Існує декілька класифікацій природних ресурсів

· Згідно з природничою класифікацією ресурси поділяються на природні групи : водні, повітряні, ґрунтові, рослинні, тваринні, мінеральні, кліматичні.

· За природно - економічною класифікацією ресурси поділяються на ті, які використовуються в матеріальному виробництві, і ті, що використовуються в невиробничій сфері.

Окрім цього поділу використовують ще три поняття для іншої градації ресурсів:

· вичерпні — невичерпні (1 — 2);

· відтворювані — невідтворювані (3 — 4);

· замінні — незамінні (5 — 6).

ПРИРОДНІ РЕСУРСИ

Невичерпні Вичерпні

ВідновніНевідновні

1.Сонячна енергія 1.Чисте повітря 1.Викопне паливо

2.Вітер, припливи 2.Прісна вода 2.Мінеральна

течія води. 3.Родючі ґрунти сировина (метал.)

4.Рослини і тварини 3.Мінеральна

сировина (немет.)

Оскільки відтворення відновних природних ресурсів відбувається повільніше, ніж їх споживання, з одного боку, а невідновні ресурси перетворюються на форми, непридатні для подальшої експлуатації через значну розсіяність потрібних елементів або нову хімічну структуру, — з іншого, то відбувається вичерпність багатьох природних ресурсів.

Практично невичерпних ресурсів, крім сонячної енергії та космічного випромінювання, теплоти земних надр, сил гравітації та обертання Землі, енергії вітру, припливів і талої води, у природі більше не існує.

Умовно невичерпними поки що, на даному етапі розвитку суспільства, можна вважати загальні запаси води в гідросфері.

3. Земельні ресурси — один з найбільш універсальних природних ресурсів, необхідний для всіх галузей господарства. Особливості земельних ресурсів полягають у тому, що їх не можуть замінити жодні інші ресурси і вони повинні використовуватись там, де знаходяться.

Територія України (603,7 тис. кв. км) становить усього лише 0,4% загальної поверхні суші, але в Європі — це друга за площею країна після Росії, вона займає 6% Європейського субконтиненту. Україна має дуже зручне економіко-географічне положення і практично вся її територія придатна для промислового, транспортного та сільськогосподарського освоєння. Майже 95% її території займають низовини та височини і лише 5% — гори. Переважно високородючі ґрунти і сприятливі кліматичні умови обумовили високу господарську освоєність території — 92%. При цьому сільськогосподарське освоєння земель перевищує 70% і є одним з найвищих в світі.

Дуже важлива особливість земельних ресурсів полягає у тому, що верхній тонкий шар Землі — ґрунт має природну родючість, тобто здатність забезпечувати рослини компонентами необхідними дляїх життя.

Агрокліматичні ресурси – термічний режим повітря і ґрунту в поєднанні з кількістю атмосферних опадів і запасами вологи у ґрунті. Незважаючи на відносну однорідність клімату на території України, співвідношення тепла і вологи в різних її районах сильно відрізняється. Проте, цього достатньо для вирощування більшості культур помірного поясу. Але для повного визрівання соняшнику, кукурудзи, абрикосів, персиків, винограду придатні лише південні області України і низовини Закарпаття.

Зволоження території зменшується з північного заходу на південний схід: в Карпатах і західному Поліссі воно надмірне, на решті території Полісся і північного Лісостепу — достатнє, на півдні та сході Лісостепу і в Степовій зоні — недостатнє, а на узбережжі Чорного моря і Степовому Криму — бідне. Тому вирощування різних типів культур (льону, картоплі, цукрових буряків тощо) відбувається диференційовано.

Мінеральні ресурси. Мінерально-сировинна база України є багатством її народу, вона забезпечує незалежність і національну безпеку. За різноманітністю і багатством мінерально-сировинної бази Україна вигідно відрізняється від більшості республік колишнього Союзу і багатьох закордонних держав, займаючи 0,5% суші і виробляючи близько 5% світового обсягу мінеральної сировини. На території України розвідано близько 8 тис. родовищ, майже 90 видів корисних копалин, з яких 20 мають важливе економічне значення. Серед них — нафта, газ, залізні, марганцеві, титанові, уранові руди, вугілля, сірка, ртуть, каолін, графіт, вогнетривкі глини, питні мінеральні води тощо.

