Прядивні культури

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Прядивні культури належать до групи рослин технічного вико­ристання. Вони забезпечують текстильну промисловість незамінною сировиною — волокном. Міцне, еластичне, стійке проти гниття рослинне волокно широко використовують для виробництва різних тканин побутового й технічного призначення. З нього виготовляють також шпагати, вірьовки, морські канати, рибальські та спортивні сітки, кінську збрую, штучну шкіру, нитки, целулоїд тощо.

Прядивні культури ціняться також своїм насінням, яке містить багато олії, що використовується для харчування, виготовлення оліфи, фарб, лаків, клейонок, водонепроникних тканин та ін.

З костриці, котра залишається після відділення волокна від сте­бел лубоволокнистих рослин, виготовляють папір, ізоляційні та бу­дівельні матеріали, пластмасу, целюлозу та ін. Короткі волоконця (підпушок), якими покрите насіння бавовнику, використовують для виробництва капелюхів, вати, набивання матраців, подушок, хомутів.

Відходи олійного виробництва — макуха є цінним концентрова­ним кормом для тварин.

У світовому землеробстві вирощують такі прядивні культури, як бавовник, льон-довгунець, коноплі, кенаф, канатник, джут, рамі, новозеландський льон та ін. Найважливіші з них — бавовник, льон, джут та коноплі.

Більшість прядивних культур, у тому числі льон, коноплі, кенаф, канатник, джут і рамі, утворюють волокно в стеблах. У бавовнику волокно утворюється на насінні, а в новозеландського льону — в листках, які бувають завдовжки понад 2 м і завширшки близько 10 м.

У країнах СНД серед прядивних культур найбільше господарсь­ке значення мають бавовник, льон-довгунець і коноплі. Бавовник вирощують у Середній Азії та на Кавказі (Азербайджан), льон дов­гунець — у північній нечорноземній смузі, коноплі — переважно в середній смузі СНД. Основними прядивними культурами в Україні є льон-довгунець та коноплі.

ЛЬОН LINUM

Господарське значення. В Україні льон-довгунець є головною прядивною культурою, у стеблах якої утворюється 25 - 31 % волокна з найціннішими технологічними властивостями — гнучкістю, тони­ною і високою міцністю, за якою він перевершує бавовникове волок­но удвічі, а шерстяне — утричі.

Із довгого льонового волокна виробляють різні тканини — побу­тові, полотняні, брезентові, технічні (пожежні рукави) та ін.; із ко­роткого — мішковину, пакувальні тканини, риболовні сітки, вірьов­ки, шпагат, нитки тощо.

Льонові тканини міцні і гігроскопічні в умовах підвищеної воло­гості, високогігієнічні і найбільш придатні для пошиття білизни тощо.

Відхід текстильного виробництва — кострицю використовують для виготовлення тепло- і звукоізоляційних матеріалів, картону, ацетону. Попіл з костриці, в складі якого є 4,8 % фосфору, 6,3 % ка­лію, корисний як фосфорно-калійне добриво.

Велике значення для господарства має насіння льону-довгунця, яке містить 35 — 39 % висихаючої олії (з йодним числом понад 165), з якої виготовляють оліфу, фарби, лаки, рідке мило, замазки та інші матеріали. Льонова олія цінна також у харчуванні та медицині.

Льон прядивний як землеробська культура був відомий народам Індії, Китаю, Єгипту, Сирії, Закавказзя за 4 - 5 тисячоліть до н. є. Слов'янські племена ще до існування Київської Русі використову­вали льон для виробництва полотняних тканин, якими задоволь­няли власні потреби й торгували. Особливо жвава торгівля вироба­ми з льону з іншими країнами спостерігалася у XV ст., а на початку XVI ст. в Росії були збудовані перші державні полотняні й канатні фабрики.

З перших років XX ст. наша країна стала основним експортером льоноволокна за кордон.

З країн СНД найбільші посіви льону-довгунця зосереджені у Росій­ській Федерації (переважно в Нечорноземній зоні), Білорусі та Украї­ні (на Поліссі — переважно в Чернігівській, Житомирській, Київ­ській, Волинській, Івано-Франківській, Львівській областях). Загаль­на посівна площа його, залежно від року і потреб у волокні, у межах 100- 170 тис. га, а середній вихід волокна 5,0-6,4 ц/га. У льонар­ських господарствах, у яких застосовують прогресивні технології ви­рощування льону-довгунця, вихід волокна становить 8-10 ц/га й насіння 5-8 ц/га.

Морфобіологічні та екологічні особливості. Льон належить до ро­ду Linum, родини льонових (Linaceae). Рід Linum об'єднує понад 200 одно- та багаторічних видів, серед яких найбільше виробниче значення має льон звичайний, або культурний (Linum usitatis-simum L.).

