Педагогіка як наука, її становлення і розвиток

Змістовий модуль 1. Загальні основи педагогіки

Лекція 1. Педагогіка в системі наук про людину.

Мета: ознайомити студентів з етапами становлення та розвитку педагогіки як науки; визначити систему педагогічних наук та її зв'язок з іншими науками; досягти засвоєння основних категорій педагогіки; сприяти розвитку педагогічного мислення майбутніх вчителів.

Література:

1. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: «Академія», 2001 –576 с.

2. Педагогика /В.А.Сластенин, И.Ф.Исаев и др. – М., 1997.

3. Подласый И.П. Педагогика. – В 2-х т. – М., 1999. – Т.1.

4. Фіцула М.М. Педагогіка.: Навчальний посібник для студентів вищіх навчальних закладів освіти. – К.: “Академія”, 2001. – 528 с.

План

1. Педагогіка як наука, її становлення і розвиток.

2. Предмет та основні категорії педагогіки. Завдання педагогіки.

3. Система педагогічних наук, зв’язки педагогіки з іншими науками.

4. Напрями, течії зарубіжної педагогіки.

Педагогіка — наука, що вивчає процеси виховання, навчання і розвитку особистості.

Назва її походить від грецьких слів «раіdоs» — дитина і «адо» — веду, тобто «дітоводіння». У Давній Греції так називали рабів, які супроводжували дітей рабовласників до школи, пізніше — вільнонайманих людей, котрі займалися наставництвом, вихованням та навчанням дітей. Називали ще їх педономами, дидаскалами, майстрами.

До XVII ст. педагогіка розвивалась у лоні філософії, що була тоді майже всеохоплюючою системою наукових знань. Але розвиток матеріального виробництва і духовної культури, зростання у зв'язку з цим ролі освіти і школи, розширення та ускладнення навчально-виховної діяльності й збагачення відповідного фахового досвіду зумовили виокремлення педагогіки в самостійну науку.

Як і кожна наука, педагогіка покликана теоретично узагальнювати факти, проникати у внутрішню природу Явищ, виявляти їх причини, передбачати їх розвиток. Вона аналізує об'єктивні закономірності виховного процесу, досліджує істотні й необхідні, загальні та стійкі зв'язки, причинно-наслідкові залежності в ньому, їх знання дає можливість правильно будувати педагогічний процес, прогнозувати результати виховання і здійснювати його відповідно до потреб суспільства.

Педагогічна наука виникла і розвивалась як теорія виховання підростаючих поколінь. Зумовлено це тим, що людина, її духовні та фізичні якості формуються в дитинстві, підлітковому віці та юності. Саме у ці періоди життя розвиток особистості відбувається найбільш інтенсивно, формуються найголовніші її риси та особливості — розумові та фізичні сили, основи світогляду, переконань, моральних почуттів, риси характеру, спрямованість потреб, інтересів, уподобань тощо. Тому істотні прогалини і недоліки у вихованні, допущені в ранньому віці, ліквідувати пізніше надзвичайно важко, а іноді й неможливо.

Педагогіка вивчає процеси виховання, освіти і навчання лише у властивих їй межах, розглядає у цих процесах тільки педагогічний аспект. Вона досліджує те, на яких загальнопедагогічних засадах, завдяки яким засо-5ам виховної роботи потрібно будувати виховний процес, освіту і навчання людей різних вікових груп в освітніх закладах, в усіх типах установ, організацій і трудових колективів.

За Фіцулою. Виховання як суспільне явище характеризується такими основними властивостями, які виражають його суть: а) виникло з практичної потреби пристосування підростаючого покоління до умов суспільного життя і виробництва, заміни ними старших поколінь; б) категорія вічна, необхідна і загальна; в) на кожному етапі суспільно-історичного розвитку за своїм призначенням, змістом і формами має конкретно історичний характер; г) здійснюється за рахунок засвоєння підростаючим поколінням основних елементів соціального досвіду, у процесі і результаті залучення його старшим поколінням у суспільні відносини, систему спілкування і суспільне необхідну діяльність.

У вихованні особливе місце займають: виробничі відносини, мова народу, політика, наука, право, мистецтво, релігія, антисуспільні явища.

Педагогіка — це сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвиток особистості людини.

Назва науки походить від грецьких слів "пайди" — діти і "аго" — веду, тобто "дітоводіння". (У стародавній Греції "пайдагогос" спочатку називали рабів, які супроводжували дітей до школи).

Стадії розвитку педагогіки можна розглядати в такому порядку: народна педагогіка — духовна педагогіка — світська педагогіка. З появою кожної наступної стадії проходить процес її взаємодії, взаємодсповнення, взаємозбагачення.

