Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Молодь як специфічна соціально-демографічна група




Соціологія молоді – спеціальна соціологічна теорія, яка досліджує закономірності становлення і розвитку молоді як специфічної соціальної спільноти, яка перебуває на етапі входження у доросле життя, проходить самовизначення у різних його сферах.

Основними завданнями соціології молодіє дослідження місця і ролі молоді в соціальному розвитку суспільства, тенденцій зміни їі соціального обличчя, норм, цінностей та інтересів, а також процесів, що відбуваються в молодіжному середовищі, виявлення і прогнозування на цій основі теоретичних основ соціальних проблем молоді і розробка соціальної політики щодо різних груп молоді.

Як самостійна галузь, соціологія молоді виділяється у період „молодіжної революції" 60-х рр. на Заході. Соціологічний інтерес до молодіжної проблематики посилювався у періоди загострення так званих «молодіжних» проблем – значний вибух злочинності, наркоманії, кризові явища у сфері праці (безробіття), освіти, прояви політичного, національного екстремізму тощо. Від соціології суспільство жадало рекомендацій, соціальних технологій, які б допомогли йому у подоланні цих проблем. Тому головна увага спрямовувалася передусім на практичне розв'язання проблеми, а теоретичний аспект здебільшого ігнорувався. Внаслідок цього у деяких західних країнах соціологія молоді не має самостійною наукового статусу, вона більше пов'язана із соціальною практикою, ніж із теорією. Перша хвиля підвищення інтересу до молодіжної проблематики спостерігалася на рубежі XIX – XX століття, що було зумовлене інтенсивним капіталістичним розвитком та кризою традиційної сімейної соціалізації. Саме в той період заговорили про вивільнення молодого покоління з-під виливу сім'ї. П.Сорокін в 1916 р. у праці „Криза сучасної сім'ї" описував процес розпаду традиційних сімейних зв'язків між батьками та дітьми і передачу опікунських функцій державі.

Соціологія молоді в СРСР почала розвиватися ще у 20-і роки, але інтерес до цих досліджень швидко згас, оскільки молодь, згідно з марксистською наукою, не була окремим елементом соціальної структури радянського суспільства, на яких зосереджувалась увага науковців. Молодь розглядалася лише як джерело поповнення робітничого класу, селянства, інтелігенції. Новий етап почався у період "хрущовської відлиги", однак дослідників цікавила не молодь сама собою, її інтереси і потреби, а можливість її використання для розв'язання завдань соціалістичного будівництва. Молодіжна субкультура і молодіжні рухи розглядались як форми девіації.

Об'єкт соціології молоді – молодь, тобто велика соціально-демографічна група, яку виділяють на підставі сукупності вікових характеристик, особливостей соціального стану, соціально-психологічних особливостей.



Предмет соціології молоді охоплює такі аспекти:

– вироблення понятійно-категоріального апарату для визначення сутності молоді, специфіки її життєдіяльності в суспільстві;

– аналіз стану та динаміки ціннісних орієнтацій молоді;

– вивчення процесів формування політичних, моральних, професійних та естетичних інтересів і позицій;

– вивчення чинників, які впливають на формування свідомості та реальної поведінки різних груп молоді;

– визначення поняття «молодь» та встановлення її вікових меж;

– вивчення механізму формування свідомості молоді, співвідношення біологічного та соціального, а також чинників, які впливають на свідомість і поведінку людини;

– дослідження взаємодії поколінь і визначення ролі вікових етапів у структурі життєвого циклу особи;

– вивчення механізмів соціалізації та виховання молодого покоління, набуття соціальної зрілості та становлення молоді як суб'єкта історії.

Вивчення молодіжних проблем відбувається за багатьма напрямами, у різноманітних сферах життєдіяльності: праці, навчанні, сім'ї, неформальних організаціях, під час дозвілля, що передбачає активний обмін інформацією з іншими зацікавленими науками. Наприклад, демографія виявляє тенденції кількісних змін молоді у структурі населення, рівень народжуваності, смертності, співвідношення кількості молодих чоловіків і жінок тощо. Разом із соціологією молоді вона досліджує проблеми вікових меж, вікової дискримінації, зміни поколінь, специфіки соціального статусу молоді, що перебуває у перехідному стані, послідовність життєвих подій.

Психологія досліджує вікові особливості свідомості та поведінки молоді, вікові зміни у структурі особистості, процес акселерації, динаміку інтелектуального, емоційного розвитку тощо. Соціальна психологія розкриває специфіку механізмів спілкування, формування контактних груп, зміни соціальних ролей. Педагогіка визначає можливості та засоби виховання і навчання молодої людини, засвоєння нею необхідної інформації, залучення її до різноманітних видів діяльності.

