Пізні національні релігії

На відміну від ранніх національних релігій, жодна з яких не збереглася до наших часів, більшість пізніх національних релігій продовжує існувати і зараз. До них відносяться індуїзм, сикхізм, джайнізм, конфуціанство, даосизм, синтоїзм, юдаїзм, зороастризм та ін.

Істотними рисами пізніх національних релігій можуть бути названі такі:

· Поширення релігійних вірувань і офіційного відправлення культу серед всіх верств населення в межах одного національно-державного утворення. Це озна-чало проголошення формальної рівності віруючих перед богом (чи богами) і значного поширення сфери впливу кожної з національних релігій. В результаті їх інтегруюча роль в суспільстві значно збільшується.

· Збільшення регулятивної ролі. Виникає стійка система заборон і приписів, які детально регулюють всі сфери життя віруючого. Вона підкріпляється стиму-лами здебільшого негативного характеру: вченнями про пекло і геєну вогнену, загробну відплату і неминучу кару господню за гріхи в цьому житті. Регулюючими чинниками стає і вчення про рай /нірвану/ і про спасіння богообраного народу. Кількість заборон і приписів, наприклад, в конфуціанстві чи іудаїзмі досягає багатьох сотень.

Для порівняння: регулятивна роль в суспільстві ранніх національних релігій була набагато меншою. Відомо, що в древньому Єгипті релігія не забороняла одруження між близькими родичами, навіть між рідними братом і сестрою (що систематично практикувалось в династіях фараонів). Жодна з ранніх національних релігій не стала на заваді загальному падінню моральності в імператорському Римі.що призвело до його ослаблення і, врешті, падіння.

· Співіснування монотеїзму і політеїзму. Більшість пізніх національних релі-гій є політеїстичними, однак серед них виникли і монотеїстичні (моно — один; теос - бог) релігії - іудаїзм і сикхізм.

· Значне зменшення кількості спрощення ритуалів жертвоприношення. Повна відмова від людських жертвоприношень.

· Розробка і масове поширення серед віруючих основ сотеріології (вчення про спасіння) і есхатології (вчення про кінець світу).

а) Серед пізніх національних релігій, які значною мірою вплинули на подаль-ший розвиток релігійних вірувань, слід в першу чергу назвати юдаїзм - національну релігію євреїв. Багато світоглядних уявлень, догм і ритуалів іудаїзму можна виявити в світових релігіях - християнстві та ісламі. Крім того, в умовах втрати державності ї території, іудаїзм на протязі двох тисячоліть відігравав роль головного чинника збереження євреїв як нації. Розглянемо докладніше основи цієї релігії.

Юдаїзм виникає приблизно в ХІ-Х ст. до нашої ери на території сучасних Ізраїлю, Палестини і Лівану. Ці землі були об’єктом частих завоювань, після одного з яких, за часів вавілонського царя Навуходоносора (VI ст. до н.е.) більшість євреїв потрапила в полон в Дворіччя, де перебувала кілька десятиліть. Поневіряння і переслідування євреїв призвели до виникнення глибокого світоглядного протиставлення «ми - вони» і самоізоляції, а в релігійному вченні - ідеї богообраності, настанов щодо заборони для євреїв шлюбів з неєвреями, диференціація моральних установок в ставленні до одновірців і неєвреїв тощо.

До головних догматів юдаїзму належать: віра в єдиного бога Яхве, в прихід месії, в безсмертя душі та існування загробного царства. Віра в єдиного бога Яхве, який раніше був богом одного із племен Ізраїлю складається в період після полону (з останньої третини VI ст. до н.е.). В ній Яхве виступає як владний, жорстокий, схильний до помсти бог. Тому чітке дотримання вимог і настанов Яхве стає головним змістом іудаїзму, а джерелом віри є не роздуми (як в томістській схоластиці), а виключно одкровення Біблії. Важливим є і те, що причина бід і нестатків євреїв переноситься на них самих: вона пояснюється як недотримання божественного заповіту і божественного закону (Тори). І навпаки - досягнення життєвого успіху є нагородою Яхве.

