Суб’єкт злочину за кримінальним законодавством різних країн

Тема 3.2. Компаративісти України про кримінальну відпо­відальність юридичних осіб за Кримінальним законодавством країн Континентальної Європи: аргументи та контраргументи щодо її впровадження у Кримінальний кодекс України.

Питання для самоконтролю

1. Наведіть перелік прогалин у Загальній частині КК України, порівняно з КК країн СНД та КК країн Континентальної Європи?

2. Які ви знаєте фактори зростання транснаціональної злочинності і гармонізації національного і міжнародного кримінального законодавства?

3. Назвіть українських компаративістів правників та компаративістів з кримінального права.

4. Назвіть принципи теорії права, що пропонуються включити у Загальну частину КК України?

5. Чи є прогалиною КК загальні положення про кримінальну відповідальність, якщо так, то які конкретно?

6. Назвіть хто з українських вчених досліджував правила кваліфікації злочинів?

7. Чи потрібно у КК України включити правила кваліфікації, якщо потрібно, то в яку частину Загальну чи Особливу?

8. Які аспекти порядку кваліфікації злочинів слід включити у КК, в яку частину?

9. Що таке юридична і фактична помилка?

10. Назвіть сутність, види, підвиди та власні приклади помилки і аргументацію щодо необхідності її фіксації у окремій нормі КК України чи у спеціальній нормі про кваліфікацію злочинів?

11. Як слід кваліфікувати діяння за КК Сан-Маріо, ФРН, Норвегії та КК України при встановленні фактів «реторсії» у справах приватного звинувачення про образу?

12. Чи ігнорує законодавець України рекомендації РЄ щодо введення в КК України інституту медіації.

13. Кримінально-правова реституція, інститут приватного обвинувачення, що означають ці категорії і до якої галузі права їх відносять в Україні і за кордоном?

14. Стан наукової розробки та впровадження термінологічного розділу КК у кримінально-правовій практиці України.

15. Якими є завдання принципів теорії права та чи слід їх включати в КК України?

16. Визначте сутність та структуру правил кваліфікації злочинів, запропонованих вченими для включення в КК України. Дайте оцінку щодо повноти включення в проекти норм КК обставин, що впливають на кваліфікацію тих чи інших діянь.

17. Дайте оцінку статті 25-1 КК України щодо невинного заподіяння шкоди (casus-випадок), її співвідношення з юридичною та фактичною помилкою?

18. Дайте Вашу оцінку проекту пропозиції щодо законності вчинення «опору», «злісної непокори» та іншим формам непокори представнику влади, в контексті існуючих принципів теорії права та суспільно-небезпечних наслідків щодо провокування і розширеного відтворення соціально-вибухових конфліктів у суспільстві.

19. Дайте оцінку та аргументуйте свою позицію щодо доцільності (недоцільності) розширення переліку норм щодо справ приватного звинувачення.

20. Чи впливають на кваліфікацію злочинів категорія «вина», «форми вини», «обопільна вина», «невинне заподіяння шкоди», інші суміжні категорії, що впливають на кваліфікацію злочинів та чи слід їх включати у проект ст. 2-9 КК України.

21. Дайте характеристику проекту ст. 25-3, прокоментуйте її структуру, своє відношення щодо доцільності (недоцільності) включення в проект цієї норми і у проект ст. 2-9 таких категорій як «вина». «форми вини», «обопільна вина», «провокуюча вина», «необережна вина».

22. Що таке кримінально-правова реституція, які є її форми, як вона впливає на кваліфікацію злочинів при медіації чи обопільній вині?

23. Співвідношення форм кримінально-правової реституції з покаранням за нанесену шкоду та забезпеченням безпеки потерпілого.

24. Охарактеризуйте тенденції, що намітились в романо-германській, формалізованій та англо-американській, прецедент ній системі кримінального права.

25. Визначте співвідношення, напрями, тенденції, перспективи розвитку чи регресу формалізованої, прецедентної та міжнародної конвенційної системи кримінального права.

26. Назвіть причини і ознаки прогресу чи регресу у процесі декодифікації кримінального законодавства в країнах континентальної Європи.

27. Дайте характеристику тенденцій, що відбуваються в англо-американській загальній та статутній системі права, визначте причини, позитив чи негатив цих процесів.

28. Охарактеризуйте співвідношення тенденцій формалізованої і прецедентної системи права. Ці процеси свідчать про тенденції щодо вищого або нижчого ступеню розвитку зазначених кримінально-правових систем.

29правотворення законів парламентом – це фікція бо розробляє все апарат ВР, Кабинета міністрів, науковці. Відповідно нічого страшного не станеться, якщо це буде робити Верховний Суд України і джерелом кримінального права стане судовий прецедент.

