Основні поняття про гру

Вчені та педагоги про рухливу гру.

На величезне значення рухливих ігор у справі виховання дітей і формування їх особливості вказували видатні педагоги, лікарі, психологи і громадські діячи: К.Д.Ушинський, Є.А.Покровський, П.Ф.Лесгафт, В.В.Гориневський, А.С.Макаренко та ін.

Є.А.Покровський вважав рухливі ігри природною потребою дитячого організму і джерелом здоров’я.

П.Ф.Лесгафт зазначав, що гра є вправою, за допомогою якої дитина готується до життя.

В.В.Гориневський звертав увагу на оздоровчо-гігієнічне значення рухливих ігор, вказував на те, що ігри в дитячому віці повинні бути органічною частиною навчального процесу і активним відпочинком після надто збуджуючої розумової праці.

А.С.Макаренко бачив у грі величезні можливості для формування особистості майбутнього громадянина і діяча. Він надавав величезного значення іграм з точки зору виховання почуття відповідальності, вміння переборювати труднощі тощо. А.С.Макаренко розглядав ігри як один із дійових засобів підготовки дітей і молоді до праці. На його думку, гра для дітей має таке ж значення, як трудова діяльність для дорослого. Найбільш корисними у виховному плані А.С.Макаренко вважав ігри, які вимагають від дітей “робочого зусилля”, він писав: ”Гра має важливе значення в житті дитини, має те саме значення, яке в дорослого має діяльність, робота, служба. Яка дитина в грі, такою з багатьох поглядів вона буде в роботі, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається насамперед у грі.” (Макаренко А.С. Твори. – К. Радянська школа.1954. – С.366).

Гра - історично сформоване суспільне явище.

Ігрова діяльність дуже різноманітна: дитячі ігри з іграшками, настільні, хороводні, рухливі та спортивні гри.

Гра може бути засобом самопізнання, розваги, відпочинку, засобом фізичного й загального соціального виховання, засобом спорту.

Гра як елемент культури розвивається з усією культурою суспільства, задовольняючи різні потреби людей: у розвазі, у відпочинку, у розвитку духовних і фізичних сил.

Ігрова діяльність не тільки елемент культури, вона є корисним засобом виховання дітей і підлітків. Вона завжди цілеспрямована й характеризується багатогранністю цільових настанов і мотивованих дій. Ігрова діяльність має багато загального із працею, особливо в дитячому віці. Але в процесі гри людина не створює матеріальних цінностей для задоволення життєвих потреб.

Гра - дуже емоційна діяльність, тому вона являє велику цінність у виховній роботі з дітьми й молоддю. Серед великої розмаїтості ігор широко поширені в дітей і підлітків рухливі ігри.

Характерною рисою рухливих ігор є яскраво виражена роль рухів у змісті гри (перегонів, стрибків, метань, кидків, передач і ловлі м'яча, опорів і ін.). Ці рухові дії мотивовані її сюжетом (темою, ідеєю). Вони спрямовані на подолання різних труднощів, перешкод, поставлених на шляху досягнення мети гри.

Серед ігор розрізняють рухливі ігри й спортивні ігри. Рухливі ігри являють собою свідому ініціативну діяльність, спрямовану на досягнення умовної мети, добровільно встановленої самими граючими. Досягнення мети вимагає від граючих активних рухових дій, виконання яких залежить від творчості й ініціативи самих граючих (швидко добігти до цілі, влучити, кинути в ціль, швидко й спритно наздогнати «супротивника» або втекти від нього й т.п.).

Рухові дії встановлюються правилами гри, виконання яких вимагає від граючого відповідного ініціативного поводження в межах установлених правил. Правила визначають характер перешкод і труднощів у грі на шляху досягнення мети. Від складності й кількості правил залежить і сама складність гри.

Рухливі ігри не вимагають від учасників спеціальної підготовки. Правила в них варіюються самими учасниками й керівниками залежно від умов, у яких ігри проводяться. У них немає точно встановленого числа граючих, точного розміру майданчика, також варіюється й інвентар (булави або кеглі, волейбольний або простий м'яч, маленькі м'ячі або мішечки з піском, гімнастична або проста палиця і т.п.).

Спортивні ігри - вищий щабель рухливих ігор. Правила в них строго регламентовані, вони вимагають спеціальних майданчиків і обладнання. Характерним для спортивних ігор є складна техніка рухів і певна тактика поводження в процесі гри. Це вимагає від учасників спеціальної підготовки, тренування. Кожна спортивна гра розрахована на точно встановлену кількість граючих, певний майданчик, інвентар.

У деяких спортивних іграх необхідна спеціалізація окремих граючих (нападаючі, захисники, воротарі й ін.). Спортивні ігри вимагають спеціального суддівства відповідно до незмінних правил тієї або іншої гри. У деяких спортивних іграх правила трохи варіюються залежно від складу учасників (школярі або дорослі, чоловіки або жінки).

Спортивні ігри є видом спорту. По них проводяться змагання різного рангу. У підсумку змагань по спортивних іграх кращим гравцям присуджуються спортивні розряди й звання.

Деякі ігри (наприклад, «Городки», «Волейбол» і ін.), залежно від способів їхньої організації, в одних випадках носять характер рухливих (елементарних) ігор, в інших проводяться як ігри спортивні. Наприклад, при випадковому зборі учасників (у будинках відпочинку, дитячих оздоровчих таборах) вони носять характер рухливих ігор.

Рухливі ігри використовуються як засіб загального фізичного виховання дітей, молоді.

Рухливі ігри можуть бути індивідуальними (одиночними), які найчастіше організуються самими дітьми (гра в м'яч, зі скакалкою, в «класики», серсо й ін.). Вони можуть бути використані й педагогами-вихователями, і вожатими з метою організації дозвілля, активного відпочинку (на перервах, на подовженому дні й в інших випадках).

