Показники інноваційної діяльності

Підприємств

Лекція №14. Тема 11. Статистика науково-технічної та інноваційної діяльності

1. Показники інноваційної діяльності

2. Показники патентно-ліцензійної діяльності

3. Статистичне вивчення науково-технічних процесів в окремих видах економічної діяльності

Інноваційна діяльність — це діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг.

Інновація — це наявність новизни товарів, послуг, засобів виробництва тощо, яка створюється не шляхом незвичайних поліпшень старого устаткування чи наявної організаційної схеми, а введенням принципово нових засобів виробництва або системи його організації [16].

Інновації можуть належати до сфери виробництва, економічних, правових, соціальних відносин, науки, культури, освіти, інших сфер діяльності суспільства. Виокремлюють такі основні типи інновацій:

— упровадження нового продукту;

— упровадження нового методу виробництва;

— створення нового ринку;

— освоєння нового джерела поставок сировини чи напівфабрикатів;

— реорганізація структури управління.

Основною метою інноваційної діяльності є створення ідеї, втілення її в готовий продукт та реалізація його на ринку.

Об’єктами інноваційної діяльності є:

— інноваційні програми і проекти;

— нові знання та інтелектуальні продукти;

— виробниче обладнання та процеси;

— інфраструктура виробництва й підприємництва;

— організаційні рішення, що поліпшують структуру та якість виробництва;

— механізм формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

Суб’єктами інноваційної діяльності є фізичні та юридичні особи, що проводять в Україні інноваційну діяльність, залучають майнові та інтелектуальні цінності, укладають власні чи запозичені кошти в реалізацію інноваційних проектів.

Інноваційним підприємством є підприємство будь-якої форми власності, якщо понад 70 % обсягу його продукції (у грошовому вимірі) за звітний податковий період є інноваційні продукти та інноваційна продукція. Основними видами таких підприємств є інноваційні центри, бізнес-інкубатори, технополіси, технопарки тощо. Проте їх слід розглядати в складі відповідних організаційних структур.

В останнє десятиріччя у світі з метою підвищення соціально-економічної ефективності інноваційної діяльності, залучення до неї бізнесових і фінансових кіл та, зокрема, створення умов для державного регулювання відбувається інтенсивний розвиток сучасних інноваційних структур. Такі утворення сьогодні вважаються вельми перспективними, і тому важливим завданням статистичного вивчення є визначення їхньої кількості, складу та результатів діяльності.

Інноваційна структура (ІС) — це організаційне об’єднання економічно самостійних підприємств, установ та організацій, які шляхом формування інноваційного середовища створюють продукцію (товар, послуги) на основі високих технологій.

Згідно з Положенням про порядок створення і функціонування технопарків та інноваційних структур інших типів [20] учасниками ІС можуть бути будь-які підприємства, організації та установи незалежно від їхніх форм власності, зокрема:

— науково-дослідні та проектно-конструкторські організації, які працюють за профілем ІС;

— навчальні заклади, які працюють за профілем ІС або спеціалізуються на підготовці та підвищенні кваліфікації фахівців з базових її спеціальностей;

— виробничі підприємства, що впроваджують результати НДДКР і винаходів;

— інноваційні фонди, комерційні банки, страхові фірми;

— суб’єкти підприємницької діяльності, що надають юридичні послуги, послуги у галузі науково-технічної експертизи, менеджменту, маркетингу, транспорту, рекламної, видавничої та інформаційної діяльності.

Розглянемо основні види ІС, зауваживши, що такий розподіл має дещо умовний характер і відображає національні особливості розвитку інноваційних структур [16].

Технополіс — найвища форма інтеграції продуктивних сил (людини, науки, техніки, інформації), венчурного капіталу, фінансово-кредитних інститутів і держави у процесі виробництва з метою прискореного розвитку відсталих регіонів, поглиблення НТР і створення інформаційного суспільства¹.

Ідея створення технополісів виникла в США. Одним з найвідоміших є «Силіконова долина» в Каліфорнії, на території якої знаходяться структури 17 найбільших підприємств електронної промисловості США. Слід підкреслити, що цей технополіс виник без прямого державного втручання.

Японія запозичила цей досвід США, проте внесла в нього істотні зміни, суть яких полягала в значній ролі держави в інноваційних процесах. Створення технополісів в Японії отримало свою законодавчу підтримку на початку 80-х років XX ст. Суть цієї ідеї міститься в самій назві: «поліс» — означає місто. отже, передбачалося, що технополіс має охоплювати потужну виробничу базу високотехнологічних галузей, передові наукові центри (університети, науково-дослідні інститути, лабораторії) та сучасну житлову інфраструктуру (житлові споруди; шляхи; культурні, освітні, спортивні центри). Цікаво, що при цьому ставились умови близького розташування технополісу до достатньо розвиненого міста з населенням не меншим як 200 тис. осіб, а також до аеропорту або великого залізничного вузла. Це свідчить про тісний взаємозв’язок науково-інноваційних і соціальних процесів у сучасному світі.

Сьогодні в розвинених країнах технополіси, як правило, включають такі структурні елементи: науково-дослідні інститути, великі компанії, інвестиційні банки, венчурні підприємства, консалтингові фірми, комп’ютерні центри, державні органи. У територіальному аспекті ці елементи розміщуються у промислових зонах і навіть у житлових квартирах.

