Особливості розвитку європейської економічної інтеграції та ЗЕП країн Європейського Союзу

Друга половина минулого століття пов’язана зі створенням та поглиблен­ням інтеграційних процесів у Європі, де вони набули найдовершеніших форм. Найбільш розвинуте у світі інтеграційне угруповання – Європейський союз, який пройшов усі основні етапи інтеграційного процесу, розширив своє член­ство з 6 до 15 країн. Шість країн (ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург) у 1952 р. створили Європейське об’єднання вугілля 1 сталі, яке і започаткувало створення майбутнього Євросоюзу. 7 лютого 1992 р. держа­ви – члени Європейських співтовариств підписали Договір про Європей­ський Союз і з 1 листопада 1993 р. Договір вступив у силу. З цього моменту починається відлік часу існування ЄС. На сьогодні членами Європейського Союзу є такі країни: Австрія, Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірлан­дія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Швеція. ЄС утворився на основі трьох інтеграційних об’єднань – Європейського об’єднання вугілля і сталі, Європейського об’єднання ЄВРАТОМ, Європейського економічного співтовариства, створених ще у 50-х роках. Відпо­відно еволюціонували і цілі західноєвропейської інтеграції. Слід відзначити внутрішні та зовнішні фактори, що сприяли європейської інтеграції. Внутрішні фактори: порівняно мала територія Європи, близькість країн; обмеженість ресурсів; розвиток транспортних можливостей; потреба національних підприємств в розширенні ринку, взаємопроникнення капіталу. До зовнішніх факторів можна віднести: політичне протистояння зі США, конкурентне за­силля з боку економіки США та країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону на чолі з економікою Японії.

У процесі свого розвитку ЄС пройшов такі етапи.

1) Етап зони вільної торгівлі (1958–1969 рр.) Згідно з Римським до­говором були поступово відмінені митні тарифи і кількісні обмеження на взаємну торгівлю, запроваджені спільні митні тарифи і введена спільна митна політика щодо третіх країн. B 1962 р. була введена в дію єдина сільськогосподарська політика. Підписана у 1968 р. Яундська угода передбачала вступ країн, що розвиваються, в асоційовані відносини з ЄС. У 1967 р. відбулося злиття вищих органів трьох співтовариств в єдину Раду і єдину Комісію, які разом із Європейським парламентом і Судом ЄС створили спільну інституціональну структуру ЄС.

2) Етап митного союзу (1968 – 1986 рр.) – етап активного розвитку переваг митного союзу країн ЄС і зовнішньоторговельної політики щодо третіх країн: були відмінені митні збори, зняті кількісні обмеження в торгівлі, застосовано єдиний митний тариф для інших країн спочатку в межах шести країн-засновниць, з приєднанням пізніше Данії, Ірландії, Великої Британії – у 1973 р., Греції, Португалії, Іспанії – на початку 80-х років, Австрії, Швеції і Фінляндії – у 1995 р. В цей час збільшується кількість асоційованих членів з 20 до 66. До цього етапу можна віднести і початок створення Європейської валютної системи: у 1972 р. було введено спільне плавання валют кількох країн – членів ЄС у певних межах, з 1979 р. почалось формування ЄВС.

3) Етап спільного ринку (1987–1992 рр.). Завершується процес ство­рення ЄВС, вводиться в дію ЕКЮ. Валютний курс ЕКЮ розраховується на базі валютного кошика національних валют країн-учасниць з урахуванням їх частки в сукупному ВНП. Основними цілями створення ЄВС були: змен­шення коливання валютних курсів, витіснення з міжнародних валютних роз­рахунків долар СІЛА, стимулювання подальшого розвитку інтеграційних про­цесів через забезпечення передумов формування єдиного валютного ринку ЄС. У 1987 р. визначається створення Єдиного внутрішнього ринку, відбу­вається усунення митних формальностей, які ще лишилися (огляд товарів, перевірка документів); уніфікація технічних стандартів; відміна обмежень конкуренції в наданні держзамовлень; нівелювання різниці в рівнях і структурі оподаткування; усунення лімітів на послуги транспорту, зв’язку, фінан­сові послуги; усунення валютних обмежень, що залишилися; усунення обме­жень при працевлаштуванні громадян. В цей період країни ЄС проводили вже єдину політику в окремих галузях – енергетиці, транспорті, питаннях соціального і регіонального розвитку.

