися настільки, що деякі актуальні питання сімейного жит­тя, зокрема захищеність дітей у сім'ї, набули у загальнонаціональ­них масштабів. Це не випадково, оскільки сучасна сім'я перебуває в екстремальних соціальних умовах, які в системі міжособистісних стосунків характеризуються посиленням соціально-психологічної напруженості (недоброзичливість, озл'обленість, меркантильність, «тотальний зиск» тощо), поширенням песимістичних настроїв, нестабільності в соціальних очікуваннях, що загострюються через кризовий стан суспільства; втратою або знеціненням життєвих оріє­нтирів, зниженням впливу ціннісно-мотиваційнИх чинників до праці, соціально-творчої діяльності, пропагування меркантильності, задо­волення одномоментних інтересів. Водночас перебування в таких умовах обмежує в часі прийняття рішення, мобілізує загальнолюдські чесноти для його реалізації, тоді як ситуації благополуччя, відсут­ності безпосередньої загрози можуть спричинювати формування сно­бізму, навіть духовну деградацію.

Як наслідок, проблеми корекції внутрішнього сімейного сере­довища вже давно перестали бути прерогативою лише членів сім'ї, а є питанням державної значущості, що зумовлено, зокрема, суспіль­ними трансформаціями, унаслідок яких негативні утворення у сві­домості громадян будь-якого віку стали настільки стійкими, що

визначають стиль поведінки і Діяльності тих, хто намагається захи­щати власну гідність і чинити опір такому повсякденню.

Хоча історичний час, про який ідеться, має багато спільного (а інакше й бути не може, оскільки дорослі проживають в єдиному з дітьми, життєвому просторі), існують значні відмінності між почат­ком XXI ст. і 25-літньою минувшиною, яка, у свою чергу, не схожа на сімейні реалії 1960-х. До 1990-х років ми зростали в одній країні, яка мала певні ціннісні орієнтації. Ми не збираємося їх аналізувати, оскільки наша тема інша, їх можна критикувати, засуджувати, за­перечувати, або, навпаки, схвально відзиватися про них, однак ме­тодологічний підхід в оцінці себе як особистості - громадянина пев­ного суспільства — був єдиним. Нині досліджувана ситуація зовсім інша: з розпадом СРСР сталися значні/зміни в психології людей, а отже, і в психології сім'ї, яка обумовлює формування світогляду під­ростаючої особистості та дорослого оточення. Діти, народжені із се­редини 1980-х, тобто в період, коли в СРСР набували сили держав­ницькі руйнівні тенденції, самі вже беруть шлюб. Оскільки їх світо­гляд формувався за принципово інших соціально-економічних умов, цілком закономірно, що він значно змінився порівняно зі світогля­дом ровесників 1980-х років: нині домінують меркантильні, спожи­вацькі настрої, індивідуалістські тенденції, які безпосередньо загро­жують суспільній етнопсихології. 31990-х років посилене пропагу­вання цих настроїв за принципом «давай все і негайно» сформувало системний прагматичний інтелект у громадян, які за мінімальних власних зусиль домагаються максимального задоволення виключ­но власних біологічних потреб. У свою чергу, такі особи є ідеальни­ми мимовільними ціннісними зразками, на які орієнтується переду­сім молодь. Біологічні потреби витісняють духовні, що є ознакою кризи духовності суспільства. Молодіжне середовище, яке історич­но завжди було важливим джерелом новітніх державотворчих ідей, навіть негативних, нині в цілому не спроможне виробляти їх на рівні своїх ровесників попередніх десятиліть, бо вирішує саме біологічні проблеми. Як наслідок, сім'ї з практичним інтелектом є більш захи­щеними в умовах суспільних трансформацій, бо швидше пристосо­вуються до умов «дикого ринку». Тому закономірно, що комфортно почуваються, насамперед, люди, які мають посередній, а іноді й від­верто низький рівень інтелектуального розвитку, їх життєве кредо -«живи сьогодні, бо завтра може не бути». Сім'ї з теоретичним інтеле­ктом, які живуть не лише сьогоденням, а й завтрашнім днем, обме­жені у формах пристосування до негативних соціально-економічних і культурно-історичних реалій сучасності, а через те найбільш неза-хищені перед негативними впливами буття.

Загалом криза духовності в Україні спричинила втрату звич­них моральних ідеалів, яким не знайшлося гідних замінників, перетворила державу на величезний ярмарок. Аналогічні проце­си відбуваються і в сім'ї, члени якої стурбовані не проблемами духовного зростання особистості, а реалізацією принципів «купи-продай». Деформації в особистісному становленні дітей посилюються, бо вони мають промовисті зразки сьогодення, коли «низькоїнтелектуальні» грошовиті «чада» (а ще більше - при­мітивні) таких самих батьків легко витрачають за лічені години, а то й хвилини значні грошові суми, адекватні місячному сімей­ному бюджету працьовитої чесної родини. Значну соціальну не­безпеку становлять «високоінтелектуальні чада», вихідці з ма­теріально забезпечених сімей, яким не вистачає адекватної оцін­ки власних загальнолюдських якостей. Як тут не згадати вислів Р. Бернса (1759-1796): «Хіба не розгніваєшся, коли кращі пе­ребувають у нестатках, а багатіють бездарні та тупі».