Біологічні ресурси. Україна, завдяки сприятливому географічному положенню в Середній Європі та різноманітним типам рівнинних, степових, лісостепових, лісових ландшафтів, а також гірських екосистем, відзначається багатою флорою. За даними ботаніків, в Україні росте понад 450 видів квіткових і вищих спорових рослин, що становить четверту частину флори всієї Європи. Тому проблема охорони генофонду флори України має не лише національне, а й загальноєвропейське значення.

Флористично найбагатші райони — це Крим (2200 видів), Карпати (2012 видів), Полісся (1403 види), Кременецькі гори на Поділлі, Донецький кряж у степовій зоні.

Незважаючи на багатий видовий склад, лісові ресурси України обмежені.

Водні ресурси — до них належать моря, озера, водосховища та річки. Наявність водних ресурсів поблизу туристичних, рекреаційних закладів значно підвищує оцінку таких територій і впливає на комфортність відпочинку.

По території України протікає понад 70 тис. річок, найбільші з яких — Дніпро, Дністер, Південний Буг, Сіверський Донець і Дунай. Існує понад 3 тис. природних озер (Голубі, Шацькі – Світязь) і 22 тис. штучних водойм. Переважна більшість річок належить до басейну Азовського і Чорного морів і лише 4 відсотки — до басейну Балтійського моря. Південь України омивають Чорне та Азовське моря. Довжина берегової лінії Чорного моря, в межах України, становить 1500 км.(з них 50 відсотків придатні для використання в туристичних цілях).

Найбільша ріка України Дніпро є третьою в Європі. Її довжина 2285 км, з яких 1205 км припадає на територію нашої держави. Активно використовується Дніпро в туристичній галузі, зокрема для організації дніпровсько-чорноморських круїзів. Недостатньою мірою використовується потенціал й інших великих річок України, зокрема Південного Бугу, що торує свій шлях до моря серед залишків прадавніх гір Українського кристалічного щита. Результат цієї титанічної праці — сорок кілометрів каньйоноподібної долини, стіни якої місцями підносяться на 50 м. Геологами доведено, що цей куточок неторканої природи — одна з найдавніших ділянок Європейського суходолу, яка цілковито не поринала в морські глибини 60 мільйонів років. За кількістю реліктів, тобто видів, що пережили льодовик, та ендемінків, тобто поширених тільки тут видів, флора і фауна каньйону Південного Бугу поступається хіба що легендарній Карабі — Яйлі. Майже всі вони внесені до „Червоної книги України”, „Європейського червоного списку” та „Червоної книги міжнародного союзу охорони природи”. Загалом тут виявлено 86 видів рідкісних рослин і тварин.

Рекреаційні ресурси — умови відтворення фізичних і духовних сил людини, затрачених у процесі праці. Майже всю територію України (крім Чорнобильської зони) можна вважати санаторно-курортним регіоном. Найбільш сприятливий для відпочинку є ліс. Відпочинок в лісі, особливо в гірському, сприяє збільшенню фізичних навантажень на організм людини, попереджає різні захворювання. Україна має значні природно-рекреаційні ресурси, які відіграють значну роль у господарському комплексі держави. Їх ефективне використання неможливе без комплексної оцінки, яка повинна включати характеристику клімату, рельєфу, естетичної привабливості ландшафтів, бальнеологічних ресурсів, стійкості природних комплексів до рекреаційних навантажень.

Бальнеологічні ресурси — до них належать мінеральні лікувальні води, грязі та озокерит. В Україні є два основні регіони, в яких зосереджено заклади, що займаються організацією лікування з використанням бальнеологічних ресурсів. Це — Карпатський: Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська області, а також Причорноморсько-Азовський, що займає південну частину східного регіону. На території України є практично всі види лікувальних мінеральних вод. Вони використовуються для пиття, а також зовнішнього вжитку: різні зрошення, ванни, душі, басейни. Найбільш відомими є види мінеральних вод з підвищеним вмістом органічних речовин, що пов'язані з родовищами нафти та мають специфічний смак та запах. Це види типу „Нафтуся” у Трускавці та Східниці Львівської області, Сатанові на Хмельниччині. З геологічною будовою Українського кристалічного щита пов’язані запаси радонових (радіоактивних) вод. Найбільш відомими з них є води у Хмільнику Вінницької області. Великими в Україні є поклади сульфідних вод, що мають різноманітний склад і мінералізацію.

