Типи виробничих систем

Виробничі системи розвиваються в просторі і часі внаслідок складної взаємодії економічних, соціальних, природно-ресурсних, культурно-історичних, суспільно-політичних факторів під впливом активізації прогресивних форм суспільної організації виробництва, розширення використання досягнень НТП. Загальновідомо, що ВС змінювалися в процесі історичного розвитку суспільства. Основні історичні типи ВС тісно пов'язані з еволюцією трудової діяльності, вдосконаленням знарядь праці і форм суспільної організації виробництва, змінами системи соціальноекономічних відносин і цілей розвитку суспільства. Залежно від розвитку технічної технологічно) основи ВС поділяються на три фундаментальних типи - доіндустріальні, індустріальні і постіндустріальні ВС.

- Доіндустріальними називають ВС, які базуються на ручній праці. Для них характерними були примітивні, ручні засоби праці; енергетична база у вигляді сили худоби І робітників. Такі роботи, як прядіння, ткацтво, підйом води, обробка деревини і металу тощо, виконувалися вручну, і їм відповідала велика кількість ручних знарядь праці, які досягли найбільшої диференціації в період панування мануфактурного виробництва.

Слід зазначити, що як матеріальна, трудова, капітальна основи доіндустріальних ВС виступали відповідно, природні матеріали, ручна або фізична праця, землеробський капітал. У цей період розвитку виробництва людина була найактивнішим його елементом. Дія організації праці характерною була індивідуальна форма праці (селяни, ремісники) або її проста кооперація.

- Індустріальними називають виробничі системи, які базуються на механізованій праці. Індустріальні ВС почали формуватися у ХVШ-Х1Х ст., коли проста кооперація в своєму розвитку швидко переросла у більш складну, яка базувалася на поділі праці всередині майстерні по операціях і на ремесленій техніці, тобто переросла в мануфактуру. Поступово розвинулось і диференціювалося як промислове, так і сільськогосподарське виробництво за галузями і всередині кожної галузі, розвинувся суспільний процес диференціації праці і виробництва. Характерними для цього періоду були такі суспільні процеси: - спеціалізація праці і виробництва, тобто виділення окремих операцій,

видів, підвидів технологічних операцій і т.д.;

- концентрація праці і виробництва та формування на цій основі так званого ефекту масштабу;

- централізація власності і управління власністю;

- приватизація, тобто розширення і поглиблення інституту приватної власності;

- капіталізація, яка сприяла створенню умов для швидкого розвитку виробництва.

Перша промислова революція кінця ХVХ - початку XIX ст., ознаменувала перехід до машинного виробництва на науковій основі. Цей процес в різних країнах західної Європи проходив неоднаково, з різним рівнем інтенсивності, але майже у всіх країнах. Першим поколінням машин були Прості у застосуванні і зручні знаряддя праці або їх поєднання; вони були в основному одноопераційними і створювалися там, де відбулося виділення найпростіших операцій. Другим важливим етапом першої промислової революції була зміна основи машини - перехід від сили води і худоби до енергії пару. Поступово з вичерпанням можливостей парової техніки склалися наукові і технічні передумови для виробництва і використання для силових потреб електричної енергії. В 1867 р. Е.Сіменсом була створена динамомашина, а у 80-90-х роках - електродвигун. В 1885 р. Г.Даймлер розробив двигун внутрішнього згоряння, а в 1892 р. Р.Дизелем - двигун натяжному паливі. Заміна енергетичної основи виробництва ознаменувала нову, другу промислову революцію. Це дозволило подолати ті бар'єри у розвитку техніки, які виникли на шляху парової машини. Внаслідок цього технологічні процеси набули значної гнучкості і мобільності, що мало особливе значення для машинобудування; виникли умови для створення масово-поточного виробництва.

Прогрес науки, техніки і виробництва потребував таких матеріалів за своїми фізичними, хімічними та іншими властивостями, і їх конструктивних, технологічних та технічних характеристик, якими не володіли природні матеріали. Сировинною базою першої промислової революції залишалися сільськогосподарська сировина, традиційні будівельні матеріали і метали, які отримувалися на суто емпіричній основі. Першим значним кроком у розвитку сировинної бази промисловості було масове виробництво заліза і чавуну. В період другої промислової революції виникнення електроенергетики призвело до створення різноманітних електротехнологій виробництва чорних і кольорових металів. Розвиток електротехнологій відіграв значну роль у виробництві алюмінію, вплив якого на технічний прогрес XX ст., можна порівняти лише зі значенням сталі в XIX ст..

