Новий Кримінальний кодекс України: проблеми термінології та правозастосування

Тема 4.1. Загальнотеоретичні проблеми Особливої частини Кримінального кодексу України за дослідженнями українських учених.

МОДУЛЬ 4.

«Загальнотеоретичні і прикладні проблеми Особливої частини Кримінального законодавства України»

4.1.1. Новий Кримінальний кодекс України: проблеми термінології та правозастосування.

4.1.2. Чи став кримінальний закон більш гуманним з прийняттям нового КК України, в контексті принципу гуманізму.

4.1.3. Статус арбітражного керуючого в КК України: проблеми та шляхи їх розв’язання.

Один із основних принципів кримінального права – принцип законності – вимагає не лише верховенство закону над усіма іншими правовими актами, а й чіткості, ясності, однозначного розуміння всіх термінів і термінологічних конструкцій, що містяться у Кримінальному кодексі України (далі – КК). Це має виключати неоднозначне тлумачення і застосування норм КК, адже у КК, відповідно до його завдань – охорона правопорядку і запобігання злочинам, мають бути визначені максимально чіткі ознаки і межі злочинної поведінки.

Вимагаючи від суб’єктів кримінально-правових відносин завчасного знання і дотримання усіх положень КК, неприпустимими є положення, які не зрозумілі навіть для висококваліфікованих юристів і розкриття змісту яких вимагає складного тлумачення.

На термінологічні вади КК України звертали увагу у своїх працях В. Навроцький, З. Тростюк [2], М. Хавронюк [1] та ін.

Слід зазначити, що терміни, зміст яких визначений у законах України, і терміни, зміст яких визначений у підзаконних актах, з точки зору кримінального права мають дещо різний правовий режим. Так відповідно до ч. 2 ст. 68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Це конституційне положення можна, за відсутності його офіційного роз’яснення, тлумачити і так, що незнання особою підзаконного нормативно-правового акта, може бути підставою для звільнення її від юридичної відповідальності, оскільки у зазначеній нормі Конституції значиться лише закон, а підзаконний акт не значиться.

Наприклад, незнання особою Закону України «Про державну таємницю», який містить чітке визначення поняття «державна таємниця», не є підставою для звільнення її від кримінальної відповідальності за шпигунство, державну зраду, розголошення державної таємниці та інші злочини. Поняття ж «службова таємниця» визначено не законом, а підзаконними нормативно-правовими актами, і при цьому, на погляд М.І.Хавронюка [1, 77-81], це визначення є далеким від досконалого.

Оціночних понятьу КК України уникнути інколи неможливо, але їх має бути якнайменше. Необхідність максимального обмеження судового розсуду рамками закону випливає із положення ст. 24 Конституції, згідно з яким «громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом». Це означає необхідність забезпечити однаковий зміст закону. Не припустимо різночитанням покладати на одного більший обсяг обов’язків, ніж на іншого, вимагати від одного те, що не вимагається від іншого.

Це передусім стосується оціночних понять, які характеризують суспільно небезпечні наслідки злочину.

Ми приєднуємось до М.І. Хавронюка, що чинний КК для визначення суспільно небезпечних наслідків злочину є непослідовним при застосуванні понять «загибель», «смерть», «тяжкі наслідки», «особливо тяжкі наслідки», «шкода», «збитки», «збиток» [1; 81]. Зокрема:

1) поняття «особливо тяжкі наслідки», яке зустрічається у чотирьох статтях КК (статтях 43, 152, 153 і 188), за звичайною логікою має передбачати наслідки, які є ще більш тяжкими, ніж «тяжкі наслідки». Проте у ст. 414 навіть «загибель декількох осіб» відноситься не до особливо тяжких, а до тяжких наслідків. У статтях 43, 152 і 153 зміст особливо тяжких наслідків не визначається взагалі, а відповідно до ст. 188 ними, поряд із загибеллю людей, може бути перерва у забезпеченні споживачів електричною енергією, внаслідок якої, зокрема, порушено функціонування міського електротранспорту;

2) у більшості статей КК поняття «тяжкі наслідки» не визначається взагалі (статтях 43, 67, 133, 138, 140, 145-147, 149, 151, 166, 168, 169, 197, 247, 259, 323, 328-330, 352, 371, 375, 380, 402-404, 406, 418-422), і лише у декількох статтях (зокрема, статтях 364-367, 423-426) воно визначається тільки для випадків, коли ці наслідки полягають у заподіянні матеріальних збитків);

