Сімейне управління

Під державним управлінням ми розуміємо сукупність цілеспрямованих впливів органів державної влади, які справляються ними в рамках відповідної компетенції, на певних осіб, соціальні системи, а також весь соціальний організм в цілому.

Громадське управління здійснюється недержавними організаціями переважно засобами неюридичного характеру і часто доповнює державне управління (об'єднання громадян, органи самоврядування).

Приватне (приватно-підприємницьке) управління, яке є наслідком реформування нашого суспільства в бік ринкової економіки.

3. Основні засади управління в ОВС.

Управління в органах внутрішніх справ - різновид державного управління і повинно забезпечувати взаємодію систем, підрозділів і служб органів внутрішніх справ як єдиного цілого з метою виконання поставлених перед ними завдань у сфері внутрішніх справ держави.

Таке управління являє собою єдину систему взаємопов'язаних і в певному порядку виконуваних дій, які можуть розглядатися як елементи або стадії процесу управління.

До числа обов'язкових, які постійно повторюються, видів управлінської діяльності відносяться:

- визначення проблеми, постановка цілей;

- розробка варіантів рішення;

- прийняття (затвердження) рішення;

- підбір виконавців;

- оцінка процесу виконання рішення, його корегування;

- облік і оцінка результатів виконання рішення.

Наприклад. Вчинено злочин. Завдання - встановити винних осіб. Згодом вони встановлені, але їх місцезнаходження невідоме. Треба організувати розшук. Внаслідок оперативно-розшукових заходів одержано інформацію про адресу, за якою переховуються злочинці. Далі йде операція по їх затриманню. Одночасно з цими циклами начальник відділу організовує попереднє слідство у справі, передачу справи до суду і таке інше. Якщо ж врахувати, що одночасно скоюється не один злочин, а кілька, що розкриття та розслідування злочинів - це, за обсягом роботи, приблизно тільки 10% від усіх завдань, які вирішуються міськрайорганом внутрішніх справ, то можна уявити собі всю складність та багатогранність процесу управління органами внутрішніх справ.

Зміст процесу управління включає в себе технічний, виробничий, правовий і соціальний аспекти.

З технічної точки зору управління - це управління інформаційними потоками. Враховуючи якісні зміни в характері сучасної злочинності, необхідною передумовою ефективної діяльності органів внутрішніх справ стає своєчасне забезпечення їх комп'ютерною технікою і новими інформаційними технологіями.

У виробничому плані процес управління - це постійне відтворення і налагодження зв'язків, забезпечення оптимальної взаємодії між галузевими службами, підрозділами органів внутрішніх справ, погодження їх спільної діяльності.

У правовому аспекті - це суворе дотримання законності при виробленні й реалізації управлінських рішень.

Соціальна сторона процесу управління за сучасних умов характеризується тим. що взаємовідносини між учасниками управлінського процесу грунтуються на принципах демократії, соціальної справедливості, забезпеченості й соціальної захищеності.

При організації процесу управління необхідно враховувати і технологічну, процедурну сторону. Технологічне забезпечення процесу управління включає в себе сукупність дій, акцій та процедур, що виконуються працівниками органів управління, які складають комплекс управлінських рішень і заходів щодо їх реалізації.

Концентровано процес управління проявляється в управлінському рішенні.

Одним з найбільш відповідальних видів робіт, які в процесі управління виконують керівники та інші відповідальні посадові особи органів внутрішніх справ, є розробка і прийняття управлінських рішень.

Вся різноманітність управлінських рішень, які приймаються на різних рівнях управління органами внутрішніх справ, повинна відповідати певним загальним вимогам:

- управлінські рішення мають бути обгрунтованими, об'єктивними, враховувати всі особливості ситуації, відповідати конкретним умовам, поставленим цілям і можливостям їх досягнення;

- управлінські рішення повинні відповідати вимогам законодавчих актів, наказів МВС, інструкцій і настанов;

- управлінські рішення повинні прийматись у межах компетенції суб'єкта управління, тобто відповідати функціональним обов'язкам посадової особи, що їх приймає;

- управлінські рішення мають бути своєчасними, запізніле рішення, як і передчасне, знижує ефективність управління і може призвести до тяжких наслідків;

- управлінське рішення встановлює обов'язкові правила поведінки або регулює окремі управлінські відносини, воно може стосуватись усього колективу або окремих його членів;

- управлінське рішення в органах внутрішніх справ приймається в установленому процедурному порядку, який регламентується відповідними нормативними актами.

Процес підготовки і прийняття управлінських рішень проходить у декілька етапів.

