Н.Протасова подає свою класифікацію основних андрагогічних принципів стосовно їхнього прояву у системі післядипломної освіти

Принцип індивідуального досвіду та розвитку індивідуальних освітніх потреб. Цей принцип вимагає побудови системи післядипломної освіти на основі індивідуального досвіду фахівця. Індивідуальний досвід служить основним мірилом освітніх потреб педагога. Якщо інформація, знання та вміння, на яких акцентується увага в процесі навчання, далекі від практики діяльності педагога, суперечать або нехтують досвідом педагога, не відповідають його індивідуальним освітнім потребам, то ефективність післядипломної освіти різко знижується. Проблема самореалізації, і професійної в тому числі, тісно пов’язана з проблемою індивідуальних потреб, досвіду, здібностей, оскільки вони є виразом індивідуальності та відображуються в тому, які потенції і як актуалізуються. Особистість виступає як активний суб’єкт їх розвитку та застосування і відповідає за повноту реалізації потенційного в діяльності, вибір адекватного здібностям виду діяльності, оптимальне поєднання різних її видів, усвідомлення та реалізацію своїх здібностей. Отже, принцип індивідуального досвіду та розвитку індивідуальних освітніх потреб вимагає такої організації післядипломної освіти, яка б враховувала індивідуальність фахівця, його досвід, сприяла б розвитку індивідуальних здібностей та освітніх потреб і тим самим орієнтувала педагога у самовизначенні, пошуку шляхів самореалізації.

Рівнево-кваліфікаційний принцип. В системі післядипломної освіти необхідна багатоступінчата диференціація. По-перше – це диференціація відповідно професії, отриманої у вузі /лікар, інженер, вчитель тощо/, по-друге – це диференціація за спеціальністю /лікар офтальмолог, інженер-будівельник, вчитель математики тощо/, по-третє – це рівнево-кваліфікаційна диференціація, яка відображає рівень оволодіння фахівцем своєю професією, його майстерність, відповідність його знань, вмінь та навичок вимогам кваліфікаційних характеристик /вчитель першої категорії, другої, третьої та ін./.

Якщо перший та другий ступінь диференціації більш загальні, добре видні та зрозумілі, то третій ступінь диференціації найбільш специфічний і, на жаль, в практиці діяльності закладів післядипломної освіти, часто випускається.

Життєво і перспективно-посадовий принцип. Людина народжується для того, щоб бути щасливою. Сьогодні ця теза не викликає ні в кого подиву або заперечення. Але щастя людини залежить від її самореалізації в побуті, сім’ї, роботі тощо. Прагнення людини досягти в своїй роботі найкращих результатів, зайняти вищу посаду, мати перспективу просування по службовій драбині, а відповідно – й покращувати своє матеріальне становище – це цілком природне прагнення, яке треба сприймати з розумінням та всіляко підтримувати. Можна перефразувати вислів відомого полководця: „Поганий той студент, який не мріє стати міністром чи президентом”. Наявність здорового честолюбства у фахівця – це паросток нового сучасного мислення. Система післядипломної освіти має допомогти фахівцю побачити його найближчі та віддалені життєві та професійні перспективи, усвідомити їх реальність за умови копіткої роботи над собою, розвитку необхідних рис, вмінь та навичок. Цей принцип дозволяє конкретизувати мету післядипломної освіти, відповідним чином узгодити її зміст, форми і методи, виходячи із загальних потреб особистості фахівця та перспективи професійного росту.

Принцип вікового підходу. Фактор біологічного віку має принципове значення для характеру педагогічного впливу в післядипломній освіті. Психологічна наука стверджує, що місткість людської пам’яті починає знижуватися вже наприкінці навчання у вузі. З віком погіршується сприйняття матеріалу, менш оперативними, гнучкими стають процеси мислення. Соціальна психологія відмічає ще один важливий аспект мотивації до набуття нових знань. Біологічний вік фахівця визначає цю мотивацію, тобто з віком мотивація до набуття нових знань помітно слабшає.

Американський спеціаліст в галузі освіти та розвитку людини Роберт Хевігерс, який спеціально вивчав біологію людини, психологію та соціологію у зв’язку з освітою на різних етапах життя людини, прийшов до висновку про наявність для кожного віку певних „завдань розвитку”. Ці „завдання розвитку” знаходяться на межі індивідуальних потреб та соціальних вимог. Свої завдання розвитку притаманні кожній віковій стадії, включаючи дорослість та зрілість – вік активної післядипломної освіти.

Принцип створення умов та свободи вибору. Функціональний підхід до особистості, при якому її участь в освітньому процесі зводиться до засвоєння деякої суми знань, видів діяльності, вирішення типових завдань, які пропонуються ззовні, не відповідає вимогам сучасності. Готовність до непередбачених змін, спрямованість освіти в майбутнє забезпечується лише розвитком людини, збагаченням її духовної та інтелектуальної сфери, яка дозволить їй бути дієвою в різноманітних та швидкоплинних умовах життя. Лише сприяння розкриттю та втіленню людських бажань, можливостей та здібностей може забезпечити суспільний прогрес. Тому створення умов для самоініціативного, повного змісту, особистісно пережитого навчання достатньо високого рівня, що сприяє прояву цілісної особистості, набуває в системі післядипломної освіти принципового значення.

