Монтаж витяжних труб і башен

Готування елементів до монтажу

Геометричним

Посування повністю зібраної конструкції.

Способи монтажу

Структура процесу монтажу

Структура процесу характеризується структурними елементами, які повинні бути розроблені:

- організація процесу (напрямок фронту робіт, послідовність виконання операцій, транспортування і подавання їх в зону монтажу);

- механізація окремих операцій або комплексу;

- технологія виконання основних монтажних операцій по стропуванню, орієнтації, фіксації і закріпленню в проектномуположенні, антикорозійний захист, бетонування;

- управління виконанням окремих операцій і процесів.

Організаційна схема монтажу контрукцій: “зі складу” і з транспортних засобів (маятникова, човникова, напівчовникова, комбінована).

Розрізняють наступні способи монтажу:

- Доточування в вертикальному і горизонтальному напрямках;

- Підточування;

- Обертання навколо нерухомої п¢яти (шарніра) або рухомої;

- Посування:

-1) посування окремих елементів конструкції;

-2) крокове збирання і пересування;

Вибір кранів по геометричним і вантажовисотим параметрам:

по вантажо - висотним:

Висота піднімання гаку:

Н г. = h 1 + h 2 + h 3 + h 4 + h 5;

Виліт стріли залежить від ширини будівлі:

L стр. = a + b + c;

Вантажопід¢ємність:

Q = Q ел. + Q ос.;

Усунення вад (дефектів)

Витяжні труби монтуються наступними способами: доточуванням панелей або блоків конструкцій; крупноблочним; комбінованим: нижню частину — укрупненим блоком, що монтується самохідним стріловим краном, верхню — доточуванням; підточуванням; в цілому вигляді; ковзанням за допомогою мачт або поворотом с вижиманням.

Монтаж способом доточування виконують секціями за допомогою спеціального портала або повзучого крана. При цьому способі великі обсяги робіт по оформленню вузлів і перестановки крана виконують на висоті, що вимагає влаштування спеціальних застосувань, колисок, драбин, підмосток. Монтаж ведуть в небезпечних, стиснених умовах, при повільному темпі. Все це зменшує продуктивність праці монтажників і збільшує тривалість робіт. В останній час витяжні труби монтують методом доточування з використанням притулених баштових кранів.

Крупноблочний монтаж каркаса витяжних труб виконують стріловим самохідним краном із нижнього і верхнього укрупнених блоків. Верхній блок піднімають в нахиленому положенні, здійснюючи плавний поворот блоку, що монтується у вертикальне положення, при цьому оголовок стріли заходить всередину блока через підготовлений отвір, після чого монтують блок в проектне положення. При комбінованому методі для прискорення і спрощення робіт нижні секції каркасу труби на висоту 20...50 м монтують гусеничними кранами. Монтаж секцій, що залишилися виконують повзучим повноповоротним краном, портальним підіймачем, або за допомогою спеціальної траверси, що влаштовується на верхній секції витяжної труби. В останньому випадку в змонтованому каркасі влаштовують верхню частину труби довжиною 35 м, на оголовок якої закріплюють рівноплічну траверсу (рис. 7.1) із двома вантажними грабарками. Каркас монтують плескатими панелями масою до 15 т, які збирають на стенді і подають гусеничним краном в зону монтажу. Після монтажу кожного ярусу панелей каркаса трубу піднімають за допомогою двох поліспастів і двох електричних лебідок і підточують секцію труби довжиною 10 м. Після цього монтують наступний ярус каркаса, піднімають трубу, підточують її і так до повного завершення монтажу труби.

Більш ефективний спосіб монтажу витяжних труб в цілому вигляді, але при цьому необхідно: застосувати важкий такелаж, мачти великої вантажопідіймальності, влаштовувати потужні якоря і підсилювати конструкції каркаса, які за звичай не розраховані на зусилля, які виникають під час піднімання труби в цілому вигляді.

Вентиляційна труба (башта) висотою 80,0 м змонтована в цілому вигляді за допомогою мачт. Вона представляє собою вільно стоячий решітчатий каркас із кутикового профілю з підвішеною всередині трубою.

На віддалі 44,0 м від верху, каркас має розріз 5,0 х 5,0 м; далі до низу він збільшується до розмірів 16,0 х 16,0 м. Труба діаметром 3,0 м зі стінками товщиною 4...5 мм закріплюється в каркасі за допомогою цупких діафрагм, які одночасно є ділянками обслуговування світлоогородження. Каркас разом із трубою збирається на монтажному майданчику краном СКГ-30. Під час збирання підсилюються деякі елементи решітки каркасу і місця стропування, через те, що під час піднімання башти в цілому елементи її каркасу випробовують додаткові напруги, що перевищують експлуатаційні. Загальна маса каркасу, труби іпідсилення склала біля 140 т. Для підніманнябули використані дві мачти висотою 50,0 м i вантажопід’ємністю по 100 т. Першу мачту піднімали кранами СКГ-30 и МКГ-20 через блочну траверсу, що урівнює на кут 45…50 ^о , а потім вантажним поліспастом, раніш запасованим на мачті, її доводили до вертикального положення.