Важливим цілющим чинником є лікувальні грязі (пелоїди). Осередками значних ресурсів грязелікування в Україні є прибережні території півдня, Вінницька область — Хмільник, Львівська — Немирів, Шкло, Великий Любінь.

Процес розвитку природи — матерії немає початку і кінця. Він вічний, як і сама природа. Рельєф, ґрунти, вода, повітря, рослинний і тваринний світ існують і розвиваються за своїми законами, але не ізольовано одне від одного. Якщо зміниться якийсь один компонент, то це викличе відповідні зміни інших елементів середовища. В цьому полягає закон цілісності географічної оболонки.

4. Раціональне природокористування та ресурсозбереження

Оскільки планета Земля — наш спільний дім, необхідно спільними зусиллями всього світового співтовариства вирішувати подолання світової екологічної кризи, що невпинно насувається. Для цього потрібно організувати ефективне і постійно діюче міжнародне співробітництво для вирішення всіх екологічних проблем взагалі та раціонального природокористування зокрема.

Для задоволення життєвих потреб люди використовують природні ресурси. Система діяльності, характеризує раціональне природокористування.

Раціональне природокористування — високоефективне господарювання, яке забезпечує економну експлуатацію природних ресурсів та найсприятливіший режим їх відтворення при одночасному збереженні здоров'я людей. Воно передбачає активне використання природно-ресурсного потенціалу.

Природно-ресурсний потенціал – частина природних ресурсів Землі й ближнього Космосу, що може бути залучена в господарську діяльність людського суспільства (за певних технічних і соціально-економічних можливостей) за умови збереження середовища проживання людства.

Теоретично — це гранична кількість природних ресурсів, яка може бути використана людством в умовах кінцевого цілого планети та її найближчого оточення, тобто без підриву умов, за яких може існувати і розвиватися людина як біологічний вид і соціальний організм.

Природно-ресурсний потенціал визначається рівнем екологічної рівноваги біосфери та її великих складових, які є лімітами для такого існування і розвитку. Перехід за межі використання природно-ресурсного потенціалу відповідає стану колапсу.

Таким чином, раціональне природокористування – мінімальні витрати відновних і невідновних природних ресурсів для задоволення обґрунтованих життєвих потреб людського суспільства при мінімальній шкоді природному середовищу.

Цей антропогенний колообіг, так само як і природні біогеохімічні цикли, незамкнений.

У ньому значна частина використаних природних ресурсів (первинної матеріальної сировини), як і в природних біогеохімічних циклах, розсіюється в навколишнє середовище. Однак істотна відмінність між антропогенним і біохімічними циклами полягає в тому, що в останніх розсіюванні відходи не забруднюють біосферу. Частково вони надходять у Космос, а більша частина — на самовідтворення в запасники, не порушуючи динамічної рівноваги природного середовища.

Для функціонування цього циклу необхідне постійне втручання людини, яка б здійснювала постачання природних ресурсів. Абсолютно ізольований саморозвиток неможливий, про що свідчать закони термодинаміки. З цього закону випливають такі важливі наслідки:

· абсолютно безвідходне виробництво неможливе;

· будь-яка більш високоорганізована біотична система в своєму розвитку є потенційною загрозою для менш організованих систем;

· біосфера Землі як система розвивається за рахунок внутрішніх і космічних ресурсів.

Лише 2—6 % природних ресурсів використовується для виробництва готової продукції, а 94—98 % накопичується в навколишньому природному середовищі у вигляді відходів, що пояснюється недосконалістю використовуваних технологій переробки матеріальних ресурсів. У результаті відходи антропогенного ресурсного циклу утворюються дуже швидко, а трансформуються і включаються в біогеохімічні цикли значно повільніше. Це призводить до накопичення їх у біосфері. Відходи виступають основними забрудниками довкілля, проте водночас вони є важливими резервами ресурсозбереження.

Стосовно технологічних процесів це здійснюють шляхом ресурсозбереження – виробництва продукції за мінімальних витрат сировини, енергетичних ресурсів палива тощо.

Основні напрями ресурсозбереження:

· застосування безвідходних та маловідходних технологій з одночасною комплексною переробкою сировини;

· комплексна переробка газодимових викидів та стічних вод з вторинним використанням продуктів;

· рекуперація та утилізація відходів виробництва;

· застосування замкнених водооборотних циклів;

· раціональне використання енергоресурсів та енергозбереження;

· розробка нових ефективних технологічних процесів, у тому числі й мікробіологічних;

· організація територіально-виробничих комплексів.