З розвитком ЄС сформувалась відповідна інституційна структура наднаціонального регулювання, органами якої є Європейська Рада (скликається двічі на рік у складі глав держав і урядів), Європейське політичне співробіт­ництво (нарада міністрів закордонних справ), Комісія ЄС (виконавчий орган, складається з голови і 17 членів комісії, які призначаються урядами країн – членів ЄС за встановленою квотою, термін повноваження – 4 роки), Рада ЄС (Рада Міністрів ЄС, сесії проводяться у разі необхідності),Європейський Пар­ламент (складається з 518 депутатів, які обираються прямим загальним го­лосуванням громадян країн-членів ЄС за встановленою квотою), Економічна і соціальна Рада (консультативний орган, що складається зі 183 осіб, які при­значаються на 4 роки урядами країн-учасниць ЄС за встановленою кво­тою), Суд ЄС (складається з 13 суддів і 6 генеральних адвокатів, які призначаються урядами країн ЄС на 6 років), Контрольна палата ЄС (контролює пра­вильність фінансових операцій, законність використання коштів ЄС; скла­дається з 12 осіб, які призначаються на 4 роки).

4) Етап економічного союзу (з 1993 р. – до нинішнього часу). Відбуло­ся посилення політичної інтеграції та активний розвиток валютного союзу. У 1992 р. в голландському місті Маастрихті був підписаний Договір про Європейський Союз, який зокрема передбачає усунення ще діючих обмежень вільно­го руху капіталу в Португалії та Греції. Країни ЄС було зорієнтовано на прийняття заходів зі стабілізації грошової системи та закріплення бюджетної дисципліни; створення Європейського валютного інституту, який має готува­ти документи, розробляти заходи та інструментарій для провадження з 1999 р. єдиної грошової та валютної політики; створення Європейського центрального банку в 1999 р., який спільно з Центральними банками держав-членів має становити Європейську систему центральних банків. Згідно з угодою валют­ний союз визначається як зона, в якій спільно здійснюється політика країн – членів ЄС, спрямована на досягнення макроекономічних цілей.

Для існуван­ня валютного союзу необхідні три умови:

– повне і остаточне конвертування валют;

– повна лібералізація руху капіталів та інтеграція банківських, інших фінансових ринків;

– ліквідація меж коливань валютних курсів і остаточна фіксація паритетів валют, що створює реальну основу для заміни національ­них валют єдиною валютою ЄС – євро.

Початок функціонування ЄВС – 1 січня 1999 р., всі розрахунки за проведення зовнішньоекономічних опера­цій здійснюються у євро. З 1 січня 2002 р. євро вводиться у готівковій формі в обіг у 12 країнах ЄС; до ЄВС поки що не приєдналися Велика Британія, Данія, Швеція. Європейська система центральних банків несе відповідальність за проведення кредитно-грошової політики, здійснює валютні інтервенції лише у євро, підтримує створення спільного ринку нової валюти тощо. Перші ре­зультати функціонування євро у країнах ЄС дають підстави стверджувати, що у XXI ст. вона може стати провідною міжнародною валютою, позитивним має бути вплив євро на конкуренцію на внутрішньому європейському ринку.

Новий рівень економічної інтеграції вимагає від країн-учасниць забезпе­чення однорідності економічної політики, економічного розвитку для створен­ня основи стабільності євро, тобто відповідності таким критеріям:

1) ста­більність цін – середній рівень інфляції має бути не більше 1,5 % середньо­го значення трьох країн співтовариства, де зафіксоване мінімальне зростання цін;

2) збалансованість процентних ставок – їх середній річний рівень в окремій країні не повинен перевищувати відповідний рівень у країнах з кра­щими показниками, в цілому – не вище 20 %;

3) бездефіцитність бюдже­ту – дефіцит бюджету має бути меншим 3 % сукупного національного про­дукту;

4) рівень державного боргу не повинен перевищувати 60 % сукупного національного продукту;

5) стабільність валютних курсів – національна ва­люта не повинна бути девальвована протягом двох останніх років і має відпо­відати нормам ЄС.

Після підписання Маастрихтських угод значно посилюється політична взаємодія країн ЄС, а саме: запроваджується загальна зовнішня політика та політика в галузі безпеки, посилюється роль Європейського парламенту, про­водиться загальна політика в галузі юстиції та внутрішніх справ.

Важливим є встановлення громадянства – всі громадяни держав-членів є громадянами ЄС, кожний з них має право: вільно пересуватись та проживати на території держав-членів, брати участь у голосуванні та балотуватися на муніципальних і Європейських виборах у тій країні, де він мешкає; має право на захист дипломатичними та консульськими службами будь-якої з країн-учасниць, право на звернення до Парламенту і до вповноваженого з розгляду скарг тощо.

Дата добавления: 2013-12-14