Льон звичайний — однорічна рослина. За морфологічними озна­ками поділяється на п'ять підвидів. З них у нашій країні найпоши­реніший євразійський підвид (subsp. eurasiaticum Yar. et Ell.), який охоплює кілька груп і різновидів, у тому числі чотири групи, які ви­користовуються у виробництві: льон-довгунець, льон-кучерявець, льон-межеумок (проміжний) та льон сланкий.

Льон-довгунець (elongata) — одностеблова трав'яниста рослина, заввишки 70 — 125 см. Стебло гілкується лише на верхівці, що сприяє формуванню довгої технічної частини і забезпечує вихід міцного довгого волокна. Коробочок на одній рослині утворюється мало — від 2-3 до 8-12 шт. Насіння в них дрібне, із середньою масою 1000 шт. 3,7 - 5,5 г (див. рис. 56, а).

У країнах СНД льон-довгунець як основна лубоволокниста рос­лина займає понад 80 % посівної площі льону. Луб'яні волокна роз­міщені в паренхімній частині кори стебла у вигляді волокнистих (луб'яних) пучків. Кожний пучок складається з 25 — 40 одноклітин­них елементарних веретеноподібних волоконець завдовжки 15-40 мм та завширшки 20 - ЗО мк, міцно склеєних між собою пектиновою речовиною. Пучки з'єднуються своїми кінцями і утворюють стрічку технічного волокна, яка є тим довшою, чим довша технічна частина стебла.

Кількість волокна, його якість і міцність залежать від місця роз­міщення волокнистої стрічки в стеблі. Біля основи стебла утворю­ється волокно переважно низької якості — коротке, товсте, а вміст його не перевищує 12 %; у верхній частині стебла вміст волокна ся­гає 28 - ЗО %, але пучки формуються з меншої кількості елементар­них волоконець і волокно стає менш міцним; найвищий вміст висо­коякісного волокна (до 35 %), довгого і міцного, з високою прядив­ною здатністю льон-довгунець формує в середній частині стебла.

Найдовше, найбільш міцне і гнучке технічне волокно утворюєть­ся у стеблах льону-довгунця завдовжки понад 70 см і завширшки не більше 1 — 1,5 мм. Це досягається формуванням висіву прядивного льону з густотою рослин до 2000 шт./м².

Якість довгого волокна позначають відповідним номером, який встановлюють порівнянням його із стандартними зразками. Відпо­відно до стандарту, довге волокно за якістю оцінюють номерами: 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 18, 20, 22, 24. Чим вищий номер волокна, тим менше його витрачається на виробництва 1 м² тканини.

Льон-довгунець — рослина помірного клімату. Його насіння по­чинає проростати при температурі посівного шару ґрунту 3-5 °С, а дружні сходи з'являються, коли ґрунт прогріється до 7 - 9 °С. Сходи витримують заморозки до мінус 4 °С. У період вегетації краще росте при температурі 15 — 18 °С без різких її коливань удень і вночі. За жаркої погоди (понад 22 °С) гальмується ріст стебел у висоту і погір­шується якість волокна. Оптимальна сума температур для росту й розвитку — в межах 1800 - 2000 °С.

Набагато більші вимоги виявляє льон-довгунець до вологи. Особ­ливо несприятливо позначається на його врожаї недостатнє зволо­ження ґрунту в період від висівання насіння до бутонізації і цвітін­ня рослин. Його насіння проростає при поглинанні близько 100 % води від власної маси, а сходи з'являються при наявності в посівному шарі ґрунту 10 - 20 мм продуктивної вологи. Найвищі врожаї він дає у районах, де до цвітіння рослин температура повітря не перевищує 16 - 17 °С, випадає достатня кількість опадів (близько 150 - 180 мм), вологість ґрунту становить 70 % НВ і часто буває хмарна погода.

Транспіраційний коефіцієнт у льону-довгунця 400 - 430.

Льон-довгунець росте на ґрунтах з нейтральною або слабкокис-лою реакцією ґрунтового розчину (рН 5,9 - 6,3), достатньою вологоєм­ністю, добре проникним підґрунтям, які не запливають і не за­бур'янені. Найсприятливішими для нього є ґрунти із вмістом гумусу не менше 2 %, легкогідролізованого азоту 10 мг, фосфору і калію 10 - 15 мг на 100 г ґрунту та щільністю 1,3 г/см³.

У районах поширення льон-довгунець вирощують на середніх су­глинках і суглинкових супісках. Малопридатні для льону легкі пі­щані й супіщані ґрунти, а також важкі глинясті, які погано прогрі­ваються навесні і утворюють кірку, а також кислі торфові ґрунти. Не слід вирощувати льон-довгунець на ґрунтах з великою кількістю вапна, бо утворюється грубе й крихке волокно.

