Лекція 2. “Міцна сім’я – міцна держава”

Лекція 1. Сім’я як соціальний інститут і мала соціальна група.

Тема 8. Соціологія сім’ї (2 год.).

1. Соціологія сім’ї як галузь соціології. Визначення сім’ї та шлюбу. Соціологія шлюбу й родини – галузь соціології, що вивчає формування, розвиток та функціонування родини та шлюбних, сімейних відносин. Шлюб – це історично зумовлена, усталена, санкціонована форма відносин між чоловіком та жінкою, що встановлює їхні права та обов’язки відносно одне одного та дітей. Сім’я вивчається та розглядається з двох поглядів: 1)як соціальний інститут, що характеризується сукупністю соціальних норм, санкцій та зразків поведінки; 2)як мала соціальна група, заснована на шлюбі чи кревній спорідненості, члени якої об’єднані спільним побутом, взаємною моральною відповідальністю, взаємодопомогою.

Планування сім’ї як соціальна проблема. Планування сім’ї розглядається з боку діяльності, спрямованої на обмеження дітонародження, або, за аналогією з державними установами, контроль дітонародження. Планування сім’ї та сімейну організацію охорони здоров’я визначають як ті види діяльності, що мають на меті допомогу окремим особам або подружжям досягти результатів в уникненні небажаної вагітності, народити бажаних дітей, регулювати інтервали між вагітностями, контролювати вибір часу дітонародження в залежності од віку батьків, визначати число дітей у сім’ї. Включає в себе: види обслуговування, що уможливлюють цю практику. Це санітарна просвіта та консультації з питань планування сім’ї, забезпечення контрацептивами, лікування безпліддя, просвіта з питань шлюбу та сім’ї, організація відповідних служб та заходів: генетичних консультацій, досліджень тощо. За теорією Мальтуса, є два способи скорочення кількості людства: 1)розумна контрацепція; 2)війни, голод, пошесті. Мальтузіанство стверджує, що нормальній людині притаманно самій обмежувати дітонародження.

Функції соціології сім’ї. Функція сім’ї – спосіб проявлення активності, життєдіяльності сім’ї та її членів. 1)Репродуктивна полягає у біологічному відтворенні суспільства та задоволення потреби в дітях. 2)Виховна функція полягає у соціалізації молодого покоління, задоволення потреби у батьківстві, контакті з дітьми, їх вихованні, самореалізації в дітях. 3)Економічно-побутова полягає в можливості підтримувати фізичне здоров’я членів суспільства, економічно утримувати неповнолітніх та недієздатних членів родини, приглядати за дітьми, надавати та отримувати господарчо-побутові послуги між членами родини. 4)Функція первинного соціального контролю – моральна регламентація поведінки членів родини, моральна відповідальність та зобов’язаність між чоловіком та жінкою, батьками та дітьми тощо. 5)Духовно-емоційна сприяє взаємному духовномц збагаченню, надає психологічний захист членам родини, емоційну підтримку. 6)Дозвільна – раціональна організація дозвілля. 7)Сексуальна функція – суспільне значення цієї функції полягає у реалізації сексуального контролю за особистістю, а індивідуальне – у задоволенні особистих сексуальних потреб.

Проблема вибору шлюбного партнера. Існують фактори вибору шлюбного партнера: 1)просторова близькість; 2)уявлення про ідеального партнера; 3)приклад власних батьків; 4)прагнення особистості до самоствердження; 5)прагнення пошуку партнера, що схожий або протилежний за психічними та соціальними якостями. З любовним афектом пов’язані певні почуття: 1)ейфорія; 2)депресивні почуття; 3)схильність до фантазій; 4)порушення сну; 5)загальне збудження;6)трудність у концентрації уваги. Хатіс відніс до факторів любові: 1)повагу; 2)позитивні почуття до партнера; 3)еротичні почуття; 4)потреба у нормальному ставленні з боку партнера; 5)почуття близькості, інтимності; 6)почуття ворожості.

Кохання є надзвичайно складним об'єктом наукового аналізу. Словники сучасних мов свідчать, що це - одне з найуживаніших слів. При цьому, як відзначають зарубіжні дослідники Дж. Каннінгем і Дж. Антілл, все сказане є правильним хоча б для кого-небудь. Однак можна стверджувати, що з любовними переживаннями у людини пов'язані певні відчуття, належність яких саме до кохання не викликає сумнівів у їх носіїв. Так, проаналізувавши опис 240 респондентами своїх почуттів, вчені дійшли висновку, що до переживань, пов'язаних з коханням, входять ейфорія, депресивні відчуття, схильність до фантазій, порушення сну, загальне збудження і труднощі із концентрацією уваги. З цього випливає висновок, що людина не може весь час перебувати у будь-якому із зазначених станів, раніше чи пізніше, у тій чи іншій формі вона з нього вийде, а, отже, може засумніватися у правильності рішення про шлюб з обраною кандидатурою, прийнятому під впливом прекрасного почуття. Іншими словами, кохання не дає, на жаль, достатньої гарантії стабільності укладеного шлюбу.

