Морфемний склад слова

Враховуючи високий рівень неоднозначності в написанні морфем, контролювати правильність їх написання можна двома методами: списковим та положеннєвим.

Списковий [3]метод слід використовувати у тих випадках, коли слово і його парадигматичні варіанти є в словнику, а положеннєвий [4]– лише в тих випадках, коли слова чи його парадигматичних варіантів у словнику нема. Ефективність контролю списковим методом вища, ніж положеннєвим, оскільки орфографічні словники, як правило, ідеально відредаговані й не містять помилок, а той, хто редагує, застосовуючи положення (правила), інколи все ж може допускати помилки. Тому вкрай необхідним для редагування, На думку Партика З. В., є орфографічний парадигматичний словник (із синтаксичними, семантичними, стилістичними та іншими коментарями щодо використання паралельних форм слів). На жаль, на думку цього ж автора, поки що такий словник (хоча б найуживаніших слів) відсутній; за формою до нього наближається словник Г. Голоскевича[5].

У випадку наявності паралельних морфем, що не мають відмінних ознак, треба використовувати таку норму:

1. Морфеми, вибрані для утворення слова, повинні бути найпродуктивнішими, тобто вживатися найчастіше.

2. Із двох однаково продуктивних форм слід вибирати коротшу.

Коротші форми мають більше шансів на тривале існування. Це – один із наслідків закону економії, що реалізується в мові. Звичайно, ця норма не стосується тих випадків, коли одне й те ж слово має дві форми різної продуктивності (рад – радий, завива – завиває і т. д.).

Перелічено специфічні використання деяких морфем. Вибір нормативного варіанта написання префікса залежить від того, яким є лівосторонній контекст префікса. Загальна норма встановлює, що нормативним у такій ситуації є той варіант, який робить максимальну кількість складів відкритими. Користуючись цим правилом, не слід забувати, що варіанти –із, -іс стосовно префікса є дещо застарілі, а тому вони надають повідомленню старослов’янського забарвлення.

Потрібно розрізняти чужомовні омонімічні префікси пре- (позначає передування) та про- (вказує на подібність), а також власне українські префікси пре- та про- (прекрасний – препозитивний, проведений – промонархічний).

Помилковонебезпечними при написанні суфіксів є такі випадки: а) написання у прикметниках суфікса, який має фонетичний варіант [н’] (наприклад, житній, самобутній, вчорашній тощо); б) в іменниках четвертої відміни при відмінюванні з’являються суфікси, вживання яких необов’язкове (плем’ям – племенем).

Хоча деякі суфікси вважають нормативними, проте сферу їх вживання слід різко звужувати, оскільки вони невластиві українській мові: -овк (маршировка – марширування), -ир (компостирування – компостування), -юч (командуючий – командувач, завідуючий - завідувач).У писемних стилях української мови дуже продуктивними є суфікси – -анн, що позначають назви процесів (верстання).

Вимагає уваги написання закінчень, зокрема іменників другої відміни чоловічого роду твердої групи в орудному відмінку. Так, хоча пишемо стол ом, проте при відмінюванні прізвища на зразок Воробйов подаємо закінчення –им.

Семантичну диференціацію мають форми: родовий відмінок – папера (документа) і паперу (матеріалу); давальний відмінок – вазону (неживий об’єкт) і Дмитрові (живий об’єкт).

Стилістичну диференціацію мають, наприклад, такі форми масло – масла (у розмовному стилі це слово множини не має; у науково-технічних текстах усі форми множини є нормативними); співать-співати (у розмовному і художньому стилях допустимі обидві форми; у науково-технічних текстах нормативна лише остання форма).

В окремих випадках питання щодо нормативності деяких закінчень може бути вирішене лише на рівні словосполучень. Так, коли у тексті контактно розташовані слова другої відміни чоловічого роду в давальному відмінку, що називають живі об’єкти (наприклад, студентові Сиваченку), то нормативним є чергування закінчень –ові та –у.

До числа постфіксів в українській мові належать –ся, -сь. Якщо наступне слово починається з літери, що позначає приголосний звук, тоді в попередньому пишуть –ся, якщо голосний, то –сь.

