Структура фінансової системи

Фінансова система за організаційною будовою є сукупністю фі­нансових органів та інститутів, які займаються управлінням грошо­вими потоками.

Фінансові системи окремих держав можуть відрізнятися за своєю структурою, оскільки вони є відображенням існуючої моделі еконо­міки. Нині у світі налічується понад 20 різних моделей фінансових систем окремих держав.

Структура фінансової системи є динамічною і не може розгля­датися в статичному вигляді, У процесі економічного розвитку вона може доповнюватися або деякі її ланки можуть відмирати. Кожна ланка фінансової системи с самостійним її елементом, проте ця само­стійність відносна всередині єдиного цілісного.

Залежно від локалізації фінансових потоків фінансові системи поділяються на:

- національні — фінансові потоки яких концентруються в межах окремих країн;

- міжнародні — фінансові потоки яких концентруються в межах багатьох країн.

Залежно від ролі суб'єктів фінансової діяльності у суспільному виробництві фінансова система поділяється на такі сфери: державні фінанси, фінанси суб'єктів господарювання, фінанси домашніх гос­подарств та фінанси фінансових посередників.

Залежно від характеру діяльності фінансових суб'єктів в межах кожної сфери формуються окремі лапки фінансових відносин. Кож­на ланка і сфера фінансової системи має специфічні ознаки і відпо­відне призначення.

Так, фінанси суб'єктів господарювання призначені для забезпе­чення діяльності підприємств. З них складається базова основа всієї фінансової системи оскільки саме тут створюється ВВІІ, який висту­пає об'єктом фінансових відносин. Вся фінансова діяльність суб'єктів господарювання регулюється законодавчо — у частині взаємовід­носин з державою, на підставі угод (договорів) — взаємовідносин з іншими суб'єктами, в основі яких лежать інтереси підприємства та установчими документами.

Особливістю фінансів комерційних підприємств є те, то вони працюють на засадах комерційного розрахунку, який передбачає отримання прибутку, відшкодування за рахунок власних коштів всіх затрат на основну діяльність, а також на її розширення і розвиток. Такі підприємства працюють, головним чином, у сфері матеріального

виробництва, торгівлі. Ці підприємства є основними платниками по­датків до бюджету і внесків до державних цільових фондів. Але в су­часних ринкових умовах і в сфері нематеріального виробництва деякі організації будують свою діяльність на засадах комерції (лікувальні, навчальні, видавницькі, спортивні, культурні заклади тощо).

До некомерційних належать установи, які надають послуги або виконують роботи безкоштовно чи за символічну плату: лікар­ні, загальноосвітні школи, дитячі дошкільні установи, бібліотеки, му­зеї тощо. Метою діяльності таких установ не є отримання прибутку і платежі в бюджет у них є дуже незначними, або взагалі відсутні. Го­ловним джерелом фінансування видатків таких установ є бюджетні кошти.

Некомерційними є також громадські організації та доброчинні фонди. Головним джерелом їх доходів є вступні і членські внески, добровільні і спонсорські пожертвування. Громадські організації мо­жуть мати у власності комерційні підприємства, які спрямовують їм частину отриманого доходу.

Фінанси суб'єктів господарювання пов'язані із розподільними і нерозподільними відносинами, які також поділяються на внутріш­ні; внутрішньо-корпоративні та зовнішні.

Державні фінанси — характеризують державну централізацію фінансових ресурсів та підприємницьку діяльність держави. У сфе­рі державних фінансів грошові потоки відображають відносини пе­рерозподілу ВВП. Переважно це зовнішні відносини. Мобілізуючи доходи до бюджету, держава впливає на фінансові можливості гос­подарських структур і громадян, використовуючи насамперед по­датковий механізм (за допомогою об'єктів оподаткування, ставок податків і пільг в оподаткуванні), а також створюючи сприятливий інвестиційний клімат для залучення зовнішніх джерел фінансування, зокрема, через надання привілеїв в імпорті, створення спеціальних економічних зон, техпополісів тощо. Через державний кредит держа­ва має змогу виливати на інфляційні процеси в бік їх зменшення.

Із бюджету фінансуються операційні та інші витрати на розвиток агропромислового комплексу, надаються дотації вугільній промисло­вості, спрямовуються капіталовкладення в об'єкти загальнодержав­ного значення, фінансуються науково-технічні програми тощо.

Державні фінанси охоплюють:

- державні та місцеві бюджети;

- державні фонди цільового призначення;

- державний кредит;

- фінанси підприємств і організацій державної форми власності.

Провідне місце в державних фінансах належить бюджетам різ­них рівнів, які об'єднуються у зведеному бюджеті держави. Зведений бюджет держави —- це сукупність усіх бюджетів держави, що входять до бюджетної системи. Він охоплює всі сфери економічної діяльнос­ті держави, призначений для фінансового забезпечення, виконання державою її функцій: управління суспільством, оборони країни, еко­номічної та соціальної. Через бюджет регулюється діяльність усіх сфер і ланок фінансової системи.

Державні фонди цільового призначення характеризують центра­лізацію фінансових ресурсів для вирішення конкретних завдань і проблем. Характерною ознакою їх є чітко визначені джерела форму­вання і напрями використання. Державні цільові фонди знаходяться у розпорядженні центральних та місцевих органів влади і концентру­ють у своєму розпорядженні майже чверть усіх фінансових ресурсів держави.