Льон-довгунець — самозапильна дводомна рослина довгого світ­лового дня з досить коротким вегетаційним періодом, достигає через 72 - 85 днів після з'явлення сходів. У період вегетації проходить кілька фаз росту й розвитку: сходів (рослини мають тільки сім'я­дольні листочки і брунечку), «ялинки» (досягають висоти 5—10 см і утворюють кілька пар справжніх листків), швидкого росту (щодоби виростають на 5 — 10 см), бутонізації, цвітіння і достигання.

Розрізняють зелену стиглість (починається відразу після цвітін­ня), ранню жовту (стебла й коробочки з насінням набувають жовтува­того забарвлення), жовту (коробочки буріють, а листя майже повністю обсипається, залишаючись тільки на верхівках стебел), повну (на ро­слинах зовсім немає листя, стебла буріють, насіння стає твердим).

Районовані сорти льону-довгунця в Україні: А-49, Глухівський ювілейний, Київський, Рушничок, Ірма, Могилівський 2, Синільга, Томський 16, Український 3, Чарівний та ін.

КОНОПЛІ

Господарське значення. Коноплі забезпечують потреби народно­го господарства у волокні та олії. Волокно конопель, якого в сухих стеблах міститься 18 - 23 %, є досить міцним і стійким проти гниття при тривалому перебуванні під водою.

Насіння конопель містить ЗО — 35 % швидковисихаючої олії (йод­не число 140 -165), яке широко використовується в лакофарбовій промисловості та виробництві оліфи й мила. Конопляна олія є та­кож цінним продуктом харчування. її використовують у їжу, для виготовлення консервів, кондитерських виробів.

Конопляна макуха, у складі якої міститься до 7-10 % жиру та 25 - ЗО % білка, є цінним концентрованим кормом для худоби, особ­ливо молочних корів.

Морфобіологічні та екологічні особливості. Коноплі належать до родини коноплеві (Cannabinaceae), яка об'єднує три самостійних види: коноплі звичайні, або посівні (Cannabis sativa L.), які виро­щують на волокно й насіння; коноплі індійські (Cannabis indica Lam.), з листя яких синтезують для потреб медицини наркотичні речовини (гашиш), та коноплі-засмічувачі (Cannabis ruderalis Janisch.), які трапляються на полях Сибіру, Середньої Азії, Повол­жя в дикому стані і як бур'ян засмічують посіви культурних коно­пель.

Районовані сорти конопель в Україні: Глухівські 33, Глухівські 46, Дніпровські однодомні 14, Золотоніські 15, Золотоніські однодом­ні 11 та ін.

БАВОВНИК

Господарське значення. Основною продукцією, заради якої ви­рощують бавовник, є волокно — найважливіший вид рослинної си­ровини для текстильної промисловості.

3 1т бавовни-сирцю отримують 330 - 360 кг волокна, 560 - 650 кг насіння, яке містить 20 — 30 % технічної олії. З цієї кількості волок­на можна виробити 3,5 - 4 тис. м² тканини, а з насіння 110 - 112 кг олії та 240 — 270 кг макухи.

Бавовник — давня культура. Його вирощували й виготовляли з волокна прядиво вже за 3 тис. років до н. є. в Індії, Китаї, звідки близько 500 років до н. є. він проник у Єгипет, а в IV — V ст. бавов­ництво почало розвиватись у Середній Азії, Ірані.

Морфобіологічні та екологічні особливості. Бавовник належить до родини мальвових (Malvaceae), роду Gossypium. Це багаторічна ро­слина, але в більшості країн світу його вирощують як однорічну (рис. 74).

Рід Gossypium представлений 37 видами, з яких у нашій країні мають промислове значення два види. Бавовник звичайним:, або мексиканський (G. hirsutum) дає волокно завдовжки ЗО - 35 мм, а його вихід досягає 32 - 38 %. До цього виду належить більшість сор­тів, які вирощують у республіках Середньої Азії і Закавказзя. Бавов­ник перуанський {єгипетський) тонковолокнистий (G. barbadense) утворює волокно найвищої якості завдовжки 40 — 50 мм, шовковис­те, кремове (вихід 35 — 40 %). Сорти цього виду бавовнику пізньо­стиглі, вирощують їх у найбільш: теплих країнах.

Усі культурні види бавовнику дуже вимогливі до тепла. Мінімаль­на температура проростання його насіння становить 10 - 12 °С, оп­тимальна 25 - ЗО °С. Він не витримує заморозків до мінус 1 - 2 °С як на початку вегетації, так і восени.

Бавовник — відносно посухостійка рослина, оскільки має добре розвинену кореневу систему. Проте високі врожаї його вирощують лише при достатній забезпеченості рослин вологою, чого досягають поливами. При недостатній вологості ґрунту обсипаються коробочки.

Дата добавления: 2013-12-14