У більшості описів ідеалізують партнера, переоцінюють властиві йому позитивні якості й частково ігнорують негативні. Прагнення кимось захоплюватися, приписувати йому різні позитивні й екстраординарні якості обслуговує, мабуть, певні важливі людські потреби. Відомий російський вчений В. Соловйов вважав, що ідеалізація - це не є щось неправильне, це інше сприйняття, за якого закоханий вбачає в об'єкті свого кохання не тільки те, чим він наділений на певний момент, а й те, чим він буде або може бути наділений. Однак любов може бути і просто установкою, орієнтацією характеру, яка виражає ставлення людини до світу загалом, а не тільки до «об'єкта» кохання.

Американський дослідник Р. Хаттісс назвав шість складових кохання: повага, позитивні почуття щодо партнера, еротичні почуття, потреба у позитивному ставленні партнера, почуття близькості та інтимності, почуття ворожості. Ворожість заслуговує особливої уваги. Присутність негативних почуттів у синдромі любовних переживань, хоча і суперечить романтичному канону, однак є цілком закономірною. Любовні стосунки передбачають тісний контакт і взаємну залежність двох людей, наприклад, на побутовому рівні. У такій ситуації не можна не викликати час від часу якихось негативних відчуттів, скажімо роздратування. Багато хто відмовляється визнати закономірний характер періодичної появи негативних переживань. Вони або виправдовують їх, приписуючи партнерові навіть не властиві йому негативні риси, і, як наслідок, здійснюють переоцінку партнера і своїх з ним стосунків, або витісняють ці почуття, що також має деструктивні наслідки для взаємин. Можливо, якби люди були обізнаніші в цьому питанні, знали закономірність прояву взаємного негативізму в межах любовних стосунків, то поводилися б толерантніше у напружених, конфліктних ситуаціях.

Часто люди, досягнувши взаємності у коханні, вступивши в шлюб, заспокоюються, гадаючи, що мають те, до чого прагнули. Але людина не може володіти коханням, як річчю. Із цього випливає цілком практичний висновок: після одруження людина повинна турбуватись про те, щоб залишатися привабливою в очах свого партнера. Це можна зробити передусім шляхом самооновлення і самозбагачення. З іншого боку, у разі втрати кохання не обов'язково ставити під сумнів правомірність шлюбу. Можливо, треба відмовитися від ілюзії довічного кохання, реалістичніше оцінити життя.

Раціональний шлюб, тобто такий, що передбачає певну вигоду, за різних часів набував різних форм: політичних, династичних, економічних, психологічних, сексуальних тощо. У минулому, коли шлюби організовували здебільшого родичі, переслідувався певний зиск. Наприклад, одруживши сина чи дочку, батьки нерідко позбувались витрат на їх утримання, чи, навпаки, мали можливість отримати придане, прийняти у сім'ю ще одну пару робочих рук. Зять чи невістка могли також бути гарантією щодо забезпеченої старості батьків.
Тепер чимало шлюбів укладаються також з економічних міркувань: двоє багатих людей бажають об'єднати свою власність чи хтось один хоче отримати доступ до грошей іншого. Господарську причину часто мають шлюби літніх людей, адже разом вести господарство легше. Про певні матеріальні підстави можна говорити і тоді, коли шлюб пов'язується із можливим позитивним впливом шлюбного партнера на професійну, службову кар'єру. Деякі сучасні шлюби мотивуються психологічним комфортом: задовольнити свою потребу турбуватись про когось і у свою чергу відчувати турботу про себе або позбавити себе самотності. Тому однозначної негативної або позитивної відповіді щодо раціонального шлюбу бути не може, кожна людина сама вирішує, як їй вчиняти.

Міжособистісні стосунки чоловіка та дружини можуть зазнавати постійних змін на різних етапах подружнього життя: у перші місяці спільного життя; у період народження дітей, особливо першої дитини; на етапі їх виховання у середньому віці шлюбу; у період старіння. Тому практично жодна сім'я не обходиться без конфліктів.

