Самоактуалізована особистість та її характеристики

План

1. Гуманістична психологія А.Маслоу.

2. Самоактуалізована особистість та її характеристики.

3. Комплекс Іони та десакралізація.

4. Трансцендентна особистість.

Основні поняття: гуманістична психологія, ієрархія потреб, основна потреба, самоактуалізація, Б-любов, Д-любов, Д-мотиви (дефіцитарні мотиви), Б-мотиви (буттєві мотиви), еупсихея.

Абрахам Харольд Маслоу, будущий знаменитый психолог и психотерапевт, ведущий исследователь в гуманистической психологии и психотерапии, родился в Бруклине, Нью-Йорк, в (1908-1970) году. Он был сыном необразованных родителей-евреев, эмигрировавших из России. Родители очень хотели, чтобы он, старший из семи детей, получил образование, и содействовали этому, хотя, по его собственному признанию, он испытывал одиночество и был несчастен почти все годы своего детства: "Удивительно, что, имея такое детство, я не заболел неврозом или даже психозом. Я был маленьким еврейским мальчиком среди соседей не евреев. Это немного напоминает ситуацию, когда первый негр поступает в школу для белых. Я был одинок и несчастен. Я вырос в библиотеках, среди книг, без друзей". Позже он узнал практическую сторону жизни, работая в летние месяцы в компании по производству бочек, принадлежавшей его семье.

Отношения Маслоу с матерью были наполнены горечью и враждебностью. В недавно опубликованной биографии один автор пишет, что сильная ненависть Маслоу к матери сохранялась до конца ее дней. Мать Маслоу была очень религиозной женщиной и часто угрожала сыну, что Бог накажет его за малейшие проступки. В результате Маслоу научился ненавидеть религию и сомневаться в Боге.

"Он даже отказался присутствовать на ее похоронах. Он характеризовал Розу Маслоу как жестокую, невежественную и враждебную женщину, которая настолько не любила своих детей, что это почти доводило их до душевного расстройства. Ни в одном его высказывании о матери – некоторые из них сделаны публично, хотя она еще была жива – нет ни капли тепла или любви".

Маслоу вспоминал отца как человека, который "любил виски, женщин и драки". Более того, отец внушил ему, что он уродлив и глуп. Позже Маслоу примирился с отцом и часто говорил о нем с любовью. Однако он никогда не простил матери того, как она обращалась с ним, когда он был ребенком и юношей.

Первоначально, поступая в колледж, Маслоу собирался изучать закон, чтобы угодить отцу. Две недели, проведенные в Сити-колледже в Нью-Йорке, убедили его, что он никогда не станет адвокатом, поэтому он стал посещать более эклектичный курс в Корнелском Университете. В юношеские годы Маслоу перебрался в Университет Висконсина, где закончил официальный академический курс по психологии, получив степень бакалавра в 1930 году, магистра гуманитарных наук в 1931 году и доктора в 1934 году. Во время учебы в Висконсине он работал с Гарри Харлоу, известным психологом, который в то время организовывал лабораторию приматов для изучения поведения макак резусов. Докторская диссертация Маслоу была посвящена исследованию полового и доминантного поведения в колонии обезьян!

Незадолго до переезда в Висконсин Маслоу женился на Берте Гудман, своей школьной возлюбленной. Его родители были против брака, так как жених и невеста были кузенами, и они боялись, что у них могут родиться дети с генетическими дефектами. Тем не менее брак с Бертой и учеба в Висконсине были очень важными событиями в жизни Маслоу. Однажды он сказал: "Жизнь фактически не начиналась для меня, пока я не женился и не уехал в Висконсин".

После получения докторской степени Маслоу возвратился в Нью-Йорк для работы с известным теоретиком в области научения Э. Л. Торндайком в Колумбийском университете. Затем он перешел в Бруклинский колледж, где оставался в течение следующих 14 лет. Маслоу описывал Нью-Йорк этого периода (конец 1930-х – начало 1940-х годов) как центр психологической вселенной: психологическое консультирование, консультации психотерапевта, кабинеты психоаналитиков - психологические услуги были очень широко представлены в Нью-Йорке в то время. Именно здесь он познакомился с элитой европейских интеллектуалов, которые были вынуждены спасаться от Гитлера. Эрих Фромм, Альфред Адлер, Карен Хорни, Рут Бенедикт и Макс Вертгеймер – вот только некоторые из тех, к кому Маслоу обращался в своем стремлении постигнуть поведение человека. Неформальные беседы и волнующий опыт общения с такими выдающимися учеными помогли сформировать интеллектуальную основу дальнейших гуманистических взглядов Маслоу. В этот период он также занимался психоанализом.

