План локалізації і ліквідації аварійних ситуацій і аварій

УРЙУПЛ ЧЙЛПТЙУФБОП§ М¦ФЕТБФХТЙ

1. нЕУЛПО н., бМШВЕТФ н„ иЕДПХТЙ ж. пУОПЧЩ НЕОЕДЦНЕОФБ. рЕТ. У БОЗМ. пВЭ. ТЕД. К ЧУФХР, УФ. м.й.еЧЕОЛП - н.: дЕМП, 1998 З.

2. б.б. тБДХЗ¦О пУОПЧЙ НЕОЕДЦНЕОФХ - гЕОФТ, н., 1998Т.

3. ч. н. бОДТХЫЛ¦Ч, п. ґ. лХЪШН¦О пУОПЧЙ НЕОЕДЦНЕОФХ - мШЧ¦Ч, 1995Т.

4. пХЮЙ х.з. нЕФПДЩ ПТЗБОЙЪБГЙЙ РТПЙЪЧПДУФЧБ: СРПОУЛЙК К БНЕТЙЛБОУЛЙК РПДИПДЩ: рЕТ. У БОЗМ. - н., 1993 З.

Метою плану локалізації і ліквідації аварійних ситуацій і аварій є планування дій персоналу підприємства щодо локалізації і ліквідації аварій і зменьшення їх наслідків.

План ліквідації аварійної ситуації (ПЛАС) складається з:

– аналітичної частини, в якій проводиться аналіз небезпек, можливих аварій та їх наслідків;

– оперативної частини, що регламентує порядок взаємодії і дій персоналу, спецпідрозділів і населення (при потребі) в умовах аварії.

Аналіз небезпек підприємства проводиться на підставі розгляду його стану відповідно до вимог типового Положення, міжгалузевої і галузевої нормативної документації, рекомендацій довідкової і науково-технічної літератури, а також з урахуванням аварій і аварійних ситуацій, що відбувалися на аналогічних підприємствах (об’єктах).

Оперативна частина містить дані:

– план підприємства;

– опис дій персоналу;

– список і схему оповіщення посадових осіб, що повинні бути терміново сповіщені про аварійну ситуацію (аварію);

– список робітників, що залучаються до локалізації аварії, осіб, що дублюють їхні дії при відсутності перших з будь-яких причин, із указівкою місць їхньої постійної роботи, проживання і телефонів;

– перелік інструментів, матеріалів, засобів індивідуального захисту, що повинні бути використані при локалізації аварії, з указівкою місць їхнього зберігання (аварійних шаф);

– обов'язки відповідального керівника робіт, виконавців і інших посадових осіб щодо локалізації аварії;

– інструкція щодо аварійної зупинки підприємства.

Зміст оперативної частини змінюється залежно від рівня аварії.

Оперативна частина ПЛАС розробляється для керівництва, персоналу підприємства, добровільних і спеціалізованих підрозділів з метою запобігання аварійних ситуацій і аварій на відповідних стадіях їхнього розвитку або локалізації їх з метою зведення до мінімуму наслідків аварії для людей, матеріальних цінностей і навколишнього середовища, запобігання її поширення на підприємстві і за його межі, рятування і виводу людей із зони поразки і потенційно небезпечних зон.

План локалізації та ліквідації аварійних ситуацій повинен бути узгоджений з територіальними управліннями Держгірпромнагляду та з територіальними органами МНС, територіальними установами державної санепідслужби та, при необхідності, з органами місцевого самоврядування.

План необхідно переглядати через кожні 5 років, а також уточнювати його в разі змін у технології, апаратурному оформленні або метрологічному забезпеченні технологічних процесів, а також після аварії.

ТЕМА 3 МЕТОДИ РОЗРАХУНКУ ЗОН УРАЖЕННЯ ВІД ТЕХНОГЕННОИХ ВИБУХІВ І ПОЖЕЖ ТА ПРОТИВИБУХОВИЙ І ПРОТИПОЖЕЖНИХ ЗАХИСТ ОГ

3.1 Класифікація вибухо- і пожежонебезпечних зон

Класифікація пожежонебезпечних та вибухонебезпечних зон визна­чається Правилами установки електроустановок (ПУЕ-86).

Характеристика пожежо- та вибухонебезпеки може бути зага­льною для усього приміщення або різною в окремих його частинах. Таким чином, усі приміщення, або їх окремі зони, поділяються на пожежо­небезпечні та вибухонебезпечні. Залежно від класу зони здійснюється вибір виконання електроустановок таким чином, щоб під час їх експлуатації виключити можливість виникнення вибуху або пожежі від теплового прояву електроструму.

Пожежонебезпечна зона –це простір у приміщенні або за його межами, у якому постійно або періодично знаходяться (зберігаються, використовуються або виділяються під час технологічного процесу) горючі речовини, як при нормальному технологічному процесі, так і при його порушенні в такій кількості, яка вимагає спеціальних заходів у конструкції електрообладнання під час його монтажу та експлуатації.