3) у багатьох статтях КК поняття «тяжкі наслідки» визначається через перелік певних суспільно небезпечних наслідків, після якого вживаються слова «інші тяжкі наслідки». Проте у багатьох інших статтях КК такі самі наслідки не визнаються тяжкими. Наприклад, не визнаються тяжкими наслідками безплідність у ст. 134, аварія у ст. 277, велика шкода у статтях 205, 206, 218-224, 276, 277, 281, 282 та ін., значна майнова шкода у статтях 185, 186, 189, 190, 192, 289 КК тощо. Отже, одні й ті самі терміни у різних статтях КК мають зовсім різний зміст;

4) очевидно, що найбільш тяжкими з усіх суспільно небезпечних наслідків є, зокрема, такі, як «загибель людей» і «смерть людини». Проте КК, шляхом встановлення однакового покарання за діяння, що спричинили їх настання, фактично «прирівнює» до цих наслідків інші, меньш тяжкі наслідки.

Так, до наслідків у вигляді загибелі людей (статті 258, 276, 277, 281, 282, 286, 415 КК) «прирівнюються» за своєю тяжкістю наслідки у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (ст. 196), середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень (ст. 415), а до наслідків у вигляді смерті людини (статті 83, 115, 121, 136, 314 КК) – наслідки у вигляді тривалого розладу здоров’я чи безплідності потерпілої (ст. 134), тяжких тілесних ушкоджень (ст. 286), середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень (статті 287 і 288), тілесних ушкоджень (незалежно від їхньої тяжкості) декільком особам (ст. 414);

5) суттєво заважає правильному розумінню кримінального закону застосування у ньому поняття «шкода» з різними прикметниками або уточненнями. Так, крім просто поняття «шкода» (статті 36, 37, 39, 40, 212, 228, 289), у КК застосовуються такі поняття, як:

«велика шкода» (статті 206, 355); «велика матеріальна шкода» (статті 205, 206, 218-224, 276, 277, 281, 282);

«значна шкода» (статті 185, 186, 189, 190); «значна майнова шкода» (статті 192, 258); «значна матеріальна шкода» (ст. 289); «значна шкода інтересам громадянина, державним або суспільним інтересам чи інтересам власника» (ст. 356);

«істотна шкода» (статті 231, 232, 244, 246, 248, 249, 361-363, 410, 423-426);

«істотна шкода здоров’ю» (статті 137, 150); «істотна шкода охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним або суспільним інтересам чи інтересам юридичних осіб» (ст. 382); «істотна шкода охоронюваним законом правам, свободам і інтересам окремих громадян чи державним або суспільним інтересам, чи інтересам юридичних осіб» (статті 359, 364, 365, 367);

«істотна шкода фізичній чи юридичній особі, суспільству чи державі» (ст. 11);

«істотна шкода фізичному розвитку чи освітньому рівню дитини» (ст. 150);

«майнова шкода» (статті 105, 192, 270); «майнова шкода у великих розмірах» (статті 189, 192, 270);

«майнова шкода в особливо великих розмірах» (статті 189, 270);

«матеріальна шкода» (статті 176, 177, 205, 206, 218-225, 364, 423);

«тяжка шкода» (статті 36, 38); «шкода у великому розмірі» (статті 176, 177, 194, 412);

«шкода в особливо великому розмірі» (статті 176, 177, 194, 399);

«шкода здоров’ю людей» (статті 113, 181, 270, 271-275, 283, 326, 327, 346, 381);

«шкода зонам лікування і відпочинку» (ст. 243);

«шкода інтересам України» (ст. 114); «шкода правам чи законним інтересам особи» (ст. 368);

«шкода правоохоронюваним інтересам» (статті 39-43);

«шкода суверенітету, територіальній цілісності і недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України» (ст. 111);

«шкода Україні чи союзним з нею державам» (ст. 431).

Інколи розмір тієї чи іншої шкоди прямо визначається у відповідних статтях КК, в інших він є оціночним поняттям (це, зокрема, стосується понять «значна майнова шкода», «шкода у великому розмірі», «велика шкода», «істотна шкода» та ін.); у різних випадках один і той самий термін може мати зовсім різний зміст (наприклад, шкодою у великих розмірах у ст. 192 визнається така, що перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян у сто і більше разів, а у ст. 270 – у триста і більше разів, і при цьому в останньому випадку враховуються лише прямі збитки).

