Періодизація та джерела вивчення історії фізичної культури

Основні терміни і поняття дисципліни та еволюція їх розвитку.

Кожна дисципліна оперує певними поняттями та термінами. При вивченні “Історії фізичної культури” доцільно розуміти походження та значення понять “фізична культура”, “фізичне виховання”, “спорт”, “гімнастика”, “олімпійський рух”.

“Фізична культура” складний термін включає в себе два поняття “культура” плюс “тілесність”. Слово “культура” з грецької мови означає вирощування, обробіток і стосувалося, в основному, землеробських робіт. З часом поняття розширюється. На сьогодні це сукупність матеріальних і духовних цінностей, які виробило людство у ході свого розвитку. Це історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини у їх взаємовідносинах, а також у матеріальних та духовних цінностях, що створюються ними.

Отже, фізична культура – це частина загальної культури людства, історія та досвід, які накопило суспільство в галузі виховання свого тіла, це вироблені людством у процесі свого розвитку духовні та матеріальні цінності у сфері оздоровлення засобами фізичних вправ та розвитку фізичних якостей.

Або, фізична культура – частина загальної культури суспільства, одна із сфер соціальної діяльності, спрямована на зміцнення здоров’я, розвиток фізичних здібностей людини.

Поняття “фізична культура” з’явилося відносно недавно, в кінці ХVІІІ-на початку ХІХ століть, у слов’янських народів, до сьогодні використовується лише у слов’янських країнах. В інших країнах оперують лише поняттями “фізичне виховання” та “спорт”.

Термін “фізичне виховання” використовується як інтернаціональний, існує у більшості країн. В українській мові аналогом цього поняття є також терміни “тіловиховання” та “руханка”.

Фізичне виховання – органічна частина загального виховання; соціально-педагогічний процес, спрямований на зміцнення здоров’я, гармонійний розвиток форм і функцій організму людини.

Поняття “спорт” з’явилося недавно, у кінці ХІХ століття. Походить із французької мови (de sportale) і спочатку означало гра, розвага, марна витрата часу на дозвіллі. На сьогодні “спорт” має більш вузьке значення. Його системоутворюючим фактором є змагання.

Спорт – складова частина фізичної культури, засіб і метод фізичного виховання, система організації, підготовки ат проведення змагань із різних комплексів фізичних вправ.

В українській мові є яскравий аналог цього поняття, який найбільш точно виражає його суть – це термін “змаг”.

Важливим також є термін “гімнастика”, який можливо є одним із найдревніших, і зазнав найбільших змін впродовж розвитку людства.

Поняття “гімнастика” з’явилося у Стародавній Греції і походить від слова “гюмнос” – оголений, оскільки давньогрецькі атлети займалися фізичними вправами у роздягненому вигляді. В Елладі термін “гімнастика” був широким і включав три основні розділи: палестрику (власне спортивні вправи - пентатлон, кулачний бій, плавання тощо), орхестрику (вправляння в акробатиці, рухи обрядових, ритуальних та бойових танців), ігри (рухливі, з м’ячем тощо). Тобто, фактично, давньогрецький термін “гімнастика” приблизно дорівнювалося сучасному поняттю “фізична культура”.

З часом поняття “гімнастика” зазнає значних змін – воно поступово звужується. І на сьогодні гімнастика – це система спеціально підібраних фізичних вправ і методичних прийомів, що застосовуються для зміцнення здоров’я, гармонійного фізичного розвитку.

Термін “гімнастика” зазнав найбільших змін в ході історичного процесу. Саме тому при використанні цього поняття щодо різних часових проміжків треба бути особливо обачними і враховувати його значення в ту чи іншу історичну епоху.

Ще одне поняття, яке необхідно розуміти в ході вивчення “Історії фізичної культури” – це “олімпійський рух”. Цей термін виник відносно недавно, в кінці ХІХ-на початку ХХ століття, із відродженням сучасних Олімпійських ігор.

Олімпійський рух спирається на концепцію олімпізму – це величезний соціальний рух сучасної епохи, що охоплює світове співтовариство в дусі взаємного визнання і співробітництва, чесної то відкритої конкуренції, де вище за все стоїть людська особистість, її здібності та досягнення без дискримінації за расовими, національними, політичними та економічними ознаками.

Історія фізичної культури як частина історичної науки підпорядковується загальним історичним принципам. Саме тому періодизація історії фізичної культури відповідає загальноприйнятій в історичній науці та включає чотири періоди:

1. Фізична культура стародавнього світу (часу) – від появи людини до V ст. н.е.

2. Фізична культура епохи середніх віків – з V ст. по ХVІІ-ХVІІІ ст.

3. Фізична культури нового часу – ХVІІІ-ХІХ ст.

4. Фізична культура новітнього часу – з початку ХХ ст. до сьогодні.

Якщо звернути увагу на тривалість історичних періодів, то можна зауважити їх нерівномірність у часі: чим ближчий період до сьогодення, тим він коротший. При цьому недопустимою є думка, що причина такого явища полягає у кращому розвитку людства в останніх епохах. Адже розвиток кожного наступного історичного періоду базується на досягненнях минулих поколінь і, таким чином, зрозуміло, що з часом простежується відповідний прогрес у винайденні нового. Таким чином, некоректним буде твердження, що сучасне покоління людства розвивається краще, аніж, наприклад, у середні віки. Науково-технічний прогрес кожного періоду є неповторним і відповідає розвитку людства на цьому етапі.

Необхідно зауважити також таку особливість відносно історичних періодів, як наявність інформації про цю епоху, яка дійшла до наших днів. Відповідно щодо найдавніших часів збереглося найменше історичних джерел, що ж до сьогодення ми маємо найбільше відомостей. Тому, скажімо, у період до нашої ери ми оперуємо для визначення тієї чи іншої події тисячоліттями та століттями. Для визначення часу факту, який відбувся у середні вже можна оперувати роками, а у новий час і датами. Що ж до сьогодення ми вже можемо з точністю до години й хвилини сказати, коли відбулася подія.

Матеріали та дані, з яких дослідники черпають інформацію про розвиток історії фізичної культури називають історичними джерелами.

Джерела вивчення історії фізичної культури поділяються на чотири групи:

1. Письмові джерела – все, що було коли-небудь написано людиною (підручники, книжки, журнали, газети, рукописи, літописи, наскельні написи, папіруси і т.п.);

2. Етнографічні джерела – все, що пов’язано із життєдіяльністю кожного народу (елементи народної творчості, легенди, танцювальна культура, культура харчування, культура одягу, архітектура і т.п.);

3. Археологічні джерела – предмети добуті за допомогою археологічних розкопок (спортивні споруди, атлетичні знаряддя, твори мистецтва із зображенням сюжетів спортивного життя і т.п.). Археологічні джерела найбільше сприяють дослідженню історії фізичної культури найдавніших часів.

4. Дотичні або суміжні джерела – інформація, яка надається нам засобами сучасної техніки (фотографії, кінозйомки, відеозйомки, магнітофонні записи, комп’ютерні технології і т.п.).

Отже, розглянувши значення, зміст та завдання предмету, перейдемо до вивчення особливостей розвитку фізичної культури від виникнення суспільства до сьогодення.

Дата добавления: 2013-12-14