Факторинг

Форфейтинг як форма експортного фінансування

Єврооблігації

– це облігації, які продаються поза країною, в чиїй валюті вони деноміновані.

Вони подібно до іноземних облігацій складаються з облігацій з плаваючими (фіксована надбавка над ЛІБОР) та фіксованими ставками й облігацій, похідних від акцій. На відміну від місцевого та іноземного ринків на євро облігаційному ринку майже повністю відсутнє державне регулювання й оподаткування (що й є причиною його існування), але замість цього він регулюється Асоціацією ринків міжнародних цінних (ISMA), створеною власне учасниками цього ринку.

Процес випуску єврооблігацій достатньо трудомісткий і включає в себе низку процедур, таких як проведення попереднього аналізу емітента, складання рейтингових книг і одержання міжнародного кредитного рейтингу, підготовку інформаційного меморандуму для інвесторів, складання юридичної документації випуску, проведення презентацій для інвесторів в Україні й за кордоном, забезпечення розміщення емітованих цінних паперів синдикатом андерайтерів тощо.

Факторинг і форфейтинг (варіант факторингу) застосовуються в експортному фінансуванні й передбачають комплекс фінансових послуг банку в обмін на уступку дебіторської заборгованості.

– така схема, за якої банк кредитує експортера на термін розстрочки платежу імпортера, за умови, що експортер переуступає банку права вимоги боргу.

Початок операціям факторингу поклав створений в Англії ще у XVII столітті Дім факторів (House of Factors). У той час великі європейські торгові доми мали свої представництва в колоніях – факторії, які очолювали фактори (торгові посередники зі збуту товарів на незнайомих іноземним виробникам ринках). Перед фактором, що знав товарний ринок, платоспроможність покупців, закони й торгові звичаї даної країни, ставилися задачі пошуку надійних покупців, зберігання та збуту товару, а також наступного інкасування торгової виручки. Велика кількість факторингових компаній виникла наприкінці XIX ст. в США. Вони були агентами «дель-кредере» німецьких та англійських постачальників одягу й текстилю, а в силу великих дистанцій між населеними пунктами в Америці та відмінностей у законодавстві різних штатів надавали свої послуги місцевим виробникам.

Агент «дель-кредере» (Del credere agent) – це торговий агент, який гарантує оплату всіх товарів, які він продає від імені свого принципала, якщо його клієнт виявиться неплатоспроможним. В якості компенсації ризику неплатежу він бере додаткову комісійну винагороду.

Зі збільшенням факторингових компаній до перерахованих вище послуг додалась функція фінансування постачальника.

Форфейтинг зародився на початку 60-х років ХХ століття у той час, коли економіки країн Східної та Центральної Європи почали відчувати потребу в західних товарах і технологіях, але при цьому не мали достатнього обсягу твердої валюти, аби підтримувати такий імпорт. Виробники, розміщені на Заході, особливо в Західній Німеччині, з нетерпінням чекали розширення власних ринків на так званий комуністичний блок. Вони готові були надавати фінансування на період до 5 років під імпорт засобів виробництва в ці країни.

Розширення фінансування імпортерів на такі довгі періоди мало несприятливий вплив на фінансову стійкість компаній-експортерів, а також на ризик, пов'язаний з неплатежем банку імпортера. Тоді основні європейські фінансові інститути прийняли на себе зобов’язання по сплаті за виконані поставки й надали необхідне фінансування західним експортерам. Таким чином, було сформовано ринок форфейтингу.

Дата добавления: 2013-12-14