Молодіжні проблеми вивчають також соціологія праці, соціологія освіти, соціологія шлюбу і сім'ї, соціологія виховання, досліджують молодь в окремих сферах її життєдіяльності, їх дані допомагають скласти повнішу картину молодіжних проблем і процесів, явищ. Соціологія молоді не тільки запозичує здобуті ними знання, а й інтегрує їх у цілісну систему, завдяки чому перебирає на себе функції цілісного системного аналізу молодого покоління у соціальній структурі, політичному, економічному, соціальному й духовному житті суспільства.

Насамперед, важливо з'ясувати і об'єктивно оцінити особливості молоді як специфічної трупи у соціальній структурі суспільства, вивчити процеси і тенденції, що відбуваються у ній, дослідити її внутрішню структуру. Окрім того, соціальне становище молодих людей у суспільстві значною мірою залежить від самого стану справ, процесів, змін, які відбуваються у цьому суспільстві.

Молодість – це пора пошуку і знаходження свого місця в житті, вироблення світогляду, громадянської і політичної позиції; це одночасно і самоствердження особистості в середовищі ровесників, трудовому (навчальному) колективі і суспільстві загалом у процесі діяльності за допомогою набутих знань, навиків, умінь.

Соціологічні дослідження тенденцій, закономірностей, особливостей і проблем молоді як соціальної групи, її місця в соціальній структурі суспільства, аналіз змін, що відбуваються в молодіжному середовищі, зіштовхуються з теоретико-методологічною проблемою визначення сутності, вікових меж молодого. Передусім, уточнимо поняття «молодь». Найбільш поширеним в соціологічній науці є погляд на молодь, як на особливу соціально-демографічну групу, що займає певне місце у соціальній структурі суспільства, характеризується процесом соціалізації, активного включення у різноманітні стратифікаційні верстви і соціальні підструктури – соціально-професійну, поселенську, сімейно-побутову та ін.

В соціологічному дослідженні важливо розуміти, що молодь – це не однорідна група, вона різниться за рівнем освіти, професійної підготовки, ціннісними орієнтаціями, ступенем участі в політичних та інших суспільних процесах.

При обранні молоді об'єктом дослідження постає проблема визначення вікових меж цієї соціально-демографічної спільноти. Найсуперечливішим у молодіжній проблематиці є питання, пов'язане з обґрунтуванням і побудовою вікової періодизації молоді.

Демостатистичний аналіз свідчить, що чисельність молодого контингенту (14-28 років) в Україні протягом 1991 – 2005 рр. збільшилася з 10 685,9 до 10 829,8 тис. осіб, а його питома вага підвищилася за цей час з 20,7 до 22,9%.

Неприємним є те, що за часткою молоді у структурі населення Україна нині перебуває на останньому місці серед усіх країн-сусідів (табл. 1).

Збільшення частки і кількості сучасної молоді зумовлені не сприятливими демографічними чинниками, а більш високою питомою вагою осіб, народжених упродовж 1985 –1987 рр. Висока народжуваність у середині 80-х років минулого століття зумовлена прийняттям закону про додаткову відпустку по догляду за дитиною. Крім того, що тоді були реалізовані відкладені народження, народжені тоді люди фактично були дітьми покоління народжених у 1960 – 1965 рр., які своєю чергою були дітьми відносно великої когорти народжених ще перед Другою світовою війною (1935 – 1940 рр.). Таким чином, демографічна хвиля була посилена, вона ніби "увійшла в резонанс" із попередніми.

Таблиця 1.ЧАСТКА МОЛОДІ ВІКОМ 15 – 24 РОКИ У СТРУКТУРІ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ ТА ПРИКОРДОННИХ З НЕЮ КРАЇН (у %)

Назва країни 1991 р. 2002 р.
    Частка молоді в структурі населення Місце за наведеним показником серед названих країн Частка молоді в структурі населення Місце за наведеним показником серед названих країн
Україна 13,6 15,3
Словаччина 15,4 17 2*
Польща 14,1 16,8*
Угорщина 14,6 3-4 15,3*
Румунія 16,9 15,9
Білорусь 13,8 16,2
Росія 13,3 16,4
Молдова 14,6 3 – 4 19,0

* за даними на 1999 р.

Проте необхідно відзначити, що для України, як і для інших європейських країн, за передбаченням демографів, у найближче час стане характерною тенденція до скорочення молодіжне когорти. Так, передбачається, що у країнах Європейського Союзу питома вага населення віком 15-24 роки впродовж 2000 – 2020 рр, зменшиться з 12,4 до 10,9% .

Згідно з результатами прогнозу чисельності та складу населення України, виконаного відділом демографії Інституту економіки України на період до 2026 р., населення віком 15 – 29 років, чисельність якого становила на початку 2001 р. трохи більше 11 млн. осіб, може скоротитися за середнім варіантом прогнозу до 10,0 млн. у 2011 р., 8,3 млн. у 2016 р., 6,9 млн. у 2021 р. та 6,6 млн. у 2026 р.

Станом на 1 січня 2006 року, в Україні проживало 15 407,5 тис. молодих людей у віці 14-35 років. З початку 1991 року до початку 2006 року чисельність молоді України скоротилася на 766,0 тис. осіб – з 16 173,5 до 15 407,5 тис. осіб. Проте частка молоді серед усього постійного населення України зросла – від 11,3% до 33,0% за той самий період.