До них належить:

- Пенсійний фонд;

- Фонд соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витрати, зумовлені народженням та похован­ням;

- Фонд соціального страхування на випадок безробіття;

- Фонд соціального страхування від нещасних випадків на ви­робництві та професійних захворювань та інші. Кошти цих фондів витрачаються, в основному, на соціальні потреби.

Державний кредит — заборгованість держави перед своїми гро­мадянами та громадськими структурами, іноземними кредиторами. Його величина свідчить про раціональність і ефективність фінансо­вої політики держави та регулюється законодавством. Призначен­ням державного кредиту є мобілізація грошових коштів (позичкових капіталів) для фінансування державних витрат, особливо коли дер­жавний бюджет є дефіцитним. В сфері державних кредитних відно­син позичальником є держава, а кредиторами — юридичні та фізичні особи.

До складу фінансової системи включаються також фінанси домо­господарств. В системі основних елементів грошових потоків сукуп­ного грошового обороту суспільства домогосподарства приймають участь в:

- формуванні грошових доходів сімейних господарств;

- купівлі продуктів на внутрішньому ринку;

- сплаті податків;

- формуванню заощаджень, що надходять на грошовий ринок.

До доходів домогосподарств належать заробітна плата працюю­чих членів сім'ї, доходи від продажу землі, продукції підсобних гос­подарств, доходи, одержані від здавання в оренду майна, дивіденди та відсотки від цінних паперів, проценти від банківських вкладів, со­ціальна допомога та пенсії тощо.

До видатків домогосподарств належать витрати на придбання споживчих товарів, оплату наданих послуг і виконаних робіт, форму­вання заощаджень, купівлю цінних паперів та інші витрати.

Домогосподарства тісно пов'язані з іншими ланками фінансової системи. Так, домогосподарства отримують кошти з бюджету та від господарських структур у вигляді оплати праці та одержання безо­платних послуг від держави. Зі свого боку, домогосподарства вносять платежі до бюджету та централізованих фондів, беруть участь у фор­муванні і використанні страхових фондів, є суб'єктами фінансового ринку.

Фінанси групи фінансових посередників формуються і реалізу­ються на фінансовому ринку. Фінансовий ринок як сфера фінансової системи включає ринок грошей, кредитних ресурсів,цінних паперів і фінансових послуг. Па ринку грошей здійснюються операції кунівлі-продажу ринкових фінансових інструментів із терміном обертан­ня до одного року. Ринок кредитних ресурсів (банківських позик, позикового капіталу) є сферою залучення тимчасово вільних коштів на інвестиційні та інші потреби. Об'єктом купівлі-продажу на цьому ринку є вільні кредитні ресурси. Регулюється ринок кредитних ре­сурсів за допомогою облікової ставки Національного банку України. Ринок цінних паперів — це мобілізація коштів на потреби господар­ської діяльності через випуск і реалізацію цінних паперів (фондових інструментів), які гарантом повернення вкладених коштів і одержан­ня доходу. Операції з реалізації цінних паперів здійснюються на фондовому ринку. Ринок фінансових послуг є сукупністю різноманітних форм мобілізації й переміщення фондів фінансових ресурсів із віль­ного обігу в сфери інвестиційного прикладання. Фінансові послуги можуть мати ознаки кредитних операцій, операцій оренди та страху­вання.

Важливу роль у фінансовій системі має відігравати така сфера, як страхування, що формує фонди фінансових ресурсів, основне при­значення яких — покрити втрати економіки та окремих громадян, що виникли з непередбачених причин. Страхові фонди перебувають у розпорядженні страхових компаній і можуть бути використані також як інвестиційні та кредитні ресурси в економіці до настання страхо­вого випадку.

Перерозподільні відносини і діяльність на світовому рівні як національних суб'єктів господарювання, так і держави характеризує сфера міжнародних фінансів. Міжнародні фінансові відносини харак­теризують грошові потоки між суб'єктами різних країн: між урядами, між підприємствами, між підприємствами, громадянами й урядами. Міжнародні фінансові організації вступають у взаємовідносини з урядами окремих країн з метою формування бюджету чи інших фон­дів цих організацій. Отримані кошти використовуються на фінансу­вання централізованих заходів, проектів і програм, на фінансову до­помогу окремим країнам, на утримання апарату цих організацій.

Успішною умовою розвитку фінансової системи є також фінансо­ва інфраструктура, до якої входить: - нормативно-законодавча база;

- підготовка та перепідготовка фахівців для фінансової системи;

- органи управління фінансовою системою;

- інформаційне забезпечення;

- рейтингові агентства;

- консалтингові фірми.

Таким чином, кожна ланка фінансової системи с самостійним її елементом, проте ця самостійність відносна всередині єдиного ціліс­ного. В процесі економічного розвитку структура фінансової системи може змінюватися. Залежно від ролі суб'єктів фінансової діяльності у суспільному відтворенні фінансова система поділяється на окремі сфери, які є тісно пов'язаними між собою.

Дата добавления: 2013-12-14