Споживче благо. Принципи споживчої поведінки на ринку

Споживче благо — це будь-який товар або послуга, призначена для задоволення потреб. Благо — це загальне поняття для позначення цінності речей.

Класифікація благ:

I. За способом отримання:

ü вільні - безплатні блага, надані людині без обмежень (повітря);

ü економічні — є об'єктом економічної діяльності та підлягають купівлі-продажу на ринку (борошно, валіза);

ü суспільні — надаються через громадські або державні організації (водопостачання).

II. За часом використання:

ü теперішні — є відображенням нинішнього рівня розвитку суспільства;

ü майбутні — є відображенням перспективного рівня розвитку суспільства.

III. За способом задоволення потреби:

ü прямі — безпосередньо задовольняють потреби (хліб);

ü опосередковані — задовольняють потреби опосередковано, тому що за їх участі виготовляють прямі блага (верстат).

IV. За матеріальністю благ:

ü матеріальні (одяг);

ü нематеріальні (мистецтво).

V. За доступом благ:

ü обмежені — доступні тільки тим, хто згоден заплатити за них ринкову ціну (будинки);

ü загальнодоступні — блага для кожної людини, незалежно від доходу (повітря).

VI. За співвідношенням благ між собою:

ü взаємозамінні (субститути) — можуть замінити один одного у використанні (авторучка й олівець);

ü взаємодоповнювальні (комплементи) — можуть використовуватися лише у сполученні (автомобіль і бензин):

ü незалежні — існують і споживаються незалежно один від одного (олівець і телевізор).

VII. За сферами використання:

ü товари особистого споживання — задовольняють потреби споживача безпо­середньо (їжа, одяг, транспорт);

ü особисті послуги — послуги, якими користуються споживачі (адвокат, перукар);

ü товари виробничого призначення — задовольняють потреби опосередковано, стаючи частиною виробничих ресурсів (виробничі споруди, сировина, устатку­вання);

ü виробничі послуги — послуги інформаційного забезпечення виробництва, банківські послуги, сфера торгівлі та ін.

Людина є основним суб'єктом здійснення господарської діяльності. Загальновідомим є термін "людина розумна", який означає, що людина є продуктом земної і космічної природи, а також соціального середовища. Вона — мисляча істота, що має розум і мову, здатність до праці й обміну. У людині розумній вирізняють три її сторони:

1) інтелектуальна (розумова) суть людини;

2) соціальна характеристика — здатність до спілкування, кооперації та ін.;

3) духовна суть.

Адам Сміт виділив з "людини розумної" риси, які роблять її "людиною економічною"і визначають її роль і функції в економіці. Це такі риси:

ü здатність до господарювання для задоволення своїх потреб;

ü егоїстичне прагнення до особистої вигоди;

ü до обміну життєвими благами;

ü здатність до співпраці.

Економічна людина розглядається у багатьох вимірах:

ü як носій праці;

ü як власник виробничих факторів;

ü як виробник;

ü як споживач благ.

Вона є центральною ланкою, рушійною силою і метою економіки. Економіка існує і функціонує задля людини, а діяльність людини створює економіку.

Обираючи на ринку певні споживчі блага, будь-яка людина дотримується особливих принципів, які називаються принципами поведінки споживача на ринку. До них належать:

1) раціональність — намагання досягти найкращого результату за мінімальних витрат, тобто придбання тих товарів, які мають найбільшу цінність для споживача;

2) суб'єктивність — це індивідуальна, особиста оцінка споживачем нагальності, важливості певної потреби. Іншими словами, суб'єктивність означає, що кожен має власну шкалу уподобань;

3) мінливість структури споживання — схильність до зміни набору типових для споживача товарів і послуг, які він споживає впродовж певного часового періоду. Інакше кажучи, людина постійно замінює одні товари на інші для досягнення максимального ступеня задоволення потреб за умов обмежених фінансових можливостей;

4) запас благ — це принцип, згідно з яким що більше благ одного виду має споживач, то меншою є цінність для нього чергової одиниці блага.

2.3. Корисність товарів і послуг. Закон спадної граничної корисності.

Корисність — це властивість товару задо­вольняти потреби. Вона відображає ставлення споживача до товару, його реакцію на товар.

Гранична корисність — це додаткова корисність від споживання ще однієї одиниці блага.

Загальна корисність — це загальна величина корисності, яку споживач отримує від споживання конкретного набору товарів або послуг. Вона дорівнює сумі граничних корисностей.

Корисність не має точних одиниць виміру, тому застосовується умовна одиниця виміру — ютиль (від англ. — корисність).

Цей приклад ілюструє:

1) загальну корисність, яку людина отримує від споживання певної кількості бутер­бродів. Так, корисність від трьох бутербродів дорівнює 18 ют.;

2) граничну корисність від споживання чергового бутерброда. Наприклад, від третього бутерброда споживач отримав усього 2 одиниці корисності, а п'ятий виявися шкідливим для здоров'я (від'ємна корисність).

З табл. 2.1 видно, що зі зростанням обсягу споживання загальна корисність спочатку збільшується, а потім починає спадати, а гранична корисність завжди зменшується.З цього випливає закон спадної граничної корисності: кожна чергова одиниця споживчого блага приносить меншу величину граничноїкорисності.

Дата добавления: 2013-12-14