Такі зміни зумовлюються рядом демографічних, соціально-економічних чинників, які склалися в Україні впродовж останнього часу.

Підходи до визначення вікових ознак молоді як соціально-демографічної групи в незалежній Україні вже тричі змінювалися. Перше визначення молоді в межах 15 – 28 років, на яких поширюється державна молодіжна політика, було зафіксоване у Законі України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" (5 лютого 1993 р.). У 1999 р. Верховна Рада України зменшила нижній поріг до 14 років. Ця зміна була певною відповіддю на прийняття Закону України „Про молодіжні та дитячі громадські організації" (1 грудня 1998 р.), який визначав, що молодіжні громадські організації об'єднують громадян віком від 14 до 28 років.

У наукових колах останнім часом все більшого поширення набули погляди, згідно з якими вік молоді своєю нижньою межею сягає 14, а верхньою – 35 років. В основі цього підходу лежать міркування про пролонгацію часу молодості, зумовлену збільшенням тривалості навчання, підготовки молоді до праці, здобуттям економічної незалежності, стабілізації сімейно-побутового статусу. Об'єктивні соціальні процеси, що мають місце у молодіжному середовищі, у березні 2004 року Верховною Радою України були законодавчо закріплені. Таким чином, за час незалежності України втретє змінено межі молодіжного віку – верхня вікова межа молоді збільшена до 35 років. Однак ця зміна відразу викликала неузгодженості у законодавстві. Так, у Законі "Про сприяння соціальному становленню молоді в Україні" молодіжний вік визначений інтервалом 14- 35, а членами молодіжних організацій можуть бути особи у віці 14 – 28 років.

Суттєве підвищення верхньої вікової межі вимагає спеціального соціологічного аналізу, осмислення молоді та молодіжних проблем. При цьому суттєво розширюється предметне коло питань, які є актуальними та проблемними для молоді у її новому визначенні.

Які соціальні наслідки має зміна однієї цифри у нормативному акті? Насамперед, чисельність молодих людей, які стали об'єктами державної молодіжної політики, суттєво зросла. "Згідно із статистичним даними до категорії молодь і, відповідно, об'єкта державної молодіжної політики належать 32% від загального населення України (близько 16 млн. осіб)". Це зумовить збільшення навантаження на державні структури, що відповідають за реалізацію державної молодіжної політики. Чисельне зростання цільової групи зумовить і зростання необхідних для неї ресурсів, зокрема збільшення грошових витрат, кількості фахівців, які працюють з молоддю, та розширення спектру їх функцій, соціальних послуг, які потребуватимуть найстарші вікові групи молоді.

Третина громадян України протягом двадцяти двох років перебуватиме у статусі "молодої людини", маючи можливість звертатися до соціальних служб для молоді, молодіжних бірж праці, державних органів влади, що забезпечують реалізацію молодіжної політики, отримувати пільгові кредити на житло тощо.

Збільшення вікового інтервалу молодіжної групи посилює неоднорідність молоді. О. Баклицька вважає, що для молоді практично зникають об'єднуючі соціально значущі риси, які були б притаманні групі громадян віком 14-35 років, що розбиває молодь на окремі вікові групи, яким характерні певні соціально-психологічні ознаки та специфічне соціальне становище". Варто погодитися з таким підходом і залежно від соціалізаційного періоду умовно диференціювати молодь на три групи і враховувати це при формуванні та реалізації державної молодіжної політики. Перший період – пошуку, коли молода людина визначає, ким бути, яку професію обрати, де реалізувати свої здібності. Другий період – інтеграції у суспільство, характеризується початком трудової біографії юнаків і дівчат у будь-якій сфері – на виробництві, у науці, культурі тощо. У третій період розпочинається інтенсивна творча праця молодої людини, уже обрано фах, здобуто освіту, створено сім'ю. Розширення вікового інтервалу молоді вимагатиме вироблення диференційованих стратегій соціалізації молоді та її соціальної адаптації до сучасного суспільства.

Отже, методологічні принципи вивчення молоді і проблем її соціалізації полягають у:

- розумінні молоді як специфічної соціально-демографічної групи, якій притаманні свої соціальні та соціально-психологічні особливості;

- підкресленні соціальної неоднорідності молоді, наявності в її середовищі різноманітних груп і прошарків, особливості соціальної адаптації молоді визначаються інтересами та діями тих груп (страт), до яких вони належать;

- розумінні зумовленості молодіжних проблем панівними відносинами у суспільстві і можливості їх розв'язання лише на базі соціально-політичних і економічних перетворень у суспільстві;

- усвідомленні молоді не стільки об'єктом, скільки суб'єктом власних соціальних проблем.





Дата добавления: 2013-12-14; Просмотров: 1074; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ‚аш ip: 54.81.71.8
Генерация страницы за: 0.086 сек.