30Декодифікація у деяких європейських країнах та роль Гаазького Мінародного Суду у законотворчому процесі свідчить пр. розвиток прецендентного права;

31.Впровадження судового прецеденту у країнах формалізованої системи права – це рух вперед який не порушує ні конституційні, ні будь-які інші принципи теорії права, це регрес у процесі законотворення, це тимчасовий етап накопичення законодавчого масиву перед його систематизацією в майбутньому?

Рекомендована література:

1. Попович В.М. та ін. Міжнародні економічні відносини: кримінологічний аспект. – К.: Правові джерела, 1997. – 167 с.

2. Попович В.М. та ін. Організаційно-правове забезпечення боротьби з відмиванням доходів незаконного походження: Монографія. – Київ, 2001. – 138 с.

3. Баулін Ю.В. Передмова до книги М.І. Хавронюка: Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації. – К.: Юрисконсульт, 2006. 1048 с.

4. Берзін П.С., Дудоров О.О., Яценко С.С. Довгоочікуване досягнення вітчизняної кримінально-правової компаративістики // Кримінальне право України. – 2006. – №5. – С. 54-67.

5. Хавронюк М.І. Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації. Монографія. – К.: Юрисконсульт, 2006. – 1048 с.

6. Шемчушенко Ю.С. Гармонізація законодавства України з міжнародним Європейським правом // Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації правових систем. – К., 2000. – С. 9.

7. Опришко В.Ф. Проблеми зближення Європейського права із законодавством України // Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації правових систем. – К., 2000. – С. 38.

8. Коржанський М. Визначення окремих понять у КК України // Право України. – 2002. – «10. – С. 83.

9. Тихий В.П. Уголовное право Украины и международное право // Mokso darbi, Teise. – Vilmus. – 2005. – №54. – S. 143-149.

10. Тарарухин С.А. Квалификация преступлений в судебной и следственной практике. – К., 1995.

11. Навроцький В.О. Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації: Монографія. – К., 1999.

12. Коржанський М Й. Кваліфікація злочинів. – К., 2002.

13. Кримінальне право України. Загальна частина / За ред. М.І. Мельника, В.А. Кліменка. – К., 2004. – С. 121.

14.

П.С. Матишевського

Кримінальне право України. Загальна частина / За ред., П.П. Андрушка, С.Д. Шапченка. – К., 1997. – С. 184.

15. Михайловский Г.В. Очерки философии права / Философия уголовного права. – СПб., 2004. – С. 329.

16. Збірник статистичних даних про стан здійснення правосуддя у 2003-2004 рр. – К., 2005. – С. 30.

17. Навроцький В.О., Тростюк З.А. Тлумачний словник (Особливої частини Кримінального законодавства України). – Львів, 1997. – С. 4.

18. Хохлова І.В., Шемякова О.П. Кримінальне право зарубіжних країн. – Київ: Центр навчальної літератури.. 2006. – 256 с.

19. Нерсесянц В.С. Философия права. – М.: Норма, 1997. – 652 с.

3.2.1. Суб’єкт злочину за кримінальним законодавством різних країн.

3.2.2. Кримінальна відповідальність юридичних осіб: аргументи за і проти.

3.2.3. Особливості «покарання» юридичних осіб за кримінальним законодавством окремих країн.

3.2.4. Методологічні, етимологічні та праксеологічні засади покарання чи накладення адміністративного стягнення на юридичних осіб.

У кримінальному законодавстві зарубіжних країн питання про суб’єкт злочинного діяння вирішується неоднозначно. У всіх країнах суб’єктом злочину традиційно може бути лише фізична особа, в інших – як фізична, так і юридична особа (корпорація, підприємство, установа). Відносно фізичних осіб в кримінальних кодексах всіх країн розглядаються питання щодо: віку фізичної особи-суб’єкта злочинного діяння; презумпції більшості людей усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними; визначення тих чинників, які виключають або зменшують осудність.

У Англії, США і в ряді інших країн з прецедентною системою права поняття неосудності визначається ще з часів правил Макнатена, введених більше 150 років тому (1843 р.). Суть цих правил полягає в тому, що особа, яка страждає душевним захворюванням або дефектом психіки, не притягується до кримінальної відповідальності, якщо вона нездатна знати «природу і якість» здійснюваного діяння і що це діяння є шкідливим. Для свого часу ці правила були достатньо прогресивними. Головним їх недоліком є те, що акцент робиться на інтелектуальну ознаку психологічного критерію неосудності (здатність усвідомлювати), а вольова ознака (здатність керувати своїми діями) не бралася до уваги.

