Понятие социального права

Резюме

1. Соціальна робота у світлі ідеологічного виміру є інструмент політики. У залежності від ідеологічної установки політика на етапі превалювання ма-теріального виробництва вважає її зайвою, а на етапі переходу світової спільноти до інформаційної цивілізації починає інтенсивно використовувати її для збереження та підтримки розвитку інтелекту людини.

2. Найголовнішим сьогодні у розвитку суспільної свідомості України є те, що суспільство наблизилось до усвідомлення необхідності системного, комплексного розвитку всіх сфер суспільного життя, центральним, опорним принципом якого повинна стати активна гуманітарна політика.

3. Гуманітарна (від лат. humanitus – людство, людяність) політика (в найширшому розумінні цього терміна) має за мету «олюднення» всіх сфер і галузей суспільного буття, створення можливостей і умов для максимальної самореалізації кожної особистості, формування в неї внутрішньої потреби, сміливості і здатності брати участь у економічному, політичному і культурному житті держави і суспільства, словом і ділом відстоювати гуманітарні пріоритети і цінності.

4. Державна гуманітарна політика – це системна і послідовна діяльність держави у відносинах з людиною зокрема і суспільством в цілому, що здійснюється через органи державної виконавчої, законодавчої та судової влади при залученні громадськості та з урахуванням основних прав людини і ставить за мету досягнення високого життєвого, духовного та інтелектуального рівня особистості, як у її власних інтересах, так і в інтересах України в цілому.

5. Державна гуманітарна політика – це сукупність певних форм, методів, прийомів та інших проявів діяльності органів державної влади у всіх сферах суспільного буття. Мова йде про виробництво і споживання, суспільно-політичні процеси, духовне життя суспільства і культуру. Скрізь і у всьому держава намагається провести свою «політичну лінію». Ефективною вона буде тоді, коли утвердиться як «гуманітарна», тобто на людсько-людяних засадах.

6. Гуманітарний (гуманістичний) підхід базується на розгляді людини як центральної проблеми суспільного розвитку, як своєрідного центру суспільної гармонії, її головного принципу, осердя зосередженості суспільно-силових ліній, які єднають їх в єдине й органічне ціле. Гуманітарний підхід -це проникнення (осмислення) в таїнство суспільного буття через призму пріоритету особистості як головного осердя суспільної цілісності.

Гуманітарна сфера – це не якась окрема (відмежована від економіки і політики) сфера суспільного буття, а суспільне буття як таке, схарактеризоване (оцінене, осмислене, організоване) через призму пріоритетів людини і людських цінностей. Це особливий «зріз» суспільної цілісності, а саме – зріз перетину і забезпечення людських інтересів.

7. Соціальна робота поєднує економічну та політичну складові соціального організму країни в органічне ціле. Недооцінка ролі соціальної роботи призводить до затухання взаємодії економіки та політики, робить принципово неможливим духовний розвиток людини, що в умовах інформаційної цивілізації є недопустимим.

8. Сутність гуманітарної політики держави полягає у визначенні сенсу суспі-льного життя, того, що надає цілеспрямованості і виправдання всій нашій життєдіяльності.

9. Змістом гуманітарної політики є ні що інше, як реалізація державою людських пріоритетів і цінностей у всіх сферах життєдіяльності людини і суспільства.

10. Результатами цілеспрямованої державної гуманітарної політики мають бути: в економічній сфері – сприяння формуванню соціально-орієнтованої ефективної ринкової економіки; в політичній – створення умови для формування і діяльності органів державної влади на засадах демократії, узгодження на цих же принципах діяльності різноманітних громадських об'єднань відповідно до вільного волевиявлення народу; в духовній сфері – забезпечення свободи волі у повному обсязі й без будь-яких (окрім, очевидно, моральних) обмежень; у сфері культури – реалізація творчих потенцій особистості.

11. Поняття гуманітарної політики тісно пов'язане з поняттям соціальної полі-тики. Але якщо соціальна політика як державна політика, спрямована на досягнення добробуту в суспільстві, покликана переважно забезпечувати фінансування соціально-культурної сфери, і, за світовими стандартами, ад-ресована лише певним категоріям населення (інвалідам, малозабезпеченим, пенсіонерам тощо), то гуманітарна політика є поняттям значно ширшим і включає в себе, поряд зі специфічними економіко-фінансовими заходами, заходи управлінські, політико-правові, міжнародне співробітництво.

До того ж, гуманітарна політика – це не лише однобічний механізм забез-печення людського розвитку, а механізм взаємодії особи, суспільства і держави, який виявляється, з одного боку, у спрямованості на людину, покращанні умов її життя, а з іншого боку – у залученні людини до державотворчих процесів, а в більш широкому розумінні – до соціокультурної творчості, світового співробітництва і розвитку, що сьогодні є важливим для становлення Української держави.

