Діалектико-матеріалістична філософія

Діалектико-матеріалістична філософія - і в цьому одна з її відмінностей - виникла як складова частина більш широкого вчення - марксизму.

Виникнення марксизму було обумовлене, насамперед, кон­кретними соціально-економічними і політичними чинниками кінця XIX - початку XX сторіччя.

Формування капіталізму в Європі вело до загострення про­тиріч між суспільним характером праці та приватновласниць­кою формою присвоєння її результатів, посилення експлуа­тації трудящих, розшарування суспільства, його поляризації, загострення класових протиріч. Це детермінувало потребу в інших підходах до аналізу суспільства, пошуку шляхів його подальшого розвитку.

Великий вплив на формування філософських поглядів К.Мар­кса і Ф. Енгельса мала німецька класична філософія й особли­во роботи Г. Гегеля й Л. Фейербаха.

Основоположники марксизму поривають з багатовіковою традицією, що визначала філософію наукою наук, загальною теорією, знанням про усе. Філософія марксизму чітко визна­чає своє відношення до конкретних наук. Вона використовує знання цих наук, але кардинально відрізняється від них як предметом, так і методом пізнання. Це переконливо показано в роботі Ф. Енгельса «Діалектика природи».

Крім найзагальніших закономірностей природи, суспільного життя й пізнання, К. Маркс і Ф. Енгельс включають у предмет філософії також людину, практику і відносини «людина - світ».

У роботі «Людвіг Фейербах і кінець німецької класичної філо­софії» Ф. Енгельс обґрунтовує основне питання філософії - відно­шення мислення до буття - і дві його сторони, розглядаючи всю історію через призму боротьби матеріалізму й ідеалізму.

Використовуючи матеріалістичні ідеї античності, епохи Відрод­ження, Нового часу та Фейєрбаха, творці марксизму йдуть знач­но далі. Критикуючи Л. Фейєрбаха за його заперечення діалекти­ки Г. Гегеля, вони критично переосмислюють її на фактах мате­ріальної дійсності. Матеріалізм стає діалектичним, а діалектика - матеріалістичною. Це дозволило в рамках конкретної філософсь­кої концепції застосувати діалектику для аналізу не тільки свідо­мості (як у Гегеля), а й природи, соціальних, політичних і інших процесів, що відбуваються в суспільстві, процесу пізнання. Філо­софія марксизму послідовно проводить ту думку, що в основі суспільного розвитку лежить спосіб виробництва матеріальних благ, виділяючи виробничі відносини як базисні, такі, що визна­чають собою всі інші суспільні відносини. Матеріальне буття, економічний базис визначають суспільну свідомість і мораль, пра­во, ідеї, теорії та ін.).

Діалектико-матеріалістичний підхід дозволив основополож­никам марксизму відкрити феномен повторюваності в суспіль­них процесах, довести, що суспільство також розвивається за певними законами, виділити етапи в його розвитку, що були названі суспільно-економічними формаціями, по-новому оціни­ти роль народних мас і окремих особистостей в історії, дати своє розуміння причин виникнення і функціонування держави, соц­іальних класів, класової боротьби.

Марксизм розглядає людину не тільки як продукт природи, але й як соціальний феномен. Проблема людини в марксизмі органічно пов'язана з теоретичним осмисленням такого феномена як відчуження, змістом якого є перетворення самого процесу людської діяльності та її результатів у силу, що панує над людь­ми. Роблячи висновок про те, що причиною відчуженості є екс­плуатація людини людиною, б основі якої лежить приватна власність на засоби виробництва, вони запропонували й конк­ретний вихід із ситуації - знищення приватної власності на за­соби виробництва і заміна її власністю суспільною за своїм ха­рактером. Суспільством вільної праці, соціальної рівності, спра­ведливості й гуманізму проголошувався комунізм. Силою ж, здатною здійснити зазначені перетворення суспільних відносин, було визнано пролетаріат. Сьогодні можна сказати, що комуні­стичний суспільний ідеал так і не знайшов адекватної реалізації в суспільній практиці ні за життя основоположників марксиз­му, ні після їхньої смерті.

Серед продовжувачів вчення К. Маркса і Ф. Енгельса особли­ве місце належить В.І. Леніну (1870 - 1924 р.). В.І. Ленін творчо розробив матеріалістичні принципи філософії. Йому належить обґрунтування категорії «матерія», дослідження співвідношен­ня матерії і свідомості, аналіз революції в природознавстві. Він розвив вчення про діалектику, поглибивши знання її законів, сформулював принцип єдності діалектики, логіки й теорії пізнан­ня, розробив теорію пізнання, збагатив розуміння суспільного розвитку на основі діалектичного методу (діалектика суб'єктив­ного і об'єктивного, роль суспільної свідомості). Особливе місце в роботах В.І. Леніна належить теорії соціалістичної революції.

Деякі з ленінських ідей та положень не витримали пере­вірки часом, інші ж зберегли свою цінність, мають значення й зараз, знайшли продовження і творчий розвиток у працях не тільки послідовників марксизму-ленінізму, але й представників інших філософських шкіл і напрямків.

Крім В.І. Леніна, ідеї марксизму розвивалися його сучасни­ками, зокрема, О. Бауером (\ 882 - 1932 р.), М.І. Бухаріним (1888 - 1932 р.), А.В. Луиачарським (1875 - 1933 р.), Р. Люк­сембург (1871 - 1917 р.), Л.Д. Троцьким (1879 - 1940 р.) та іншими теоретиками комуністичного спрямування. Після смерті В.І. Леніна в Радянському Союзі відбувається догматизація і канонізація положень марксистсько-ленінської філософії. Ле­нінське трактування марксизму проголошується остаточною істиною. Згодом ленінізм було підмінено сталінізмом.

Глибоко вплинувши і на розвиток філософської думки, і на життя суспільства, ідеї діалектико-матеріалістичної філософії продовжують функціонувати у духовній культурі кінця XX ст.

Дата добавления: 2013-12-14