Світове господарство в роки стабілізації

Долю Німеччини (території, репарації тощо) по завершенні війни вирішив Версальський мирний договір, підписаний 28 чер­вня 1919 р. країнами-переможницями США, Англією, Францією, Італією та ін.

У розв'язанні проблем репарацій ініціативу перебрали на себе США. Було розроблено план Дауеса, що передбачав значні пом'якшення репараційних виплат, жорсткий контроль за джере­лами репараційних платежів (податки від промисловості, виплати за рахунок митних і непрямих податків тощо), а також іноземні інвестиції у промисловість Німеччини (21 млрд. дол.). У червні 1929 р. план Дауеса був замінений планом Юнга, за умовами яко­го обсяг репарацій знижувався до 114 млрд. марок з терміном ви­плат упродовж 37 років, а єдиними джерелами платежів визнача­лися державний бюджет і доходи залізниць.

1924 - 1929 рр. в Німеччині були періодом економічного під­несення, якого не знали інші європейські учасники війни. У 1927 р. промислове виробництво Німеччини досягло довоєнного рівня, а 1929 р, перевищило його па 13 %. За підтримки міжнарод­них капіталів Німеччина відновила економічну могутність і по­вернула собі друге місце у світі за розмірами промислового ви­робництва, відтіснивши Англію на третє місце.

Поступово німецькі товари поверталися на світові ринки. Економічне піднесення дало змогу Німеччині випередити Англію за вивозом машин й устаткування. Вартість німецького експорту 1929 року, перевищила довоєнний рівень на 3 млрд. марок. На тлі економічного піднесення скоротилося безробіття, підвищилася реальна заробітна плата.

Період 1924—1929 років у розвинених країнах характеризувався подальшим скороченням втручання держави в господарські відно­сини. Однак це не було простим, механічним поверненням до си­стеми вільних ринкових відносин. Скорочення статистських від­носин було частковим: у 20-ті роки практично в усіх країнах три­вав об'єктивний процес монополізації економіки, відбувалося об'єднання інтересів монополій і держави, змінювалися ринкові відносини, що виражалося, зокрема, в поглибленні внутрішньо­господарських диспропорцій. Крім того, Версальська система, що встановила «новий» політичний порядок, не розв'язала євро­пейських і світових суперечностей, а навпаки, поглибила загаль­ну тенденцію до мілітаризації, до підготовки чергової спроби те­риторіального й економічного перерозподілу світу. Це слугувало політичним обґрунтуванням збереження сильних елементів ета­тизму і в період стабілізації.

Економічні відносини країн Заходу у повоєнні роки колива­лися між економічним націоналізмом (протекціонізмом) і праг­ненням до поновлення співпраці. Фінансовий і валютний хаос був головною перешкодою па шляху до відновлення довоєнного товарообміну в Європі. Розбіжність валютних курсів, натомість і постійні коливання їх ускладнювали розрахунки й робили не­вигідним обмін товарами між країнами.

На зламі XIX—XX століть під впливом монополізації суттє­вих деформацій зазнали конкурентні відносини, що призвело до серйозних соціально-економічних потрясінь (банкрутства слаб­ких підприємств, безробіття, зубожіння робітників і сільського населення тощо). Крім того, посилення монополізації виробницт­ва зміцнило політичну владу монополістичної буржуазії, яка й надалі прагнула проводити олігархічну політику.

Розкрити цю нову якість ринкової господарської системи, що входила у суперечність із панівною неокласичною доктриною, спробували майже одночасно і незалежно один від одного провідні економісти XX ст. Дж. Робінсон та Е. Чемберлін. Зокрема, Дж. Робінсон у праці «Економічна теорія недосконалої конку­ренції» (1933) спростовує існування вільної(досконалої) конку­ренції як механізму, що забезпечує економічну рівновагу.

Одним із найважливіших питань ринкової політики монополі­стичних компаній Дж. Робінсон вважає можливість використання ціни як інструменту впливу на попит і регулювання збуту шля­хом «дискримінації в цінах», тобто сегментування ринку з огляду на різну еластичність попиту за ціною в різних категоріях спожи­вачів. У результаті своїх досліджень вона доходить висновку, що можливість цінового маневрування підриває основні постулати класичної теорії: незалежність ціноутворення, ототожнення рів­новаги попиту і пропозиції з оптимальним використанням ресур­сів тощо.