Пожежонебезпечні зони в разі використання у них електроустаткування поділяються на чотири класи:

Пожежонебезпечна зона класу П-І – простір у приміщенні, у якому знаходиться горюча рідина – рідина, що має температуру спалаху, більшу за 61 ^оС.

Пожежонебезпечна зона класу П-ІІ – простір у приміщенні, у якому можуть накопичуватися і виділятися горючий пил або волокна з нижньою концентраційною межею спалахування, більшою за 65 г/м³.

Пожежонебезпечна зона класу П-ІІа – простір у приміщенні, у якому знаходяться тверді горючі речовини та матеріали.

Пожежонебезпечна зона класу П-ІІІ – простір поза приміщенням, у якому знаходяться горючі рідини, пожежонебезпечний пил та волокна, або тверді горючі речовини і матеріали.

Вибухонебезпечна зона – це простір у приміщенні або за його межами, у якому є в наявності, чи здатні утворюватися вибухонебез­печні суміші.

Клас вибухонебезпечної зони, згідно з яким здійснюється вибір і розміщення електроустановок, у залежності від частоти і тривалості присутнього вибухонебезпечного середовища, визначається технологгами разом з електриками проектної або експлуатаційної організації.

Клас вибухонебезпечних зон характерних виробництв та категорія і група вибухонебезпечної суміші, повинні відображатися у нормах технологічного проектування або у галузевих переліках виробництв з вибухопожежонебезпеки.

Газо-пароповітряні вибухонебезпечні середовища утворюють вибу­хо­небезпечні зони класів 0, 1, 2, а пилоповітряні – вибухонебезпечні зони класів 20, 21, 22.

Вибухонебезпечна зона класу 0 – простір, у якому вибухонебезпечне середовище присутнє постійно, або протягом тривалого часу. Вибухонебезпечні зони класу 0 можуть мати місце переважно в межах корпусів технологічного обладнання і, у меншій мірі, в робочому просторі (вугільна, хімічна, нафтопе­реробна про­мисловість).

Вибухонебезпечна зона класу 1 – простір, у якому вибухонебезпечне середовище може утворитися під час нормальної роботи (тут і далі нормальна робота – ситуація, коли установка працює відповідно до своїх розрахункових параметрів).

Вибухонебезпечна зона класу 2 – простір, у якому вибухонебезпечне середовище за нормальних умов експлуатації відсутнє, а якщо воно виникає, то рідко і триває недовго. У цих випадках можливі аварії катастрофічних розмірів (розрив трубопроводів високого тиску або резервуарів значної місткості), які не повинні розглядатися під час проектування електроустановок.

Частоту виникнення і тривалість вибухонебезпечного газопа­ро­по­вітряного сере­довища визначають за правилами (нормами) відповідних галузей промисло­вості.

Вибухонебезпечна зона класу 20 – простір, у якому під час нормальної експлуатації вибухонебезпечний пил у вигляді хмари присутній постійно або часто у кількості, достатній для утворення небезпечної концентрації суміші з повітрям, і простір, де можуть утворюватися пилові шари непередбаченої або надмірної товщини. Звичайно, це має місце всередині обладнання, де пил може формувати вибухонебезпечні суміші часто і на тривалий термін.

Вибухонебезпечна зона класу 21 – простір, у якому під час нормальної експлуатації ймовірна поява пилу у вигляді хмари в кількості, достатній для утворення суміші з повітрям вибухонебез­печної концентрації.

Ця зона може включати простір поблизу місця порошкового заповнення або осідання і простір, де під час нормальної експлуатації ймовірна поява пилових шарів, які можуть утворювати небезпечну концентрацію пилоповітряної суміші.

Вибухонебезпечна зона класу 22 –простір, у якому вибухоне­безпечний пил у завислому стані може з’являтися не часто і існувати недовго, або в якому шари вибухонебезпечного пилу можуть існувати і утворювати вибухонебезпечні суміші в разі аварії. Ця зона може включати простір поблизу обладнання, що утримує пил, який може вивільнятися шляхом витоку і формувати пилові утворення.

При визначенні розмірів вибухонебезпечних зон у приміщеннях слід враховувати що:

1) при розрахунковому надлишковому тиску вибуху газо-паро­повітряної вибухонебезпечної суміші, що перевищує 5 кПа, вибухоне­без­печна зона займає весь об’єм приміщення;

2) вибухонебезпечна зона класів 20, 21, 22 займає весь об’єм приміщення;

3) при розрахунковому надлишковому тиску вибуху газо-пароповітряної вибухонебезпечної суміші, що дорівнює або менше 5 кПа, вибухонебезпечна зона займає частину об’єму приміщення і визначається відповідно до норм технологічного проектування або обчислюється технологами згідно з ГОСТ 12.1.004. За відсутності даних допускається приймати вибухоне­безпечну зону в межах до 5 м по вертикалі і горизонталі від технологічного апарату, з якого можливий викид горючих газів або парів ЛЗР;

4) при розрахунковому надлишковому тиску вибуху в при­мі­щен­ні, що не перевищує 0,5 кПа, матиме місце пожежонебезпечна зона, що визначається згідно з вимогами розділу 5;

5) при розрахунковому надлишковому тиску вибуху пилоповітряної суміші або парів ГР, що дорівнює або менше 5 кПа, матиме місце пожежонебезпечна зона;

6) простір за межами вибухонебезпечних зон класів 21, 22 не вважається вибухонебезпечним, якщо немає інших умов, що створюють для нього вибухонебезпеку.