В 1951 году Маслоу был назначен заведующим кафедры психологии в Университете Брандеис, он оставался на этом посту до 1961 года, а затем был там профессором психологии. В 1969 году он ушел из Брандеис и стал работать в Благотворительном фонде У. П. Логлина в Менлоу-парк, Калифорния. Этот неакадемический пост давал ему полную свободу в удовлетворении его интереса к философии демократической политики, экономики и этики. Но в 1970 году в возрасте 62 лет Маслоу умер от сердечного приступа, явившегося результатом хронического сердечного заболевания.

Маслоу был членом ряда профессиональных и почетных обществ. В качестве члена Американской психологической ассоциации он был президентом Отделения личности и социальной психологии, а также Отделения эстетики, и был избран президентом всей Ассоциации на срок с 1967 по 1968 год. Он также был редактором-основателем "Журнала гуманистической психологии" и "Журнала трансперсональной психологии" и являлся консультирующим редактором многочисленных научных периодических изданий. Маслоу живо интересовался возрастной психологией и в конце своей жизни поддерживал Институт Исален в Калифорнии и другие группы, включенные в изучение возможностей человека.

Большинство книг Маслоу были написаны в течение последних 10 лет его жизни. Это: "На подступах к психологии бытия" (1968); "Религии, ценности и вершинные переживания" (1964); "Эупсихея: дневник" (1965); "Психология науки: рекогносцировка" (1966); "Мотивация и личность" (1987, 3rd edition) и "Дальнейшие рубежи развития человека" (1971, сборник статей, ранее опубликованных Маслоу в различных психологических журналах). Том, составленный при участии его жены и названный "Памяти Абрахама Маслоу", был опубликован посмертно в 1972 году.

1. Гуманістична психологія А.Маслоу.

Абрагам Маслоу належить до гуманістичного напряму сучасної персонології. В гуманістичній психології людину розглядають як свідому і розумну істоту, активного творця власної особистості та свого стилю життя. Людина визначається прагненням до самовдосконалення. Сама сутність людини зумовлює її постійний рух до творчості й самодостат­ності, якщо цьому процесу не перешкоджають обставини. Гуманістичні погляди властиві багатьом персонологам, але саме Маслоу вважають найвидатнішим теоретиком цього напряму.

Маслоу одним із перших піддав ґрунтовній критиці психоаналіз та бі­хевіоризм за їхні песимістичні та принизливі концепції особистості. Він вважав, що теорія Фройда перебільшує негативні патологічні сторони людського життя і значно недооцінює позитивні здорові аспекти самореалізації особистості, її творчі конструктивні можливості, її моральні чесноти. Маслоу висловлювався досить гостро, зокрема зазначав, що неможливо зрозуміти психічну хворобу, якщо немає розуміння психічного здоров'я. Він з усією прямотою заявляв, що вивчення нездорових, погано адаптованих, недорозвинутих людей може в результаті призвести до ство­рення тільки «спотвореної психології». Маслоу доводив, що теорія осо­бистості має розглядати не лише глибини особистості, а й висоти, які юна може досягати: «Психоаналіз представляє людину якимось неповноцінним створінням, з якого тут і там випирають дошкульні риси та недоліки, без яких її опис був би неповним... Практично вся діяльність, якою може пишатися людина і в якій полягає сенс, багатство і цінність її життя, - все це Фройд або ігнорує, або переводить у його аналізі в розряд патологічного» (Маслоу, 1971). Маслоу порушив питання про те, що в психології слід розглядати не лише поведінку тих людей, які намагаються уникнути болю, а й тих, хто активно прагне до радості та щастя і робить все, щоб здобути здоров'я, любов, щастя. Маслоу визначив перспективу так: «Схоже на те, що Фройд передав нам у спадок нездорову половину психології, і ми повинні тепер доповнити її здоровою половиною» (Мас­лоу, 1968). Метр гуманістичної персонології зазначав, що у своїх дослі­дженнях психологія обмежилася вивченням лише темної половини осо­бистості, тоді як він звернувся до вивчення світлої і кращої.