У цьому ЇЇ позиція принципово відрізняється від позиції Е. Чемберліна, який вважав, що саме механізм монополістичної конкуренції найліпше забезпечує інтереси економічного добро­буту підприємців, фірми та держави. Вчений у своїй головній праці «Теорія монополістичної конкуренції» (1933) аналізував структуру ринку, що поєднує елементи конкуренції (вільний до­ступ на ринок, велика кількість фірм тощо) з елементами моно­полії (споживачі віддають перевагу деяким продуктам, за які згод­ні платити навіть завищену ціну). На думку Е. Чемберліна, мо­нопольне становище на ринку досягається за рахунок диференці­ації продукту, під якою він розумів різні властивості товару, умо­ви його реалізації й доведення продукту до споживача. Тобто ри­нок будь-якого виробника за умов монополістичної конкуренції визначається трьома чинниками: ціною продукту, його особливо­стями та витратами зі збуту.

У теорії Е. Чемберліна конкуренція і монополія існують по­ряд. На відміну від позиції Дж. Робінсон, яка аналізувала процес становлення монополій на основі високого рівня концентрації виробництва і капіталу, Е. Чемберлін серед причин виникнення монополій називав поза виробничі чинники, зокрема унікальні особливості підприємства, репутацію фірми, виготовлення товарів-субститутів, рекламу тощо. Учений визнавав, що утворення монополій супроводжується підвищенням цін, безробіттям, змен­шенням випуску товарів і не завантаженими виробничими потуж­ностями, але при цьому не вважав, що монополісти мають нести відповідальність за таку економічну ситуацію.

За таких умов саме держава мусила вдатися до певного регу­люючого впливу на економіку, обмежуючи тим самим процес монополізації. Одним із перших антимонопольний закон був ух­валений у США 1890 року. Конгрес ухвалив закон (відомий як закон Шермана), що забороняв будь-яке об'єднання у формі тре­сту чи іншій формі, спрямоване на обмеження виробництва або торгівлі. Це був час, коли економісти вірили, що лише досконала конкуренція може дати найкращі результати і тільки вона є аль­тернативою монополії. В антимонопольній політиці багатьох країн світу відбулися суттєві зсуви акцентів: пріоритетним напря­мом став захист споживачів. Водночас велику увагу приділяли проблемам підвищення ефективності й динаміки споживчих цін. Сприятливі умови для розвитку у США були створені завдяки гарантуванню з боку держави повної свободи економічної діяль­ності після Громадянської війни; значним сировинним ресурсам; еміграції; відсутності морально застарілого устаткування; протек­ціонізму уряду в сфері торгівлі імпортом, повною свободою ім­порту іноземного капіталу тощо.

Німеччина в цей період набувала статусу другої країни після США за рівнем і темпами економічного розвитку. Цьому сприяло об'єднання країни, відновлення і розвиток паливно-металургійної бази німецької промисловості, запровадження новітньої й відсут­ність морально застарілої техніки, введення військово-морських програм, а також залучення у промисловість значних обсягів державних і приватних капіталів. Основним чинником, що стри­мував подальше зростання економіки Німеччини, був брак сиро­вини (нафти і кольорових металів) та незначний за обсягом внут­рішній ринок.

Велика Британія втрачала промислову гегемонію через низку чинників: застаріла виробнича база англійської індустрії; експорт капіталу; закриття ринків для британських товарів (епоха вільної торгівлі добігла кіпця). Економіка країни (крім суднобудування) переживала кризу. Проте в банківській сфері набирала обертів та­ка сфера економіки, як кредит, і особливо — іноземний. Певною мірою доходи від іноземних інвестицій відшкодовували втрату пе­редових позицій у світовій промисловості, але разом із тим вони підсилювали застій англійської економіки, що спричинило занепад заповзятливості англійської буржуазії, бо через зменшення верст­ви капіталістів у країні збільшувалася кількість рантьє.

На початок XX ст. припадає економічне відставання Франції, слід зазначити, що тут в основних рисах повторилася ситуація Великої Британії. Становище економіки Франції ускладнювалося тим, що в країні лише частково збереглася капіталістично-пере­творена соціально-економічна структура населення, й тим, що буржуа віддавали перевагу вкладенням у фінансову сферу еко­номіки, а не в промисловість. Французький капіталізм був пере­важно лихварським. Слід наголосити, що певні зрушення відбу­лися у важкій промисловості, що пояснювалося підготовкою до військового реваншу.

ЛЕКЦІЯ 13. Розвиток національних економік країн Європейської цивілізації в системі світового господарства під впливом науково-технічної революції (друга половина ХХ ст.)

1. Загальна характеристика розвитку світової системи господарства і провідних напрямів економічної думки в 50-70-ті роки ХХ ст.

2. Вплив інноваційно-технологічних факторів на розвиток національних економік провідних країн Європи та США у 50-70-ті роки ХХ ст.

Дата добавления: 2013-12-14