Зони в приміщеннях або за їх межами, в яких тверді, рідкі та газоподібні горючі речовини спалюються як паливо, або утилізуються шляхом спалювання, не належать у частині їх електрообладнання до пожежонебезпечних і вибухонебезпечних зон. До них також не належать зони до 5 м по горизонталі та вертикалі від апарата, у якому знаходяться горючі речовини, якщо технологічний процес ведеться із застосуванням відкритого вогню, розжарених частин, або технологічні апарати мають поверхні, нагріті до температури самозаймання горючої пари, пилу або волокон. З

Залежно від класу зони на­веденої класифікації згідно з вимогами ПУЕ здійснюється вибір виконання електроустат­кування, що є одним з головних напрямків у запобіганні пожежам від теплового прояву електричного струму. Правильний вибір типу виконання електрооблад­нання забезпечує виключення можливості виникнення пожежі чи ви­буху за умови підтримання допустимих режимів його експлуатації.

Усі електричні машини, апарати і прилади, розподільні пристрої, трансформаторні і перетворювальні підстанції, елементи електропро­водки, струмоводи, світильники тощо повинні використовуватися у виконанні, яке б відповідало класу зони з пожежовибухонебезпеки, тобто мати відповідний рівень і вид вибухозахисту або ступінь захисту оболонок згідно стандартів і правил.

Електроустаткування, що використовується, повинно мати чітке маркування щодо його вибухозахисних властивостей і ступеню захисту оболонки згідно з чинними нормативами.

3.2 Методи розрахунку характеристик зон ураження при вибухах газоповітряних сумішей

Одним із видів аварії на вибухонебезпечних об’єктах є вибух газоповітряної суміші. При такому вибухові визначають три зони у вигляді кола.

Зона 1 (зона детонаційної хвилі) знаходиться в межах хмари вибуху. Радіус цієї зони (R₁) приблизно визначається згідно з формулою 3.1:

, (3.1)

де Q – кількість скрапленого вуглеводневого газу, т;

К_п – коефіцієнт переходу скрапленого повітря у газоповітряну суміш, який дорівнює 0,6, або визначаємо за таблицею 3.1.

Таблиця 3.1 Визначення початкового радіуса R₀ хмари газоповітряної суміші, м

Кількість продукту, т	0,05	0,1	0,2	0,3	0,4	0,5	0,6	0,7	0,8	0,9
Радіус R0, м	3,1	4,6	6,5	8,0	9,2	10,2	11,1	12,1	12,9	13,5	14,4	20,2

Продовження

Кількість продукту, т
Радіус R0, м	24,8	28,7	32,0	35,2	38,0	40,7	42,5	45,3	48,3	50,0	51,8	53,6

Продовження

Кількість продукту, т
Радіус R0, м	55,5	57,4	59,2	61,0	62,9	64,8

Продовження

Кількість продукту, т

Радіус R0, м

Продовження

Кількість продукту, т

Радіус R0, м

Зона ІІ (зона дії продуктів вибуху) охоплює всю площу розлітання продуктів вибуху внаслідок детонації. Радіус цієї зони дорівнюється:

(3.2)

Надлишковий тиск у межах зони дорівнює 1,35-0,3 кг/см² та може бути знайдений за формулою 3.3:

(3.3)

де R – відстань до місця вибуху (м) за формулою або за таблицею 3.2.

Таблиця 3.2 Визначення величини надмірного тиску залежно від радіуса R₀

R: R0
Тиск, кгс/см^2	1,7	1,63	0,82	0,5	0,38	0,28	0,22	0,20	0,17	0,15

Продовження

R: R0
Тиск, кгс/см^2	0,13	0,10	0,09	0,08	0,07	0,05	0,04	0,03	0,02	0,01

Зона ІІІ – зона дії повітряної ударної хвилі, що розповсюджується вздовж поверхні землі. Надлишковий тиск у цій зоні можна розрахувати за формулами 3.4, 3.5, 3.6.

Для цього спочатку визначають відносну величину

(3.4)

де R – відстань до місця вибуху, м;

R_II - радіус другої зони, м.

Потім розраховують надлишковий тиск (Δ Р_ІІІ), користуючись формулами 3.5, 3.6:

При Ψ ≤ 2 ; (3.5)

при Ψ > 2

. (3.6)

Дата добавления: 2013-12-14