Однак, майже весь технічний прогрес у виробництві матеріалів у XIX ст.. проходив шляхом виділення природних речовин та їх простих сполук. Для зменшення залежності виробництва від безпосередньо доступних природних ресурсів, а також для отримання матеріалів, які б відповідали потребам нової техніки, необхідним було використання більш глибоких, хімічних методі перетворення матерії. Розвиток хімічної науки привів до створення хімічної промисловості, яка перетворилася в епоху НТР у головну матеріалоутворюючу галузь. Масове виробництво синтетичних матеріалів, яке почалося у першій половині XX ст., означало переворот у сировинній базі економіки; залежність виробництва від безпосередньо доступних природних ресурсів значно зменшилась. Піку свого розвитку індустріальні ВС досягли із завершенням другої промислової революції у першій половині XX ст. В ході цієї революції основні виробничі процеси були охоплені машинним виробництвом, сформувалось масове виробництво машин на машинній основі. В індустріальних ВС як технічна, матеріальна, енергетична і трудова основи виступають, відповідно, машини і системи машин, природні і частково штучні матеріали, парова і електрична енергія, переважно механізовані праця. Людина виступає як пасивний елемент ВЕС, як "придаток" до машин і системи машин. При цьому вона зберігає за собою функції управління: контроль, регулювання машини, безпосереднє втручання в технологічний процес для знищення помилок машини.

- Постіндустріальними називають виробничі системи, які базуються на автоматизованій праці. Формування постіндустріальних ВС почалося у другій половині XX ст. Цей процес по сьогоднішнього дня є незавершеним. З погляду технічної основи характерними для них є автомати і автоматизовані системи виробництва. Автоматизація виробництва як локальне явище виникла в середині XIX от., коли почали виникати системи машин, які розповсюджувались на суцільні технологічні процеси. Автоматизація виробництва зросла з його механізації як природне продовження цього процесу. Всередині XX ст. автоматизація стала масовим явищем і перетворилась на одну з головних ознак сучасної науково-технічної революції (третьої промислової революції). В процесі автоматизації людина поступово витісняється за рамки безпосереднього процесу виробництва. Завдяки створенню ЕОМ, різних кібернетичних пристроїв, механізації і автоматизації праці людини поступово заміняється не тільки в технологічних процесах, а і у функціях контролю, регулювання, переробки інформації, оцінки ситуації, управління.

У якості матеріальної, енергетичної, трудової І капітальної основи постідустріальних ВС виступають, відповідно, штучні матеріали, електрична і атомна енергія, автоматизована праця. Переважно фінансовий чи корпоративний капітал, який формується І функціонує на акціонерній основі. З точки зору власності, вона трактується як змішана економічні система, яка включає різноманітність державної, приватної, колективної та інших форм.

Для сучасних постіндустріальних ВС, які формуються у розвинених країнах світу, характерним є розвиток таких процесів як:

- посилення інтеграції праці і виробництва в умовах розвитку процесів диференціації;

- посилення диверсифікації виробництва, тобто на одному підприємстві виготовляється продукція різних галузей. Це дозволяє виробничій системі гнучко реагувати на зміни ринкової кон'юнктури, уникати ризику банкрутства і різкого зниження рівня прибутків;

- розвиток процесів прямо протилежних конкуренції - деконцентрації, яка виражається у розкрупненні великих підприємств, виробничих об'єднань;

- поглиблення децентралізації власності і управління нею;

- посилення процесів соціалізації виробництва, який виражається у підвищені рівня соціальної направленості розвитку виробництва, орієнтації його на максимальне задоволення потреб членів суспільства.

Формування постіндустріальних ВС в Україні та інших країнах СНД почалось у другій половині XX ст. Однак, цей процес не набув всезагального характеру, про що свідчить неоднорідність розвитку виробничих сил на всіх рівнях господарювання: всередині підприємства, між підприємствами одної і різних галузей, між галузями економіки. До найбільш автоматизованих підприємств відносяться підприємства військово-промислового комплексу, нафтопереробні, хімічні і металургійні заводи, фабрики харчової промисловості та ін. В таких галузях, як сільське господарство, будівництво, транспорт, рівень механізації і автоматизації є дуже низьким. Тут панує ручна праця.

Типологізація ВС, наведена вище, є умовною і відображає окремі ознаки,

що переважають, У дійсності, різні типи ВС тісно переплітаються

між совою, взаємозумовлюють і взаємодоповнюють один одного.

Дата добавления: 2013-12-14