12. Ефективну гуманітарну політику можна розробити тільки за умов створення нових світоглядно-ідеологічних підвалин розуміння нашого життя, тому проблема єдності багатовекторного соціального буття – ось чи не центральне методологічне питання сучасної соціальної філософії. Адже проблема стійкого розвитку суспільства, збереження його самоідентичності наприкінці XX сторіччя має не тільки національне чи регіональне, а й загальноцивілізаційне значення. Звичайно, мова йде не про уніфіковану, толерантну єдність, а, якщо використати філософську категорію системності, про соціальну тотальність, тобто про рухливу єдність різноманітних соціальних процесів.

Социальное право – отрасль права, регламентирующая социальные отношения. Однако социальные отношения есть общественные отношения, а потому определение «пустое».

Социальное право также может быть определено через определение того, «кто делает социальное право» (А. В. Поляков, Фуллер). Соответственно, источником может быть либо воля государства, либо иной действующий в обществе источник (совокупность действующих в обществе источников). С этой точки зрения право можно разделить на государственное право (в широком смысле слова: право как результат деятельности государства) и социальное право (право, независимое от воли государства). В связи с этим встает вопрос, должно ли социальное право быть легитимировано государством, и может ли государство вторгаться в область социального права. Однако данный подход также не позволяет решить поставленную проблему.

Социальное право может быть определено через определение его «реципиентов», то есть лиц, кому адресовано социальное право. Такой взгляд имеет давнюю историю. Так, Отто фон Гирке написал целый ряд фундаментальных работ, в том числе «Немецкое частное право», где он исходил из того, что право объективно делится на публичное право и частное право, но этого недостаточно, ибо понятие «социального права» не исчерпывается правами «государственными» (государство есть союз, но не всякий союз есть государство). Соответственно, социальное право связано с деятельностью общественных, негосударственных союзов. Таким образом, право делится на публичное, частное и социальное (общественное) право. Одновременно с Гирке к этому выводу пришел проф. В. Н. Лешков («Русский народ и государство: история русского общественного права до 18 века»).

Социальное право может быть также определено с точки зрения метода правового регулирования. При этом и само понятие метода правового регулирования является спорным, ибо порой метод правового регулирования подменяется публичным методом публичной власти при регулировании тех или иных общественных отношений.

Понятия социального и общественного при определении социального права не должны отождествляться. Социальное – это более узкая категория (например, социальная функция государства). Социальная сфера жизни общества есть первое приближение к понятию социального права. Социальная сфера – такой вид общественных отношений, который связан с непосредственной реализацией материальных и нематериальных интересов людей (образование, труд, медицина, экология, культура, безопасность и прочее); в центре социальной сферы находится человек, его потребности, его положение и жизнь в обществе.

Область, где удовлетворяются социокультурные потребности человека, называется областью социальных отношений. Дополнительным же критерием для определения социальной сферы может стать понятие «социальной политики», то есть социальное право опосредует систему целенаправленных действий наделенных властью субъектов.

Социальная политика – это целенаправленное воздействие на развитие социальной сферы жизни общества, то есть действия, обеспечивающие условия реализации социокультурных потребностей. То есть необходимо различать социальную сферу, в рамках которой удовлетворяются социокультурные потребности, и деятельность внешних по отношению к этой сфере субъектов по регулированию этой сферы с целью ее развития.

Социальное право оформляет культуртрегерскую деятельность властных субъектов. Главным актором этой деятельности является публичная власть, в частности, государство, реализующее свою социальную функцию.

Таким образом, социальное право охватывает деятельность государства, связанную с реализацией им своей функции социального государства. Однако и ограничиваться этим нельзя, ибо есть социальная политика местных сообществ (МСУ), социальная политика иных социальных образований, который принимают участие в выработке и реализации, в том числе, государственной социальной политики (общественные организации и прочее).

В той мере, в какой такие субъекты (даже коммерческие организации) участвуют в социальной политике, они должны обладать специальным статусом. Прежде всего, такой статус подразумевает допуск к реализации социальной политики. Далее, такой специальный статус подразумевает наличие определенного в установленном порядке круга специальных полномочий.

Государство, выполняя социальную функцию, конечно, сохраняет статус «администратора» различных процессов, но, что имеет огромное значение, приобретает полномочия по оказанию социальных услуг (образование и прочее).

Признаки социального права:

· предметный признак – социальное право имеет своим предметом отношения, складывающиеся в связи с осуществлением социальной политики, то есть деятельности в социальной сфере, осуществляемой в целях социального развития;

· субъектный признак – субъектами социального права являются публичные агенты, то есть, даже будучи по своей структуре негосударственным образованием и преследуя частные интересы, публичный агент реализует публичную функцию, реализует публичный интерес («концессия публичной власти» - публичная власть делегирует (условно) частной структуре часть своих полномочий), что строго контролируется публичной властью;

· функциональный признак – функцией деятельности публичных агентов является оказание социальных услуг.

Дата добавления: 2013-12-14