Перший етап - одержання інформації - включає її збирання, обробку або систематизацію, тобто поміщення до різних зведень, таблиць, обліків.

Наступна стадія процесу управління - аналіз інформації. Вивчаються умови, які впливають на стан злочинності, сили і засоби органу внутрішніх справ, стан взаємодії між службами ОВС та з іншими правоохоронними органами, матеріально-технічне забезпечення, умови дорожнього руху, стан пожежної безпеки, технічного захисту майна, охорони громадського порядку тощо. Аналіз дає змогу чітко усвідомити завдання (проблему), яке стоїть перед ОВС. Після цього визначається мета майбутнього рішення, потім розпочинається конструювання рішення, яке полягає у розробці різних його варіантів.

Отже, управлінське рішення - це свідомий акт організаційної діяльності начальника органу внутрішніх справ, пов'язаний з вибором мети, шляхів та засобів її досягнення.

Складність, різносторонність, багатогранність управлінської діяльності начальника органу внутрішніх справ, яка включає в себе, за скромними підрахунками 50-60 видів та напрямків, щоденно обумовлює різноманітність управлінських рішень.

Прийняттям рішення процес управління не закінчується. Ефективність роботи керівника визначається не тільки тим, які рішення прийняті, а й тим, наскільки своєчасно і повно ці рішення були реалізовані, як вони вплинули на виконання завдань, що стоять перед органами внутрішніх справ та їх підрозділами. Організація виконання управлінських рішень - основний етап процесу управління. Він включає в себе з'ясування і конкретизацію рішення, підбір, розстановку, інструктаж і навчання виконавців, забезпечення їх діяльності та взаємодії, контроль і облік, корегування рішення в процесі виконання і прийняття нових рішень з метою виконання попередніх, оскільки процес управління здійснюється безперервно.

О.А.Івін описує досить комічну, але повчальну ситуацію, яка виникла внаслідок нерозуміння наказу старшого:

«Бригадиру надо было поправить балконную стойку, покривившуюся на самом видном месте. Он влез туда с молодым рослым парнем — новичком на стройке, поддел стойку ломом й приказал:

- Бей по ребру!

Парень удивился й спросил:

- Ты что с ума сошел?

- Бей по ребру, «так тебя»!.. закричал бригадир й добавил несколько разьясняющих слов. Тогда парень размахнулся й ударил бригадира кувалдой по ребрам. Бригадир птицей полетел с третього зтажа, к счастью, в сугроб.

Суд новичка оправдал, а в частном определении указал:

«Прежде чем отдавать команды, надо обьяснить, что они означают».

Видавши завдання, необхідно впевнитись, що виконавці зрозуміли його так, як того прагнув керівник.

Виконання рішення повинно завершитись звітом підлеглого, який може бути подано в письмовій формі (довідка, доповідна записка, рапорт тощо) або усно.

Якщо виконання завдання було складним, а результати важливі, слід зробити аналіз організації виконання, діяльності кожного виконавця. Якщо було допущено помилки, або завдання виконане не в повному обсязі, слід розібратись у причинах і умовах невиконання, зробити висновки, відповідно відреагувати, надати допомогу підлеглому чи покарати, виділити додаткові ресурси, призначити нових виконавців, внести корективи в рішення. У тому разі, коли рішення виконане повністю, керівник може заохотити підлеглих відповідно до наданих йому прав чи клопотати про це перед вищими керівниками.

Засобом практичного здійснення цілей, завдань і функцій управління є метод управління.

В органах внутрішніх справ використовуються загальні методи соціального управління з урахуванням специфіки їх діяльності - переконання і примус. Переконання досягається шляхом ознайомлення, обговорення, агітації, демонстрування передового досвіду, попередження, заохочення та інших прийомів впливу на волю об'єкта управління з метою його стимулювання до добровільного і якісного виконання управлінських рішень (оголошення подяки, вручення грошової премії, нагородження цінним подарунком, занесення до книги пошани, на Дошку пошани, нагородження Почесною грамотою, нагородження особистою фотокарткою працівника, сфотографованого біля прапору підрозділу чи органу внутрішніх справ, нагородження нагрудним знаком, дострокове присвоєння спеціального звання, присвоєння звання на ступінь вище встановленого штатним розписом, нагородження «Хрестом слави», «Почесним знаком працівника органів внутрішніх справ», присвоєння звання лауреата «Лицар звитяги»).