Термінологічні проблеми кримінального законодавства часто створюються і штучно, через відсутність належної уваги до необхідності уніфікації термінології. У чинному КК паралельно використовується значна кількість синонімів, які часто є зовсім непотрібними. Так, крім зазначених вище, не уніфікованими термінами є такі:

«близькі» (статті 126, 206, 280, 350), «близькі родичі» (статті 115, 154, 189, 345-349, 352 та ін.) і «родичі» (статті 83, 94, 95, 122, 147) (на це звертав увагу у своїй статті «Окремі проблеми застосування нового Кримінального кодексу України» і В. Ємельянов [3]. Цей науковець вважає найбільш вдалим і апробованим у кримінальному законодавстві термін «близькі», який однозначно вживається у КК РФ, КК Республіки Білорусь та КК ін. держав близького та далекого зарубіжжя. Що ж стосується понять «близькі родичі», «члени сім’ї», то вони доречні в КК лише щодо спеціальних випадків звільнення від кримінальної відповідальності, зокрема за відмову від дачі показань).

У публікаціях запропонованих як рекомендована література подібних термінів у КК України дуже багато [1-3].

Ці проблеми вже з’явилися в нових статтях у КК 1960 р., прийнятих в постперебудовчий період. Суттєво допомогти в усуненні цих недоліків міг би новий Словник кримінально-правових термінів. Оскільки з часу розробки старого, підготовленого В.О. Навроцьким й Тростюк З. Р. у 1997 р. [2] багато що змінилось, з’явились термінологічні неточності. Після опрацювання і уточнення деяких термінів їх слід внести до КК України.

Проблеми узгодження окремих положень Загальної та Особливої частин КК України, поряд з вище згадануваними вченими В.О.Навроцьким, З.Р.Тростюком, М.І. Хавронюком досліджував також С.Д. Шапченко [4], який відзначив, що системне узгодження окремих положень Загальної та Особливої частин КК є одним з обов’язкових напрямів комплексного удосконалення КК. Безумовно автор у цьому правий, оскільки без такого узгодження повноцінна реалізація принципу «верховенство права», тобто вдосконалення кримінального законодавства до найбільш повного і об’єктивного віддзеркалення і захисту природних прав людини неможливе.

Далі автор зазначає, що окремим напрямом комплексного удосконалення КК є системне узгодження окремих положень його Загальної та Особливої частин яке має поєднуватись з іншими напрямами. При цьому окремі напрями досліджень повинні відігравати роль своєрідного «індикатора коректності»всіх змін та доповнень до КК, які пропонуються в межах інших напрямів. Оскільки повністю усунути всі прояви асистемності окремих положень Загальної та Особливої частин КК, очевидно, неможливо, бажано в розділі II Загальної частини КК передбачити найбільш загальні правила тлумачення його положень[4]. Досліджуючи проблеми подвійного зростання обсягів нового КК України ми відзначали, що серед причин є й такі що можна розв’язати шляхом визначення типових способів та засобів вчинення злочину в Загальній частині КК. Для цього ст. 12 КК "Класифікація злочинів" можна трансформувати у таку главу розділу – "Злочин, його види та стадії", де поряд з іншими вищевказаними ознаками кваліфікації злочинів можна визначити засоби та типові способи їх вчинення. Такий підхід можна застосувати, наприклад, щодо злочинів, які вчиняються з використанням комп'ютерних технологій (комп'ютерної інформації). Так, до чинного КК можна ввести ст. 12-1 "Злочини з використанням електронних інформаційних технологій та телекомунікацій", у зв’язку з чим може відпасти необхідність їх дублювання в декількох окремих нормах Особливої частини КК. На нашу думку не завжди доцільно конструювати окрему норму Особливої частини КК за способами, засобами та іншими елементами складу злочину. Розвиток Особливої частини кримінального законодавства шляхом визначення різних варіантів, способів та засобів вчинення злочину може призвести до виділення самостійних норм КК з приводу вчинення злочину за допомогою кухарського ножа, молотка чи голки [11, с. 238]. Це може стосуватись статей Розділу XVI Особливої частини КК ("Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж"), де з одної норми (ст. 198¹), що була в Кримінальному кодексі 1960 р., виділено шість окремих статей в КК 2001 р., а такий засіб скоєння злочину, як електронно-обчислювальна техніка, включено і в деякі інші норми поза межами даного розділу. Це ч. 3 статті 190 Кримінального кодексу України “Шахрайство” та примітка до статті 200 “Незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення ”. Це стосується і п’яти окремих норм КК України, спрямованих на знищення чи пошкодження майна та об’єктів електроенергетики ст. ст. 194, 194¹, 195-197, ліній зв’язку (ст. 360 КК) та низки інших видів злочинів. Якщо дотримуватись принципів юридичної та мовної економії, то ці і низку інших складів злочинів можна сконструювати більш стисло, якщо у Загальній частині КК ввести вищезазначений нами розділ «Злочин, його види та стадії».

Дата добавления: 2013-12-14