Принцип свободи вибору не звужується лише до варіативності навчальних планів та програм державного закладу післядипломної освіти, а вимагає реальної свободи вибору фахівця, як і яким чином вдосконалювати свою майстерність. Це – прямий шлях до децентралізації післядипломної освіти, приведення її у відповідність до сучасних вимог та світових стандартів.

Принцип проблемно-ситуативної організації навчання. Реалізація цього принципу потребує, відмовитися від традиційної педагогічної моделі, де основний засіб навчання – передавання знань, вмінь, навичок, накопиченого досвіду, поглядів та установок, що склалися шляхом того або іншого виду вербальної інформації. Натомість форми і методи післядипломної освіти мають бути зорієнтовані на стимулювання допитливості, пошуку рішень, участь у їх прийнятті, на прищеплення вмінь та навичок ефективно діяти у швидкозмінних умовах життя. Розвиток особистості досягається шляхом внутрішньої активності, що дозволяє вийти за межі встановлених стандартів, особистої необхідності деталізувати своє розуміння змісту і призначення діяльності, яка виконується.

Принцип стимулювання самоосвіти та самостійності у навчання. Післядипломну освіту взагалі не можна розглядати відірвано від самоосвіти фахівця чи як додаток перманентного підвищення його кваліфікації. Самоосвіта пронизує весь процес навчання та розвитку особистості, забезпечує його безперервність і ефективність. Головною метою післядипломної освіти є не стільки „навантаження” фахівця знаннями та „озброєння” певними навичками, а перш за все спрямування його до самостійного пошуку нового. Ще на початку 80-х років Карл Роджерс писав: „Ми зустрічаємося із зовсім новою ситуацією в освіті, коли мета освіти, якщо ми повинні вижити, - полегшити зміни та навчання, а освіченою людиною вважається та, яка навчилася вчитися, навчилася змінюватися, яка ясно розуміє, що жодне знання ненадійне, що тільки процес пошуку знань дає основу для надійності.”.

Самостійна діяльність стає основним видом навчальної роботи дорослих. Звідси, центральною фігурою освітньої діяльності стає сам учень – фахівець, він стає владою і контролює ефективність роботи. Ступінь значущості навчання оцінюється ним самим, хоча самооцінка може формуватися або збагачуватись за рахунок зворотного зв’язку з колегами по навчальній групі або тих, хто допомагає у навчанні та об’єктивних свідоцтв досягнутого.

Принцип спільної діяльності у процесі навчання. Реалізація попереднього принципу не означає усунення викладача з навчального процесу. В післядипломній освіти роль викладача має суттєво змінитися. З ментора він перетворюється на помічника. Викладач має допомагати слухачеві навчатися, навіть навчити учитися, полегшити цей процес. Відповідно андрагогічній моделі викладач разом з слухачем має визначити зміст навчання, і подальшими функціями викладача є планування та управління процесом та процедурами, які можуть полегшити засвоєння цього змісту.

Принцип розвитку творчого потенціалу та морально-вольової сфери особистості. Післядипломна освіта спрямована не на вироблення та навантаження фахівця готовими результатами, догмами, рецептами, а на становлення та розвиток цілісної особистості, для якої творче ставлення до оточуючого середовища та власної діяльності є органічною складовою. Принцип розвитку творчого потенціалу особистості вимагає в процесі навчання більшу увагу приділяти, поряд з когнитивним процесом, навчанню у некогнитивній формі, розвитку емоційно-аффектної сфери, вихованню та природному виявленню почуттів, паралельно з повною свободою рішень, дій, самооцінки.

Разом з тим дорослі люди, здебільшого, мають своєрідну відмінність розвитку інтелекту. Дорослі люди здатні не тільки вирішувати поставлені завдання, а й самостійно ставити проблеми, вміють по-новому вирішувати старі завдання. Перехід на стадію постановки нових проблем – показник високого рівня пристрасного ставлення до дійсності, прийняття на себе відповідальності за події, за долю справи та інших людей. Для сприяння цьому важлива не тільки інтелектуальна активність особистості, а й розвиток емоційної, морально-вольової сфери особистості.

Принцип актуалізації результатів навчання передбачає невідкладне застосування на практиці набутих знань, вмінь навичок та якостей. В цьому контексті особливе значення має урізноманітнення форм, методів та організації практичних занять, проведення практики, стажувань тощо.

Загальнометодологічні та андрагогічні принципи функціонування системи післядипломної освіти знаходиться в тісному взаємозв’язку. Комплексне застосування цих принципів, на нашу думку, дозволяє більш повно вдовольняти суспільні та особисті освітні потреби фахівця.

Дата добавления: 2013-12-14