У створеній Маслоу теорії самоактуалізації розглядаються перш за все найвищі досягнення здорової і зрілої особистості: пошуки ідентич­ності, автономності, прагнення розвитку, творчість, почуття любові, щас­тя і повноти життя. Цим зумовлена привабливість його теорії, її чарівлива сила для сучасної психології. Сам Маслоу є автором терміна «гуманістич­на психологія». Він також називав свій підхід психологією третьої сили, що протистоїть психоаналізу та біхевіоризму. Завдяки Маслоу поняття самоактуалізації стало культовим поняттям сучасної психології.

Все життя Маслоу дотримувався оптимістичного та піднесеного по­гляду па природу особистості, рішуче заперечував психоаналітичні поло­ження, що психічне життя людини перебуває під владою несвідомих ір­раціональних прагнень. Фройд завжди ставив під сумнів доброчесність людини і стверджував, що якщо не контролювати інстинктивні імпульси людей, то вони призведуть до знищення людьми одне одного. Маслоу до­тримувався зовсім іншого бачення. Він стверджував, що сутність приро­ди людини цілком позитивна або ж нейтральна, а руйнівні сили виника­ють як результат фрустрації основних потреб. У природі людини закладе­но потенційні можливості позитивного зростання і вдосконалення. Фундаментальною позицією гуманістичної персонології є визнання пріо­ритетності творчого потенціалу людини. Маслоу перший висловив тезу, що творчість є універсальною характеристикою людини, її невід'ємною сутністю. Творчі здібності притаманні людині від народження. Це при­родно для людини такою ж мірою, як птахам літати, а деревам - вкрива­тися листям. Однак більшість людей внаслідок окультурювання втрача­ють здатність до творчості. Особливо руйнівні чинники творчого потен­ціалу пов'язані з офіційною освітою. Та деякі люди все ж зберігають свою власну неповторну манеру сприймати світ, або, якщо вони потрапляють в оточення тих, хто втратив ці риси, вони здатні з часом знову відновити свій творчий потенціал. Здатність до творчості закладена в кожному з пас, для творчості не потрібні якісь особливі обдарування або навички.

Щоб бути творчими, немає потреби писати книги, картини або компону­вати музику. Так робить лише невелика кількість людей. Творчість - уні­версальна функція людини, що передбачає всі види саморозкриття. Твор­чими можуть бути люди будь-яких професій у своїй діяльності та побуті. Маслоу вдалося відповісти на запитання, що хвилювали багатьох лю­дей. Праці психолога стали відомими, їх широко обговорюють. На вітчиз­няних просторах, мабуть, не знайдеться жодного викладача психології, хто принагідно не ознайомив би своїх студентів з питанням про ієрархію потреб, і жодного студента університету, який не знав би цієї ієрархії бо­дай у поверховому реферативному варіанті. Водночас теорія Маслоу за­слуговує на серйозне та глибоке вивчення. Роль ученого полягає в тому, що він змінив погляди психологів на природу особистості. Теорія Маслоу відповідає потребам сучасної людини, її прагненням до творчості, роз­криття свого потенціалу, вона бере до уваги позитивні аспекти особисто­го життя і переконує, що кожна людина володіє потенціалом внутрішньо­го розвитку та самовдосконалення.

Головні праці А. Маслоу: «У напрямку до психології буття» (1968), Релігії, цінності та вершинні переживання» (1964), «Еупсихс щоденник» (1965), «Мотивація і особистість» (1954), «Нові виміри люде кої природи» (1959), «Еупсихічний менеджмент» (1965).

На думку Маслоу як гуманістичного психолога, бути здоровою повноцінною людиною - означає бути самоактуалізованою особистістю. Кожна людина прагне актуалізувати свій потенціал, тобто стати настільки розвинутою особистістю, наскільки дозволяють її здібності: «Для повного щастя музикант повинен грати, художник - малювати, а поет- писати. Людина повинна стати такою, якою вона може бути. Цю потребу ми можемо назвати самоактуалізацією» (Маслоу, 1973). Самоактуалізація визначається як «неперервна актуалізація потенціалів, здібностей, талан­ту, як висока місії (чи поклику, фатуму, долі чи покликання), як повніше визнання і прийняття людиною своєї власної внутрішньої природи, як невпинне прагнення до внутрішньої єдності, інтеграції чи синергії»(Маслоу, 1968).