Народна педагогіка — галузь педагогічних знань і досвіду народу, що проявляється у домінуючих серед нього поглядах на мету, завдання, засоби і методи виховання та навчання. О.В.Духнович у підручнику "Народна педагогия в пользу училищ иучителей сельских" (1858 р.) вперше вводить термін "народна педагогіка".

Нещодавно в педагогічній науці з'явився термін "етнопедагогіка" (Г.Н.Волков). Якщо поняття "народна педагогіка" включає в себе емпіричні педагогічні знання без належності до конкретної етнічної спільності, то поняття "етнопедагогіка" пов'язане з конкретною етнічною належністю педагогічних традицій.

Педагогіка народознавства — напрям у сучасній педагогіці, шкільній практиці, який забезпечує практичне засвоєння учнями (в процесі продовження творчих традицій, звичаїв і обрядів, у діяльності, поведінці) культурно-історичних, мистецьких надбань батьків, дідів і прадідів. Народознавство у вузькому значенні (етнографія)— наука про культуру, побут народу, його походження і розселення, національні традиції, звичаї, обряди. У широкому розумінні народознавство означає сукупність сучасних наук про народ, його національну духовність, культуру, історію, а також здобутки народного і професійного мистецтва, які відображають багатогранність життя народу, нації.

Родинна педагогіка, як складова частина народної культури, включає відновлення у правах, використання її виховних можливостей, сімейних традицій

(трудових, моральних, мистецьких). Це сприяє формуванню у дітей найглибших почуттів: любові до матері і батька, бабусі і дідуся, повагу до пам'яті померлих і т.п.

Педагогічна деонтологія — народне вчення про виховні обов'язки батьків перед своїми дітьми, учителів — перед учнями, вихователів — перед вихованцями, вироблених народом етичних норм, необхідних для виконання покладених на них педагогічних функцій.

Педагогіка народного календаря репрезентує виховання дітей та молоді послідовним циклом залучення їх до сезонних робіт, звичаїв, свят і обрядів українського народу.

Козацька педагогіка — це частина народної педагогіки, яка сприяла формуванню у підростаючого покоління українців синівської вірності рідній землі, незалежній Україні. Основні завдання козацької педагогіки: готувати фізично загартованих, мужніх воїнів— захисників народу від чужоземного поневолення, виховувати у підростаючих поколінь український національний характер, національні і загальнолюдські цінності, формувати високі лицарські якості, пошану до старших людей, милосердя, прагнення допомогти іншим, виховувати громадян, які б розвивали культуру, економіку та інші сфери життєдіяльності народу, власної самостійної держави на світовому рівні.

Першим ступенем козацької педагогіки було сімейне виховання, яке утверджувало високий статус батьківської і материнської педагогіки. Специфічна роль батька: цілеспрямоване загартування своїх дітей, формування в них лицарської честі, гідності, підготовка до подолання життєвих труднощів, до захисту рідної землі, вільного життя. Другий ступінь козацького виховання можна назвати родинно-шкільним. У козацьких, братських та інших школах найвищий ступінь мали родинні, духовні та материнські цінності, які переростали в загальнонаціональні (заповіді волелюбних батьків і дідів, традиції, звичаї та обряди тощо) і включали в себе релігійно-моральні цінності. Потім молодь, яка прагнула знань, училася у вітчизняних колегіумах і академіях, у відомих європейських університетах, тобто отримувала підвищену і вищу освіту (третій ступінь). По закінченню вищих навчальних закладів юнаки одержували (в сотнях, полках, у Запорізькій Січі) систематичне фізичне, психофізичне, моральне, естетичне і трудове загартування, національно-патріотичну підготовку, споргивно-військовий вишкіл.

Духовна педагогіка — галузь педагогічних знань і досвіду по вихованню і навчанню людської особистості засобами релігії.

Світська педагогіка пройшла тривалий шлях становлення. Довгий час вона була складовою частиною філософії. Праці Я.А.Коменського (1592-1670) заклали основу для розгляду педагогіки як самостійної науки.

За своєю структурою педагогіка розглядається як:

а) наука, яка має свої закономірності;

б) практика, яка вказує практичне застосування теоретичних положень;

в) мистецтво, яке вимагає творчого натхнення вчителя.

Таким чином, учительська діяльність проходить у відповідності з пе­дагогічними закономірностями, і в той же час у ній проявляється мистецтво вчителя.

"Педагогічна практика без теорії — те саме, що знахарство в медицині, — писав К.Д.Ушинський у своїй статті "Про користь педагогічної літератури", відзначаючи, що педагогічна література є для вчителя "наймогутнішим засобом". "Всякий міцний успіх суспільства в справі виховання неминуче спирається на педагогічну літературу", — робить висновок Ушинський. Джерелами педагогіки є:

а) педагогічна спадщина минулого;

б) передовий педагогічний досвід;

в) народна педагогіка;

г) педагогічні дослідження.

Дата добавления: 2013-12-14