Причини виникнення конфліктів можуть бути різними:

на основі незадоволеної потреби у визнанні значимості власного «Я», посягання на почуття гідності з боку партнера, його зневажливе ставлення; незадоволення сексуальних потреб одного або обох партнерів; відсутність позитивних емоцій; психологічне відчуження чоловіка і дружини; пристрасть чоловіка, дружини чи обох до алкогольних напоїв, азартних ігор чи інших захоплень, які породжують марнотратство; розбіжності фінансового характеру, надмірні потреби одного із подружжя; у зв'язку з домашнім благоустроєм, розподілом праці в сім'ї, веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми; різні інтереси, смаки щодо проведення вільного часу тощо. Конфлікти ще не свідчать про неблагополучність сім'ї. Часто вони сприяють порозумінню подружжя. Серйозні проблеми виникають тоді, коли конфлікти набувають затяжного, хронічного характеру і мають негативні наслідки для членів сім'ї. Тому нераціональною є установка на уникнення конфліктів узагалі і шкідливою е їх недооцінка. Стійкі й невирішені конфлікти зумовлюють постійне напруження в сім'ї, яке може спричинити її дезорганізацію та розпад.

Конфлікти і напруження можуть виникати не тільки між чоловіком і дружиною, а й між батьками і дітьми. Часто спричиняє їх вікова різниця, відмінність характерів, що утруднює взаєморозуміння. Причина непорозумінь частіше лежить у площині цінностей, стандартів поведінки, адже діти виростають в умовах, відмінних від тих, у яких виховувалися їхні батьки. Тому конфлікти батьків і дітей серйозніші, ніж ускладнення між подружжям. Нерідко батьки схильні трактувати своє ставлення до дітей так, ніби існує якийсь договір між ними та їх дитиною. При цьому забувають, що діти з'явилися на світ внаслідок односторонніх дій батьків, і тому їхні обов'язки теж односторонні.

Характерним проявом кризи сучасної сім'ї є висока розлучуваність шлюбних пар. Соціальні наслідки цього негативні:

більша частина розлучених чоловіків і жінок тривалий час не мають загалом змоги чи бажання вступити у повторний шлюб, а чимало розлучених жінок, які мають дітей, зовсім не вступають у шлюб; можливості дітонародження розлучених жінок залишаються нереалізованими, що негативно впливає на процеси розширеного відтворення населення;

збільшується кількість неповних сімей, у яких дитина виховується одним із батьків. Обставини, які призводять до розлучення, спричиняють нервові розлади, захворювання як у батьків, так і в дітей; складною соціально-психологічною проблемою стає самотність.

Соціологічні дослідження свідчать, що розлучення часто не вирішує проблем, а навпаки, породжує нові. Індивідові доводиться реорганізувати міжособистісні стосунки, встановлювати їх з новим партнером; переживати почуття болю, провини за те, що сталося; переглядати особисті звички, смаки, пов'язані із зруйнованим шлюбом; змінювати взаємини з друзями, знайомими, які були в добрих стосунках з обома членами подружжя; долати проблеми (частіше жінки), пов'язані з необхідністю заробляти собі на життя і самостійно себе забезпечувати; налагоджувати взаємини з дітьми та іи.

Розлучення є одним із найсильніших потрясінь у житті дорослої людини. Порівняння кількості психічно хворих серед розлучених, вдів, самотніх і тих, хто перебуває у шлюбі, свідчить, що найбільше хворих серед розлучених, найменше - серед одружених. Розлучені більш схильні до автомобільних катастроф, алкоголізму, фізичних захворювань. Кількість самовбивств серед розлучених також значно вища, ніж серед одружених.

Важко переживають розлучення батьків діти. Вони часто відчувають провину, самоприниження, злість, образу, зазнають соціальної депривації, тобто позбавлення або обмеження матеріальних, духовних ресурсів, необхідних для розвитку особистості. Розлучення батьків значно збільшує вірогідність розлучення і в їхніх дітей.

Отже, для оптимізації шлюбно-сімейних відносин суспільству необхідно вирішувати низку соціальних питань. Але багато залежить і від індивіда. Соціологи вважають, що стабільність шлюбу, сім'ї значною мірою залежить від волі людини до досягнення щастя, успіху в шлюбі, вироблення особистісної установки на терпимість до партнера, членів сім'ї. Важливу роль відіграє організація взаємодії у сім'ї, заснована на врахуванні реальних можливостей членів сім'ї. Вагомим чинником зміцнення шлюбних взаємин є спільна, значима для обох діяльність.

Дата добавления: 2013-12-14