Лекція 6. 1. Феномен масового суспільства і масової культури

1. Феномен масового суспільства і масової культури.

2. Різноманітність проявів культури. Субкультура, контркультура, елітарна культура.

3. Перехід від індустріальної культури до постіндустріальної.

Під масовою культурою ми звикли розуміти, як правило, розважальні низького смаку художні явища, бездарну рекламу, “жовту пресу”, тобто культуру “нижчого ґатунку”. Насправді феномен масової культури набагато складніший, за цим явищем стоять самі серйозні соціальні процеси. Серед вчених побутує точка зору, за якою масова культура проявляється на підставі існування масового суспільства.

Американський соціолог Е.Шилз вважає, що корені і витоки концепції масового суспільства потрібно відшукувати в уявленнях римських істориків про бунтівну чернь. В ХІХ ст. набувають поширення філософські вчення про ірраціональність масових рухів і масової свідомості. Завдяки цій доктрині певні соціальні процеси описуються як результат колективних настроїв, як результат потягів натовпу.

В культурології масовим називаються суспільство, в якому виробництво і споживання набувають стандартизованого характеру, політика визначається стихійними реакціями населення, а культура втрачає свою унікальність і тиражується для всіх. Всі дослідники феномену масового суспільства вказували на низький культурний рівень такого суспільства. Так, М.Бердяєв в праці “Філософія нерівності” відмічав, що від демократизації культура має тільки зниження її якості і цінності. Ніколи ще не було такого гострого конфлікту між вибраною меншістю і абсолютною більшістю, між вершинами культури і її середнім рівнем. Демократизація суттєво знизила якісний рівень культури тому, що їй властиво лише перерозподіляти, а не виробляти культурні цінності.

В результаті теоретичних досліджень сформувалась наступна уява про масове суспільство – це територіально велике суспільство зі значним населенням, має високий ступень індустріалізації та урбанізації. Влада в такому суспільстві концентрована і приймає форму маніпуляції людьми за допомогою засобів масової комунікації.

До числа сучасних форм масової культури належать – “субкультура дитинства” (від казок до складних комп’ютерних ігор); середня загально освітня школа; вся система засобів масової інформації (друкованих і електронних); система стимулювання споживацького попиту (мода, реклама); індустрія розважального дозвілля (клуби, дискотеки); оздоровче дозвілля (туризм, ігри); масова художня культура і література (кіно майже на 100% є феноменом масової культури); індустрія іміджу (парфуми, бодібілдінг, косметична медицина); система політичної пропаганди і ідеології; система масовізації політичного життя (вибори, демонстрації, революції); масова соціальна міфологія; шоу-індустрія.

Культури можна розрізняти по рівням – розрізняють 1) первозданну, вихідну, кореневу (народну) культуру та 2) висока(професійна) культура.

Коренева культура – це та, що народжена в глибинах народного духу, витікає з повсякденної трудової діяльності, безпосередньому побутовому спілкуванні, існує анонімно (без автора). Так, нікому невідомий винахідник колеса, невідомі імена тих, хто зводив піраміду Хеопса тощо. Найкращий приклад – це народні пісні, вони відображають суть кореневої культури.

Висока культура – це культура, що створена особами, які виділилися з загальної маси – митці, вчені, винахідники, пророки, вожді тощо. Досягнення високої культури завжди мають авторів і відрізняються яскравою індивідуальністю, що залишає відбиток на культурному процесі. В них ми сприймаємо менталітет народу через епохи.

Дещо іншим є співвідношення елітарної та демократичної культури.

“Еліті” (родовій аристократії, фінансово-промисловим магнатам, політичним лідерам) притаманні певні культурні стандарти. Елітарні групи схильні до зневажливого ставлення до “плебсу”, викохуючи свою ритуально-етикетні особливості. Ідея елітарності культури народилась в західній філософській думці. Ф.Ніцше провів чітке розмежування між аристократичною і демократичною культурами і надавав перевагу першій.

Демократичний шар культурного буття невід’ємний від діяльності народу. Демократична культура є більш вільною і менш формальною. В ХХ ст. появилась і така форма культурного життя як масова культура. Для масової культури властиві стандартизація культурної діяльності, активне її тиражування з використанням засобів масової інформації.

Субкультура – це особлива ментальність, специфічна організація життя певних соціальних груп, що проявляється і закріплюється через такі феномени культури - рис поведінки людей, свідомість, мова, одяг. Субкультури, як правило, автономні, зачинені і не претендують на те, щоб замінити пануючу культуру.

Кінець ХХ ст., що пов’язаний з радикальними змінами в сфері економіки, політики, образа життя людей вважається переходом розвинутих країн світу від індустріального суспільства до постіндустріального.

Найбільш відомі роботи, присвячені такому процесу це – Даніел Белл “Становлення постіндустріального суспільства” (1973), Алвін Тоффлер “Третя хвиля” (1980). Термін постіндустріальне суспільство був запропонований Беллом.

Індустріальна культура передбачає спілкування людини з штучно виробленим середовищем, де люди співпрацюють з машинами, що виробляють товари.

Постіндустріальна культура робить акцент на спілкуванні людини з людиною. Природа залишається поза межами трудового та громадського життя.

Індустріальне суспільство має конвеєрне виробництво, в постіндустріальному суспільстві працює система людина – машина, тобто система обладнання, в якій хоча б одна із складових – людина. Чим більше операцій виконує машина, тим швидше відбувається перехід від виробництва товарів до виробництва послуг. В рамках постіндустріального суспільства виникає новий тип послуг – гуманітарні послуги, професійні і технічні послуги.

Для постіндустріального суспільства властива різноманітність джерел енергії. Основу енергетичної доктрини складають джерела енергії, що відтворюється (сонце, вітер), а не поновлені джерела (нафта, газ).

Переходу до постіндустріального суспільства властива деконцентрація і децентралізація виробництва і сфери прийняття рішень.

Технічна база індустріального суспільства буде базуватися на досягненнях біології, генетики, електроніки, використанні штучних матеріалів, безвідходністю виробництва.

Індустріальне суспільство дуже широко використовує можливості інформаційного суспільства, що базується на інтелектуальних технологіях. Виникають підстави для створення інфраструктури по переробці, зберіганню і передачі інформації.

Постіндустріальне суспільство передбачає наявність нових соціальних відносин, коли положення людини буде залежить тільки від рівня освіченості, тобто суспільство стане меритократичним. Вже зараз відбувається злиття функцій виробника і споживача – просьюмер.

Література:

Гуревич П.С. Культурология. М., 2002.

Современная западная философия. М., 1991.

Тема 6: Культура Стародавнього Сходу (4 год.)

Лекція 7.

Лекція 8.

1.Соціальні та світоглядні основи культури Стародавнього Сходу

2. Особливості культури Стародавнього Єгипту.

3. Особливості культури Месопотамії.

Дата добавления: 2013-12-14