Особистісні опитувальники установок

Поняття «установка» у психології часто визначається як виражена спрямованість індивіда позитивно чи негативно реагувати на визначений клас стимулів, ситуацій, подій. Очевидно, що установки не можуть спостерігатися безпосередньо, але можуть бути виведені з зовнішнього спостереження як вербального, так і невербального. У життєвій практиці термін «установка» найбільше часто пов'язується із соціальними подіями і з емоційно зафарбованими відповідями індивіда на ці події. Дуже часто термін «установка» заміняють терміном «думка», і ці два поняття вживаються як взаємозамінимі. Разом з тим взаємини тим часом, що людина говорить і що вона робить, між привселюдно висловлюваними установками і їх приватним вираженням, між установками, що виявляються у важких (критичних) ситуаціях, можна розглядати як особливий випадок валідності.

Прикладом опитувальника, спрямованого на виявлення різних установок і відносин людини до світу, інших людей, до самого себе, є розроблений у МГУ М. Крозом під керівництвом Л. Я. Гозмана О питувальник особистісної зрілості [74].

Категорія особистісної зрілості виявляється в даному опитувальнику за допомогою діагностичної оцінки ряду особистісних особливостей суб'єкта, таких, як компетентність у часі, ціннісні орієнтації, гнучкість поведінки, сензитивність, самоповага, самоприйняття, креативність і ін., розглянутих як характеристики особистісної зрілості.

До опитувальників установок відносяться методики, спрямовані на діагностику самосвідомості і самовідносини. Відношення до самого себе, до власної особистості є одним з найважливіших відносин соціального психологічного буття людини.

Найбільш розробленою у вітчизняній психології є концепція самосвідомості, запропонована В. В. Століним [87]. Розглядаючи самосвідомість як будь-який самоопис, чи самопізнання комплексу самооцінок, вона визначає в рамках своєї концепції самовідношення як безпосередньо-феноменологічне вираження особистісного змісту Я для самого суб'єкта. Самовідношення має власну структуру, відповідно до уявлень про яку були розроблені два опитувальника — Оитувальник само відношення (ОСО) і Методика дослідження самовідношень (МІС) [62].

Опитувальник самовідношення (ОСО), авторами якого є В. В. Столін і С. Р. Пантілєєв (1989), складається з 57 тверджень, з якими потрібно чи погодитися ні. Аналіз результатів проводиться по 5 узагальненим шкалам і 7 додатковим. Додаткові спрямовані на вимір виразності установки на ті чи інші внутрішні дії на адресу Я випробуваного. До узагальнених шкал відносяться наступні: шкала S, що вимірює інтегральне почуття «за» чи «проти» власного Я; шкала I, що оцінює самоповагу, що представляє собою оцінюючий аспект самовідношення; шкала II — аутосимпатія, що відбиває ті чи інші почуття у власну адресу; шкала III, що відбиває очікування позитивного чи негативного відношення до себе навколишніх; шкала IV — самоінтерес, — яка вказує на міру близькості до себе, ступінь інтересу до власних думок і почуттів.

Методика дослідження самовідносини (МИС), розроблена С. Р. Пантилеевым, складається з 110 тверджень, з якими потрібно чи погодитися ні. Поряд з виділенням двох з п'яти розглянутих вище загальних факторів (аспектів) самовідношення — Самоповаги йАутосимпатії — у ній представлений ще один фактор — Самознищення, що відбиває самозвинувачення івнутрішню конфліктність.

Обидва опитувальники мають задовільні психометричні показники і критерії для оцінки індивідуальних даних (процентилі).

Дата добавления: 2013-12-14