Важливою складовою частиною юдаїзму є вчення про месію-спасителя, який прийде, щоб здійснити праведний суд, воздати людям по їх заслугам. В «дні месії», згідно іудаїзму, світ буде повністю оновлено: земля буде щоденно давати нові хліби, плоди і шовкові вбрання, люди житимуть 1000 років, жінки щоденно народжуватимуть дітей, зникнуть хвороби, війни, суперечки тощо.

Серед священних книг юдаїзму найважливішими вважають перші п’ять, які отримали назву Тора (закон) або «п’ятикнижжя Мойсея». З них ми дізнаємося, про віру в єдиного бога Яхве, про творення світу, про перших людей і первородний гріх, генеалогія дванадцяти колін Ізраїлевих, історія полону і головне - передані богом через Мойсея правила поведінки правовірних юдеїв.

Крім Тори в Старому Заповіті містяться вчення інших пророків і вождів древніх євреїв.

З часом виявилася необхідність в тлумаченні Старого Заповіту, особливо ма-лозрозумілих і суперечливих положень цієї об’ємної книги. Це здійснюється в Мішні (III ст. н.е.), яка складається з 63 книг і тематично розділена (катехізована) на 6 розділів. В свою чергу поясненням Мішни служить Гемара. Мішна і Гемара об’єднуються в Талмуд, який також поважається як священна книга.

Найбільш поширеним обрядом в іудаїзмі є молитва, яка згідно віри досягає небес і впливає на рішення ангелів. Під час ранкової молитви (крім суботи і святкових днів) іудей повинен молитись, поклавши на ліву руку і чоло філактерин - кубічної форми ящички з ремінцями, заповнені пергаментом з текстами Старого заповіту. Філактерин відіграє роль амулету від злих сил. В юдейській обрядовості існує чіткий поділ їжі на трефну (недозволену) і кошерну (дозволену). Наприклад, недозволеним є вживання в їжу крові тварин, м’яса нежвачних тварин (наприклад, свині), одночасного вживання м’ясної і молочної їжі.

Важливим обрядом є обрізання - продовження древніх обрядів ініціацій або посвячення хлопчиків 12-16 років в чоловіки. Ритуальне обливання перед суботою і в свята здійснюється в мікве - спеціальному басейні, наповненому дощовою чи джерельною водою. Перед кожною молитвою відбувається обов’язкове обливання рук.

Головним святом в юдеїв є Пасха. Її чин заповнений обрядами, присвяченими приходу месії і його предтечі Іллі. Пасха пов’язана також як свято виходу євреїв з Єгипту. Свято шебуот щорічно вінчає дарунок бога Яхве пророкові Мойсею тексту Тори (П’ятикнижжя). Свято йом-кіпур (судний день) - це покаяння перед богом і очікування знаків про те, як пройде наступний рік.

Перші свідчення про іудаїзм на території України припадають на IX – X ст., коли єврейські купці у пошуках збуту своїх товарів досягли територій слов`янських племен. Інтенсивне поширення іудаїзму в Україні відбулося у ХІV ст. у зв`язку з прибуттям сюди євреїв, вигнаних з Німеччини за часів правління імператора Максиміліана І. Перша єврейська громада в Україні була заснована в 1356 р. у Львові. Потім такі ж громади виникли в Дрогобичі (1404 р.) і Луцьку (1410 р.), а в ХVІ ст. в Україні вже існувало чимало синагог.

З Галичиною пов`язаний розвиток хасидизму – одного із напрямів і іудаїзмі.

Термін походить від давньоєврейського «хасид», що означає «благочестивий». Як релігійний рух, хасидизм виник у І половині ХVІІІ ст. серед євреїв Галичини, Волині, Поділля. Його засновник – рабин Бешт, родом із Прикарпаття.

Хасидизм був реформаторським рухом. Своє завдання він убачав у перевихованні віруючого, щоб той був сприйнятнішим до ідейних основ релігії. Під його впливом в іудейському культі відбулося деяке послаблення побутових приписів Талмуда.

