Суть і функції податків

Тема6.ПОДАТКИ.

1. Суть і функції податків

2. Класифікація податків

Ключові терміни: податок, фіскальна функ­ція податків, регулююча функція податків, прямі податки, непрямі податки, загально­державні податки, місцеві податки, подат­кова система, податкова політика, подат­кова ставка, одиниця оподаткування, об'єкт оподаткування, суб'єкт оподаткування, дже­рело сплати податку.

В умовах ринкової економіки фінансова політика держави базується на системі фінансових регуляторів. Такими фінансовими регуляторами є, насамперед, по­датки, які забезпечують вилучення і перерозподіл ство­реного валового внутрішнього продукту і формування централізованих фондів грошових ресурсів держави.

Податки, з одного боку, — це фінансове підґрунтя існу­вання держави, а з іншого, — це знаряддя перерозподілу доходів юридичних і фізичних осіб, найефективніший інструмент впливу держави на суспільне виробництво.

Характеризувати податки потрібно за такими аспек­тами:

— за економічною сутністю;

— за формою прояву;

— з організаційно-правового боку.

Економічна суть податків виявляється в грошових відносинах, які складаються між державою та юридич­ними і фізичними особами з приводу примусового ви­лучення частини створеної вартості й формування фон­ду фінансових ресурсів держави. Процес примусового відчуження частки доходів юридичних осіб і громадян на загальносуспільні потреби характеризує однобічний рух вартості (від платника податку до держави) без екві­валентного обміну.

Матеріальною основою податків є реальна сума гро­шових коштів, що мобілізується державою.

Конкретними формами прояву категорії податку є види податкових платежів, які встановлюються зако­нодавчими органами влади.

З організаційно-правового боку податок — це обо­в'язковий платіж, який надходить у бюджетний фонд у визначених законом розмірах і у визначені терміни.

Податковим відносинам притаманні певні відмінні особливості, що дають змогу виділити їх із загальної сукупності фінансових відносин. Зокрема, це обов'яз­ковий характер податків та їх відносна безповоротність.

Характерними ознаками податків, які дають змогу вирізнити їх з-поміж інших платежів, є те, що податки не мають ані елементів повного еквівалентного обміну, ані конкретного цільового призначення.

Розкриття сутності й суспільного призначення подат­ків неможливе без визначення функцій цієї категорії.

У сучасних умовах податкам притаманні дві функції — фіскальна і регулювальна.

Фіскальна функція є досить важливою для характе­ристики сутності податків; вона визначає їх суспільне призначення. З огляду на роль цієї функції у форму­ванні бюджетного фонду, тобто матеріальних умов для функціонування держави, податкові надходження ма­ють бути постійними, стабільними, рівномірно розподі­лятися в регіональному плані.

Суть регулювальної функції полягає у впливі подат­ків на різні аспекти діяльності їх платників. Наприклад, відомо, що більшість цілей економічної політики дося­гається в економічно розвинутих країнах цілеспрямо­ваним стимулюванням капіталовкладень. Саме від мас­штабів оновлення і розширення основного капіталу за­лежать, переважно, темпи зростання виробництва, стан кон'юнктури ринку, зайнятість, попит, національна конкурентоспроможність.

Досить широко застосовується диференціація оподат­кування прибутку, коли прибуток поділяється на капі­талізований (залишається на підприємстві для розши­рення господарської діяльності) і розподілений (розпо­діляється між засновниками). Так, у ФРН нерозподілений прибуток оподатковується за ставкою 55 %, а прибу­ток, що розподіляється, — за ставкою ЗО %. Та,кий під­хід спонукає до збільшення доходів акціонерів. У дея­ких країнах поширена практика звільнення від оподат­кування прибутку, який відраховується до резервних фондів. Зокрема, законом про акціонерні товариства у ФРН правлінням на власний розсуд дозволяється фор­мувати резервні фонди для покриття непередбачуваних витрат і збитків, фінансових зобов'язань.

Опанування засад податкової теорії вимагає чіткого розуміння податкової термінології, тобто

заведено називати елементами податку. До таких по­нять належать: об'єкт податку, або податкова база, су­б'єкт (платник) податку, джерело податку, одиниця опо­даткування, ставка податку, податкова квота.

Об'єкт податку вказує на те, що саме оподатковуєть­ся (дохід, земля, транспортний засіб тощо). Назва по­датку майже завжди походить від об'єкта оподаткуван­ня. У фіскальній термінології об'єкт оподаткування ще називають податковою базою.

Суб'єкт оподаткування — це особа (юридична або фізична), на яку покладено обов'язки сплачувати, утри­мувати та перераховувати податки до бюджету. Плат­ника податку треба відрізняти від справжнього носія податку (кінцевого споживача) — особи, на яку пода­ток припадає наприкінці всіх процесів перекладання.

Джерелом податку називають дохід, з якого плат­ник сплачує податок. Джерело сплати може бути безпо­середньо пов'язане з об'єктом оподаткування (коли опо­датковується власне дохід або майно, що приносить дохід), а може і не мати відношення до об'єкта оподат­кування (наприклад, податки на майно і землю, які пе­ребувають в особистому користуванні й не приносять доходу їх власникам). Податок може сплачуватись з до­ходу (незалежно від джерела його отримання) або ка­піталу (майна), якщо для покриття податку доводиться витрачати його частку.

Одиницею оподаткування (або масштабом вимірю­вання) є одиниця виміру (фізичного чи грошового) об'єк­та оподаткування. Фізичний вимір точніше відображає об'єкт оподаткування (площа земельної ділянки в га або м², обсяг циліндра двигуна транспортного засобу в м³). Грошовий вимір може бути безпосереднім — у разі оцінки доходів і опосередкованим, — якщо оцінюється земельна ділянка, майно тощо.

Ставки податку — це законодавчо визначена вели­чина податку на одиницю виміру бази оподаткування. Існують два підходи до встановлення податкових ста­вок: універсальний і диференційований. За універсаль­ного підходу запроваджується єдина для всіх платників ставка, за диференційованого — кілька.

Диференціація ставок може відбуватися у двох на­прямах: перший — з огляду платників, коли для біль­шості платників виділяється основна ставка, а також знижені й підвищені ставки для окремих платників; другий — з огляду певних характеристик і оцінок об'єк­та оподаткування.

За способом побудови ставки податку поділяють на тверді та відсоткові. Тверді ставки встановлюються у грошовому вимірі на одиницю оподаткування в нату­ральному обчисленні. Відсоткові ставки розробляють­ся щодо об'єкта оподаткування, який має грошовий вимір.

Відсоткові ставки можуть бути пропорційними, про­гресивними, регресивними і змішаними. Пропорційні — це єдині ставки, що не залежать від розміру об'єкта оподаткування. Прогресивні — це такі ставки, розмір яких зростає в міру збільшення обсягів об'єкта оподат­кування. Регресивні ставки, на відміну від прогресив­них, зменшуються в міру зростання об'єкта оподатку­вання. У практиці оподаткування прогресивні й регре­сивні ставки можуть застосовуватись як окремо, так і в поєднанні — у вигляді прогресивно-регресивної та регресивно-прогресивної шкали ставок.

Податкові квоти — частка податку в доході плат­ника. Вона характеризує рівень оподаткування і може бути як в абсолютному, так і у відносному вимірах. Податкові квоти законодавчо не регламентуються.

Дата добавления: 2013-12-14