Слід уникати лінгвістичного необґрунтованого вживання частки -ся, -сь. Приклад. Дослід виконується в такій послідовності... (правильно: Дослід виконують у такій послідовності...).

5.2.2 Морфологічні характеристики слів

В українській мові існують явища паралелізму в таких граматичних категоріях, як рід, число, час, особа.

До іменинників чоловічого роду належать ті, що називають посади та професії людей (президент, прем’єр-міністр, аспірант, лікар, фізик тощо). Деякі з цих слів набули також паралельну форму жіночого роду (аспірантка, лікарка). Ці форми стилістично диференціюють: у діловому стилі використовують лише форму чоловічого роду, а в усіх інших стилях – не регламентують.

Залежні слова від найменування професій узгоджується у формі чоловічого роду.

Наприклад: Старший викладач Любов Іванівна; головний прокурор Лідія Іванівна Лисенко.

Коли ж після таких сполук на позначення жіночого роду стоїть дієслово, то воно узгоджується з прізвищем і вживається у формі жіночого роду. Наприклад: Старший викладач О. С. Гаєвська наголосила на цих рядках наказу директора.

У ділових документах не вживають узгодження типу: наша голова наказала, головна лікар порадила.

Незначна частина слів української мови має дублетні форми, які різняться категорією роду (жираф – жирафа, клавіш – клавіша, желатин – желатина тощо). Рід таких іменників редакторові слід контролювати з СУМ, а вживану форму – вибирати за частотним словником.

Використання категорії числа в українській мові також допускає винятки й варіанти.

В усіх стилях нормативним є шанобливе використання щодо осіб категорії множини замість однини. Приклад. Ви, мамо, відпочивайте...; Батько працювали...; Ви, пане Президенте...

Сюди ж належить використання в науковому стилі вітчизняної літератури форми першої особи множини замість однини – так зване авторське „ми” (як ми показали в розділі №...). У країнах Заходу прийнято використовувати переважно авторське „я”, тому в перекладах його можна залишати без змін.

В усіх стилях нормативним є використання однини замість множини у значенні збірності.

Приклад. Книга – джерело знань.

У конструкціях Школярі писали олівцем і Школярі писали олівцями обидві форми є нормативними.

Щодо категорії часу дієслів, то паралельне використання є допустимим лише в художньому і публіцистичному стилях.

У понятійних повідомленнях нормативним є використання так званого теперішнього постійного часу, а також використання форм часу дієслів у їх прямому значенні. Щодо використання форм давноминулого часу, то вони нормативні лише для художнього та публіцистичного стилів.

Паралельні форми вживання має також категорія способу дії, які є допустимими лише в художньому й публіцистичному стилях.

Так, дійсний та умовний способи, а також інфінітив можна нормативно використовувати у значенні наказового.

5.2.3 Засоби і способи словотвору

Стосовно засобів словотвору потрібно контролювати: 1) стилістичну приналежність морфем; 2) семантичні особливості морфем; 3) продуктивність морфем; 4) довжину морфем.

Найзагальніші норми словотвору та приклади такого контролю

• Вживання слів на зразок глибина – глибінь, висота – височінь слід диференціювати згідно з їх стилістичним значенням.

Перше слово, точніше його суфікс, є стилістично нейтральним, а друге – емоційно забарвлене, тому належить до художнього чи публіцистичного стилю.

• Абревіатурний спосіб словотвору є нормативним для деяких стилів письмової й ненормативним – для стилів усної мови. Він також є нормативним для офіційних, наукових, інформаційних, виробничих (технічних) довідкових повідомлень.
• Вживання слів на зразок стукіт – стукання, дзенькіт – дзенькання, набір – набирання слід диференціювати за їх семантичним значенням.

Перше слово позначає результат дії (об’єкт), а друге – саму дію – процес. Тому перед вибором потрібної форми слід встановити, що мав на увазі автор повідомлення: об’єкт чи процес, - і лише тоді, коли є помилка, виправити текст.

В українській мові найпродуктивнішим способом словотвору є морфологічний, зокрема афіксальний. Тому перевага повинна надаватися йому. Якщо неможливо врахувати цей критерій, слід використовувати інші.

