Лекція 2. Системний підхід до суспільства в соціології

Соціальна система суспільства. Суспільство як цілісна соціокультурна система складається з великої кількості підсистем з різними системостворюючими інтегральними якостями. Одним із найважливіших типів соціальних систем є соціальні єдності.

Соціальна єдність — це реально існуюча сукупність індивідів, що емпірично фіксується і відрізняється відносною цілісністю та виступає самостійним суб’єктом соціальної дії, поведінки. У даному визначенні слід підкреслити ряд моментів.

По-перше, соціальні єдності не є абстракціями, що вичленуються науковцями з метою зручності аналізу суспільного життя або експериментальними штучними утвореннями, а існують реально в самій діяльності. Їх існування можна емпірично зафіксувати і перевірити.

По-друге, соціальні єдності — це не сума індивідів, соціальних груп або інших соціальних утворень, а цілісність з відповідними характеристиками цілісних систем.

По-третє, соціальні єдності є об’єктами соціальної взаємодії. Це означає, що вони самі є джерелами свого розвитку, саморуху. Становлення і функціонування соціальної єдності відбувається на основі соціальних зв’язків, соціальної взаємодії і відносин.

Соціальні єдності відрізняються великою різноманітністю конкретно-історичних і ситуативно-зумовлених видів і форм.

Істотним у класифікації соціальних єдностей є виділення тієї чи іншої базової системостворюючої ознаки. Відповідно до цього відрізняють територіальні, етнічні, демографічні, культурні та інші єдності. Складна сукупність ознак дає можливість поділяти всі єдності на два найбільш широкі підкласи: масові та групові єдності.

Масові єдності характеризуються наступними ознаками:

1) являють собою структурно нерозділені аморфні утворення з досить розсуненими кордонами, з невизначеним якісним і кількісним складом, не мають точно окресленого принципу входження до них;

2) для них характерним є ситуативний засіб існування, тобто вони виникають і функціонують на базі та в межах тієї чи іншої конкретної діяльності;

3) їм притаманна різнорідність складу, міжгрупова природа, тобто ці єдності розвивають класові, групові, етнічні та інші кордони;

4) унаслідок свого аморфного утворення вони не здатні виступати у складі більш широких єдностей як їх структурні одиниці.

Другим більш важливим різновидом соціальних єдностей є соціальні групи.

Соціальні групи, на відміну від масових єдностей, характеризуються:

1) стійкою взаємодією, яка сприяє стійкості та надійності їх існування в просторі й часі;

2) відносно високим ступенем спільності;

3) чітко вираженою однорідністю складу, тобто наявністю ознак, притаманих усім індивідам, що входять у групу;

4) входженням у більш широкі єдності як структурні угруповання.

Залежно від масштабів діяльності, форми здійснення зв’язків і членів, що їх складають, розрізняються великі й малі, первинні та вторинні соціальні групи. Основним об’єктом соціологічних досліджень є малі соціальні групи (від 2 до 15 чоловік).

Мала соціальна група малокількісна за складом, члени її об’єднуються спільною діяльністю і знаходяться в безпосередньому, стійкому, особистому спілкуванні. Характерними рисами малої соціальної групи є:

1) малочисельний склад;

2) просторова близкість членів;

3) довгостроковість існування;

4) єдність групових цінностей, норм і зразків поведінки;

5) добровільність вступу до групи;

6) неформальний контроль за поведінкою членів групи.

Значне місце у суспільному житті займають історичні єдності — етноси, які можуть бути представлені різними соціальними угрупованнями: племенем, народністю, нацією. Етнос — це стійка сукупність людей, що історично склалася на певній території і має спільні риси і стійкі особливості культури та психологічного складу, відрізняється також поняттям своєї єдності й відмінності від інших подібних формувань. Зовнішньою формою вираження етноса є етноним — самоназва (росіяни, німці та ін.). Єдиною передумовою формування того чи іншого етносу є спільність території, оскільки саме вона створює умови для тісного спілкування і об’єднання людей. Але пізніше, коли етнос сформувався, ця ознака набуває другорядного значення і може бути зовсім відсутньою.

Іншою важливою умовою формування етноса є спільність мови. Але й ця ознака етносу не має абсолютного значення. Найбільший вплив в етнічній спільноті має єдність таких компонентів духовної культури, як цінності, норми й зразки поведінки, а також пов’язані з ними соціально-психологічні характеристики свідомості й поведінки людей.

Значну роль у формуванні етнічної спільності відіграє збіг з іншими видами спільнот: расовою, релігійною і т.ін. Інтегративним же показником етнічної спільноти, що сформувалася, є етнічна самосвідомість — відчуття належності до певного етносу.

Етнос, що сформувався, функціонує як цілісний соціальний організм і поступово відтворюється шляхом внутрішніх шлюбів, через систему соціалізації.

Загальна характеристика натуралістичного напряму в соціології ХІХ-початку ХХ століття. Основна концепція – Дюркгейма (1858-1917). Спирається на соціальні факти і вивчає їх статистично. Соціальні факти – колективні звички, традиції, звичаї, правила поведінки. Головне в людському суспільстві, що цементує та збирає його докупи, є соціальна солідарність, а сила, що створює суспільне ціле – розподіл праці. Солідарність походить з колективної свідомості – сукупності спільних вірувань та почуттів, що розділяють члени однієї групи чи суспільства. Колективна свідомість відображає характер та традиції народу. Чим більшим є розподіл праці, тим сильніше в людей прагнення до єдності та обміну. Символом обміну виступає угода, коли два індивіда беруть на себе взаємні зобов’язання, і з цього виходить співпраця та кооперація. Механічна та органічна солідарність.

Соціологія Е. Дюркгейма. Головна особливість концепції Дюргкейма: соціальне треба пояснювати соціальним. Він сформулював свій основний постулат: “Соціальні факти треба розглядати як речі, вони існують поза людиною та здійснюють на неї примусовий вплив.” І лише завдяки цим соціальним фактвм можна пояснити вчинки людини. Структура суспільства – сукупність соціальних фактів у їх взаємодії та взаємозв’язку. Саме Дюркгейм вводить поняття “соціологізм”: 1)Метод обгрунтування самої науки з предметом і поняттями науки; 2)Особливий підхід до соціальної реальності, розуміння та пояснення цієї реальності. Соціологія у Дюркгейма – не лише специфічна наука, а ще й Наука Наук. Концепція розподілу праці – та сила, що об’єднує людей у суспільстві. Завдяки розподілу праці реалізується принцип солідарності. В залежності від якості та рівня тої солідарності він виводить концепцію розвитку суспільства від механічної до органічної солідарності. Та солідарність, що об’єднує людей в суспільстві – органічна, грунтована на спеціалізації та розподілі праці. Механічна солідарність поглинає індивіда. Проблема нормального та патологічного. Поняття аномії: аномія – принцип недійовості у суспільстві старих норм та цінностей, коли нові норми ще не з’явилися або працюють не повністю. Також вивчав самогубства. Типи: 1)егоїстичний (людина ізольована від суспільства, яке не цікавиться індивідом); 2)альтруїстичний (коли групові цінності та норми цілком поглинають індивіда); 3)аномічний – коли відбувається криза в суспільстві; 4)фаналістичний – коли відбувається підсилення контролю групи над індивідом.

Тема 5. Історична ґенеза соціальних спільнот:

Дата добавления: 2013-12-14