Особливе педагогічне значення мають колективні (групові) рухливі ігри, у яких беруть участь групи граючих, класи, спортивні секції.

Всім колективним рухливим іграм притаманний змагальний елемент (кожний за себе або кожний за свій колектив), а також взаємодопомога, взаємовиручка в інтересах досягнення встановленої мети. Характерним для колективних ігор є мінлива ситуація в грі, яка вимагає від граючих швидкості реакції. Тому в процесі гри часто міняються взаємовідносини: кожен прагне створити для себе або для свого колективу найбільш вигідне, відносно «супротивника» положення.

По рухливих іграх проводяться змагання. Їх можна проводити по окремих іграх, завдання в яких повинні відповідати фізичним можливостям учнів приблизно одного віку, однорідних класів. Але педагогічно цінніше проводити змагання з комплексу рухливих ігор, у які включаються різні ігри, які сприяють вихованню різних фізичних якостей і навичок. У змаганнях з комплексу рухливих ігор можуть брати участь діти різного віку, молодь і дорослі, але завдання в іграх у них повинні бути різними.

Ця варіативність змагань по рухливих іграх значно відрізняє їх від змагань по спортивних іграх, де потрібні строго регламентовані правила й умови.

Кожна рухлива гра має свій зміст, форму (побудову) і методичні особливості.

Зміст рухливої гри становлять: сюжет (образний або умовний задум, план гри), правила й рухові дії, що входять у гру для досягнення мети.

Форма рухливої гри - організація дій учасників, яка надає можливість широкого вибору способів досягнення поставленої мети. В одних іграх учасники діють індивідуально або групами, домагаючись свого особистого інтересу, в інших - колективно, відстоюючи інтереси свого колективу, своєї команди. Також різні шикування граючих для гри (урозсип, у коло, у шеренгу).

Форма гри пов'язана зі змістом і обумовлюється їм.

Методичні особливості гри залежати від її змісту та форми. Методичним особливостям рухливих ігор властиві:

· образність;

· самостійність дій з метою досягнення мети, яка обмежується правилами;

· творча ініціативність у діях відповідно до правил;

· виконання окремих ролей у грі, відповідно до її сюжету, що встановлює певні взаємини в колективі учасників гри;

· раптовість, мінливість ситуації в грі, що вимагає від граючої швидкості реакції, ініціативи;

· елементи змагань у грі, які вимагають повної мобілізації сил і підвищують емоційність гри;

· боротьба протилежних інтересів під час ігрових «конфліктів», що створює високий емоційний тонус.

Рухливі ігри є не тільки засобом, але й методом фізичного виховання. Поняття ігрового методу у вихованні відбиває методичні особливості гри, тобто ті, що відрізняють її в методичному відношенні від інших методів виховання (елемент змагань, сюжетність, образність, різноманітні способи досягнення мети, відносна самостійність дій).

Ігровий метод використовується головним чином для комплексного вдосконалення рухів в ускладнених варіативних умовах.

Рухливі ігри як засіб фізичного виховання й ігрового методу сприяють вихованню й удосконаленню фізичних якостей. Крім того, у рухливих іграх удосконалюються й закріплюються природні рухи й окремі навички й уміння, придбані на заняттях гімнастикою, легкою атлетикою, лижним, ковзанярським і іншим видами спорту.

У педагогічній практиці використовуються два основних види рухливих ігор:

1. Ігри вільні, творчі в які учасники самі намічають план гри й самі здійснюють намічену мету. У дітей дошкільного й молодшого шкільного віку вони бувають найчастіше сюжетними, коли ролі розподіляються залежно від сюжету, тому психологи називають їх рольовими. Вони можуть бути одиночними й груповими.

2. Організовані рухливі ігри із установленими правилами, які вимагають керівництва ними дорослими керівниками або самими дітьми-ватажками.

Вони дуже різноманітні по змісту й по складності:

· прості, некомандні рухливі ігри, у яких кожний учасник, дотримуючи правил, бореться тільки за себе. Вся ігрова діяльність у них спрямована на особисте вдосконалення, на досягнення особистої переваги над іншими в спритності, влучності, силі, швидкості й інших якостях. У цих іграх головного значення набуває особиста ініціатива й уміння доцільно використовувати свої особисті якості, рухові можливості;

· більш складні, перехідні до командних рухливі ігри, у яких граючі відстоюють свій інтерес у першу чергу, але іноді, по особистому бажанню, допомагають товаришам, виручаючи їх, допомагають їм урятуватися від нападаючих у грі («Квачі-Давай руку»). Іноді граючий може вступити в тимчасове співробітництво з іншими гравцями для досягнення мети. У деяких іграх таке співробітництво навіть передбачається правилами («Білі ведмеді», «Карасі й щука»);

· командні рухливі ігри, у яких граючі становлять окремі колективи - команди. Вони характеризуються спільною діяльністю команд, спрямованої на досягнення загальних цілей, підпорядкуванням особистих інтересів інтересам своєї команди. Від дій кожного гравця залежить удача всієї команди. У командних іграх необхідно погоджувати свої дії з діями своїх товаришів. Часто в командних іграх для координування дій і загального керівництва грою з'являється необхідність виділення із середовища граючих капітанів команд, керівництво ситуацією якого є обов'язковим для всіх.

Деякі з командних ігор мають напівспортивний характер: вони більш складні по техніці рухів, тактиці гри й проводяться за певними правилами. У деяких іграх потрібна спеціалізація ролей. Такі ігри в деяких збірниках називають напівспортивними («Міні-волейбол»).

Дата добавления: 2013-12-14