Технопарк — сучасна організаційна форма взаємодії науки, освіти, техніки й виробництва, у результаті якої виникають науково-інноваційні комплекси для розроблення новітніх технологій, швидкого запровадження науково-технічних розробок і виробництва найновішої продукції в передових і наукомістких галузях економіки¹. Основа технопарку — тісна взаємодія університетів, науково-дослідних інститутів, конструкторських і виробничих підрозділів з використанням сучасної інформаційної бази.

Серед головних завдань створення технопарків є й такі, що мають соціальне значення, зокрема, зменшення рівня безробіття в окремих депресивних регіонах. Центрами технопарків найчастіше є університети та науково-дослідні організації, які створюють інформаційно-аналітичні та патентні центри, що на пільгових умовах надають промисловим фірмам і компаніям ліцензії, ноу-хау, а також самі можуть брати участь у фінансуванні науково-технічних розробок.

Процеси створення інвестиційних структур в Україні набули широкого розвитку і мають свої особливості, що треба брати до уваги під час їх статистичного вивчення.

Основні правові та організаційні засади створення інноваційних структур відображено у відповідних директивних документах, звернемо увагу лише на основні з них [7, 20].

Передусім, ідеться про створення в Україні вільних економічних зон. Основною метою цього є залучення іноземних інвестицій, активізація спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності та нарощування експорту наукомістких товарів і послуг, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції, залучення і впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання, сприяння розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України.

Передбачена можливість створення на Україні таких типів інноваційних структур: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технопарки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристсько-рекреаційні, страхові, банківські тощо.

Джерела фінансової підтримки інноваційної діяльності поділяються на:

— бюджетні кошти;

— власні кошти спеціалізованих державних і комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ;

— власні чи запозичені кошти суб’єктів інноваційної діяльності;

— кошти інвестиції будь-яких фізичних і юридичних осіб;

— інші джерела.

Обчислюючи показники, що характеризують інноваційну діяльність, слід мати на увазі, що загальна сума витрат на технологічні інновації поділяється на витрати за напрямами, а також на поточні та капітальні витрати.

Вирізняють такі основні напрями інноваційної діяльності:

— дослідження і розробки;

— придбання прав на патенти, ліцензії на використання об’єктів промислової власності;

— придбання безпатентних ліцензій, ноу-хау, технологій тощо;

— придбання засобів виробництва;

— технологічна підготовка виробництва;

— маркетинг, реклама.

Система показників інноваційної діяльності складається з таких груп [13, 15].

1. Інноваційна діяльність промислових підприємств:

— розподіл підприємств за напрямами проведених інновацій за регіонами, галузями промисловості, видами економічної діяльності, формами власності, чисельністю працівників;

— розподіл підприємств за джерелами фінансування;

— розподіл загального обсягу фінансування інноваційної діяльності за джерелами за регіонами, галузями промисловості, видами економічної діяльності, формами власності, чисельністю працівників;

— розподіл загального обсягу витрат за напрямами інноваційної діяльності;

— розподіл загального обсягу витрат на поточні та капітальні за напрямами інноваційної діяльності;

— кількість та питома вага промислових підприємств, що впроваджували інновації;

— кількість упроваджених інновацій на промислових підприємствах (окремих видів устаткування, комплексно-механізованих, автоматизованих дільниць, ліній, цехів, нових прогресивних технологічних процесів, освоєного виробництва нових видів продукції);

— кількість підприємств, що відвантажували інноваційну продукцію за регіонами, галузями, видами економічної діяльності, формами власності;

— кількість підприємств, що придбали та передали нові технології (технічні досягнення) в Україні та за її межами за формами придбання та передавання;

— обсяг відвантаженої інноваційної продукції за регіонами, галузями, видами економічної діяльності, формами власності і, зокрема, за межі України.

До обсягу інноваційної продукції відносять:

— продукцію, що зазнала значних технологічних змін, або заново впроваджену (принципово нову) продукцію протягом останніх трьох років;

— традиційну продукцію, параметри якої значною мірою вдосконалені чи модифіковані протягом останніх трьох років;

— іншу інноваційну продукцію, упроваджену протягом трьох останніх років, що є результатом впровадження нового виробничого устаткування та нових методів організації виробництва.

2. Оновлення продукції машинобудування:

— розподіл створених зразків нових типів машин, устаткування, апаратів, приладів і засобів автоматизації за їх видами (енергетичне, електротехнічне, електронна та медична техніка і т. ін.);

— розподіл кількості винаходів, використаних у створенні окремих видів машин і устаткування;

— тривалість створення зразків окремих видів машин та устаткування;

— тривалість освоєння промислового виробництва окремих видів машин та устаткування;

— кількість створених і прийнятих до виробництва зразків окремих видів машин та устаткування;

— розподіл підприємств, що випускали нові види продукції, за регіонами, формами власності;

— розподіл підприємств, що випускали нову продукцію, виробництво якої розпочато в Україні вперше за останні три роки, за регіонами, формами власності, видами машин та устаткування;

— обсяги поставок на експорт нових видів продукції за регіонами, формами власності, видами машин та устаткування;

— розподіл кількості зайнятих з виробництва застарілих зразків продукції за регіонами, формами власності.

Дата добавления: 2013-12-14