Однак, нам доцільно зосередити свою увагу на суб’єктах кримінальної відповідальності юридичних особах, оскільки це питання все частіше виникає перед правознавцями України, відношення яких до цієї проблеми є неоднозначним. Академік АПрН України Баулін Ю.В. відзначає, що існуюча вітчизняна традиція вирішує однозначне ставлення до проблеми кримінальної відповідальності юридичних осіб, однак «… участь держави у ряді міжнародних конвенцій знову повертає нас до необхідності обговорення й, імовірно, у майбутньому до позитивного вирішення питання щодо кримінальної відповідальності юридичних осіб за участь у злочинах, до яких причетна організована злочинна група чи злочинна організація» [1].

Сьогодні суб’єктами злочину є юридичні особи: у Англії, США, Канаді, Шотландії, КНР, Ірландії, Люксембургу, Данії, Нідерландах, Португалії, Франції, Фінляндії та в деяких інших державах.

Як відзначає Р.В. Вереша, найбільш чіткий та довершений вигляд інститут кримінальної відповідальності юридичних осіб отримав у Франції, незважаючи на те, що першість у встановленні такої відповідальності належить державам англо-американської системи права [2].

Згідно з КК Франції суб’єктами злочину може бути будь-яка юридична особа, за виключенням держави. У першу чергу мова йде про юридичних осіб комерційно-підприємницького спрямування. Це різноманітні асоціації, фонди. Кримінальна відповідальність може бути покладена і на іноземних юридичних осіб у випадках, коли юрисдикція французьких судів поширюється на вчинені діяння. Це перша категорія суб’єктів кримінального права – юридичних осіб. Друга ж представлена юридичними особами публічного права – організації, установи, профспілки, політичні об’єднання тощо. При цьому, як буде показано нижче[4] стосовно першої категорії суб’єктів, так зване антитрестівське законодавство майже не застосовується тоді як проти профспілок та інших організацій, які по суті не мали відношення до бізнесу чи монопольних дій трестів це законодавство застосовувалось дуже часто [10, 476-478].

Як відзначають шановний професор В.К. Грищук, І.В. Красницький, О.Романюк [3; 4], за французьким кримінальним правом юридичні особи можуть бути суб’єктом кримінального злочину як поряд з фізичними особами, так і самостійно. У ст. 121-2 КК Франції встановлено, що відповідальність юридичної особи не виключає відповідальності фізичної особи «виконавця або співучасника тих самих дій». Юридичні особи за КК Франції визначаються суб’єктами злочину за наявністю двох обставин: злочинне діяння має бути вчинено, по-перше, на користь юридичної особи і, по-друге, її керівником або представником. Крім того, юридичні особи є суб’єктами злочинних діянь, лише за ті злочини, які прямо вказано в законі або в іншому нормативно-правовому акті. Зокрема за злочини проти людства, за необережне посягання на життя, посягання на недоторканність людини, незаконне розповсюдження наркотиків, дискримінацію, звідництво та ін. за КК Франції юридичні особи є суб’єктом злочину не лише за закінчене діяння, вчинене на її користь керівником або представником, але й за замах на таке діяння названих осіб, не лише за виконання фізичною особою або співвиконавство, але й за окремі інші форми співучасті посібництво або підбурювання.

У таких державах, як Німеччина, Швеція і Бельгія встановлена так звана квазікримінальна відповідальність юридичних осіб, яка у 1990 р. була введена і в Італії за порушення законодавства про свободу конкуренції.

В Іспанії, де в принципі юридичні особи не визнаються суб’єктом злочину за чинним кримінальним законодавством допускається застосування засобів безпеки. Так, ст. 194 іспанського КК, передбачає можливість постійного або тимчасового закриття установ чи окремих приміщень, якщо вони використовувалися для скоєння злочинів, пов’язаних з проституцією. У законі встановлено, що такі заходи можуть призначатися і в превентивних цілях.

Як буде більш детально показано нижче, юридичні особи притягаються до кримінальної відповідальності як за економічні, екологічні та інші подібні правопорушення, так і за злочини проти особи. Ряд держав що не зважилися на пряме введення кримінальної відповідальності юридичної особи через правові традиції, несумісність кримінально-правових принципів, інститутів, методологічних, праксеологічних підходів і т. ін., передбачають можливість притягнення таких суб’єктів до кримінальної відповідальності у зв’язку із здійсненням злочинних діянь або в їх інтересах, або від їх імені чи їх представниками, керівниками і деякими іншими фізичними особами.

Дата добавления: 2013-12-14