Приклад. Припустімо, доводиться вибирати з двох нормативних форм: тягнути (-ся, -сь) – тягти (-ся, -сь). Тут для вибору варіанта виправлень доречно скористатися частотним словником. [6] Як засвідчує цей словник, основа тяг– частіша (32 слововживання), а основа тягну– значно рідша (10 слововживань). Тому треба вибрати продуктивнішу основу тяг-. У випадку наявності двох форм приблизно із однаковою частотою належить вибрати коротшу.

5.3 Норми для рівня слів і словосполучень

5.3.1 Контроль словникового складу повідомлень

Словниковий склад повідомлення контролюють комбінованим списко-компаративним методом, тобто порівнюють слова, що є у повідомленні, з тими, які є в словнику реципієнта.

Звичайно, словники реципієнтів постійно змінюються, причому в напрямі поповнення.

Норма редагування встановлює, що в повідомленні можна використовувати будь-яке слово лише тоді, коли воно є в словнику реципієнта.

У повідомленні будь-яке слово можна використовувати лише за одночасного виконання двох умов: якщо слово (його графемний запис) є в словнику реципієнта і якщо в словнику реципієнта за цим словом закріплене те значення,яке використав у повідомленні автор.

Цього правила іноді важко дотриматися, як, наприклад, у дитячій літературі (так, автори можуть використовувати рідковживані значення слів, що не відомі дітям).

Ще одна трудність контролю словникового складу повідомлення полягає в тому, що треба чітко розрізняти вживання слів, які одночасно належать як до лінгвістичного, так і до термінологічного словника, і, відповідно, мають різні значення (лінгвістичне й термінологічне).

Приклад. У реченні Вода текла вулицею вжито лінгвістичне значення слова вода (прозора рідина без запаху, хоча в ній могли бути й інші домішки), а в реченні Вода є найкращим розчинником – термінологічне (хімічна сполука, формула якої H₂O).

У зв’язку з цим потрібно керуватися двома нормами:

• слово, що входить одночасно до лінгвістичного й термінологічного словників, можна використовувати як термін лише в тому випадку, коли реципієнт має його термінологічне значення у своєму словнику.
• У повідомленні не слід вживати одне й те ж слово у двох різних значеннях.
• Нові слова незалежно від того, до якого словника вони належать, обов’язково повинні бути пояснені в примітках.

5.3.2 Точність слововживання

Для визначення ступеня точності беруть контекст і словник. На думку вченого З. В. Партика, точність слововживання – це ступінь відповідності значення слова у повідомленні його значенню у тлумачному словнику. Розрізняють такі ступені: точне, частково неточне та повністю неточне слововживання. Контролювати точність слововживання можна лише коґнітивними методами.

Семантичне значення слова у повідомленні, взяте без урахування його контекстуального значення, повинно повністю відповідати значенню цього слова в тлумачному словнику.

Нормативною базою для проведення контролю повинен служити словник української мови. Коли текст повідомлення включає фрагменти іншими мовами, їх слід контролювати за найкомпетентнішими тлумачними словниками цих мов.

Переносні значення слів потрібно контролювати у двох планах:

• У повідомленні семантичне переносне значення, тобто троп певного виду, можна використовувати лише тоді, коли реципієнт обізнаний із „механізмом” його функціонування.
• У повідомленні утворене автором семантичне переносне значення слова повинно бути зрозуміле реципієнтові.
• Інші значення слова у повідомленні (граматичне, стилістичне, емоційне та ідеографічне), взяті без урахування контексту, повинні повністю відповідати їх значенню в тлумачному словнику, а також інших лінгвістичних довідниках.

Типові механізми реалізації переносних значень слів використовують у найрізноманітніших тропах: алегорії, гіперболі, іронії, літоті, метафорі, метонімії, синекдосі, персоніфікації, перифразі, порівнянні, епітеті тощо. Подаємо кілька прикладів, пов’язаних із порушенням точності слововживання.

Після дощу, біжучи вниз поміж рядками картоплі, стічні води швидко наповнювали ставок. Тут слово стічні використано неточно. У СУМ це слово позначає ту воду, яка тече в каналізаційних колекторах.

