Калькулювання за повнотою обліку витрат

Управління витратами базується виключно на достовірній інформації. Яку забезпечує управлінський облік, який використовує у своїй практичній діяльності різноманітні системи і методи обліку затрат на виробництво.

Метод калькулювання — це сукупність прийомів розподілу витрат за калькуляційними статтями та віднесення їх на об'єкт калькулювання. Вибір методу залежить від особливостей вироб­ництва, призначення калькуляцій, традицій підприємства тощо.

Класифікацію основних методів калькулювання наведено на рис. 2.1.1

У світовій практиці виділяють два методи калькулювання за­лежно від повноти охоплення витрат:

1) за повними витратами;

2) за неповними витратами.

Методи калькулювання

За повнотою обліку витрат

За оперативністю обліку

Метод калькулювання за повними витратами

Метод калькулювання за неповними витратами

Метод калькулювання фактичної собівартості

Метод калькулювання нормативної собівартості

За об’єктами калькулювання

Простий метод

Нормативний метод

Позамовний метод

Попроцесний метод

Рис. 2.1.1. Класифікація методів калькулювання

Калькулювання повних затрат – це метод калькулювання, що передбачає включення у собівартість всіх (змінних і постійних) виробничих затрат.

У такому разі прибуток підприємства від реалізації продукції обчи­слюється за формулою:

де 2.1.1

- прибуток від реалізації продукції;

- дохід (виручка) від реалізації продукції;

- повна собівартість реалізованої продукції.

Переваги застосування методу калькулювання за повними ви­тратами:

— відомі всі витрати на кожний виріб, що дозволяє визначи­ти його прибутковість;

— базою для встановлення ціни є повна собівартість одиниці продукції:

Ц_од = С_од + П_од , де 2.1.2

Ц_од — ціна одиниці продукції;

С_од — повна собівартість одиниці продукції;

П_од — прибуток на одиницю продукції.

Метод калькулювання витрат за повними витратами має певні недоліки:

• неточність обчислення собівартості окремого виробу в бага­то продуктовому виробництві внаслідок неможливості точного розподілу непрямих витрат;

• трудомісткість калькулювання, що зумовлено застосуванням складних методів розподілу витрат;

• неповне покриття виручкою позавиробничих витрат (адміні­стративних витрат та витрат на збут) певного періоду у випадку, коли вироблену продукцію реалізовано і її залишки на складі зростають.

Схематично структура формування повних витрат показана на рис.2.1.2.

Прямі матеріали

Пряма зарплата

Інші прямі витрати

Виробничі накладні витрати

Витрати на збут і управління

Витрати періоду і операційні витрати

Рис.2.1.2. Калькулювання повних витрат.

Метод калькулювання за неповними витратами теоретично було обґрунтовано в першій половині ХХ століття. Його сутність полягає в тому, що не всі витрати включаються до собівартості продукції. Це значно спрощує процес калькулювання і робить його оперативнішим.

За цим методом частину непрямих витрат (адміністративних витрат та витрат на збут) не відносять до собівартості, а вважа­ють витратами періоду, і безпосередньо віднімають від виручки за певний період часу в процесі визначення операційного прибутку:

П_р.п = Д _р.п - С _в.р.п - В _пер, (2. 1.3)

де П_р.п — прибуток від реалізації* продукції;

Д _р.п — доход (виручка) від реалізації продукції;

С _в.р.п — виробнича собівартість реалізованої продукції;

В _пер — витрати періоду.

Класичним методом калькулювання за неповними витратами є так званий метод «директ-кост». В її основу покладено такі положення:

1)усі витрати на виробництво продукції поділяються на прямі й непрямі, змінні та постійні;

2)облік витрат і визначення собівартості готової продукції ве­деться тільки за змінними витратами. На думку авторів системи «директ-кост», включення до собівартості постійних витрат ви­кривляє величину прибутку від реалізації, особливо за умов ве­ликого обсягу незавершеного виробництва;

3)головним оцінювальним показником операційної діяльності є маржинальний прибуток, який визначається як різниця між ви­ручкою від реалізації продукції та змінними витратами.

4)постійні витрати розглядаються як єдине ціле і не обчис­люються окремо на кожний виріб.

Система «директ-кост» дозволяє спростити облік та аналіз ви­трат, виміряти внесок кожного виробу у відшкодування постій­них витрат. Істотним недоліком цього методу є труднощі при ви­значенні ціни виробу. Система «директ-кост» ефективна у прийнятті короткострокових управлінських рішень, оскільки фо­рмує достовірну інформацію про витрати на виробництво, що не викривлена розподілом непрямих витрат.

Сучасні правила бухгалтерського обліку передбачають каль­кулювання лише виробничої собівартості, тобто застосування методу калькулювання за неповними витратами. Але слід зазна­чити, що обґрунтування ціни одиниці продукції завжди базується на повній собівартості. Тому на підприємствах слід застосовува­ти обидва методи калькулювання:

• за неповними витратами — для цілей бухгалтерського облі­ку та формування фінансової звітності;

• за повними витратами — для цілей управлінського обліку, аналізу та планування витрат, формування цінової політики під­приємства.

2.2. Управління виробничими затратами за об’єктами калькулювання:

Дата добавления: 2013-12-14