Безвідходні та маловідходні технології

Європейською економічною комісією сформульовано визначення поняття „безвідходна технологія”.

Безвідходна технологія — практичне застосування знань, методів і коштів для того, щоб забезпечити якнайраціональніше використання природних ресурсів і енергії та захист навколишнього середовища.

У широкому розумінні поняття „безвідходна технологія” охоплює й сферу споживання ( щоб виготовлені вироби служили довго, легко могли бути відновлені (відремонтовані), а після закінчення терміну служби поверталися в антропогенний ресурсний цикл після відповідної переробки або знешкоджувалися та захоронялися як неутилізовувані відходи.

Поняття „безвідходна технологія” є умовним і наповнюється змістом залежно від розвитку техніки на певному історичному етапі.

Маловідходна технологія – спосіб виробництва продукції, за якого частина сировини і матеріалів переходить у відходи, однак шкідливий вплив на навколишнє середовище не перевищує санітарних норм.

У 1976 р. в Дрездені на Міжнародному симпозіумі з маловідходних та безвідходних технологій було виділено чотири основні напрями, за якими розвиваються безвідходні технології:

· розроблення різних видів безстічних технологічних схем і водооборотних циклів;

· створення і впровадження систем перероблення відходів виробництва та їх споживання як вторинних матеріальних ресурсів;

· розроблення і впровадження принципово нових процесів добування речовин зі зменшеним обсягом відходів;

· створення територіально-виробничих комплексів (ТВК) із замкненою структурою матеріальних потоків сировини та відходів у середині комплексу, включаючи комплексну переробку сировини.

До названих вище чотирьох напрямів варто додати п'ятий: раціональне використання енергоресурсів та енергозбереження.

5. Природоресурсове право

Право власності на природні ресурси — це сукупність правових норм, які закріплюють та охоплюють володіння, користування та розпорядження природними ресурсами в інтересах як окремої особи, так і суспільства в цілому.

Розрізняється право власності на природні ресурси в об'єктивному і суб'єктивному значенні.

У об'єктивному – це сукупність правових норм, що закріплюють, регламентують і охороняють відносини власності на зазначені об'єкти в державі.

Суб'єктивне - право власності конкретних суб'єктів права на певні частини природних ресурсів. Зміст права власності як суб'єктивного права складають правомочності з володіння, користування і розпорядження природними ресурсами в межах, чітко визначених законом.

Користування – право суб’єкта задовольняти за допомогою природних ресурсів свої потреби.

Володіння - право власника фактично панувати над певним природним об'єктом.

Розпорядження - це визнана за власником і гарантована йому можливість учиняти дії, спрямовані на зміну юридичного статусу, стану природних ресурсів або ж їх економічного призначення, визначення їх юридичної долі тощо. Власник природного об'єкта розпоряджається ним в результаті, наприклад, укладення угоди щодо цього об'єкта (купівлі-продажу, обміну, дарування та ін.).

Природні ресурси можуть знаходитись у власності держави або інших суб’єктів. Чинне законодавство закріплює три форми власності на окремі природні ресурси, проголошуючи їх рівність.

До них належать державна, комунальна форми власності та приватна власність.

Право власності поширюється лише на ті природні ресурси, що можуть бути індивідуалізовані.

Окремі індивідуально визначені частини природних ресурсів, надані у власність для певної мети, виступають об'єктами права власності. Саме з приводу них складаються й існують відповідні правовідносини власності. Такими об'єктами є земля, її надра, рослинний і тваринний світ, водні та інші природні ресурси, а також ресурси континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони.

Множинність форм власності встановлена по відношенню, наприклад, до землі, тваринного світу та деяких інших природних ресурсів. Відповідно до окремих форм власності на природні ресурси право власності на них характеризується множинністю суб’єктів.

Наприклад, серед суб’єктів права власності на землю чинне законодавство називає державу, громадян України, юридичних осіб та територіальні громади. Громадяни України і юридичні особи як потенційні власники земельних ділянок повинні мати земельну правоздатність і дієздатність.

Кожний природний об'єкт характеризується певними особливостями, які закріплені у відповідних природноресурсних нормативних актах.

Право власності на природні ресурси виникає, реалізується і припиняється на підставі правових норм і за наявності певних юридичних фактів.

Дата добавления: 2013-12-14