Вибачаюсь! Слово вжито частково неточно. Для точного слововживання слід відкинути зворотну частку –сь і, відповідно, змінити форму слова, інакше виходить, що людина вибачає самій собі.

Отже, під час передачі повідомлення від автора до реципієнта у значенні слова відбуваються такі зміни: 1) після генерування автором повідомлення слово втрачає авторське значення; 2) у повідомленні слово набуває контекстуального значення; 3) у процесі сприймання реципієнтом слово набуває контекстуального і реципієнтського значення.

Це може спричинити часткове неточне слововживання, яке редактор повинен обов’язково виправляти.

5.3.3 Методи для контролю термінів

Термін – це слово чи словосполучення природної мови, яке позначає поняття окремої ділянки знань чи діяльності людини (галузі). Значення термінів фіксують у термінологічних тлумачних словниках (універсальні енциклопедії, галузеві термінологічні словники).

• Для контролю термінів слід вибирати словники тільки останніх років видання.
• Коли є кілька словників приблизно одного часу видання, то вибирати слід за такими пріоритетами (види словників подано в порядку спадання пріоритету): стандарт, галузева енциклопедія, галузевий словник, універсальна енциклопедія.

Під час редагування термінів, вжитих частково або повністю неточно, редактор повинен запропонувати авторові два можливі методи виправлення: а) узгодити термін зі значенням, зафіксованим у словнику; б) науково обґрунтувати необхідність пере означення терміна.

• Переозначаючи терміни, слід обов’язково зазначити, що нове значення буде вживатися або як „локальне”, тобто лише в межах цього повідомлення, або як основне, що пропонується для всієї галузі.

Отже, для контролю термінів використовують ті ж методи, що й для контролю слів, - когнітивні. Використовують і той самий критерій точності для оцінки відповідності значення терміна у повідомленні його значенню в термінологічному словнику. Крім того, для контролю новоутворених термінів використовують також положеннєві методи.

5.4 Норми для рівня простих і складних синтаксичних конструкцій

5.4.1 Норми для рівня речень

У повідомленні основна і модальна структура порядку слів повинні бути трансформовані так, щоби на початку речення стояли ті слова, які містять відому, а в кінці – ті, що містять нову інформацію. Таким чином, будь-який член речення, що містить відому інформацію, може бути переставлений в першу, а будь-який член речення, що містить нову інформацію, - в останню позицію.

• У повідомленнях при однорідних реченнях ширшу ознаку ставлять перед вужчою.

Приклад. Нормативним є написання... українські танцювальні колективи, але не танцювальні українські колективи.

Зміна порядку слів у реченні допустима, коли її використовують зі спеціальною метою. Такий змінений порядок слів називають інверсією. Інверсія, крім атенційної, може виконувати ще три функції: синтаксичну, семантичну і стилістичну.

Переставивши в реченні П’ять гривень числівник (Гривень п’ять), змінюємо його семантику (в першому реченні мова йде про рівно п’ять гривень, а в другому – про приблизно п’ять гривень).

Для контролю складних синтаксичних конструкцій слід використовувати такі норми.

• Кожне залежне слово в реченні повинно залежати тільки від одного стрижневого слова.
• Паралельні синтаксичні конструкції повинні мати однаковий порядок слів.
• Дієприслівниковий зворот і головне речення повинні мати одного діяча.

5.4.2 Норми для рівня надфразних єдностей, блоків, дискурсів

Надфразні єдності – це група речень, об’єднаних зв’язками граматики тексту так, що більшість цих зв’язків не виходить за межі тексту. НФЄ найчастіше збігається з такою одиницею, як абзац. Речення об’єднують у НФЄ за допомогою зв’язків граматики тексту. Оскільки основним видом зв’язку граматики тексту є лексичний, то це означає, що редактор найперше повинен контролювати в НФЄ кількість повторень. Ці повторення утворюють мікротему НФЄ і є їх обов’язковим атрибутом. Зв’язність НФЄ залежить від виду повідомлення, реципієнтської аудиторії та наявності в ньому підтексту. Контроль зв’язності НФЄ редактор повинен здійснювати двома методами: шаблонним (встановлювати за допомогою повторень наявність зв’язків граматики тексту між кожною парою речень НФЄ) і параметричним (контролювати ступінь зв’язності).

