Нелінійна реакція особини на вплив різних значень

А

Основні закони аутоекології

Всі чинники можна поділити на дві великі групи: абіотичні і біотичні.

Абіотичні включають все, що впливає на нас з боку неживої природи, біотичні - з боку живої.

Серед біотичних чинників часто виокремлюють у додаткову третю групу - антропогенні, маючи на увазі всі види діяльності людини, які впливають власне на людину та інші живі істоти.

До найважливіших підрозділів абіотичних чинників належать:

- фізичні - температура, освітленість, вологість, тиск, вітри, форма і кількість атмосферних опадів, фізичні поля (тяжіння, електричне, магнітне), іонізуюче випромінювання тощо;

– хімічні - склад повітря, сольовий склад води, елементні домішки у воді та ґрунті.

Кількість екологічних чинників збільшується. До хімічних агентів біосфери додаються речовини, які з’являються у ній внаслідок діяльності людини. У “чорнобильській зоні” таким новим чинником стали штучні радіонукліди.

Зміна умов іноді викликає такі зміни особин, що останні починають реагувати на чинники, які раніше були для них несуттєвими. Прикладами є хвороблива (алергічна) реакція чимраз більшого відсотка людей на пилок рослин у певну пору року; багато дослідників також помітили підвищення небезпеки для людей від хвороб, які раніше вважалися порівняно легкими.

До основних законів аутоекології належать такі:

1. Закон біологічної стійкості (нелінійної реакції особини на екочинник).

2. Закон лімітуючого чинника (Ю. Лібіха).

3. Закон рівнозначності чинників середовища.

4. Закон сукупної дії чинників середовища.

5. Закон оптимальності.

Сутність закону біологічної стійкості можна проілюструвати у вигляді графіка.

Активність особини

Значення чинника

Рис. 1. Графічне зображення закону біологічної стійкості

екологічних чинників довкілля)

Якщо на ньому по вертикалі відкладати фізіологічну активність особини (швидкість росту, розмноження тощо), а по горизонталі - значення довільного з важливих чинників (температуру, вологість чи інші), то легко виявити зону оптимуму - інтервал сприятливих (оптимальних) значень цього чинника.

Поза зоною нормальної життєдіяльності лежить зона песимуму, де активність більшою або меншою мірою пригнічується (припиняється розмноження, гальмується ріст тощо). Часто зону пригнічення називають зоною екстремальних умов. Рухомі істоти намагаються покинути такі некомфортні умови і знайти сприятливіші. Втім, людина для тренування чи випробування себе може свідомо робити протилежне і підніматися на захмарні вершини або пірнати на сотню метрів.

За зоною песимуму розміщується зона смерті. Тривале перебування у цій зоні закінчується загибеллю особини.

Для деяких чинників крива стійкості може бути лише частиною лінії, зображеної на рис. 1. Прикладом є вологість повітря, яка може змінюватися від 100 % до нуля. Для багатьох рослин і тварин максимальна вологість є оптимальною, а сухе повітря чи ґрунт — смертельними. Отож для них крива стійкості буде правою частиною кривої з рис. 1.

Вивчення реакцій особин на всі чинники впливу та вміле використання цієї інформації є важливим завданням аутоекології та інших наук (фізіології рослин, тварин тощо).

Не менше значення має закон біостійкості й для людини. Вивчено вплив на людину багатьох чинників довкілля (високих і низьких температур, браку води тощо).

Дата добавления: 2013-12-14