Формування Загальноєвропейського міжнародного криміналь­ного законодавства

Кримінальне законодавство більшості держав континентальної Європи складається з чотирьох груп законодавства: із національного кримінального законодавства тих чи інших держав та із загально­європейського кримінального законодавства, створеного в межах ООН, РЄ та ЄС. Останні три групи міжнародного кримінального законодавства має пряму дію і є пріоритетним щодо національних видів законодавства держав – членів цих інститу­цій. До цих процесів приєднуються також держави, які претендують на членство в цих об’єднаннях. Досліджувати ці групи законодавства ми вважаємо важливим з наступних причин.

Загальним тенденціям глобалізації, що вимагає гармонізації національних правових систем і створення міжнародної системи кримінального права, здатної протистояти сучасній транснаціональній злочинності.

Прийняття Україною Закону «Про Загальнодер­жавну програму адаптації законодавства України до законодав­ства Європейського Союзу» як складової частини правової реформи в Україні.

Слід мати на увазі, що необхідність гармонізації законодавства стосується не тільки правового простору ЄС. Так, відповідно до ст. 1 Статуту Ради Європи мета РЄ досягається, зокрема, шляхом укладання угод та здійснення спільних заходів у правовій галузі.

Україна є членом Співдружності Незалежних Держав (СНД). Статут СНД (1993) також передбачає, що держави-члени сприяють зближенню національ­ного законодавства.

Україна є давнім членом Організації Об’єднаних Націй (ООН) – з 2008 року чле­ном Світової організації торгівлі (СОТ) – з 2008 року. У межах названих міжнародних організацій приймались акти, що мають кримінально-правове значення. Тому важливо з’ясувати, наскільки ефективними з точки зору боротьби із національною злочинністю можуть бути положення відпо­відних міжнародних актів.

Крім того, обов’язки щодо гармонізації імплементації положень відпо­відних актів міжнародного законодавства ООН та інших міжнародних організацій, інколи несуть не лише позитива, а й є небезпечними при механічному їх підписанні та ратифікації, загрожують національній безпеці та суверенітету держави, порушують права і свободи громадян, що також потребує об’єктивного дослідження зазначених документів і вироблення науково-обґрунтованої позиції щодо їх ратифікації. Таким, наприклад, є досліджений нами у параграфі 2.1.1. Римський статут Міжнародного Кримінального Суду.

Дата добавления: 2013-12-14