Рис. 7.1. Схема монтажу труби

Рис. 7.2. План монтажного майданчика:

1 — розчалка страхувальна: 2— трос вантажного поліспасту; 3— портал вантажопід’ємністю 200 т; 4— рельс; 5 — електрокорба вантажопід’ємністю 12,5 т; 6— електрокорба вантажопід’ємністю 5 т: 7 — теодоліт; 8— будівлі; 9— кран МКГ-25; 10— ректифікаціона колона.

Другу мачту піднімали за допомогою закріпленої в проектне положення першої мачти. Ванти кріпились до накладних якорям із збірних залізобетонних конструкцій. Вентиляційну башту в зібраному вигляді піднімали методом ковзання двома мачтами за допомогою двох поліспастів вантажопід’ємністю по 75 т, які з’єднані між собою зрівнювальною ниткою троса; були застосовані також дві тягові корби вантажопід’ємністю по 7,5 т. Для підтягування низу башти використовували тягові поліспасти, що закріплені за опори. Надвигання низу каркасу вели по раніш вкладеним направляючим і починали після виходу поліспастів у вертикальне положення. Вентиляційна башта у зібраному вигляді була піднята за одну зміну двома бригадами монтажників. Аналіз трудових витрат показав, що терміни монтажу були зменшені у 2 рази, а вартість робіт - на 19 % ніж під час по елементному монтажу подібної споруди..

Монтаж готової в цілому димової трубі методом повороту з вижиманням. В якості основного вантажопід’ємного пристосування був використаний інвентарний решітчатий портал висотою 30,0 м, вантажопід’ємністю 200 т (рис. 7.2, 7.3). Місце кріплення його до труби знаходилось дещо нижче центра тяжіння труби, в резуль­таті чого в початковій стадії піднімання на шарнір діяла направлена у верх сила 303 кН. Конструкція шарніра була розрахована на сприйняття цієї сили. Після приймання фундаменту, на нього встановили опорну основу труби з вивіркою в горизонтальній площині із закріпленням фундаментними болтами. Попередньо зібрану конічну частину труби змонтували на основі, підігнали до нього і вивели по вертикалі. Після цього встановили шарнір, який з’єднали із раніш забетонованою закладною деталлю. За допомогою крану конічну частину труби повернули навколо шарніра і встановили в горизонтальному положенні. Попередньо збільшений блок циліндричної частини підстикували до конічної. Збирання блоків труби виконували на опорах висотою 4,0 м, які обладнані майданчиками для зручності виконання робіт по збираннюізварюванню конструкції труби. Після кінцевого збирання труби на неї булизмонтовані кільцеві майданчики, ходова драбина, деталі такелажного оснащення.

Рис. 7.3. Положення труби на початок подйому:

1 — розчалка тросова; 2 — стійка; 3 — портал; 4 — натяжне застосування; 5 — грабарка порталу; 6 — блок п’ятирольний; 7 — шпали; 8 — рельс; 9 — трос вантажний; 10 — шарнір; 11 — ярмо для кріплення блоків

Для запобігання перелому труби на початку піднімання в точці з’єднання монтажного порталу з трубою встановили стійку висотою 5500 мм і закріпили її тросом за верхній і нижній кінці труби. Розтяжки були виконані із восьми ниток тросу діаметром 26 мм і попередньо напнутими гвинтовими застосуваннями. Верхня частина стійки з’єднувалась із монтажним порталом за допомогою шарнірів. Опори порталу, які були стягнуті трубою діаметром 218 мм, опирались на грабарки, що переміщуються по рельсовій колії. До грабарок були закріплені рухомі блоки поліспастів. Нерухомі блоки закріплювались до фундаменту димової труби за допомогою хомута, що захвачує. Поліспасти, що стягувались виконувались із семи ниток тросу діаметром 24 мм і з’єднувались між собою через блок. Найбільші зусилля, які виникають в стягуючих поліспастах, в початковий момент піднімання дорівнювало 700 кН. Для піднімання труби використовувались дві електрокорби вантажопід’ємністю по 12,5 т електрокорба вантажопід’ємністю 5 т на гальмівному поліспасті. Електрокорби закріплялись за інвентарні якоря, які складаються із рами, що завантажені залізобетонними блоками. Після піднімання труби на 200 мм була виконана зупинка для огляду такелажного оснащення. В подальшому піднімання виконувалось без зупинок. Трубу на фундамент влаштовували під дією гальмівної електрокорби. Положення труби під час піднімання контролювалось теодолітом, що був влаштованим по осі труби. Для запобігання будь-яких випадковостей застосовувались дві страхувальні розчалки, які потім використовувались під час виконання обмуровочних робіт всередині труби. Після влаштування труби на фундамент і закріплення її тимчасовими розчалками, конічну частину приварювали до опорної основи.

Монтаж металевих конструкцій вентиляційної труби із титано­вого сплаву в залізобетонному стволі (рис. 7.4) виконаний методом підточування царгами висотою 4 м за допомогою двох поліспастів вантажопід’ємністю 20 т кожний.

Рис. 7.4. Схема монтажу вентиляційної труби методом підточування: 1— блок, поданий для монтажу; 2 — відвідний блок; 3 — майданчик - перекриття; 4 — площадка; 5 — збігаючі нитки поліспастів; 6- труба; що монтується; 7 — поліспасти; 8 — опорні балки для кріплення поліспастів; 9— отвір біля основи залізобетонного ствола.

Дата добавления: 2013-12-14