б) Індуїзм виник в 1V-VI століттях н.е. на основі брахманізму і як результат боротьби останнього з буддизмом. Як наслідок, сьогодні 90 % населення Індії сповідує цю релігію. Це також релігійна система народів Південної Азії. Проживають прихильники цієї релігії у королівстві Непал, державах Шрі-ланка, Бангладеш, Гайяна. Індуїзм став наслідком спрощення доволі складного вчення Вед і законів Ману. В результаті склалася зрозуміла і доступна простому індійцеві система етичних норм, принципів і цінностей, вірувань і уявлень, обрядових і культових дій, міфів ї легенд тощо. Були розроблені громадські публічні церемонії, обряди, засновані святилища, храми, ашрами (монастирі), місця паломництва.

В центрі цієї політеїстичної релігії пантеон з трьох богів: Брахми (бога-творця), Вішну (бога-хранителя) і Шіви (бога-руйнівника).

Брахма створив все-суще в світі, відділивши від початкового Єдиного одиничні речі та істоти. Брахма - деміург світу, однак своїм творінням він прирік земні істоти на страждання. Він - необхідний член тріади богів (трімурті), але культу його не існує, йому практично не поклоняються. Не дивно і те, що Брахмі часто дорікають за те, що він викинув людину в світ небажаного багатоманіття, Протиріч і змін, де добро змушене боротися зі злом, любов’ю, ненавистю.

Звідси більш зрозумілим стає сутність культу бога-руйнівника Шіви. Цей грізний бог незримо присутній на полях битв, він є покровителем аскетів і постійно занурений в медитацію. Як грізний бог, оточений злими духами і демонами, він уособлює смерть і тлінність всього живого. Складові поклоніння Шіві - екстаз, самозабуття і захоплене переживання. Руйнування і зміни в індуїзмі розуміються як можливість злиття з Єдиним, з Абсолютом. В шіваїзмі поширеним є культ життєвої сили і духовної енергії.

Культ бога Вішну пов’язаний із збереженням сущого, цей бог лагідний і добрий. Вішну має десять аватар або втілень чи перетворень: риби. черепахи, вепра, людини-лева, карлика-велетня. Далі слідують аватари Парашурами, епічного героя Рами, мудреця-філософа Крішни, Будди і Мессії-Калки.

Головні жрецькі і культові функції в індуїзмі виконуються спеціально підготовленими представниками касти брахманів. Саме їм належить привілей приносити жертву богам, бути присутнім на урочистих сімейних обрядах, керувати ритуальними діями і встановлювати норми життя для рядових послідовників індуїзму.

В багатонаселеній Індії ця релігія строго регламентує місце, значення, права та обов’язки члена кожної касти, вводячи в межі релігійних законів їхні складні взаємовідносини.

Канонічними - текстами індуїзму є епіко-міфологічний твір «Махабхарата» і його головна релігійна інтерполяція «Бхагавадгіта».

в) Конфуціанство разом з даосизмом є національними релігіями китайців. Це філософське вчення мислителя Стародавнього Китаю Конфуція і його послідовників було перетворене на межі нової ери на релігію. В конфуціанстві існує ряд своєрідних і унікальних рис. По-перше, бог чи боги не є головними об’єктами поклоніння. Вони існують як абстрактне «Небо» і бог «Шань-ді» (небесний владика), але відіграють другорядну допоміжну роль. По-друге, відсутні вчення про загробне життя, відплату, рай і пекло, кінець світу тощо. Головні події відбуваються в світі живих, а не в світі мертвих. По-третє, повністю відсутній інститут жреців або професійних священослужителів. Культові функції виконували державний чиновник або голова родини.

Засновником конфуціанства був китайський філософ Кун-цзи (Конфуцій), який жив в VI-V ст. до н.е. Центральне місце в цій релігії відіграють соціально-етичні проблеми, для вирішення яких встановлюються певні норми, правила і ритуали поведінки.

