Внутрішні резерви зниження витрат та стимулювання економії ресурсів

Визначення ступеня надійності функції витрат.

Для визначення ступеня надійності функції витрат використовують:

· Коефіцієнт детермінації;

· Стандартна помилка обчислення;

· Стандартна помилка коефіцієнт.

І. Коефіцієнт детермінації – характеризує питому вагу суми відхилень показника «у», що визначається незалежною зміною «х» в сумі загального відхилення і визначається за формулою:

R² = 1 -, де (7.1)

Якщо 0,3 R², то ця функція витрат є надійною.

– залишкова дисперсія.

–загальна дисперсія.

Залишкова дисперсія) – визначає ту частину відхилень фактичних спостережень, яка обумовлена впливом випадкових або неконтрольованих чинників. Вона визначається як середнє значення квадрата різниці між фактичною та розрахунковою величиною.

= ∑, де (7.2)

- фактичні витрати,

– розрахункові витрати,

- кількість спостережень.

Загальна дисперсія – визначається як середнє значення квадрата різниці між фактичною і середньо-фактичною величиною витрат.

= ∑, де (7.3)

ІІ. Стандартна помилка обчислення – це абсолютний розмір ймовірного відхилення від лінії регресії. Цей показник дає змогу встановити інтервал в межах якого можна бути більш – менш впевненим щодо правдивості оцінок і розраховується за формулою:

S_С = (7.4)

ІІІ. Стандартна помилка коефіцієнта – це показник, що відображає вплив випадкових чинників на величину змінних витрат на одиницю продукції (в) і визначається за формулою:

S_В =, (7.5)

- середнє значення фактора витрат.

в / S_В 2.

Функції обліку та контролю органічно пов'язані і виступають передумовою пошуку резервів зни­ження витрат та стимулювання економії ресурсів. Залежно від джерел формування внутрішні резерви мінімізації виробничих витрат можна систематизувати за такими групами:

1. Резерви зниження рівня витрат за рахунок раціоналізації структурних характеристик випуску продукції. Цю групу утво­рюють такі позиції резервів:

— приведення номенклатури і асортименту продукції, яку ви­пускає підприємство, в оптимальну відповідність до можливос­тей його виробничої системи;

— збільшення обсягів виробництва за видами продукції, що має забезпечити зниження умовно-постійних витрат на одиницю продукції.

2. Резерви зниження рівня витрат за рахунок підвищення тех­нічного рівня виробництва. Ця група резервів містить такі позиції:

— механізація та автоматизація виробничих процесів, поліп­шення експлуатації задіяного устаткування;

— вдосконалення та розвиток техніки і технологій;

— поліпшення використання сировини, матеріалів, палива і енергії;

— запровадження у виробництво нових видів сировини, мате­ріалів, палива і енергії.

3. Резерви зниження рівня витрат за рахунок покращання ор­ганізації виробництва і праці. Сюди входять такі джерела:

— підвищення узгодженості в роботі між окремими ланками виробництва (структурними одиницями);

— оптимізація розподілу виробничих завдань між одиницями устаткування;

— взаємне узгодження виконання виробничих завдань у часі;

— скорочення втрат від простоїв робітників;

— скорочення втрат від нестачі необхідних матеріалів, напів­фабрикатів та комплектуючих.

Доцільною є структуризація резервів зниження витрат за стат­тями калькуляції. Такий підхід дозволяє представити такі групи резервів.

1. Для статті калькуляції «Сировина та матеріали»:

• збільшення виходу готової продукції з сировини та матеріалів;

• оптимізація забезпечення виробництва напівфабрикатами з погляду їх власного виготовлення чи закупівлі зі сторони;

• використання більш дешевих матеріалів належної якості;

• продуктивне використання відходів виробництва.

2. Для статті «Паливо та енергія на технологічні цілі»:

• вишукування більш дешевих видів палива;

• впровадження енергозберігаючих технологій;

• раціональне використання відповідних агрегатів та устатку­вання.

3. Для етапі «Зарплата виробничих робітників»:

• впровадження обґрунтованих методів організації праці;

• впровадження обґрунтованих норм виробітку, їх регулярний перегляд;

• зниження трудомісткості продукції;

• зниження втрат робочого часу.

4. Для статті «Загальновиробничі витрати»:

• раціональне використання машин та устаткування;

• впровадження обґрунтованих норм обслуговування одиниць устаткування;

• раціональна структура ремонтів;

• підвищення якості міжремонтного обслуговування;

• механізація підсобних та допоміжних робіт;

• оптимальне поєднання операцій виробничого процесу;

• оптимальне розташування робочих місць і їх груп.

Ефективне виявлення та використання джерел економи ресурсів та зниження витрат неможливе без побудови відповідної сис­теми стимулювання працівників. Виходячи з того, що базовими для людини є матеріальні потреби, вирішальна роль у цілеспря­мованому формуванні потрібної поведінки належить матеріаль­ному (економічному) стимулюванню. Воно може здійснюватися у формі грошових виплат (прямих і непрямих), передачі матеріа­льних благ і надання певних пільг.

Дата добавления: 2013-12-14