Блок – це множина НФЄ, об’єднаних певною темою. Найчастіше блоку відповідає така одиниця, як розділ. Часто тема блоку буває сформульована в його назві. На цьому лінгвістичному рівні редактор повинен контролювати моно тематичність блоку та відповідність авторського поділу на абзаци існуючим лінгвістичним нормам. Норма редагування для цього лінгвістичного рівня полягає в тому, що в одному лінгвістичному блоці повинна бути тільки одна тема. Звичайно, це не заперечує наявності в межах такого блоку й інших тем, але лише друго- чи третьорядних. Контролюють тему повідомлення положеннєвими і когнітивними методами.

На рівні дискурсу суттєвою для редагування є стильова диференціація повідомлень.

Дискурс – одиниця найвищого рівня лінгвістичної структури повідомлення, яка об’єднує один чи кілька розділів і призначена для передачі інформації. У видавничій структурі повідомлення відповідає виданню.

При редагуванні лінгвістичних одиниць повідомлення на рівні дискурсу редактор повинен чітко встановити його стильові характеристики.

• Повідомлення повинно бути стилістично однорідним. Означення стилю, що випливає з потреб редагування – це група характеристик підмножини повідомлень, які функціонують у певній галузі життя суспільства. Вимога цієї норми зобов’язує редактора видаляти з повідомлення всі лінгвістичні одиниці, які належать до інших стилів.
• Виправлення, виконані редактором, повинні належати до того ж стилю, що й саме повідомлення.

Визначення стилю можна здійснити на рівні дискурсу. Тому порівневе опрацювання повинно відбуватися в такій послідовності:

- спершу контролювати найвищий рівень;

- потім найнижчий рівень;

- тоді поступово підніматися вгору.

Під час контролю одного виду норм на якомусь певному рівні той чи інший компонент повідомлення повинен узгоджуватись одночасно з кількома нормами, і, відповідно, підлягати контролю кількома методами.

Іноді стосовно якогось слова треба послідовно застосовувати кілька методів контролю:

- параметричний (контролюють довжину слова);

- списковий (орфографічна правильність);

- когнітивний (чи у правильному значенні);

- компаративний (коли слово має два варіанти, проконтролювати, чи воно записано так само).

Виявивши помилку у певному компоненті, треба застосувати до нього всі потрібні методи контролю, і лише тоді усунути помилку. А після цього переходити до контролю наступного компонента повідомлення.

Про спеціальні методи

Спеціальні методи редагування базуються на спеціальних нормах редагування, ті, які використовуються в окремих видах літератури. Існують композиційні шаблони для статей енциклопедичних видань; спеціальні норми для інженерної графіки, для описів патентів та винаходів, норми для словникових видань.

Можлива й така ситуація, коли з’являється нова норма і для неї ще не знайдено потрібного методу контролю. У цьому випадку редактор добирає метод сам.

Послідовність операцій контролю

Що контролювати спершу? Лінгвістичні чи композиційні, логічні чи інформаційні, видавничі норми. Бо, як правило, редактор працює інтегрально, тобто одночасно контролює різні види норм. Потрібно застосовувати методи, контролюючи норми, в такому порядку:

- інформаційні;

- соціальні;

- композиційні;

- логічні;

- лінгвістичні;

- психолінгвістичні;

- видавничі;

- поліграфічні;

- інші.

Схема повного лінгвістичного аналізу художнього тексту

1. Виразне читання тексту.

2. Автор. Час і місце написання твору.

3. Визначення жанрово-стилістичної належності та експресивно-емоційного колориту твору.

4. Тема (підтема), основна думка.

5. Тип мовлення.

6. Монолог чи діалог.

7. Образ автора.

8. Засоби зв’язку речень у тексті.

9. Аналіз мовних засобів (фонетико-орфоепічних, графічних, лексичних, морфемно-словотвірних, морфологічних, синтаксичних), що мають ідейно-естетичне навантаження, є основою тропів і стилістичних фігур.

10. Роль мовних одиниць у викладі головної думки, творенні образної системи, вираженні естетичного задуму.

Контролюють повідомлення на рівні дискурсу списковими та структурними методами.

Дата добавления: 2013-12-14