Проте, незважаючи на різні негаразди, основні сімейні цінності ще залишаються незмінними завдяки старшому поколінню, напри­клад, піклування про дітей, взаємодопомога, взаєморозуміння тощо. Сталість традиційних сімейних уявлень засвідчує вічність загальнолюдських цінностей, які зберігаються за будь-яких, на­віть екстремальних обставин. Вони не були втрачені й тому, що в період тривалих, не визначених у часі суспільних трансформацій потребують стабілізації механізми психологічного захисту від не­сприятливих соціальних впливів. Вони є передумовою стабільних взаємин у вторинних групах, що обов'язково гарантує необхідну стабільність уже на рівні держави,

Проте формування деформованих уявлень про сімейні цінності, І на жаль, посилюється, що виявляється в прагненні подружжя — їх основного носія - уникати відповідальності за сімейні негаразди, звинувачувати в них будь-кого, лише не себе. У молоді і 7-24 років такі уявлення здебільшого спрощені, оскільки ґрунтуються пере­важно на власному досвіді. Від сім'ї часто очікують «чогось тако­го»', коли можна оперативно розв'язати всі нагальні запити, серед яких домінують споживацькі. «Все вийде само по собі» або «Все буде добре» - такі тези особливо популярні в цьому віці. Майбутнє подружжя може, навіть, не здогадуватися, що існування в сім'ї пе­редбачає передусім виконання складних взаємних обов'язків, вза­ємне піклування тощо. Під час спілкування з молоддю на ці теми обов'язково зустрічаєш іронічні посмішки, а дехто сприймає інформацію так, немов йдеться про відкриття вселенського масш­табу, подібного відкриттю Америки X. Колумбом (хоча, як відомо,

пріоритет йому тут зовсім не належить). Відразу мимоволі виника­ють невеселі паралелі щодо особливостей сімейних відносин.

Серед пояснень такої несприятливої досліджуваної ситуації мож­на погодитися з твердженням, що одна з її причин полягає в зни­женні в молоді рівня інтелектуального розвитку, але водночас не можна не зазначити, що його первинне формування спричиняється найближчим дорослим оточенням. Не важливо, що всі перебува­ють в єдиному життєвому просторі під масованим натиском негативних чинників соціалізації. Відповідають за стан сімейної психологічної готовності передусім батьки, і будь-які контраргу­менти тут зайві. Вони старші, тому мають бути мудрішими. Можна спіймати себе на думці, що повторюються звичні сентенції, подібні до «мають бути, мають знати». Для виникнення цих декларацій Існували об'єктивні причини, а тому досліджувану ситуацію слід сприймати реально, безпосередньо, не уникаючи гострих проблем. Засилля в СРСР директивної педагогіки сформувало не одне поко­ління людей, які активно передають молодшим стиль авторитар­ного міжособистісного. спілкування. Сучасне суспільство - це не¹ природний симбіоз радянського способу життя й «диких» ринко­вих відносин. Типовою стала сім'я (за зразком неповної сім'ї), де одне з подружжя (як правило, чоловік) згадують про батьківські обов'язки лише тоді, коли необхідно застосувати,до-дітей певні санкції. Однак об'єктивні несприятливі зовнішні впливи мають зустрічати організований опір. Можна згадати тих, хто брав участь у різних війнах: як солдати сподівалися на досвід, мужність ко­мандира, де важливим індикатором його самопочуття, упевненості був, зокрема, зовнішній вигляд: чепурність, підтягнутість, свіжість надихала підлеглих на подвиги, а розгубленість, неохайність фор­мували в них зневіру, установку на невдачі.

З метою посилення значущості сімейних цінностей необхідно хоча б з молодшого шкільного віку популяризувати теоретичні знан­ня про сім'ю як основу суспільства, протиставляти їх примітивізму мислення й поведінки дорослого оточення, на зразках яких, як пра­вило, зростає ще більш примітивне покоління. Необхідно пропагу­вати особливу роль жінки в сім'ї, ми ще довго будемо розплачува­тися, як писав у «Щоденнику».видатний кінорежисер і письмен­ник О.П. Довженко, за «...нікчемне, погане виховання молоді, за хамську образу виховання дівчини, за нехтування жіночої приро­ди, за неповагу до неї, за грубість, за позбавлення смаку, мод, еле­гантності, гарних манер [3, 280-281]. Завдання важке, вимагає часу, але доступне для розв'язання, бо «час - це найбільше багатст­во» [1, 27-28], а сім'я також є ним, бо визначає майбутнє.

Дата добавления: 2013-12-14