Але поряд з цим не можна недооцінювати і значення методу примусу. Примус полягає у формуванні поведінки об'єкта управління проти його волі. При невиконанні управлінських рішень суб'єкт управління може впливати примусово на моральну, матеріальну, організаційну, фізичну, психологічну сферу об'єкта управління з метою його упорядкування. Якщо переконання може застосуватись усіма суб'єктами управління, то примус застосовується спеціально уповноваженими суб'єктами управління в межах їх правової компетенції. До заходів примусу відносяться моральні і матеріальні стягнення, обмеження компетенції, дисциплінарні, адміністративні та кримінальні покарання (зауваження, догана, сувора догана, попередження про неповну службову відповідність, пониження в посаді, пониження в спеціальному званні на один ступінь, позбавлення нагрудного знака, звільнення із органів внутрішніх справ).

Методи переконання і примусу є загальними універсальними методами управління, вони можуть конкретизуватись в інших методах, зокрема в адміністративних, економічних, соціально-психологічних методах управління.

Адміністративні методи як методи впливу суб'єкта управління характеризуються проявом влади, коли суб'єкт управління дає обов'язкові для виконання об'єктом управління розпорядження, накази, директиви, інші управлінські рішення, в яких містяться приписи на те, які дії, кому і в які терміни, яким способом належить виконати, або від яких дій належить утриматись.

Адміністративні методи можуть бути:

Нормативні, які застосовуються, як правило, до всіх підпорядкованих об'єктів управління, якщо в самому нормативному акті не вказаний виняток, ті, на кого не поширюється дана правова норма (статути, інструкції, правила).

Зобов'язуючі методи приписують об'єкту управління виконувати ті чи інші дії, зазначені у приписі чи іншому розпорядженні.

Уповноважуючі методи надають можливість, дозволяють, уповноважують об'єкт управління на виконання тих чи інших дій.

Заохочуючі методи впливають на об'єкт управління засобами морального і матеріального заохочення, стимулюють до сумлінної праці, безумовного виконання службових і громадських обов'язків.

Забороняючі (обмежуючі) методи встановлюють заборону або обмеження на виконання тих чи інших дій.

Делегуючі методи полягають у передачі, делегуванні об'єктові управління виконання тих функцій, які не входять до його компетенції.

Рекомендаційні адміністративні методи застосовуються об'єктом управління через наради, консультації, збори, на яких розробляються рекомендації щодо виконання тих чи інших дій, доцільних при досягненні мети управління.

В умовах демократизації суспільства, побудови правової держави, гуманізації органів внутрішніх справ особливого значення набувають соціально-психологічні методи управління. Соціально-психологічні методи впливу на трудові колективи і окремих працівників направлені на створення сприятливого і стабільного морально-психологічного клімату для найбільш успішного виконання поставлених завдань. Соціально-психологічні методи грунтуються на досягненнях соціології і психології, вони враховують колективну психологію, потреби колективу, формальні і неформальні відносини, громадську думку, психологічні особливості різних соціальних груп і окремих індивідуумів. Соціально-психологічні методи управління спрямовані на забезпечення соціального захисту працівників органів внутрішніх справ, підвищення ефективності їх діяльності, покращення умов праці, втілення здорового способу життя, зміцнення здоров'я, розвитку особистої культури і професійного зростання.

На підставі інформації керівник розробляє заходи соціального регулювання, нормування і морального стимулювання. До них можна віднести:

- методи підвищення службової активності (вивчення і запровадження передового досвіду, критика і самокритика, агітація, пропаганда);

- методи соціальної спадкоємності (урочисті збори, вечори відпочинку, вшанування ветеранів, наради передових працівників за професіями, засідання жіночої ради та інше).

В системі органів внутрішніх справ застосовуються і економічні методи управління. Це всі ті методи, з допомогою яких здійснюється матеріальне стимулювання як органів внутрішніх справ, їх підрозділів, так і окремих працівників.

Методи управління в органах внутрішніх справ реалізуються через управлінські рішення, що зовнішньо втілюються у різні правові форми: закони, постанови, укази і декрети, положення, статути, правила, інструкції, рішення, розпорядження, накази, резолюції і службові записки.

Ефективність управлінського процесу, настрій людей у підрозділі, стосунки між працівниками залежать від багатьох факторів: безпосередніх умов роботи, професійних якостей кадрових працівників, рівня керівного складу. Багато в чому робота підрозділу залежить від керівника. Не випадково один із відомих спеціалістів у галузі соціальної психології Г.Сельє писав: «Вибір місця роботи слід починати з вибору керівника».