Самоактуалізовані люди досягли того рівня особистісного розвитку, який потенційно закладений у кожному, вони живуть повним життям і найкращим чином виконують те, до чого вони здатні. Самоактуалізовані люди відзначаються такими характеристиками:

1. Ефективне сприйняття реальності («здатність до буттєвого
пізнання»). Самоактуалізовані люди здатні сприймати світ навколо себе,
в тому числі інших людей, правильно й неупереджено. Вони бачать дійсність такою, якою вона є. Вони не піддаються емоціям і об'єктивніші в
оцінках, вони не дозволяють надії та страхам вплинути на власні суджен­ня. Вони здатні до ефективного сприйняття дійсності. Самоактуалізовані
люди легко відчувають фальш та нечесність інших. Вони здатні судити
про інших реалістично, коректно. Така здатність ефективного сприйняття
поширюється на багато сфер життя - філософію, науку, мистецтво, полі­тику, музику.

Тривоги, стереотипи, ілюзії мають незначний вплив на сприйняття світу самоактуалізованою людиною. Маслоу називав таке неспотворене сприйняття «буттєвим пізнанням». З об'єктивним сприйняттям пов'язане те, що самоактуалізовані особистості толерантніші до суперечностей та невизначеності, ніж більшість людей. Вони не бояться проблем, які не мають однозначних рішень. їм імпонують сумніви, невизначеність і неходжені шляхи.

2. Прийняття себе, інших, природи. Самоактуалізовані люди здатні
приймати себе такими, якими вони є. Вони не схильні до надмірної критичності щодо своїх недоліків і дошкульних місць. їх не мучить надмір­
не почуття провини, сорому і тривоги, досить притаманні звичайній людині. Самоактуалізовані люди поводяться спонтанно, просто і природно,
хоча зовні, як правило, не виділяються. їхня спонтанність зумовлена
прийняттям внутрішніх імпульсів і суб'єктивних переживань. Вони не
ховаються за соціальними масками. Самоприйняття яскраво проявляється на фізіологічному рівні. Самоактуалізовані люди радо приймають
свою природну сутність, відчуваючи повноту існування: у них гарний
апетит, здоровий сон, вони насолоджуються своїм сексуальним життям,
відкидаючи зайві заборони. Основні біологічні процеси (травлення, секс,
народження дітей, старіння) вони сприймають як частину людської при­роди й оцінюють їх прихильно. Так само вони сприймають інших людей і людство в цілому, їм невластива потреба невпинно всіх повчати, інформувати чи контролювати. Вони можуть толерувати недоліки інших лю­дей, як і не бояться їхніх сильних сторін та переваг. Вони «з більшою силою», ніж інші, усвідомлюють, що люди страждають, старіють і вре­шті-решт помирають.

3.Безпосередність, простота і природність. Поведінка самоакту­алізованих людей характеризується безпосередністю та простотою, позбавлена нещирості та вільна від бажання справити враження на ко­гось, їхнє внутрішнє життя (думки, почуття) протікає природно, безпо­середньо. На них не впливають умовності та соціальні примуси, однак вони зовсім не прагнуть порушувати правила та традиції, хоча й пово­дяться нетрадиційно. Однак їхня нетрадиційність виникає не з праг­нення справити враження, вони намагаються дотримуватися певних ритуалів та формальностей, щоб не засмучувати інших. Вони проявля­ють адаптивну поведінку і пристосовуються, щоб захистити себе та ін­ших людей від болю й несправедливості. Самоактуалізовані люди по­водяться терпляче в тих соціальних ситуаціях, де вони прагнуть захис­тити почуття інших людей. Наприклад, вони можуть миритися з практикою різних освітніх закладів, яку оцінюють як отупляючу, без­перспективну. Разом з тим, коли вони вважають за необхідне і якщо цього вимагають обставини, самоактуалізовані люди можуть відкинути соціальні норми і бути непримиренними, навіть коли існує загроза осу­ду чи остракізму.

4. Фокусованість па проблемі. Самоактуалізовані люди є надзвичайно відданими обов'язку, покликанню, поставленим перед собою завданням або роботі, яку вони вважають важливою. Можливо, це найсуттєвіша їхня характеристика. Вони не зосереджені, не сконцентровані па власно­му Его, а орієнтовані па проблеми, які ставлять вище від своїх безпосе­редніх потреб, тому що розглядають їх вирішення своїм життєвим покли­канням. Вони живуть, щоб виконати свого місію, тому сприймають ро­боту як свою визначальну характеристику. Маслоу порівнював таку своєрідну заглибленість у працю з любовним захопленням: «виникає вра­ження, що особистість і діяльність створені одне для одного... підходять одне одному і належать одне одному, як ключ і замок» (1971).