Конфуцій перш за все створив ідеал високоморальної людини («цзюнь-цзи»), яка вирізняється двома головними достоїнствами: людяністю («жень») і почуттям обов’язку («І»). Людяність включає в себе ієрархію дещо незвичних для європейця чеснот. Головною з них є стриманість, далі йдуть розум, доброта, вірність і делікатність.

Обов’язок («І») розуміється як незаперечне виконання приписів, традицій і ритуалів у всіх соціальних сферах (на державній службі, в сім’ї, в побуті), як повага до предків, готовність вивчити їх мудрість тощо.

В перші століття нашої ери, асимілювавши різноманітні народні вірування (поклоніння небу, культ предків, віра в духів природи тощо) конфуціанство стає релігією. Культ предків стає його найважливішою обрядовою частиною. Для цього кожна сім’я мала свій окремий молитовний храм. Те ж саме стосувалось і роду, який мав більший храм («мяо»), присвячений засновнику роду. Спочатку мяо будувався поряд з могилами предків, але вже за Ханьської династії (206р.до н.е.- 220р. н.е.) побудова мяо була обумовлена низкою строгих правил і залежала від соціального становища їхнього власника. Чиновник міг мати один мяо, вельможа - три, князь - п’ять, імператор - сім, а простолюдин - жодного і змушений був приносити жертви духам предків безпосередньо у власній оселі.

Спочатку в мяо ставили ляльку або статую, яка зображувала померлого. З часів династії Хань цю роль виконував згорнутий і перев’язаний посередині довгий шматок шовкового полотна («хунь-бо»). З Суньської епохи (960-1260рр.) їх заміняють чорні дерев’яні таблички з ієрогліфічними надписами на них червоною тушшю.

Щоб помістити душу померлого в табличку і тим самим забезпечити їй спокій та сприяння живим членам родини, вдаються до складних обрядів і закликів. На членів родини і особливо на старшого сина (у випадку смерті батька) накладається цілий ряд обмежень: на протязі років він не має права голитись, одружуватись, переставляти меблі в будинку, повинен ходити в особливому траурному одягозі тощо.

Таблички чжу зберігаються в особливих шафах напроти входу біля північної стіни храму.В певну пору року або після важливих сімейних подій (весіль, смерті членів сім’ї, народження дитини, приїзду чи від’їзду голови сім’ї тощо) таблички виймаються з шаф і перед ними розставляються жертвоприношення — страви і напої. Обов’язковими в свята є звертання до померлих предків.

Головною моральною чеснотою поряд з поклонінням предкам конфуціанство вважає повагу до батьків. «Завжди виражати повну повагу до батьків; давати їм їжу найулюбленішу; бути в печалі, коли вони хворі; до глибини душі сумувати від їхньої смерті; приносити їм, мертвим, жертви з урочистістю - ось п’ять обов’язків благочестя сина» - записано в одному з релігійних творів.

З релігійної точки зору найгірше, що може статися з китайцем-це не залишити після себе нащадків чоловічої статі, які могли б приносити жертву і турбуватися про благополуччя душ померлих предків. І звичайно, важливою складовою конфуціанства є «лі» - суворе дотримання обрядів. Конфуцій навіть вважав, що без дотримання шлюбного обряду шлюб неможливий, без дотримання обряду поховання і жертвоприношення зникає повага синів до батьків, а без дотримання управляти державою - «це все одно, що сліпому бути без поводиря, це все одно, що шукати щось без свічки в темній кімнаті».

· Класичні твори конфуціанства складаються з Четверокнижжя («Си-шу») і П’ятикнижжя («У-цзин»).

Значення. Національні релігії великою мірою сприяли виникненню і зміцненню національної самосвідомості їх носіїв, об’єднуючи при цьому велику кількість людей. В цьому духовному середовищі формується світогляд нації, норми моралі. А для євреїв, які більше двох тисячоліть були позбавлені суверенної території, юдаїзм став головним чинником збереження нації.

Дата добавления: 2013-12-14