Вплив керівника на підлеглих має на меті спонукати їх до певної службової поведінки, що відповідала б як вимогам організації (підрозділу), так і власним уявленням. Відомі два основні способи впливу: прямий (наказ, завдання) і опосередкований, мотивувальний (через стимули). У першому випадку створюється ситуація, коли невиконання необхідних дій призводить до покарання. Така формула відносин між керівником і підлеглим називається примусом, тобто в цьому випадку цілі керівника безпосередньо не пов'язуються з інтересами виконавця, а іноді можуть і протистояти їм. У другому випадку створюється ситуація, коли за виконання необхідних дій заохочують, впливають на потреби і мотиви працівника.

Управління діяльністю груп і колективів здійснюється в формі керівництва і лідерства. Між цими двома формами управління і багато різного, і багато подібного. Керівник призначається суб'єктом управління або обирається відповідно до процедури. Керівник реалізує свої офіційні повноваження на підставі наказу, статуту, іншого правового акту.

Реальний вплив керівника на діяльність органу, підрозділу грунтується не тільки на його офіційних повноваженнях, але й на особистому авторитетові, тобто має дві складові: формального керівника та неформального лідера. Найоптимальнішим є тип керівника з високим офіційним, професійним та особистим статусом.

Керівництво прийнято вважати продуктом формальних, або офіційних відносин, а лідерство - це результат неформальних (неофіційних) відносин. Місце і роль керівника заздалегідь обумовлені певними нормативними документами. Лідер з'являється стихійно, у штатному розписі підрозділу такої посади немає.

Керівник колективу призначається ззовні, вищим керівництвом, наділяється відповідними владними повноваженнями, контролює хід діяльності підлеглих. Лідера висувають з-поміж людей, які його оточують, по суті, рівних або, принаймні, близьких йому за службовим становищем.

І ще один момент. Лідером ніколи не можна стати, якщо оточуючі не сприймуть конкретну особу як лідера. А ось керівником нерідко призначають на пост незалежно від того, чи сприймають підлеглі його таким, чи відповідає він цій ролі, чи ні.

Отже, керівництво - це явище у сфері правових, політичних, економічних, соціальних відносин, а лідерство - явище психологічне.

Функції керівника органу внутрішніх справ можна поділити на: організаційно-адміністративні, спеціальні, забезпечення, виховні, методичні, контрольні, представницькі.

Організаційно-адміністративні функції передбачають здійснення таких методів і прийомів управління, які здатні забезпечити найвищу ефективність діяльності органу внутрішніх справ.

Функції забезпечення направлені на матеріально-технічне, фінансове, медичне та інше забезпечення оперативно-службової діяльності.

Виховна функція керівника здійснюється в процесі його повсякденної діяльності. Керівник виховує і особистим прикладом, і навчанням, і контролем, і методами переконання та примусу.

Методичні функції передбачають розробку найбільш ефективних прийомів і методів підготовки, прийняття і виконання управлінських рішень.

Контрольні функції направлені на вивчення і перевірку стану керованої системи (об'єкта управління) після реалізації організаційно-адміністративних функцій.

Представницькі функції полягають у тому, що керівник по суті є громадським діячем, бере участь у різних нарадах і конференціях, у роботі різних виборних органів, підтримує зв'язки з громадськими організаціями, спільно з ними розробляє рішення щодо

охорони громадського порядку, профілактики правопорушень, з різних соціальних питань і тим самим виконує громадські функції.

Керівник повинен мати в постійному користуванні законодавчі та нормативні акти, що регламентують діяльність органів внутрішніх справ у найважливіших питаннях (приблизний перелік законодавчих актів та службової документації:

- Конституцію України;

- Закон України «Про міліцію»;

- Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність»;

- Закон України «Про статус суддів»;

- Закон України «Про прокуратуру»;

- Закон України «Про адвокатуру»;

- Закон України «Про надзвичайний стан»;

- Закон України «Про дорожній рух»;

- Закон України «Про статус народного депутата України»;

- Закон України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве регіональне самоврядування»;

- Кримінальний кодекс України;

- Кримінальний процесуальний кодекс України;

- Цивільний кодекс України;

- Цивільно-процесуальний кодекс України;

- Кодекс України про адміністративні правопорушення;

- Кодекс законів України про працю;

- Митний кодекс України;

- Державну програму боротьби із злочинністю;

- Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України;

- Статут внутрішньої служби органів внутрішніх справ України;

- Статут патрульно-постової служби міліції;

- Статут служби міліції по охороні і конвоюванню затриманих та ув'язнених осіб;

- Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України;

- Положення про порядок застосування вогнепальної зброї;

- Правила застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Україні;

- Правила дорожнього руху.

Дата добавления: 2013-12-14