Самоактуалізовані люди зацікавлені в питаннях філософії та стики; вони живуть і працюють у сферах широкої всеохоплюїчої компетенції, вони прагнуть присвятити своє життя «надособистісній» місії. Така орієнтація і спрямованість визначає їхній стиль життя: вони не звертають уваги на тривіальне, дріб'язкове, чітко відрізняють суттєве від несуттєвого в цьо­му світі.

5. Незалежність: потреба в усамітненні. Самоактуалізованим людям властива гостра потреба недоторканності їхнього внутрішнього життя і
необхідність час від часу побути на самоті. Вони уникають того, щоб встановлювати з іншими симбіотичні залежні стосунки, однак здатні на­солоджуватися багатством і повнотою дружби. У сфері соціального спіл­кування здатність самоактуалізованих людей до незалежності призводить часом до непорозуміння та конфліктів, оскільки її не завжди здатні прий­няти і зрозуміти інші. Звичайні люди схильні вважати самоактуалізова­них людей байдужими, відстороненими, пихатими та холодними. У само­актуалізованих людей потреби в любові та дружбі задовольняються адек­ватним чином, па відміну від того, як це поширено серед загалу. їм не потрібні інші для дружби у звичному розумінні, у них розвивається по­треба спілкування іншого рівня - спілкування з собою. Самоактуалізо­вані люди можуть тривалий час перебувати на самоті без того, щоб почу­ватися самотніми, що не має нічого спільного з нарцистичною самозако­ханістю. Самоактуалізовані люди зберігають рівновагу та стійкість у ситуації невдачі та особистих нещасть. Вони здатні на глибоку концент­рацію, прагнуть мати власне розуміння ситуації (жити «своїм розумом») і спиратись саме на свою оцінку, а не на судження та оцінки, які демонс­трує їм з того чи іншого приводу оточення. Вони самі для себе є визна­чальною та рушійною силою, самі приймають рішення і чинять опір спробам інших змусити їх дотримуватися соціальних умовностей.

6. Автономія: незалежність від культури та оточення. Самоактуалі­зовані люди вільні у своїх діях, автономні від фізичного і соціального оточення. Вони не залежать від інших людей чи довколишнього світу в задоволенні своїх потреб, покладаються на власний потенціал і внутріш­ні джерела розвитку. В цьому вони є самодостатніми. Самоактуалізовані особистості сприймають себе активними, відповідальними і самодисциплінованими авторами власної долі: відчувають більшу «психологічну свободу». Вони досить сильні, щоб самостійно визначати свою поведінку й обирати власний напрям, незважаючи па судження і впливи інших. Вони життєрадісні й «самодостатні» перед лицем труднощів. Вони не прагнуть почестей, високого статусу, престижу, популярності, адже роз­глядають такі зовнішні стимули значно менш важливими, ніж саморозви­ток та внутрішнє зростання. Досягнення такого стану самодостатності та внутрішньої незалежності визначається тим, наскільки в минулому осо­бистість отримувала любов та підтримку від інших.

7. Свіжість сприйняття. В самоактуалізованих людях завжди живе почуття шанобливого трепету та поклоніння перед життям. З різних жит­тєвих вражень та подій вони черпають оновлення та сили. Самоактуалізо­вані люди характеризуються здатністю достойно оцінити прості буденні події, відчуваючи при цьому новизну, задоволення, захоплення і навіть екстаз. Деталі повсякденного життя не здаються їм неважливими, не вартими уваги, мало цікавими. На відміну від інших людей, які сприймають щастя як само собою зрозуміле, самоактуалізовані люди високо цінують прихильність долі, здоров'я, друзів, політичну свободу. Вони не скар­жаться на сіру буденність, цінують плинність повсякденного життя і сприймають життя з усією повнотою: їх хвилює знайомий пейзаж, про­гулянка дорогою додому, щоденне вітання зі знайомою людиною, ігри та пустощі дітей, порив вітру, хмари, що пливуть високо в небі. Здатність до оновлення переживань зумовлена тим, що самоактуалізовані особис­тості уникають категоризації свого суб'єктивного досвіду, властивих ін­телектуальним людям спроб визначити все та відсторонити від себе. їх­ній суб'єктивний досвід постійно збагачується деталями, кожний день життя з повсякденними справами залишається для них захопливим і не­повторним.

8. Вершинні або містичні переживання. Самоактуалізованим людям властивий особливий тип переживань, які Маслоу назвав вершинними переживаннями. Вершинні переживання становлять собою особливі екс­татичні стани, які переживаються в кульмінаційні моменти любові, ін­тимності, творчих відкриттів, пізнання, розуміння, злиття з природою. Вершинні переживання - це моменти сильного хвилювання та високого напруження або ж моменти розслаблення, спокою, блаженства, душевно­го затишку. Для їх досягнення самоактуалізовані особистості не шукають особливих стимулів, не прагнуть штучного збудження, вони досягають вершинних переживань у самому плині життя. Вершинні переживання в певних аспектах подібні до містичного або релігійного досвіду, хоча їх здобувають не через звернення до релігії. У стані вершинного переживан­ня самоактуалізовані люди відчувають свою гармонію зі світом, втрача­ють відчуття свого Я і ніби виходять за його межі. Характерними момен­тами вершинного переживання є особливе відчуття своєї могутності і водночас безпорадності, а також втрата почуття місця і часу. В результаті вершинного переживання особистість змінюється. Вершинні переживан­ня рідко трапляються випадково в досвіді особистості: їх треба заслужи­ти. Наприклад, учений, який довго працював над проблемою і знайшов правильне рішення, або людина, яка результативно завершує тривале психоаналітичне лікування. Наявність вершинних переживань - одна з найнезвичайніших рис у психологічному портреті самоактуалізованої особистості.

9. Суспільний інтерес. У ставленні до інших самоактуалізовані осо­бистості характеризуються почуттям спорідненості з ними, навіть тоді, коли розгнівані недоліками чи обмеженістю інших людей або охоплені глибоким смутком. Вони щиро прагнуть допомогти своїм братам по роду людському стати кращими, досконалішими. Таке прагнення проявляється почуттям співчуття, симпатії, любові до всього людства. Це особливий вид братерської любові, схожий на ставлення старшого брата або сестри до молодших братів та сестер. Самоактуалізовані люди ідентифікують себе з усіма людьми взагалі, а не з окремою групою.

10. Глибокі міжособистісні стосунки. Самоактуалізовані особистості прагнуть до глибших і тісніших міжособистісних стосунків, ніж біль­шість людей. Вони здатні до «більшого єднання, більшої любові, більш досконалої ідентифікації, більшого стирання меж між Еґо, ніж це вважа­ли би можливим інші люди» (Маслоу, 1954). Вони приваблюють до себе шанувальників, які можуть бути абсолютно їм віддані або ставати їхніми учнями, хоча самоактуалізовані люди не заохочують такого роду при­хильності. Ті, з ким вони пов'язані стосунками, частіше за все також більш здорові та близькі до самоактуалізації порівняно із середньостастичними людьми. Самоактуалізовані люди схильні встановлювати близькі стосунки з тими, хто має схожий з ними характер, відповідні та­ланти та здібності, хоча завдяки своєму соціальному інтересу їм прита­манне особливе почуття симпатії і до менш здорових людей. Вони прово­дять для себе розмежування, шукаючи інших самоактуалізоваиих людей, однак підтримують стосунки лише з небагатьма, уникають широкого, але поверхового спілкування. Зазвичай коло їхніх близьких друзів невелике, оскільки дружні стосунки в стилі самоактуалізації вимагають великої кількості часу та зусиль. Самоактуалізовані люди відчувають особливу ніжність до дітей і легко спілкуються з ними.

11. Демократичний характер. Самоактуалізовані люди демократичні. У них немає упереджень: вони поважають інших людей незалежно від того, якої вони раси, соціальної групи, релігії чи статі, який їхній вік, про­фесія, соціальний статус. Вони готові вчитися в інших, не виявляючи зверхності, прагнення до самоствердження над іншими. Самоактуалізо­вані люди сповнені поваги до майстерності, знань та навичок, яким во­лодіють інші люди і яких у них немає. Водночас самоактуалізовані осо­бистості не поділяють думки про рівність усіх без винятку: «Ці особис­тості, що самі становлять еліту, вибирають у друзі також еліту, але це еліта характеру, здібностей та таланту, а не народження, раси, крові, імені, сім'ї, віку, молодості, слави чи влади» (Маслоу, 1987).

12. Розрізнення мети та засобів. У повсякденному житті самоактуалі­зовані люди більш відверті, послідовій та стійкі, ніж більшість, стосовно того, що є добре чи погано, правильно чи помилково. Вони дотримуються певних моральних та етичних норм, хоча небагато з них релігійні в орто­доксальному сенсі.

Дата добавления: 2013-12-14